Главная | Обратная связь

Лекція №8. Робочий час і час відпочинку.

1. Поняття і види робочого часу.

Робочий час — це час, протягом якого працівник виконує роботу, визначену угодою, підпорядковуючись внутрішньому трудовому розпорядку. Можна сказати, що робочий час — це час, протягом якого працівник працює у визначеному місці на визначених угодою сторін умовах.

Правове регулювання робочого часу здійснюється на рівні законів, підзаконних актів, колективно-договірного регулювання умов праці та угодою сторін трудового договору.

Слід врахувати, що у деяких випадках робочим часом вважаються періоди, коли працівник фактично не виконує трудових обов'язків, але підпорядковується роботодавцеві. Наприклад, у разі тимчасового переведення працівника на іншу роботу через простій (ст. 34 КЗпП) або надання жінкам, що мають дітей віком до півтора року, перерви для годування дитини (ст. 183 КЗпП) та в інших випадках.

Отже, робочим вважається час, протягом якого працівник відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку організації, графіка роботи й умов трудового договору повинен виконувати трудові обов'язки, а також інші періоди часу, що відповідно до законів та інших нормативно-правових актів належать до робочого часу.

У сфері правового регулювання робочого часу для працівників встановлено певні гарантії.

• Відповідно до ст. 45 Конституції України максимальна тривалість робочого часу визначається тільки законом.

Робочий тиждень — це тривалість робочого часу протягом календарного тижня.

Для працівників установлюється п'ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями. На тих підприємствах, в установах, організаціях, де через характер виробництва та умови роботи п'ятиденний робочий тиждень недоцільний, встановлюється шестиденний робочий тиждень з одним вихідним днем.

П'ятиденний або шестиденний робочий тиждень встановлюється роботодавцем спільно з виборним профспілковим органом з урахуванням специфіки роботи, думки трудового колективу і за погодженням з місцевою Радою народних депутатів.

Види робочого часу. Розрізняють нормальний, скорочений і неповний робочий час (рис. 9.1).

Рис. 9.1. Види робочого часу

Спеціальний режим правового регулювання встановлено для роботи у нічний час, у разі роботи понад встановлену тривалість робочого часу, а також у вихідні та святкові дні.

Нормальний робочий час — це норматив, що встановлює тривалість робочого тижня (в годинах) за умови роботи в нормальних умовах праці.

Згідно з трудовим законодавством України нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень як за п'ятиденного так і за шестиденного робочого тижня (ст. 50 КЗпП).

Норма тривалості робочого часу не може бути збільшена, за винятком випадків, передбачених законодавством. У таких випадках встановлюються різні види компенсацій.

Менша норма тривалості робочого часу встановлюється з врахуванням умов праці, віку та фізіологічних особливостей працівника, може встановлюватися за угодою сторін трудового договору та при укладенні колективного договору.

Скорочений робочий час. Передбачене законодавством зниження нормативу робочого часу (проти 40 годин на тиждень) теж є обов'язковим для роботодавця.

Встановлення скороченої тривалості робочого часу не зменшує розміру заробітної плати працівників.

Скорочена тривалість робочого часу встановлюється для окремих категорій працівників.

Так, згідно зі ст. 51 КЗпП скорочена тривалість робочого часу встановлюється для неповнолітніх. Норми робочого часу диференційовані залежно від віку працівника й пов'язані з охороною здоров'я неповнолітнього.

Для працівників віком від 16 до 18 років — 36 годин на тиждень, для осіб віком від 15 до 16 років (учнів віком від 14 до 15 років, які працюють в період канікул) — 24 години на тиждень.

Тривалість робочого часу учнів, які працюють упродовж навчального року у вільний від навчання час, не може перевищувати половини максимальної тривалості робочого часу, передбаченої в законі для осіб відповідного віку.

Для працівників, зайнятих на роботах зі шкідливими умовами праці, тривалість робочого часу не перевищує 36 годин на тиждень1.

Законодавством встановлюється скорочена тривалість робочого часу для окремих категорій працівників (учителів, лікарів), а також

Скорочена тривалість робочого часу може встановлюватися за рахунок власних коштів на підприємствах, в організаціях для жінок, які мають дітей віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда.

