 |
|
Тема 2. Оцінка, калькуляція, документація
Мета роботи:Визначитись з поняттям оцінювання та калькуляції як елементами методу бухгалтерського обліку.
З’ясувати сутність первинного документу та визначитись класифікацією документів.
План вивчення теми:
1. Оцінка як елемент методу бухгалтерського обліку.
2. Економічна суть вартісного виміру і його значення.
3. Оцінка господарських засобів: мета, принципи, методи, вимоги.
4. Діючий порядок оцінки важливіших видів засобів підприємства.
5. Калькуляція як спосіб групування витрат і визначення собівартості продукції, робіт, послуг.
6. Основні види витрат та їх класифікація.
7. Види калькуляції. Калькуляція фактичної собівартості як один з варіантів оцінки продукції, робіт, послуг.
8. Поняття про бухгалтерські документи. Значення документів, реквізити документів.
9. Класифікація документів. Вимоги щодо первинної документації.
10. Бухгалтерська обробка документів.
11. Уніфікація і стандартизація бухгалтерських документів.
12. Документооборот та його організація.
13. Зберігання документів.
Методичні рекомендації до самостійної роботи
Вимір господарських засобів і господарської операції здійснюється в натуральних і трудових показниках (тоннах, метрах, штуках; людино-днях, годинник, днях і т.д.). Але в яких би вимірниках (натуральних, трудових, грошових) ні виражалися об'єкти обліку, дані бухгалтерського обліку повинні забезпечувати відображення всіх господарських факторів у грошовому вимірнику. Це досягається при використанні ще одного методу бухгалтерського обліку – методу грошової оцінки.
Грошова оцінка використовується для узагальнення різноманітних господарських засобів, а також здійснення господарських процесів в єдиному грошовому вимірнику.
Математично цей спосіб має вигляд:
| Кількість | х | ціна одиниці | = | вартість |
В Україні поряд із принципами бухгалтерського обліку і фінансової звітності основні принципи оцінки регламентуються Законом №996 і Положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку. Так, у П(С)БО 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності" визначені 10 принципів, з яких при оцінці активів і зобов'язань варто керуватися чотирма:
· обачність – застосовуються методи оцінки, що повинні охороняти від заниження оцінки зобов'язань і витрат і завищення оцінки активів і доходів підприємства (необхідно обдумано створювати резерви);
· безперервність– активи і зобов'язання підприємства оцінюються виходячи з припущення, що його діяльність буде продовжуватися і надалі (тому що при ліквідації підприємства його майно повинне оцінюватися з обліком ринкової, а не фактичної вартості);
· історична (фактична) собівартість– пріоритетною є оцінка активів підприємства виходячи з витрат на їхнє виробництво і придбання (а не інша оцінка, викликана якими-небудь обставинами: у зв'язку з уцінкою, інфляцією, ринковою вартістю і т.д.);
· єдиний грошовий вимірник– вимір і узагальнення всіх господарських операцій підприємства в його фінансовій звітності здійснюється в єдиній грошовій одиниці (це є основою для бухгалтерського обліку).
При складанні фінансової звітності підприємства основною оцінкою по всіх статтях балансу є історична собівартість, тобто оцінка, сформована виходячи з витрат на придбання чи виробництво активів.
Основні види оцінки активів і зобов'язань здійснюються:
§ на дату придбання активів і на дату виникнення зобов'язань;
§ на дату балансу.
Калькуляція, як елемент методу бухгалтерського обліку– це спосіб обчислення собівартості одиниці продукції (робіт, послуг. Вона складається на продукцію основного та допоміжного виробництва щомісячно, за квартал, за рік за встановленою номенклатурою статей, яку підприємство визначає самостійно, виходячи із специфіки діяльності.
Витрати, пов’язані з виробництвом продукції, можуть групуватись за такими статтями калькуляції:
1. Сировина та матеріали.
2. Купівельні комплектуючі вироби і напівфабрикати.
