Главная | Обратная связь

Катетеризація сечового міхура у корови

вираженими кровоносними судинами. При уроциститі спостеріга­ють набряк і почервоніння слизової оболонки, розширення сіткиг кровоносних судин. На слизовій оболонці можуть бути фібринозні або гнійні нашарування. При хронічному уроциститі збільшується кількість складок слизової оболонки. У хворих тварин при цисто­скопії можна виявити сечові камені, папіломи слизової оболонки.

Катетеризаціюпорожнини сечового міхура для взяття проб се­чі, здійснення лікувальних процедур проводять через уретру. Для цього застосовують металеві, гумові, пластмасові катетери для тварин різних видів. Самкам краще вводити тверді катетери, сам­цям— еластичні. При стриктурі отвору уретри'у самців і сечових каменях слід просувати обережно катетер в уретрі, щоб запобігти її травмам і розриву. Необхідно враховувати анатомічну будову статевих органів і уретри (рис. 68).

При незначному наповненні сечового міхура через катетер може засмоктуватися атмосферне повітря з наявною у ньому мік­рофлорою. У здорових тварин після сечовипускання у міхурі зали­шається деяка кількість сечі (у корів 50—70 мл), що дає змогу одержати пробу сечі за допомогою шприца Жане. Важче прово­дити катетеризацію у старих тварин, у самок перед родами і в піс­ляродовий період. Сечовий міхур в цих випадках звисає в черевну порожнину і необхідні довгі катетери (до 50—60 см). Катетериза­цію не проводять при вагініті і ендометриті. При парезі або пара­лічі сечового міхура через катетер випускають велику кількість сечі.

21»

ДОСЛІДЖЕННЯ УРЕТРИ

Уретру досліджують оглядом, пальпацією і катетеризацією, звертаючи увагу на стан слизової оболонки, прохідність, наявність сечових каменів.

Слизову оболонку у самців досліджують в ділянці зовнішнього отвору сечівника, у самок — за допомогою піхвового дзеркала. Слизова оболонка уретри у здорових тварин блискуча, рожева. При ураженні уретри спостерігаються набряк слизової оболонки, запалення, крововиливи, витікання гною і слизу.

Прохідність уретри визначають за допомогою катетеризації. Найчастіше зустрічається закупорка сечівника сечовими каменя­ми, згустком крові, стеноз, здавлювання або рубцеве стягування сполучною тканиною.

Наявність сечових каменів виявляють пальпацією уретри у самок великих тварин через вентральну стінку піхви. У самців уретру пальпують вздовж статевого члена. У бугаїв необхідно уважно пальпувати в місці згину пеніса, де можуть бути сечові камені. При пальпації звертають увагу на болісну реакцію.

ДОСЛІДЖЕННЯ СЕЧІ

Сеча — кінцевий продукт обміну речовин. За її складом можна судити про функціональний склад не лише нирок і сечовивідних шляхів, а й печінки, серця, підшлункової залози, шлунково-кишко­вого тракту, обмін речовин в організмі. Рекомендується дослі­джувати сечу у тварин хворих та контрольної групи при проведен-ні диспансеризації, а також встановленні діагнозу, вивченні глиби­ни патології, прогнозуванні хвороби, контролюванні ефективності .лікувальних заходів. З цією метою проводять фізичне, хімічне, мікроскопічне, а при необхідності — бактеріологічне дослідження сечі.

Одержання та зберігання сечі.Сечу одержують при природному сечовиділенні. Акт сечовиділення можна викликати масажем у самців препуцію, у самок шкіри нижче соромітних губ. У великих тварин застосовують, крім того, масаж сечового міхура через пря­му кишку, а у дрібних — через черевну стінку. При хворобах ста­тевих органів, а також для бактеріологічних досліджень сечу одер­жують із сечового міхура катетером (протипоказанням для катете­ризації є гнійне запалення сечовивідного каналу).

Для аналізів беруть близько 200 мл сечі, краще вранці. Одер­жання проб натще важливе тому, що за ніч нагромаджуються продукти метаболізму, які менше пов'язані з годівлею та іншими зовнішніми факторами. При необхідності збирають і досліджують сечу протягом доби чи іншого проміжку часу. Тоді її збирають у сечоприймальники, які кріплять до тварин.

Якщо неможливо дослідити сечу зараз після взяття, то її збе­рігають закритою протягом 1,5 год у холодильнику або термосі із льодом. Використання консервуючих речовин небажане, але воно допускається, якщо необхідно транспортувати сечу із госпо­дарств у лабораторію. Із консервантів використовують: тимол (один кристалик на 100—150 мл сечі), толуол (покривають тонким шаром поверхню сечі), хлороформ (1—2 краплі на 200 мл сечі), 40%-ний формальдегід (дві краплі на 25 мл сечі). Сечу для бак­теріологічних досліджень не консервують. При використанні кон­сервуючих речовин слід враховувати, що хлороформ розчиняє жири і утруднює визначення вмісту цукру, тимол і формальде­гід— білка. Зберігання сечі тривалий час при кімнатній темпера­турі призводить до розвитку в пробах мікрофлори, грибів, що змінює рН, руйнує лейкоцити та циліндри. При необхідності сечу можна зберігати замороженою.