Главная | Обратная связь

Заходи, щодо зменшення наслідків пожежі

До заходів по зменшенню наслідків пожежі слід віднести:

- обмеження розтікання горючих рідин (цех, приміщення…);

- зменшення інтенсивності випаровування горючих рідин;

- аварійний злив горючих рідин в аварійні ємкості;

- встановлення вогнепреград;

- обмеження маси небезпечних речовин в технологічних апаратах і при зберіганні;

- водяне зрошення технологічних апаратів;

- винесення пожежонебезпечного обладнання в ізольовані приміщення;

- використання пристроїв, які зменшують тиск в апаратах до безпечної величини при згоранні газових і пароповітряних сумішей;

- улаштування в технологічному обладнанні швидкодіючих вимикаючих пристроїв;

- обмеження розповсюдження пожежі за допомогою протипожежних розривів і преград;

- використання вогнезахисних фарб і покриття;

- захист технологічних процесів установками пожежогасіння;

- використання пожежної сигналізації;

- навчання персоналу підприємств методами ліквідації аварій;

- створення умов для швидкої дії підрозділів пожежної охорони шляхом улаштування під'їздних шляхів, пожежних водоємів і зовнішнього протипожежного водопроводу.

 

До зростання кількості пожеж в умовах галузі призводить некваліфікований монтаж електричних мереж та електроустаткуван­ня, його експлуатація та ремонт, використання великої кількості лег­козаймистих та горючих матеріалів під час будівництва та прове­дення оздоблювальних робіт.

Аналіз пожеж показує, що рівень гранично допустимих чин­ників пожежі виникає через 5-10 хв з початку пожежі, несучу здатність будівельні металеві конструкції втрачають через 10-15 хв, а середній час прибуття пожежних підрозділів становить 20-25 хв.

Пожежну небезпеку посилює зростання концентрації горючих речовин і матеріальних цінностей, що припадає на одиницю площі будівель (пожежне навантаження), що призводить до дуже високо­го рівня їх пожежної небезпеки.

Тяжкість наслідків від пожеж значною мірою зумовлена недо­статньою захищеністю будівель та споруд системами автоматич­ного протипожежного захисту та їх некваліфікованим обслугову­ванням.

Причиною зростання кількості жертв та матеріальних збитків на пожежах стає те, що технічна оснащеність пожежної охорони значно відстає від сучасних вимог і недостатньо укомплектована засобами рятування людей та засобами пожелсогасіння.

Втрати від пожеж визначаються сукупністю видів збитків від них. Втрати на пожежах пов'язані з прямими, побічними, соціаль­ними та екологічними збитками.

Прямі збитки — це втрати, пов'язані зі знищенням або пошкодженням вогнем, водою, димом або високою температурою основних фондів та майна об'єктів галузі, атакож людей, якщо ці втрати спричинені пожежею.

Побічні збитки — це втрати, пов'язані з ліквідацією пожежі, а також простоєм виробництва, перервою в роботі, зміною графіка руху транспортних засобів та іншою втраченою внаслідок пожежі вигодою.

Соціальні збитки — це втрати, пов'язані з виключенням тру­дових ресурсів з виробничої діяльності та проведенням заходів внас­лідок загибелі та травмування людей на пожежах.

Екологічні збитки — це втрати, пов'язані з забрудненням ат­мосфери, води, грунту, живих організмів та рослинності в процесі горіння та гасіння пожеж.

При Організації Об'єднаних Націй створений Всесвітній центр пожежної статистики. Цей центр публікує звіти та бюлетені, в яких наводяться порівняльні дані про витрати на пожежі у ряді країн світу.

В умовах пожежі прямі збитки можуть складати від 0,2 до 0,3% ВВП. Прямі збитки від пожежі в США перевищують 8 млрд. доларів за рік, а середні прямі збитки від однієї пожежі складають понад 4200 доларів.