3. паливо та енергія на технологічні потреби.
4. Зворотні відходи (вираховуються).
5. Основна заробітна плата робітників основного виробництва.
6. Додаткова заробітна плата робітників основного виробництва.
7. Відрахування на соціальне страхування.
8. Витрати, пов’язані з підготовкою та освоєнням виробництва продукції.
9. Загальновиробничі витрати.
10. Витрати внаслідок технічно неминучого браку.
11. Інші операційні витрати.
В залежності від виду використання інформації й завдань, від часу складання калькуляції поділяють на планові, нормативні й звітні.
Планова калькуляціяскладається до початку планованого періоду. Її основне призначення – установлення планових завдань по собівартості продукції (робіт, послуг).
Нормативна калькуляція складається по нормах виробничих витрат, що діють на початок місяця. Її основне призначення – забезпечення щоденного контролю над відхиленнями фактичних витрат від установлених норм.
Звітна калькуляціяскладається наприкінці звітного періоду (місяця, кварталу, року) з метою визначити фактичну собівартість продукції (робіт, послуг).
Порівнюючи фактичну собівартість із планової, визначають суми економії чи перевитрати. При цьому варто мати на увазі, що в планову собівартість не включаються не плановані невиробничі витрати (витрати від простоїв, браку, нестачі і псування матеріалів при збереженні й ін..), хоча у фактичній собівартості такі витрати можуть бути.
Інформація про собівартість об'єктів витрат (на виробництво продукції в основних і допоміжних цехах, заготівлю матеріальних цінностей, виконання робіт і надання послуг) за допомогою калькулювання витрат дає можливість визначити:
§ який обсяг виробництва при наявних у підприємства можливостях;
§ яку ціну продажу на виріб чи роботу, послугу необхідно установити, щоб покрити усі витрати і дістати прибуток після податків;
§ який процес і на якому об'єкті є найбільш вигідним з економічної точки зору;
§ який підрозділ використовує ресурси підприємства більш ефективно;
§ який замовник забезпечує найбільший внесок у прибуток підприємства і т.д.
Така інформація дозволить підприємству на будь-якому етапі виробництва приймати правильні управлінські рішення.
Документація
Застосування первинних документів в Україні регулюється рядом законодавчих і нормативних документів. Основними, які регулюють загальні правила застосування первинних документів, є:
Закон України "Про бухгалтерський облік і фінансову відповідальність в Україні" від 16.06.99р. № 896-ХІУ (зі змінами і доповненнями) (далі – Закон про бухгалтерський облік";
Положення про документальне забезпечення запасів у бухгалтерському обліку, затверджене наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95р. № 88, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України від 05.06.95р. № 168/704 (далі – Положення № 88);
Наказ Міністерства статистики України від 29.12.95р. "Про затвердження типових форм первинного обліку";
Порядок забезпечення підприємств, установ, організацій, інших суб'єктів підприємницької діяльності України бланками форм облікової і звітної документації й інструкціями з їх заповнення, затверджений Міністерством статистики № 01-3-5/80, № 18-4117, № 27004/107, зареєстрований у Міністерстві юстиції України від 10.09.93р. № 129 (далі – Порядок № 01-3-5/80).
Крім названих "загальних" нормативних актів щодо виготовлення і застосування первинних документів, існує значна кількість інструкцій, положень, правил, що регулюють застосування касових, банківських документів, документів з обліку основних засобів і запасів, інвентаризацій та інших господарських операцій.
У загальному понятті документ визначається як діловий папір, що підтверджує який-небудь факт чи право на що-небудь.
Згідно статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік" і фінансову відповідальність в Україні" від 16.06.99р. № 896-ХІУ первинний документ – документ, що містить відомості про господарську операцію і підтверджує її існування.
Зміст первинного документавизначається суттю (фактом) господарської операції, що відбивається в даному документі. Первинний документ і господарська операція – нерозривно пов'язані поняття.