Напередодні святкових і неробочих днів (ст. 73 КЗпП) тривалість роботи працівників, крім працівників, зазначених у ст. 51 КЗпП, скорочується на одну годину як при п'ятиденному, так і при шестиденному робочому тижні.

Напередодні вихідних днів тривалість роботи при шестиденному робочому тижні не може перевищувати п'яти годин.

При роботі в нічний час встановлена тривалість роботи (зміни) скорочується на одну годину. Це правило не поширюється на працівників, для яких уже передбачено скорочення робочого часу (ст. 51 КЗпП).

Тривалість нічної роботи прирівнюється до денної в тих випадках, коли це необхідно за умовами виробництва, зокрема — у безперервних виробництвах, а також на змінних роботах при шестиденному робочому тижні з одним вихідним днем. Нічним вважається час із 22 години вечора до 6 години ранку.

Визначено категорії працівників, яких заборонено залучати до роботи в нічний час (рис. 9.2).

Рис. 9.2. Категорії працівників, яких заборонено залучати до роботи в нічний час

Робота жінок у нічний час не допускається, за винятком випадків, передбачених ст. 175 КЗпП.

Відповідно до статей 39 і 56 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у редакції Закону України від 6 червня 1996 р. постановою Кабінету Міністрів України від 7 лютого 2000 р. № 223 "Про доплати і компенсації особам, які працюють у зоні відчуження і зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відсе-лення жителів" встановлено, що у період з 1 січня 2000 р. до 1 січня 2003 року в зоні відчуження запроваджується скорочена тривалість робочого часу — не більш як 36 годин на тиждень.

Робота інвалідів у нічний час допускається лише за їх згодою і за умови, що це не суперечить медичним рекомендаціям (ст. 172 КЗпП).

Відповідно до ст. 108 КЗпП робота в нічний час оплачується у підвищеному розмірі, встановлюваному генеральною, галузевою (регіональною ) угодами та колективним договором, але не нижче 20 відсотків тарифної ставки (окладу) за кожну годину роботи в нічний час.

Неповний робочий час. При неповному робочому часі норма робочого часу працівникові зменшується. Розрізняють такі норми неповного робочого часу:

• неповний робочий день (зменшується тривалість робочого дня);

• неповний робочий тиждень (зберігається нормальна тривалість робочого дня, але зменшується кількість робочих днів у тижні);

• поєднання неповного робочого дня і неповного робочого тижня (ст. 56 КЗпП).

Неповний робочий час встановлюється як при прийнятті на роботу, так і згодом, як правило, за угодою сторін. Неповний робочий час може бути встановлений угодою роботодавця та працівника на певний строк чи без зазначення такого строку.

На прохання вагітної жінки, жінки, яка має дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, в тому числі й таку, якою вона опікується, або здійснює догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку, роботодавець зобов'язаний встановлювати їй неповний робочий день або неповний робочий тиждень.

Оплата праці на умовах неповного робочого часу провадиться пропорційно відпрацьованому часові або залежно від виробітку.

Слід звернути увагу, що ненормований робочий день для працівників, зайнятих на роботі з неповним робочим днем, не застосовується.

Лише для тих, хто працює на умовах неповного робочого тижня, може застосовуватися ненормований робочий день з наданням щорічної додаткової відпустки згідно із законодавством.

Встановлення неповного робочого часу з ініціативи роботодавця є для працівників зміною істотних умов праці, тому при встановленні неповного робочого часу роботодавець повинен попередити їх про це не пізніше ніж за два місяці. Протягом цих двох місяців зберігаються попередні умови праці. Якщо працівник не згодний на умови неповного робочого часу, трудовий договір з ним припиняється за п. 6 ст. 36 КЗпП.

 

2. Поняття і види часу відпочинку

Під часом відпочинку розуміється час, протягом якого працівник є вільним від виконання трудових обов’язків і вправі використовувати його на власний розсуд. Законодавством встановлено такі види часу відпочинку: 1) перерви протягом робочого дня (зміни); 2) щоденний (міжзмінний) відпочинок; 3) вихідні дні (щотижневий відпочинок); 4) святкові і неробочі дні; 5) щорічні відпустки.

