ДОСЛІДЖЕННЯ ЕМБРІОНІВ
Дослідження ембріонів птахів пов'язане з деякими труднощами, потребує знання процесу інкубації і методів біологічного контролю. Необхідно застосовувати контрольний розтин, спостерігати за вилуплюванням і станом молодняка, досліджувати відходи інкубації. Зовнішнім оглядом часто неможливо розрізнити яйце зі здоровим і хворим зародком. Без порушення цілісності шкаралупи за ембріоном можна спостерігати лише при просвічуванні яйця на овоскопі, але це дає змогу побачити в основному стан його оболонки. Сам зародок видно лише перші 5—7 днів. Просвічування яєць дає можливість стежити за розвитком ембріонів. При першому просвічуванні (на 6-й день інкубації) звертають увагу на величину й окресленість ембріона, розвиток жовткового кровообігу. Нормально розвинений зародок у цей час повинен бути опущений у жовток і помітне лише його око: судини жовтка добре розвинені, мають темно-червоний колір. Розміщення зародка біля самої шкаралупи, бліде забарвлення і недостатній розвиток судинної системи — ознаки відставання зародка у розвитку. При нормальному розвитку зародка на 11-й день інкубації при просвічуванні курячих яєць під всією поверхнею шкаралупи добре помітний алантоїс: він охоплює собою білок і зімкнутий у гострому кінці яйця. Відсутність цих ознак свідчить про уповільнення його розвитку. На 19-й день добре розвинені й готові до вилуплювання курчата, крім пуги, розміщуються в усьому просторі в середині яйця. Межа пуги здається рухливою внаслідок рухів голови курчати; судин алантоїса непомітно. При деякому відставанні в розвитку межа пуги рівна і на ній помітні судини алантоїса. При досить вираженому уповільненні розвитку алантоїс видно добре, зародок розміщений на всьому просторі яйця, видно залишок не використаного білка, інколи навіть не охопленого оболонками. Про ембріональні захворювання можна вести мову ураховуючи термін вилуплювання пташенят. Запізнення їх виведення або розтягнутість його, незважаючи на ранній початок, слабий, дрібний накльов шкаралупи, заліплений дзьоб при прокльові, крововиливи в оболонці, прилипання шкаралупи до тіла — ознаки порушеного розвитку. Розвиток ембріона в деякій мірі можна характеризувати за зміною маси яйця під час інкубації. При нормальному розвитку ембріона яйце за 18 днів втрачає 9—14 % початкової маси, причому в першу декаду воно не повинне втрачати більше 0,6 % маси за день. Значні відхилення у динаміці маси яйця характеризують неправильний розвиток ембріона. Для детальніших спостережень необхідно вибірково робити розтин яйця з ембріонами, які відстали в розвитку. Розтин інкубаційних відходів дає змогу визначити характер крайніх відхилень у розвитку, які призвели ембріон до загибелі. Біохімічний аналіз тканин і крові ембріона, навколоплідних рідин і складових частин яйця не знайшли застосування у практиці, що пояснюється, з одного боку, відносною складністю таких діагностичних методів, а з другої — великою варіабельністю фізіологічних показників у ембріона. Поки що не існує нормативів не лише по таких змінюваних показниках, як вміст фосфору в крові, а й навіть по масі та промірах ембріона. У деяких випадках, якщо є на те підстави, доцільно провести бактеріологічне дослідження яйця. ДОСЛІДЖЕННЯ ПТАХІВ Клінічними методами дослідження поставити діагноз у птахів значно важче, ніж у великих тварин. Для клінічного дослідження майже недоступні серцево-судинна, лімфатична й сечова системи, а при дослідженні органів дихання і травлення можна в основному застосовувати огляд і пальпацію. Багато незаразних та інфекційних хвороб птахів проявляються подібними симптомами й тому в таких випадках часто основне значення у встановленні діагнозу мають на перший погляд незначні зміни очей, гортані, зоба, клоаки та ін. Щоб не пропустити при цьому важливих для діагностики симптомів хвороби, необхідно завжди при клінічному дослідженні дотримуватися визначеної послідовності. Після збору анамнезу рекомендується така схема клінічного дослідження птахів: а) загальний огляд; б) вибіркове дослідження, в) спеціальне, в тому числі лабораторне, дослідження. Збір анамнезуоб'єднує наступні основні питання: породний і віковий склад птахів; господарський напрямок використання і досягнуті показники несучості, добові прирости, якість яєць; годівля та водопій; система утримання птахів: у клітках, на вигулах, на незмінній підстилці, безвигульна, щільність посадки на 1 м2 пташника, кількість птахів у секції, система вентиляції, температурний і світловий режими, забезпеченість годівницями і напувалками; захворюваність і загибель птахів; захворювання, які реєструють у господарстві, заходи