Відповідно до п.2.1 Положення № 88: "Первинні документи – це письмові свідчення, що фіксують і підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження і дозволи адміністрації (власників) на їх проведення. Господарські операції – це факти підприємницької діяльності, які впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів".
Первинні документи дуже різноманітні, вони розрізняються не тільки за змістом, а й за структурою, форматом, іншими ознаками, що визначають форму документа.
Форма документа – це узагальнююче поняття, що містить у собі назву документа, розташування на ньому обов'язкових реквізитів, структур і формат (розмір) документа.
Документи, залежно від рівня затвердження й обов'язковості застосування в народному господарстві, можна розділити на чотири групи:
1) документи форм суворої звітності, якими оформлюються визначені законодавством господарські операції всіма підприємствами (установами) незалежно від їхньої організаційно-правової форми і власності. Форми документів суворої звітності затверджуються Держкомстатом України;
2) документи типових форм, які затверджуються Держкомстатом України і Міністерством фінансів України, також призначені до обов'язкового використання на підприємствах (в організаціях) усього народного господарства України;
3) документи спеціалізованих форм, які затверджуються галузевими міністерствами і відомствами (галузеві форми обліку) і застосовуються на підприємствах галузей народного господарства (промисловості, будівництва, сільського господарства);
4) документи, форми яких розробляються підприємствами самостійно, відповідно зі специфікою й особливостями виробничої (підприємницької) діяльності підприємства.
Документи, що розробляються підприємствами самостійно, повинні містити всі обов'язкові реквізити, передбачені Законом про бухгалтерський облік.
У п. 2 ст. 9 Закону про бухгалтерський облік перелічені реквізити, обов'язкові для первинних і зведених облікових документів:
- назва документа (форма);
- дата і місце складання;
- назва підприємства, від імені якого складений документ;
- зміст і обсяг господарської операції;
- посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;
- особистий підпис чи інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Ці реквізити обов'язкові для всіх первинних документів, незалежно від того, регламентується порядок їхнього складання спеціальним нормативним актом, чи ні. Відсутність будь-якого з перелічених реквізитів може стати підставою для визнання первинного документа недійсним.
У п. 2.4 Положення № 88 реквізити первинних документів розділені на дві групи – обов'язкові і додаткові. Перелік обов'язкових реквізитів збігається з переліком, наведеним у Законі про бухгалтерський облік. До додаткових реквізитів належать:
- ідентифікаційний код підприємства;
- номер документа;
- підстава для здійснення операції;
- дані про документ, що засвідчує особу одержувача;
- інші реквізити.
Застосування форм первинних документів, що розробляються підприємством самостійно, має бути відображене в облікові політиці підприємства. У господарській діяльності підприємств утворюється велика кількість різних документів. З метою кращого розуміння документів і правильної організації використання їх прийнято класифікувати (групувати)за окремими однорідними ознаками.
Основними класифікаціями документів є:
- класифікація документів по суті (рис. 3.1);
- класифікація документів за видами обліку (рис. 3.2);
- класифікація документів за термінами зберігання (рис. 3.3).
Питання для самоконтролю:
1. Дайте визначення вартісного виміру – оцінці, як елементу методу бухгалтерського обліку.
2. Яким документом регламентуються принци оцінки.
3. Якими принципами керуються при оцінці активів й зобов’язань?
4. Що таке калькуляція?
5. Які основні види витрат та їх класифікацію Ви знаєте?
6. Назвіть види калькуляції та їх сутність.
7. Що таке калькуляція фактичної собівартості?
8. Що таке документ і його призначення?
9. Які види первинних документів ви знаєте?
10. Що ви розумієте під терміном “реквізити документів”?
11. Який порядок складання й оформлення документів?
12. Яке призначення класифікації документів?
13. На які групи розподіляються документи?
14. Який порядок перевірки та обробки документів?
Проблемні питання
1. Розвиток способів виправлення помилок.