Величина побічних збитків внаслідок пожежі на виробництві може бути меншою за прямі, а може також значно перевищувати їх, бо є величиною не сталою, а такою, що змінюється у різних га­лузях народного господарства від 40 до 340%.

Характерною рисою сучасності є стрімке зростання в умовах пожежі соціальних чинників. Соціальні наслідки пожеж, виражені у загибелі людей є трагічними в житті суспільства, вносять додат­кові складності та напругу. Соціальну напругу вносять втрати від вогню житлового фонду. Тільки в Україні щотижня пожежі руйну­ють або пошкоджують від 600 до 700 житлових будівель і приміщень. Більшість видів соціальних збитків неможливо економічно оцінити (розпад сім'ї, хвороби, стреси). Люди, що отримали травми на по­жежах, потребують тривалого (до 2 років) та дорогого лікування, включаючи пластичні та реконструктивні операції.

Світова статистика свідчить, що в середньому на одного за­гиблого припадає до 30 обпалених, які отримали опіки різного сту­пеня та витрати на лікування яких складають до 2% загальних збитків від пожежі.

Окрім згаданих наслідків практично будь-яка пожежа спричи­няє шкоду навколишньому середовищу. На Землі щорічно виника­ють мільйони пожеж, димові гази яких вміщують токсичні продук­ти горіння, що забруднюють атмосферу. Космонавтами зафіксова­но випадки глобального (планетарного) поширення екологічних наслідків пожежі. Вони спостерігали шлейфи диму від лісових по­жеж в Африці, що досягали узбережжя США та Канади. Пожежі в лісових екосистемах викликають значні зміни в житті цілих регіонів внаслідок загибелі тварин та рослин, знищення населених пунктів та різних об'єктів, зміни пейзажів, травмування та загибелі людей.

Ландшафтні пожежі в лісах та на відкритій місцевості нега­тивно впливають на ґрунт, знищуючи до 25 см родючого шару та рослинність, перетворюючи постраждалі райони у пустелю внаслі­док втрати плодоносності грунту та висихання джерел води. Щоріч­но на ліквідацію пожеж на Землі потрібно близько 300 млн.м³ води. Для гасіння однієї середньостатистичної пожежі необхідно приблизно 50 м³ води. Гасіння газонафтових пожеж триває іноді місяцями, а на їх ліквідацію витрачають 500-800 л/с води.

Пожеяа бувають природні та антропогенні.

До природних належать пожежі, що виникають внаслідок пря­мих ударів блискавки, самозаймання торфу, вугілля, виверження вулканів і ін. Кількість таких пожеж становить менше 1% від за­гальної їх кількості.

Антропогенні пожежі прямо чи побічно пов'язані з людським чинником, пожежонебезпечною діяльністю людини. Такі пожежі виникають у 99 випадках із 100.

Пожежонебезпечні властивості та особливості галузевих об'єктів

Визначення пожежовибухонебезпечних властивостей та особ­ливостей необхідне для створення системи забезпечення пожежо-вибухобезпеки галузевих об'єктів.

Показники пожежовибухонебезпеки речовин і матеріалів ви­користовуються для класифікації небезпечних вантажів, для вибо­ру категорії приміщень та будівель згідно з вимогами норм техно­логічного проектування, також з метою здійснення пожежного на­гляду за підприємствами і установами галузевих об'єктів.

Оцінка пожежної небезпеки полягає у визначенні комплексу показників, вибір яких залежить від агрегатного стану та умов ви­користання речовин і матеріалів. Характеристика пожежовибухо­небезпеки речовин і матеріалів наведено в ГОСТ 12.1.044-91 "По-жежовибухонебезпека речовин і матеріалів. Показники і методи їх визначення".

Пожежовибухонебезпека речовин та матеріалів - це сукупність властивостей, які характеризують їх здатність до виникнення і по­ширення горіння.