Перерви протягом робочого дня (зміни): 1) перерва для відпочинку і харчування (ст.66 КЗпП) – надається тривалістю не більше 2 годин, як правило, через 4 години після початку роботи, не включається в робочий час і не підлягає оплаті; 2) спеціальні перерви: а) для обігрівання – для працівників, які працюють на відкритому повітрі в холодну пору року; б) перерви для відпочинку вантажникам (ст.168); в) додаткові перерви для годування дитини – надаються жінкам, які мають дітей віком до півтора року, не рідше ніж через три години тривалістю не менше 30 хвилин кожна (ст.183). Спеціальні перерви включаються в робочий час і підлягають оплаті.

Щоденний (міжзмінний) відпочинок – як самостійний вид часу відпочинку закріплення в законодавстві не отримав. Визначається він виходячи з тривалості робочого дня, тобто все, що лежить за межами робочого часу протягом доби, складає час щоденного відпочинку.

Вихідні дні (щотижневий відпочинок) – тривалість повинна бути не менш як 42 години. При 5-ти денному робочому тижні – два вихідних дня; при 6-ти денному – один. Загальним вихідним днем є неділя, другий вихідний день має надаватися підряд із загальним. У випадку, коли святковий або неробочий день збігається з вихідним, вихідний день переноситься на наступний після святкового або неробочого. На підприємствах, де робота не може бути припинена в загальний вихідний день (театри, музеї тощо) вихідні дні встановлюються місцевими радами. На підприємствах, зупинення роботи яких неможливо з виробничо-технічних умов або через необхідність безперервного обслуговування населення, а також на вантажно-розвантажувальних роботах, пов’язаних з роботою транспорту, вихідні дні надаються в різні дні тижня почергово кожній групі працівників згідно з графіком змінності (ст.67-70 КЗпП).

Світкові й неробочі дні. Ст.73 КЗпП встановлює такі світкові дні: 1 січня – Новий рік, 7 січня – Різдво Христове; 8 березня – Міжнародний жіночий день, 1 та 2 травня – День міжнародної солідарності трудящих, 9 травня – День Перемоги, 28 червня – День Конституції України, 24 серпня – День незалежності України. Робота не проводиться також і в дні релігійних свят: 7 січня – Різдво Христове, один день (неділя) – Пасха, один день (неділя) – Трійця.

У світкові та неробочі дні допускаються лише роботи, припинення яких неможливе через виробничо-технічні умови та роботи, викликані необхідністю обслуговування населення. Працівники залучаються до роботи у випадках та порядку, передбачених ст.71 КЗпП України. Робота у святкові та неробочі дні компенсується або в подвійному розмірі, або наданням іншого часу відпочинку (ст.107 КЗпП).

Щорічні відпустки. Законом України „Про відпустки” від 15.11.1996 р. передбачено такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка; додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці; додаткова відпустка за особливий характер праці; інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв’язку з навчанням; 3) творча відпустка; 4) соціальні відпустки: відпустка у зв’язку з вагітністю та пологами; відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку; додаткова відпустка працівникам, які мають дітей; 5) відпустки без збереження заробітної плати. До часу відпочинку належить саме щорічна відпустка – основна та додаткова.

Право на щорічні відпустки із збереженням на їх період місця роботи і заробітної плати мають громадяни, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами незалежно від форми власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи (ст.74 КЗпП). Право на відпустку мають працівники, які уклали безстрокові трудові договори, договори на визначений строк, на час виконання певної роботи, сезонні, тимчасові працівники і сумісники. Не користуються правом на відпустку особи, які працюють за цивільно-правовими угодами, засуджені до виправних робіт.

Щорічна основна відпустка надається тривалістю не менше як 24 календарні дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору. Особам до 18 років – 31 календарний день (ст.75 КЗпП). Водночас для значного числа категорій працівників передбачено подовжену основну щорічну відпустку: наприклад, промислово-виробничому персоналу вугільної, металургійної, електротехнічної промисловості – до 28 календарних днів; працівникам лісового господарства – 28 календарних днів; воєнізованому особовому складу гірничорятувальних частин – 30 календарних днів; керівним, педагогічним, науково-педагогічним працівникам освіти та науковим працівникам – до 56 календарних днів; державним службовцям – 30 календарних днів і т.д. Інвалідам I та II груп надається щорічна відпустка тривалістю 30 календарних днів, а інвалідам III групи – 26 календарних днів. Сезонним та тимчасовим працівникам відпустка надається тривалістю пропорційно до відпрацьованого ними часу.