щодо їх діагностики, лікування і профілактики; симптоми хвороби й коли були помічені перші з них, як проявлялося захворювання, хто лікував, заходи, які проводили. Загальний оглядпроводять безпосередньо в приміщеннях, де утримують птахів або під час вигулу. Визначають їх поведінку, реакцію на навколишнє середовище, характер приймання корму та води, положення птиці у стані спокою і під час руху, вгодованість. Швидко прогресуюче пригнічення птахів з втратою апетиту, загальною слабістю, хиткою ходою характерне для гострих інфекційних захворювань і отруєнь. Тривалий перебіг хвороби, в'ялість птахів, незначне пригнічення, зниження апетиту характеризують, як правило, хронічний процес. Дослідження пера та шкірних покривів.У дорослої здорової птиці оперення гладеньке й блискуче, перо розміщене правильними симетричними рядами по довжині тіла. Курча в післяінкуба-ційному періоді вкрите ніжним пушком жовтуватого кольору. При деяких гостроперебігаючих захворюваннях і більшості хронічних, порушенні гігієнічних умов утримання, недостатній годівлі спостерігаються втрата блиску та скуйовдженість пера, запізніла або передчасна линька. Особливо часто змінюється пір'яний покрив навколо клоаки, де починається розкльовування. У здорових курей гребінь і борідка, а у індиків шкірний лос-кутний придаток на голові та м'ясисті вирости на шиї внаслідок численної сітки кровоносних судин яскраво-червоного кольору. У здорових гусей і качок тонка шкіра дзьоба (восковиця), як правило, оранжева, рідше пігментована в темний колір (породна ознака). У курчат і курей яєчних порід дзьоб і плюсна забарвлені у жовтий колір (шкірний пігмент), зникнення якого вважається несприятливою ознакою. Посиніння видимих шкірних покривів — ознака серцево-судинної недостатності. Спостерігається воно в більшості випадків при гострих інфекційних захворюваннях (чума, ларинготрахеїт та ін.) і отруєннях. Блідість їх частіше буває при хронічному перебігу різних хвороб (вітамінно-мінеральна недостатність, туберкульоз, лейкоз) і зумовлена розвитком анемії. Зміни шкірних покривів можуть спостерігатися при травматичних пошкодженнях, розкльо-ві, відморожуванні. Під час загального обстеження оглядом нижньої частини живота нижче клоаки легко підрахувати частоту дихання, його характер (нормальне, напружене з витягнутою шиєю і відкритим дзьобом, шуми і свисти при диханні та ін.). Птахів, у яких під час огляду виявлені ознаки захворювань, досліджують детальніше з метою виявлення інших симптомів хвороби і встановлення діагнозу. При наявності великої кількості хворих птахів проводять вибіркове дослідження окремих індивідуумів. Рекомендується така схема дослідження: вимірювання температури тіла, дослідження носових отворів, очей, зовнішніх слухових проходів; огляд ротової порожнини і гортані; дослідження трахеї і грудної клітки; дослідження зоба, органів черевної порожнини, клоаки; дослідження органів руху. Для вимірювання температури тіла термометр з поділками до 45—46 °С (у крайньому випадку до 43 °С) вводять в клоаку на глибину 2—3 см вправо в напрямку прямої кишки, щоб не травмувати яйцепровід. Температура тіла у птахів коливається залежно від віку, породи, годівлі, часу доби, сезонності, температури повітря та інших факторів у таких межах, °С: у курей — 40,5—42; індиків — 40—41,5; гусей — 40—41; качок—40—42; голубів — 41—43. Температура тіла, як правило, підвищується при гострих інфекційних і простудних захворюваннях, перегріванні. Зниження температури тіла характерне для виснажених птахів, переохолодження і серцево-судинної недостатності. Оглядом носових отворів виявляють їх прохідність для повітря. Наявність виділень характерне для деяких інфекційних захворювань (псевдочума, інфекційний ларинготрахеїт), незаразного риніту, А-гіповітамінозу. При дослідженні очей звертають увагу на цілісність і прозо-, рість рогівки, а також на забарвлення кон'юнктиви (блідість, гіперемія, ціаноз, жовтяничність), крововиливи, набряклість. Запалення і набряк кон'юнктиви, розм'якшення рогівки і склери з наступним розплавленням очного яблука спостерігаються при деяких інфекційних захворюваннях (інфекційний кон'юнктивіт, очна форма ларинготрахеїту та хвороби Марека, нейролімфоматоз), сухість і помутніння рогівки з подальшим розм'якшенням характерні для А-гіповітамінозу. У курей, індиків і голубів необхідно досліджувати зовнішні слухові проходи.