Главная | Обратная связь

Лекція №5. Кримінальне право України.

1. Предмет, метод і завдання кримінального права.

 

Кримінальне право - галузь права, норми якої визначають загальні засади кримінальної відповідальності, вичерпний перелік діянь, котрі є злочинами, та покарання, що можуть застосовуватися до осіб, які їх вчиняють.

 

Предмет кримінального права становлять суспільні відносини, які виникають при вчиненні злочину між особою, яка його вчинила, та державою від імені якої виступають відповідні органи, вповноважені здійснювати дії, скеровані на розслідування злочину та відправлення правосуддя по кримінальних справах. Внаслідок врегулювання нормами кримінального права вони набирають форми правовідносин.

Метод правового регулювання - це сукупність певних засобів, за допомогою яких регламентуються та охороняються відносини між людьми, між громадянами та організаціями, між громадянами і державою.

Метод регламентування кримінально-правових відносин примусовий і застосовується лише до особи, яка вчинила злочин, як правило, шляхом покарання. Кримінально-право вий метод застосовується лише в тому разі, коли: 1) вчинене діяння є суспільно небезпечним і відповідно до закону містить склад конкретного злочину; 2) особа, яка вчинила це діяння, була у стані осудності, досягла на час його вчинення встановленого законом віку і підлягає покаранню. У деяких випадках, передбачених законом (ст. 74, 75, 79, 84 та ін.), суд може звільнити особу від покарання та його відбування.

Не можна застосовувати кримінально-правовий метод до особи, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння була у стані неосудності. До такої особи суд може застосувати примусові заходи медичного характеру, що передбачені ст. 94 КК.

 

Основне завдання (функція) кримінального права - охорона. Воно здійснюється притаманним лише кримінальному праву методом покарання тих, хто вчинив злочин, та загрозою покарати тих, хто має намір його вчинити.

Пріоритетним завданням кримінального права України є охорона особистих благ людини (життя, здоров'я, волі, честі й гідності), її прав і свобод від злочинних посягань. Пріоритет такого завдання закріплено в Конституції України, статтею 3 якої встановлено, що "людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

 

2. Система кримінального права України.

 

Усі норми кримінального права поділяються на дві части­ни – Загальну й Особливу. Загальна частина містить норми, що визначають завдання, принципи й основні інститути кри­мінального права. Вони закріплюють підстави кримінальної відповідальності, чинність кримінального закону в просторі і в часі, поняття злочину і його види, осудність і неосудність, форми вини, співучасть, покарання і його види, порядок за­стосування окремих видів покарання, правила їх призначен­ня, регулюють інститути, пов’язані зі звільненням від кримі­нальної відповідальності та покарання, погашенням і зняттям судимості, особливості відповідальності неповнолітніх.

Особлива частина кримінального права має своїм змістом норми, що описують конкретні види злочинів зі вказівкою видів покарань і тих меж, у яких вони можуть бути призначені за вчинення певних злочинів.

3. Джерела кримінального права України.

Джерелами кримінального права виступають:

1. Конституція України як концептуальна база всього законодавства України, в т. ч. і кримінального законодавства.

2. Кримінальний Кодекс України - основний систематизований законодавчий акт, який об'єднує всю сукупність кримінально-правових норм.

3. Укладені та ратифіковані Україною міжнародні договори, що містять кримінально-правові норми, які імплементовані в національне кримінальне законодавство. (Див. Закон України від 10 грудня 199 І р. «Про дію міжнародних договорів на території України»).

4. Рішення Конституційного Суду України у випадку визнання ним неконституційності кримінально-правових законів (ст. 152 Конституції України).

 

4. Кримінальний кодекс України.

 

Кримінальний кодекс України - це прийнятий Верховною Радою України нормативно-правовий акт, у якому встановлені підстави і принципи кримінальної відповідальності, злочинність і караність дінь, підстави звільнення від кримінальної відповідальності і покарання. Чинний КК було прийнято 5 квітня 2001 року. КК набрав чинності з 1 вересня 2001 року.

Поняття "Кримінальний кодекс України" є вужчим поняття "кримінальне право України як галузь права", бо є одною з Його складових.

Для КК характерно: а) він приймається лише Верховною Радою України (хоча існує гіпотетична можливість прийняття КК і референдумом); б) лише в КК визначається злочинність і караність діянь; в) тільки на підставі КК призначається покарання або ж особа звільняється від кримінальної відповідальності і покарання.