Додаткові відпустки за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці та за особливий характер праці (наприклад, окремим категоріям працівників, робота яких пов’язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, працівникам з ненормованим робочим днем) надається тривалістю до 35 календарних днів. Законодавством передбачено й інші підстави для надання додаткових відпусток: наприклад, державним службовцям, які мають стаж роботи в державних органах більше 10 років – до 15 календарних днів; суддям за стаж роботи понад 10 років – 15 календарних днів тощо. Загальна тривалість щорічних основної та додаткової відпусток не може перевищувати 59 календарних днів, а для працівників, зайнятих на підземних, гірничих роботах – 69 календарних днів.

Порядок надання щорічних відпусток. Основна та додаткова відпустка повної тривалості за перший рік роботи надаються працівникам після закінчення шести місяців безперервної роботи на даному підприємстві. У випадку надання зазначених відпусток до закінчення шестимісячного терміну їх тривалість визначається пропорційно до відпрацьованого часу, за виключенням випадків, коли законом дозволяється надавати відпустки повної тривалості за перший робочий рік до закінчення шести місяців: зокрема, жінкам перед відпусткою по вагітності та пологах або після неї; інвалідам; особам до 18 років; працівникам, які успішно навчаються у закладах освіти та бажають приєднати відпустку до часу складання іспитів, заліків; працівникам, які мають путівку для санаторно-курортного лікування та в інших передбачених законодавством та колективним договором випадках.

Відпустки за другий та наступний роки роботи можуть бути надані працівникові у будь-який час відповідного робочого року згідно з графіком відпусток. Деяким категоріям працівників відпустки надаються у зручний для них час (зокрема, неповнолітнім, інвалідам, одинокій матері, ветеранам праці тощо).

Відповідно до ст.80 КЗпП України, на вимогу працівника щорічна відпустка повинна бути перенесена на інший період у разі: 1) порушення власником терміну письмового повідомлення працівника про час надання відпустки (ч.5 ст.79 КЗпП); 2) несвоєчасної виплати власником заробітної плати працівнику за час щорічної відпустки (ч.3 ст.115 КЗпП). Щорічна відпустка повинна бути перенесена роботодавцем на інший період або продовжена у разі: 1) тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому законом порядку; 2) виконання працівником державних або громадських обов’язків; 3) настання строку відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами; 4) збігу щорічної відпустки з відпусткою у зв’язку з навчанням.

 

3.Поняття відпусток та їх види

Одним з видів часу відпочинку, що передбачений трудовим законодавством, є відпустки. Стаття 45 Конституції України передбачає право працюючих на відпочинок, яке забезпечується наданням оплачуваної щорічної відпустки. Порядок надання відпусток регулюється КЗпП України, Законом України "Про відпустки", а також іншими законодавчими та підзаконними нормативно-правовими актами.

Відпустки за своїм характером та призначенням бувають різноманітними. Одні встановлюються з метою надання працівнику можливостей для відпочинку та відновлення трудових сил та надаються, як правило, на кінець кожного робочого року; інші, хоч і називаються відпустками, але до відпочинку мають віддалене відношення. До цільових відпусток, що не належать до часу відпочинку, належать відпустки у зв'язку з навчанням, які надаються працівникам, що навчаються без відриву від виробництва, творчі відпустки, які надаються працівникам для закінчення дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата або доктора наук, для написання підручника, а також монографії, довідника тощо. До них також належать соціальні відпустки.

Відпусткою є встановлений законом або на його основі календарний період, протягом якого працівник вільний від виконання своїх трудових обов'язків. Вона надається, як правило, за відпрацьований робочий рік, і при цьому зберігається місце роботи і у випадках, передбачених законом, заробітна плата. Робочий рік обчислюється з дня укладення трудового договору.

Закон "Про відпустки" встановлює наступні види відпусток:

1) щорічні відпустки: основна відпустка; додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці; додаткова відпустка за особливий характер праці;

2) додаткові відпустки у зв'язку з навчанням;

3) творчі відпустки;

4) соціальні відпустки: відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами; відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку; додаткова відпустка працівникам, які мають дітей;

5) відпустки без збереження заробітної плати.

Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.

Наприклад, Закон України "Про статус і соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", передбачає відпустки працівникам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення. Колективним договором можуть передбачатися додаткові відпустки за тривалий стаж роботи на підприємстві та ін.

Право на відпустку мають громадяни України, які працюють за трудовим договором. Нарівні з громадянами України право на відпустки мають іноземні громадяни та особи без громадянства. Це право належить як особам, що працюють за сумісництвом, так і тим, які працюють на умовах неповного чи скороченого робочого часу.

Не мають права на відпустку особи, які працюють на умовах Цивільно-правового договору, а також особи, засуджені до позбавлення волі або до виправних робіт без позбавлення волі.

Стаття 3 Закону "Про відпустки" передбачає, що за бажанням працівника у разі його звільнення йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. При цьому датою звільнення вважається останній день відпустки. Вказане право не поширюється на випадки звільнення працівника за порушення трудової дисципліни (пункти 3, 4, 7, 8 ст. 40 та п. 1 ст. 41 КЗпП).

Працівник може отримати невикористану відпустку у разі закінчення строку трудового договору. Трудовий договір при цьому продовжується до закінчення відпустки.

Право громадян України на відпустки забезпечується:

1) гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості зі збереженням при цьому місця роботи, заробітної плати;

2) забороною замінювати відпустку грошовою компенсацією, крім випадків виплати такої компенсації за всі невикористанні дні відпустки при звільненні, а також якщо працівник бажає її грошової компенсації.

При визначенні тривалості щорічних відпусток та додаткової і відпустки працівникам, які мають дітей, святкові та неробочі дні не враховуються.

 

4. Порядок надання відпусток.

У статті 9 Закону України «Про відпустки» визначається порядок обчислення стажу роботи, що дає право на щорічну відпустку. До стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, зараховуються:

1) час фактичної роботи (в тому числі на умовах неповного робочого часу) протягом робочого року, за який надається відпустка;

2) час, коли працівник фактично не працював, але за ним зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково (в тому числі час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу);

3) час, коли працівник фактично не працював, але за ним зберігалося місце роботи (посада) і йому виплачувалася допомога по державному соціальному страхуванню, за винятком частково оплачуваної відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;

4) час, коли працівник фактично не працював, але за ним зберігалося місце роботи (посада) і йому не виплачувалася заробітна, за винятком відпустки без збереження заробітної плати для догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі якщо дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), - до досягнення дитиною шістнадцятирічного віку;

5) час навчання з відривом від виробництва тривалістю менше 10 місяців на денних відділеннях професійно-технічних навчальних закладів;

6) час навчання новим професіям (спеціальностям) осіб, звільнених у зв'язку із змінами в організації виробництва та праці, у тому числі з ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємства, скороченням чисельності або штату працівників;

7) інші періоди роботи, передбачені законодавством.

До стажу роботи, що дає право на щорічні додаткові відпустки, зараховуються:

1) час фактичної роботи із шкідливими, важкими умовами або з особливим характером праці, якщо працівник зайнятий у цих умовах не менше половини тривалості робочого дня, встановленої для працівників даного виробництва, цеху, професії або посади;

2) час щорічних основної та додаткових відпусток за роботу із шкідливими, важкими умовами і за особливий характер праці;

3) час роботи вагітних жінок, переведених на підставі медичного висновку на легшу роботу, на якій вони не зазнають впливу несприятливих виробничих факторів.

За бажанням працiвника, переведеного на роботу з одного пiдприємства, установи, органiзацiї на iнше пiдприємство, в установу, органiзацiю, який не використав за попереднiм мiсцем роботи щорiчну основну вiдпустку повнiстю або частково i не одержав за неї грошової компенсацiї, вiдпустка повної тривалостi надається до настання шестимiсячного термiну безперервної роботи пiсля переведення. Грошова компенсація за не використані дні щорічних відпусток за бажанням працівника повинна бути перерахована на рахунок підприємства, на яке перейшов працівник. В разі переведення працівника на інше підприємство, до стажу роботи, що дає право на щорічні основну та додаткові відпустки, зараховується час, за який він не використав ці відпустки за попереднім місцем роботи.

