Главная | Обратная связь

Виховна година «Герої Крут твої ровесники»

Рівно 94 роки тому відбулася подія, яка стала одночасно трагічної та геро-їчною сторінкою в історії Української революції 1917-1921 років. Неоголошена війна Радянської Росії проти УНР розпочалася в половині грудня 1917 року, а з проголошенням Четвертим універсалом незалежності України Центральною Радою УНР. 22 січня 1918 року країна опинилася у фак-тичному стані війни з більшовицькою Росією. «Маніфестом до українського народу» Володимир Ленін дав зрозуміти, що Радянська Росія не зми-риться з існуванням незалежної України, — та що більшовики передбача-ли поширення революції і на терени України.
Довгий час історія подій під Крутами залишалася поза увагою офіційної історіографії СРСР і обростала міфами і вигадками з обох сторін. Держава гинула під тягарем невирішених соціальних проблем, вражена внутрішнім розладом, зовнішньою експансією. Щоб протистояти російській агресії, Україні потрібен був мир з іншими державами. РСФСР прагнула виставити своє творіння - Харківську УНР як повноважного представни-ка українського народу. Щоб взяти участь у переговорах у Бресті, Центральній Раді треба було триматись у Києві. Кожний день, навіть кожна година мали велике значення, аби досягнути до укладення договору. Чи-сленні українські, чеські й польські війська на Україні проголосили ней-тралітет і спокійно чекали розв’язки…
Уряд більшовицької Росії, після відхилення Центральною Радою його ультиматуму, посилає на непокірний Київ війська. Північно-московська армія, очолювана командиром Муравйовим, розпочала наступ.
На залізничній станції Крути, що на Чернігівщині, маленький загін київ-ської студентської та учнівської молоді зійшовся у двобої з більшовиць-кими частинами, надісланими із Ставки Верховного головнокомандуван-ня в Могильові для приборкання українського руху.
Генерал армії УНР Удовиченко, який у січні 1918 року був начальником штабу Коша Слобідської України і брав активну участь у боях за Київ, згадував: «Сформовано студентський курінь у складі 200 юнаків. Йому доручено нести охорону Педагогічного музею, де відбувала свої засідання Українська центральна рада, та охорону інших державних установ.
… На станції Крути юнаки зайняли позиції. У глибокому снігу, при 15-градусному морозі, у легких шкільних шинелях залягли вони в лаву. Назустріч їм посунули московські війська — 3000 — 4000 бійців… П’ять годин безупинно студентський курінь стримував червону навалу, будучи під градом куль і гранат».
Відомості про Крутівську трагедію доповнює також історик Дмитро Дорошенко: «Молоді герої в останньому розпачливому пориві кинулися в атаку на переважаючого ворога, але були буквально знищені; частина — 277 юнаків — потрапила в полон. Більшовики дико знущалися над полоненими і на другий день усіх розстріляли, заборонивши селянам хова-ти їхні тіла. Сімох поранених вони відправили помилково” до Харкова, і ті якимось чудом врятувалися. Вже після очищення Києва від більшови-ків почали розшукувати останки полеглих під Крутами. Кілька десятків понівечених трупів було знайдено і перевезено до міста. Тут їх урочисто поховано в одній братській могилі на Аскольдовому цвинтарі».
На початку березня 1918 року згідно з мирним договором у Бресті, українські війська при допомозі Німеччини звільнили Київ. 19 березня тіла 27 юнаків, замордованих в Крутах, перевезли до Києва і поховали з військовими почестями на Аскольдовій могилі. Павло Тичина (1918р.) присвятив загиблим вірш «Пам’яті тридцяти»:

На Аскольдовій могилі поховали їх —
Тридцять учнів-українців, Славних молодих…
На Аскольдовій могилі Український цвіт! —
По кривавій по дорозі Нам іти у світ.
На кого посміла знятись Зрадника рука?
Квітне сонце, — грає вітер І Дніпро-ріка…
На кого завзявся Каїн? Боже, покарай!
Понад все вони любили Свій коханий край.
Вмерли в Новім Заповіті З славою святих.
На Аскольдовій Могилі Поховали їх.

Подвиг українських юнаків під Крутами, що своєю кров’ю окропили святу землю в боротьбі за волю України, навічно залишиться в історії як символ національної честі…
29 січня 1918 року на жертовному вогні в ім’я незалежності України згоріли триста молодих життів. Юнаки, які вийшли захищати незалежність своєї держави, мали всього по три набої на кожного. їхній подвиг став символом героїзму та відданості й водночас національної трагедії та безпечності тодішніх українських провідників, які сподівалися на «нову будучність» під проводом більшовицьких вождів замість того, щоб одностайно й енергійно приступати до розбудови власної держави.
На схилах Дніпра знайшли вічний спочинок молоді захисники рідного краю. Під час похорону голова Центральної ради УНР Михайло Грушевський у своїй промові наголосив: «Бій під Крутами був одним із трагічних епізодів у боротьбі, яку проводила невелика частина свідомого національного громадянства за українську незалежність, — на сумному тлі загальної байдужості, безлюддя й безголов’я». Відтоді ці слова нагадують нам про юних героїв, які поклали своє життя на вівтар незалежності Батьківщини.