КК утворюють чотири складових: 1. Загальна частина КК. 2. Особлива частина КК. 3. Прикінцеві та перехідні положення. 4. Додаток "Перелік майна, що не підлягає конфіскації за судовим вироком" .

Загальна частина КК складається з 15 розділів. Розділ І. "Загальні положення". Розділ II. "Закон про кримінальну відповідальність" . Розділ III. "Злочин, його види та стадії". Розділ IV. "Особа, яка підлягає кримінальній відповідальності (суб'єкт злочину)". Розділ V. "Вина та її форми". Розділ VI. "Співучасть у злочині". Розділ VII. "Повторність, сукупність та рецидив злочинів". Розділ VIII. "Обставини, що виключають злочинність діяння". Розділ IX. "Звільнення від кримінальної відповідальності". Розділ X. "Покарання та його види". Розділ XI, "Призначення покарання". Розділ XII. "Звільнення від покарання та його відбування". Розділ XIII. "Судимість". Розділ XIV. "Примусові заходи медичного характеру та примусове лікування". Розділ XV. "Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх".

Як бачимо, в Загальній частині КК встановлені підстави і принципи кримінальної відповідальності, підстави звільнення від кримінальної відповідальності і покарання.

Особлива частина КК складається з 20 розділів.

 

5. Поняття злочину та його склад.

Злочин – це передбачене кримінальним кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб’єктом злочину, що посягає на права і свободи людини і громадянина, власність, громадський порядок та громадську безпеку, довкілля та конституційний устрій України.

Ознаки злочину:

- суспільна небезпека. Означає, що дія чи бездіяльність завдає шкоду чи створює загрозу завдання шкоди об’єктам, що охороняються кримінальним законом;

- протиправність. Означає, що злочином є лише те діяння, яке прямо передбачене кримінальним законом. Під проти-правністю розуміється порушення особою конкретної кримінально-правової норми.

- винність. Означає, що діяння вважається злочином тільки тоді, коли в Діях особи є вина у формі умислу чи необережності;

- караність. Означає, що злочином є тільки те діяння, за яке законом передбачений певний вид і розмір покарання.

 

Склад злочину – це його структура, яка включає сукупність об’єктивних і суб’єктивних ознак, що визначають суспільно небезпечне діяння як злочин.

Склад злочину включає:

- об’єкт;

- об’єктивну сторону;

- суб’єкт;

- суб’єктивну сторону.

Об’єкт злочину- це суспільні відносини, що охороняються кримінальним законом, тобто права і свободи людини і громадянина, власність, громадський порядок і громадська безпека, довкілля, конституційний устрій України, мир і безпека людства.

Об’єктивна сторона – це зовнішній вираз злочину. Об’єктивна сторона злочину включає:

- власне суспільно небезпечне діяння;

- суспільно небезпечні наслідки діяння;

- причинний зв’язок між діянням та його наслідками;

- час, місце, спосіб вчинення злочину, знаряддя і засоби, обстановку вчинення злочину.

Суб’єкт злочину – це фізична особа, яка вчинила заборонене кримінальним законом діяння у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність і усвідомлювала суспільну небезпеку свого діяння та керувала ним. В Україні кримінальна відповідальність за злочини настає з 16 років, а за деякі злочини – з 14 років.

Суб’єктивна сторона – це внутрішня, психічна діяльність особи, що вчинила злочин.

Суб’єктивна сторона включає:

- вину особи, яка може проявлятися у формі умислу чи необережності. Умисел поділяється на прямий і непрямий. Прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання. Непрямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання. Необережність поділяється на злочинну самовпевненість та злочинну недбалість. Необережність є злочинною самовпевненістю, якщо особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), але легковажно розраховувала на їх відвернення. Необережність є злочинною недбалістю, якщо особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), хоча повинна була і могла їх передбачити.

- мотив, тобто певні внутрішні процеси, що відображаються у свідомості особи і спонукають її вчинити злочин. Мотив вказує на те, чим керується особа, вчиняючи злочин;

- мету, під якою розуміють уявлення особи про бажаний результат, до якого вона прагне, вчиняючи злочин.

Залежно від ступеня тяжкості злочини поділяються на такі види:

- злочини невеликої тяжкості, за які передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років, або інше, більш м’яке покарання;

- злочини середньої тяжкості, за які передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п’яти років;

- тяжкі злочини, за які передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше десяти років;

- особливо тяжкі злочини, за які передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк понад десять років або довічного позбавлення волі.

 

Самостійна робота.

Кримінально-правова відповідальність. Види злочинів.