 |
|
Правила забору й відправки матеріалу для серологічного дослідження
Правила забору крові
Маніпуляції виконуються лише в гумових рукавичках. Для дослідження беруть з вени 5 мл крові в суху стерильну пробірку, яку закривають гумовим корком. Сироватку не пізніше як через 2-3 год після взяття крові відділяють від еритроцитів і переносять у стерильну пробірку з гумовим корком типу "Епендорф" або флакончик з-під антибіотика. Щоб відділити сироватку, пробірку із взятою кров'ю поміщають у термостат на 30 хв при температурі 37°С, потім на 1 год ставлять у холодильник при температурі +2...+4 °С. У випадку, коли сироватка недостатньо відокремилась, пробірку з пробою крові центрифугують 5 хв при 1 500 об./хв. Для дослідження необхідно не менше 1,5-2 мл сироватки. Флакони маркірують і зберігають у холодильнику при температурі +2...+4 °С.
Матеріал реєструють у журналі і разом з двома примірниками "Направлення на обстеження на ВІЛ" не пізніше 1-3 діб після взяття крові відправляють у місцеву лабораторію діагностики ВІЛ-інфекції. При неможливості доставки сироватки для дослідження у вказаний термін її заморожують у морозильній камері і в спеціальних контейнерах доставляють у лабораторію в найближчі 5-7 діб
Транспортують проби в холодильному контейнері зі штативом. Контейнер поміщають у металевий бікс або пластмасову коробку, що герметичне закриваються і легко дезінфікуються Не допускається транспортування проб у сумках, портфелях та інших предметах особистого користування.
Останнім часом для діагностики ВІЛ-інфекції, а також для контролю за ефективністю лікування використовують ПЛР, що дає змогу виявити РНК вірусу і визначити кількість його копій в одиниці об'єму крові. У деяких лабораторіях почали використовувати метод радіоімунопреципітації, яким виявляють сироваткові антитіла до структурних білків ВІЛ. Цей метод також високо-специфічний, але дешевший за імуноблотингову реакцію.
У практичних умовах чинять так. Усіх, кого треба, обстежують за допомогою ІФА. Якщо виявляють антитіла до ВІЛу або сумнівний результат ІФА, то в цього ж пацієнта повторно беруть таку ж порцію крові і знову досліджують за допомогою імуноферментного методу. У випадку повторного виявлення антитіл взірець сироватки крові відправляють до найближчого діагностичного центру СНІДу, де ведуть дослідження методом імуноблотингу або радіоімунопреципітації. У випадку підтвердження наявності антитіл пацієнта всебічно обстежують в умовах стаціонару. Остаточний діагноз встановлює компетентна комісія. Вона ж зобов'язана повідомити про свій висновок інфікованому і письмово - відповідну територіальну санепідемстанцію. Від виявленого носія вірусу чи хворого беруть письмове зобов'язання запобігати поширенню ВІЛ-інфекції, його попереджають про кримінальну відповідальність за свідоме поставлення в небезпеку зараження або зараження іншої особи.
З метою виявлення імунодефіцитного стану організму в пацієнта визначають кількість субпопуляцій Т-лімфоцитів у периферичній крові, зокрема співвідношення CD4:CD8, тобто Т-хелперів до Т-супресорів. Але такий підхід менш інформативний, ніж дослідження крові на присутність антитіл до ВІЛу.
Тільки сукупність клінічних, епідеміологічних, імунологічних і специфічних серологічних методів дають змогу обґрунтувати діагноз СНІДу.
8.Догляд і принципи лікування хворих на СНІД.
Інфікування ВІЛом є для людини сильним стресом. Тому для інфікованого необхідно створити охоронний режим, який би пом'якшував сприйняття біди.
Доцільно максимально обмежити коло осіб, які мають інформацію про ВІЛ-інфікованого, і сприяти його соціальній адаптації.
З метою захисту хворого на СНІД-асоційований комплекс чи СНІД від додаткового зараження патогенною або умовно-патогенною флорою його доцільно ізолювати в окремій палаті або боксі. За ним закріплюють добре проінструктований персонал, який працює в масках, гумових рукавичках, виділених халатах.
Поточну дезінфекцію обмежують кип'ятінням білизни, постільних речей, зубних щіток, приладів для гоління, іграшок та інших предметів протягом 20-25 хв або замочуванням у дезінфекційному розчині. Забір крові, інших біологічних матеріалів і всі лабораторні роботи з ними виконують у гумових рукавичках, а в разі небезпеки розбризкування інфікованої рідини - у масках і захисних окулярах.
Зараз немає засобів, які дозволили б вилікувати хворого на СНІД. Проте можна загальмувати розвиток хвороби і продовжити життя. Так, якщо без специфічного лікування хворий у стадії власне СНІДу живе близько 6 міс., то при застосуванні противірусних препаратів - до 5 років і довше.
Принципи лікування хворих на СНІД
•противірусна терапія, спрямована на пригнічення реплікації ВІЛу
•профілактика і лікування інфекційних хвороб, злоякісних новоутворень чи інших хвороб, що можуть виникнути чи вже виникли внаслідок імунодефіциту
•дезінтоксикація, корекція порушень обміну речовин, водно-електролітного балансу, кислотно-лужної рівноваги тощо
•догляд
•психосоціальна допомога
Зараз застосовуються противірусні препарати двох груп: інгібітори зворотної транскриптази та інгібітори протеаз. До першої групи належать азидотимідин, ламівудин та інші. Із препаратів, що здатні блокувати активність вірусних протеаз, найчастіше застосовують індинавір (криксиван) і ритиновір.
Обнадійливою є потужна терапія з двох і навіть трьох протиретровірусних препаратів, наприклад, азидотимідину, ламівудину і криксивану, але всі вони дуже токсичні для організму. Тому медична сестра повинна слідкувати за реакцією організму на ліки і про будь-які зміни стану хворого доповідати лікареві.
Важливе значення у комплексному лікуванні хворих мають профілактика і лікування хвороб, що нашарувались. У випадку пневмоцистної пневмонії найчастіше застосовують триметоприм разом з сульфаметоксазолом протягом 21 дня. При токсоплазмозі призначають піриметамін із сульфадіазином, кліндаміцином або азитроміцином. Для лікування мікозів застосовують ністатин, амфотерицин В, дифлюкан. При туберкульозі частіше призначають комбінацію препаратів: рифампіцин, клофазимін і етамбутол. У разі герпетичної інфекції дають зовіракс, вальтрекс. У випадках саркоми Капоші показана протипухлинна терапія. Ан-тибактерійні препарати призначають залежно від чутливості виділених мікробів, частіше застосовують середники з широким спектром дії, у тяжких випадках - комбінацію з 3-4 препаратів.
При виражених проносах зі зневодненням організму суттєве значення має патогенетична терапія глюкозо-сольовими розчинами всередину чи сольовими розчинами (трисіль, квартасіль) внутрішньовенне. Важливим є застосування поліферментних препаратів (фестал, дигестал, мезим-форте) і середників, що сприяють відновленню нормальної мікрофлори в кишках (біфі-форм, бактисубтил, лактобактерин, біфікол).
Дезінтоксикаційна терапія проводиться з використанням ентеросорбентів (силлард П, карбосфер, ентеросгель). Хворі на СНІД потребують повноцінного висококалорійного харчування, нерідко показане парентеральне введення білкових препаратів, вітамінів, амінокислот.