Щорічні додаткові відпустки за бажанням працівника можуть надаватись одночасно з щорічною основною відпусткою або окремо від неї та з таким розрахунком, щоб вони були використані, як правило, до закінчення робочого року.

Загальна тривалість щорічних основної та додаткових відпусток не може перевищувати 59 календарних днів, а для працівників, зайнятих на підземних гірничих роботах, - 69 днів.

Право працівника на щорічні основну та додаткові відпустки повної тривалості у перший рік роботи настає після закінчення шести місяців безперервної роботи на даному підприємстві. У разі надання працівникові щорічних відпусток до закінчення шестимісячного терміну безперервної роботи їх тривалість визначається пропорційно до відпрацьованого часу. Щорічні відпустки за другий та наступні роки роботи надаються в будь-який час відповідного робочого року.

Щорічні відпустки повної тривалості до настання шестимісячного терміну безперервної роботи у перший рік роботи на даному підприємстві надаються:

1) жінкам - перед відпусткою у зв'язку з вагітністю та пологами або після неї, а також жінкам, які мають двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда; 2) інвалідам; 3) особам віком до вісімнадцяти років; 4) чоловікам, дружини яких перебувають у відпустці у зв'язку з вагітністю та пологами; 5) особам, звільненим після проходження строкової військової або альтернативної (невійськової) служби, при прийнятті їх на роботу протягом трьох місяців після звільнення; 6) сумісникам - одночасно з відпусткою за основним місцем роботи; 7) працівникам, які навчаються в навчальних закладах та бажають приєднати відпустку до часу складання іспитів, заліків, написання дипломних, курсових, лабораторних робіт; 8) працівникам, які не використали за попереднім місцем роботи повністю або частково щорічну основну відпустку і не одержали за неї грошової компенсації; 9) працівникам, які мають путівку для санаторно-курортного лікування; 10) батькам - вихователям дитячих будинків сімейного типу.

Черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з профспілковим чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, і доводиться до відома всіх працівників. При складанні графіків ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості для їх відпочинку. Конкретний період надання щорічних відпусток в межах, установлених графіком, узгоджується між працівником і власником або уповноваженим ним органом, який зобов'язаний повідомити працівнику про дату початку відпустки не пізніше як за два тижні до встановленого графіком терміну.

За бажанням працівника в зручний для нього час щорічні відпустки надаються:

1) особам віком до 18 років; 2) інвалідам; 3) жінкам перед відпусткою у зв'язку з вагітністю та пологами або після неї; 4) жінкам, які мають двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда; 5) одинокій матері (батьку), які виховують дитину без батька (матері); опікунам, піклувальникам або іншим самотнім особам, які фактично виховують одного або більше дітей віком до 15 років за відсутності батьків; 6) дружинам (чоловікам) військовослужбовців; 7) ветеранам праці та особам, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною; 8) ветеранам війни, особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, а також особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"; 9) батькам-вихователям дитячих будинків сімейного типу; 10) і в інших випадках, передбачених законодавством, колективним або трудовим договором.

Окремо розглянемо порядок надання соціальних відпусток.

Тривалість відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами обчислюється сумарно і становить 126 календарних днів. У разі народження двох і більше дітей та в разі ускладнення пологів відпустка становить 140 календарних днів. Вона надається повністю незалежно від кількості днів, фактично використаних до пологів.

До відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами власник або уповноважений ним орган зобов'язаний за заявою жінки приєднати щорічну відпустку незалежно від тривалості її роботи в поточному робочому році.

Відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається за заявою жінки (батька дитини, баби, діда чи інших родичів, які фактично доглядають за дитиною, або особи, яка усиновила чи взяла під опіку дитину, та одного із прийомних батьків) повністю або частково в межах установленого періоду та оформляється наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу.

Відпустка у зв'язку з усиновленням дитини віком старше трьох років надається за заявою особи, яка усиновила дитину, на підставі рішення про усиновлення дитини та оформляється наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу.

Жінці, яка працює і має двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда, жінці, яка усиновила дитину, батьку, який виховує дитину без матері (в тому числі й у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), особі, яка взяла під опіку дитину, за їх бажанням щорічно надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 5 календарних днів без врахування вихідних. У разі звільнення працівникові виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також за додаткові відпустки працівникам, які мають дітей.

 

Самостійна робота.

Вихідні і святкові дні.