Показниками пожежовибухонебезпеки є: група горючості; тем­пература спалаху; спалах; температура самоспалахування, темпе­ратура самозаймання, температурні межі поширення вогню і ін.

За горючістю речовини та матеріали поділяються на три групи: негорючі (неспалимі), важкогорючі (важко спалимі), горючі (спалимі).

Початковою стадією горіння під дією джерела запалювання є спалахування. Щоб речовина спалахнула і горіла необхідно нагріти її до температури спалахування

Температура спалахування — це та найменша температура речовини, при якій вона займається від джерела спалахування і про­довжує горіти після його вилучення.

Значення температури спалахування використовується при визначенні групи горючості речовини, оцінці пожежної небезпеки устаткування і технологічних процесів, пов'язаних з переробкою горючих речовин, при розробці заходів щодо забезпечення пожеж­ної безпеки.

Горіння, яке виникає без впливу відкритого полум'я, а спричи­няється дією зовнішнього нагрівання, називається самоспалахуванням. Самоспалахування характеризується температурою самоспа­лахування.

Температура самоспалахування — це найменша температура навколишнього середовища, за якої в результаті подальшого само­окислення спостерігається самоспалахування речовини.

Отже, при спалахуванні загоряється лише обмежена частина об'єму речовини, а самоспалахування виникає в усьому її об'ємі.

Значення температури спалахування використовується при визначенні групи вибухонебезпечної суміші для вибору типу вибу-хозахищеного електроустаткування при розробці заходів щодо за­безпечення пожежовибухобезпеки технологічних процесів та ін.

Стандартна температура самоспалахування рідин визначаєть­ся рівномірним нагріванням сумішей горючих газів або пари з по­вітрям за відсутністю зовнішнього джерела запалювання.

Стандартна температура самоспалахування для метану ста­новить +537°С, ацетону +465°C, дизельного палива +250°C

Гранично допустима температура безпечного нагрівання по­верхонь технологічного та іншого устаткування і трубопроводів не повинна перевищувати 80% величини стандартної температури самоспалахування речовин, які можуть потрапити на нагріту по­верхню при нормальній роботі або у раз і аварії.

Безпечною з точки зору ймовірності самоспалахування газо­повітряної суміші прийнято вважати температуру на 10⁰C меншу за нижню або на 15°С вищу за верхню температурну межу поши­рення полум'я для даної речовини.

Температурні межі поширення полум'я — це температури ре­човини, за яких в окислюваному середовищі вона утворює концен­трації, що дорівнюють нижній та верхній концентраційній межі по­ширення полум'я (відповідно НКМП та BKMП).

Нижня концентраційна межа поширення полум'я - це наймен­ша кількість горючої речовини в об'ємі повітря, за якої можливе поширення полум'я по суміші на будь-яку відстань від джерела за­палювання.

Верхня концентраційна межа поширення полум'я - це макси­мальний вміст горючої речовини в об'ємі повітря, за якого можли­ве поширення полум'я при наближенні джерела вогню.

Значення НКМП та ВКМП включається до стандартів, техн­ічних умов на гази, легкозаймисті рідини, на тверді речовини, що здатні утворювати вибухонебезпечні пилоповітряні суміші, при цьо­му для пилу визначається тільки нижня концентраційна межа. Відсутність верхньої межі для пилу пояснюється тим, що утворен­ня пилозависей з такими великими концентраціями практично не досягається.

Значення концентраційних меж застосовується також при виз­наченні категорії приміщення за вибухопожежною та пожежною небезпекою; при розрахунках вибухонебезпечних концентрацій газів, парів і пилу в середині технологічного устаткування і трубопроводів, при проектуванні вентиляційних систем, а також при розрахунках гра­нично допустимих вибухобезпечних концентрацій парів і пилу в по­вітрі робочої зони з потенційним джерелом запалювання, при розробці заходів щодо забезпечення пожежної безпеки галузевих об'єктів.