Утримання птахів у брудному приміщенні й годівля кормами, які легко злипаються, можуть стати причиною повної або часткової закупорки зовнішніх слухових проходів, що супроводжується загальною в'ялістю, зниженням несучості, виснаженням. Ротову порожнинуоглядають таким чином. Пальцями лівої руки фіксують голову за гребінь (у курей) або захоплюють шкірну складку задньої частини голови (у індиків і водоплавних), після чого пальцями правої руки відкривають рот. Звертають увагу на цілісність і колір язика, твердого піднебіння і хоан, на стан слизової оболонки. У курячих можна знайти розростання рогової частини язика (так званий «тіпун»), яке заважає закриттю рота і прийманню корму. Гортаньдобре проглядається у птахів усіх видів, якщо її попередньо вивести в ротову порожнину. Лівою рукою фіксують голову, великим пальцем правої руки відводять вниз нижню половину дзьоба, потім середнім або четвертим пальцем правої руки надавлюють знизу через шкіру міжщелепного простору на гортань. Кращого огляду гортані досягають, якщо язик придавлюють великим пальцем до нижньої частини дзьоба, попередньо притримавши його вказівним пальцем, або витягнувши язик двома пальцями (у молодняка). Набряк гортані, крововиливи на її слизовій оболонці, виділення тягучого слизу характерні для псевдочуми, запальна гіперемія, набряк, фібринозні сироподібні нашарування — для інфекційного ларинготрахеїту; сухість гортані, блідість, наявність плівок білуватого кольору, які легко знімаються, спостерігаються при А-гіповітамінозі. У курей можна оглянути слизову оболонку початкової частини трахеї. Нижня гортань, яка служить у птахів для відтворення звуку, розміщена в місці розподілу трахеї на бронхи. Трахеюдосліджують обережним натискуванням трахеальних кілець через шкіру. Стискування трахеї при її запаленні супроводжується болючими кашльовими поштовхами, птах витягує голову, дихає з відкритим дзьобом, дихання напружене. Чутливість більше виражена у курей і голубів. При дослідженні грудної кліткизвертають увагу на цілісність кістяка, стан грудних м'язів, інколи виявляють болючість і здуття ребер, викривлення кіля (рахіт). Зобдосліджують оглядом і пальпацією. У курей, індиків і голубів він добре розвинений, а у водоплавної птиці зобом умовно називають рівномірно розширену нижню частину стравоходу. Оглядом досліджують його об'єм, при атоніях він досягає значних розмірів, інколи тягнеться по землі. Пальпацією визначають консистенцію вмісту, інколи знаходять сторонні тіла. При деяких інфекційних захворюваннях, отруєннях і катаральному запаленні зоб м'який, містить неприємного кислого запаху гази, які виділяються через рот при надавлюванні на нього. Одноманітна годівля сухими кормами, відсутність вигулу і недостатність води сприяє розвитку «твердого» зобу з вмістом щільної консистенції. Черевну порожнинудосліджують оглядом і пальпацією. Збільшення об'єму черева спостерігається при водянці, жовтковому перитоніті, інколи при ураженні печінки та лейкозі. Пальпацією черева легко знайти мускульний шлунок, розміщений у нижньо-задній ділянці зліва. Його необхідно відрізняти від яйця, що має правильну форму з округлими краями і розміщується вище й ближче до клоаки. У курей і голубів мускульний шлунок пальпують однією рукою, у індиків і водоплавних птахів — двома руками, перекачуючи його між долонями. При шлунково-кишкових хворобах, авітамінозах, виснаженні мускульний шлунок опускається, стінки його дряблі, інколи через них пальпують сторонні тіла і щільні часточки корму. Кишкові петлі можна прощупати у формі тяжів при нагромадженні щільних калових мас. Пальпацією і перкусією у черевній порожнині порівняно легко можна знайти рідину або гази. Клоакудосліджують оглядом і ректальне. Для цього краї клоаки розширюють пальцями й визначають забарвленням слизової оболонки, її цілісність і стан. Ректальне дослідження проводять лише при особливих показаннях: підозрі на пухлини, кісти, затримку яєць. Попередньо продезинфікований і змазаний вазеліном палець обережно вводять у клоаку. Якщо починається акт дефекації, палець необхідно негайно вийняти. Наявні фекалії в клоаці видаляють. Клоаку доцільно промити слабким дезинфікуючим розчином. Із клоаки палець може вільно пройти в пряму кишку або яйцепровід. Отвір яйцепроводу розміщений з лівого боку в глибині клоаки, вхід у пряму кишку — з правого боку. Сечево-ди, які відкриваються в клоаку, мають невеликі отвори, в які палець не проходить. Ректальне дослідження проводять головним чином у тих випадках, коли порушена яйцекладка (затримка яйця, завороти яйцепроводу, пухлини, запалення). Дослідженням кінцівоквизначають їх цілісність, стан зв'язок і суглобів, форму кісток, що має диференціальне значення при рахіті, гіповітамінозах групи В, недостатності марганцю, подагрі, лейкозі та іншій патології. ©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.
|