Горючі пари і гази з нижньою концентраційною межею поши­рення полум'я до 10% по об'єму повітря і зависі з НКМП до 15 г/м³ є особливо вибухонебезпечними.

Наприклад, концентраційна межа поширення полум'я в об'ємі повітря для ацетону — 2,6 та 12,8%; ацетилену — 2,5 та 81,1%; бензину — 0,96 та 4,96%; метану — 5,3 та 14%.

Основні причини виникнення пожеж на галузевих об'єктах: о недоліки в будівельних конструкціях, спорудах, плануванні приміщень, влаштуванні комунікацій;

- дефекти обладнання, порушення режиму технологічних про­цесів та неправильне виконання робіт;

- несправність систем живлення і випуску відпрацьованих газів у двигунах внутрішнього згоряння, відсутність іскрогасників поблизу місць застосування або зберігання горючих чи легкозай­мистих речовин;

- відсутність або несправність заземлення цистерн з рідки­ми нафтопродуктами;

- несправність або відсутність на деяких об'єктах систем блискавкозахисту;

- необережність персоналу та порушення правил обладнання місць відпочинку, особливо в польових умовах на гідромеліоратив­них системах та будівельних майданчиках.

На об'єктах галузі є підприємства, які за своєю специфікою не вимагають особливої безпеки але, з іншого боку, є виробництва з високим ступенем небезпеки, які вимагають дотримання підвище­ного режимного заходу.

Імовірність виникнення пожежі на пожежовибухо-небезпечному галузевому об'єкті визначають ще на етапах його проектуван­ня, будівництва та експлуатації.

Для оцінки імовірності виникнення пожежі на діючих підприєм­ствах або об'єктах галузі, що будуються, в будівлях та спорудах необхідно мати статистичні дані про існування різних пожежо- вибухонебезпечних подій, реалізація яких могла призвести до утворення горючого середовища і виникнення джерела запалювання.

На об'єктах галузі необхідно здійснювати аналіз пожежної не­безпеки з метою визначення наявності горючих речовин і можли­вих джерел запалювання, а також шляхів можливого розповсюд­ження вогню, щоб визначити необхідні засоби пожежогасіння.

Джерела запалювання в умовах виробництва дуже різноманітні, сюди належать:

1. Відкритий вогонь, розжарені продукти горіння та нагріті ними поверхні;

2. Тепловий прояв електричної і механічної енергії;

3. Тепловий прояв хімічної реакції та інші.

На промислових об'єктах відкритий вогонь має достатню тем­пературу та запас теплової енергії, які спроможні викликати горіння усіх видів горючих речовин і матеріалів. Відкритий вогонь на об'єк­тах галузі застосовується згідно з умовами технологічного проце­су при виконанні вогневих робіт, при спалюванні газів у топках, в паяльних лампах, газових різаках і т.ін.

Нагрівання горючих речовин здійснюється головним чином водяною парою, гарячими продуктами виробництва, полум'ям та іншими високотемпературними теплоносіями.

Газоподібні продукти горіння, які виникають при горінні твер­дих, рідких та газоподібних речовин і мають температуру до 800-1200°С, можуть нагріти поверхню стінок апаратів вище за темпе­ратуру самозаймання речовин, а це може призвести до виникнення пожеж. Особливо це характерне для металевих вихлопних труб топок та двигунів внутрішнього згоряння.

Причиною пожеж може бути вихід нагрітих газів через зіпсо­вані кладки топок, димових труб двигунів внутрішнього згоряння. Джерелом запалювання можуть бути іскри, які виникають у топках та при роботі двигунів. Іскри виникають внаслідок неповного зго­ряння чи механічного винесенні горючих речовин.

Іскри здатні запалити тільки ті горючі речовини, які достатньо підготовлені для цього. Це газо- та пароповітряні суміші, осілий пил, волокнисті матеріали. Іскра має досить високу температуру, але запас теплової енергії в неї невеликий через малу масу. Тому по­жежна небезпека іскор пічних труб, труб тепловозів, інших машин визначається їх розміром і температурою. Встановлено, що іскра діаметром 2 мм пожежонебезпечна, якщо має температуру близь­ко 1000°С, діаметром 3 мм — 800°С, а 5 мм - 600°С. Іскра се­редніх розмірів 3,5 мм охолоджується до пожежобезпечного стану протягом 5 с.

Іскри та нагар при роботі дизельних та карбюраторних дви­гунів виникають через неправильне регулювання системи подаван­ня пального і електрозапалювання; при тривалій роботі двигуна з перевантаженням, або при забрудненні пального змащувальними мастилами.

Причиною пожежі може бути таке малопотужне джерело за­палювання, як тліючі недопалки. При їх контакті з твердими та во­локнистими речовинами або пилом утворюється осередок тління, який за сприятливих умов може викликати процес горіння. Тліюча сигарета за наявності оптимальних умов запалює стружку і дере­вину через 1-1,5 та 2-3 год (полум'я з'являється, коли температу­ра досягає 450-500°С, паперові відходи, сіно, солому—через 0,25-1 год (залежно від їх щільності).

Кількість таких пожеж може бути значною. Наприклад, у США щорічно виникає близько 230 тис. пожеж, викликаних незагашеними недопалками. На цих пожежах за рік гине близько 1,6 тис. чо­ловік.

Як відмічалося вище, причиною пожеж може бути порушення правил експлуатації електричних мереж, електротехнічних при­строїв та устаткування. Такі пожежі виникають через коротке зами­кання в електричних ланцюгах; від перегріву та займання речовин і матеріалів, розташованих у безпосередній близькості від нагрітого електроустаткування; від агрумових перевантажень проводів та електричних машин; великих перехідних опорів і т.ін. Частка таких пожеж у світі складає 20-25% та має тенденцію до зростання.

Коротке замикання — це аварійний режим в електроустатку­ванні, коли виникає з'єднання провідників, що перебувають під на­пругою. У місцях з'єднання проводів опір практично дорівнює нулю,

Аналіз пожежної небезпеки об'єкта необхідно проводити за ходом технологічного процесу, а в адміністративних будівлях — від підвалу до горища, тобто у всіх приміщеннях без винятку.

Аналіз умов виникнення пожежі та порушень протипожежного режиму можна проводити за такими напрямками:

- несправність технологічного устаткування, контрольно-ви­мірювальних приладів, неякісний повсякденний огляд;

- порушення правил улаштування та експлуатації електроуста­новок, строків їх ремонту та замірів опору ізоляції електропроводів;

- порушення правил експлуатації та строків ремонту венти­ляційних систем і систем опалення;

- порушення правил пожежної безпеки в технологічному про­цесі та під час ремонту технологічного устаткування (використан­ня сталевого інструменту, здатного до іскріння, не-промивання ємко­стей парою та ін.);

- порушення режиму проведення вогневих робіт та застосу­вання відкритого вогню (електрозварювальних, малярних, при роз­ігріванні бітуму, смол, мастик);

- протікання та розлив легкозаймистих та горючих рідин, вихід газів при несправних трубопроводах та газопроводах;

- порушення строків очищення виробничого устаткування, ре­жиму забору та вилучення сміття та інших горючих відходів;

- порушення в утриманні шляхів евакуації, засобів оповіщен­ня про пожежу, невідповідність вимогам норм шляхів евакуації;

- порушення протипожежних відстаней, утримання шляхів під'їзду до будівель і споруд;

- порушення правил зберігання пожежовибухонебезпечних ре­човин і матеріалів;

- несправність або відсутність систем протипожежного за­хисту та первинних засобів пожежогасіння, зовнішнього та внутрі­шнього протипожежного водопостачання та інші порушення.