 |
|
Завдання, права, обов'язки й відповідальність працівників державної податкової служби
До основних завдань органів державної податкової служби належать [27]:
- здійснення контролю за дотримання податкового законодавства;
- внесення у встановленому порядку пропозицій щодо вдосконалення податкового законодавства;
- формування та ведення Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів та Єдиного банку даних про платників податків - юридичних осіб;
- роз'яснення законодавства з питань оподаткування серед платників податків;
- запобігання злочинам, їх розкриття, припинення, розслідування та провадження у справах про адміністративні правопорушення.
Посадові особи органів ДПС наділені такими правами [27; 39, ст. 20]:
1) проводити перевірки щодо дотримання податкового законодавства суб'єктами господарювання;
2) отримувати безоплатно від підприємств, установ, організацій, включаючи Національний банк України та його установи, комерційні банки та інші фінансово-кредитні установи, від громадян - суб'єктів підприємницької діяльності довідки, копії документів та іншу інформацію, пов'язану з обчисленням та сплатою податків, інших платежів, формуванням інформаційного фонду Державного реєстру фізичних осіб - платників податків;
3) обстежувати будь-які приміщення підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності (крім житла громадян), якщо вони використовуються як юридична адреса суб'єкта підприємницької діяльності, а також для отримання доходів;
4) вимагати від посадових осіб суб'єкта господарювання усунення виявлених порушень податкового законодавства і законодавства про підприємницьку діяльність, контролювати їх виконання, а також припинення дій, які перешкоджають здійсненню повноважень посадовими особами органів державної податкової служби;
5) вилучати (із залишенням копій) документи, що свідчать про приховування (заниження) об'єктів оподаткування, несплату податків, інших платежів, та вилучати у громадян - суб'єктів підприємницької діяльності, які порушують порядок заняття підприємницькою діяльністю, реєстраційні посвідчення або спеціальні дозволи (ліцензії, патенти тощо) з наступною передачею матеріалів про порушення органам, що видали ці документи;
6) запрошувати платників податків або їх представників для перевірки правильності нарахування та своєчасності сплати податків та зборів, дотримання вимог іншого законодавства, здійснення контролю за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби;
7) одержувати безоплатно від митних органів щомісяця звітні дані про ввезення на митну територію України імпортних товарів і справляння при цьому податків та зборів та інформацію про експортно-імпортні операції, що здійснюють резиденти і нерезиденти, за формою, погодженою з Державною податковою адміністрацією України, та від органів статистики - дані, необхідні для використання їх у проведенні аналізу фінансово-господарської діяльності підприємств, установ, організацій усіх форм власності;
8) користуватися безперешкодно в службових справах засобами зв'язку, які належать суб'єктам господарювання незалежно від форм власності;
9) у разі виявлення зловживань під час здійснення контролю за надходженням валютної виручки, проведенням розрахунків із споживачами з використанням товарно-касових книг, а також за дотриманням лімітів готівки в касах та її використанням для розрахунків за товари, роботи і послуги давати доручення органам державної контрольно-ревізійної служби на проведення ревізій; вимагати від керівників підприємств, установ і організацій, що перевіряються, проведення інвентаризації основних фондів, товарно-матеріальних цінностей, коштів і розрахунків; при проведенні адміністративного арешту опечатувати каси, касові приміщення, склади та архіви;
10) у випадках виявлення порушення вимог податкового та іншого законодавства України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи, надсилати платникам податків письмові запити щодо надання засвідчених належним чином копій документів;
11) під час проведення перевірок вивчати та перевіряти первинні документи, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку, інші регістри, фінансову, статистичну звітність, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби;
12) під час проведення перевірок вимагати від посадових або службових осіб платника податків надання повноважних осіб для спільного з представниками органів державної податкової служби зняття показань внутрішніх та зовнішніх лічильників, якими обладнані технічні пристрої, що використовуються у процесі провадження ним діяльності, що перевіряється;
13) вимагати від платників податків, діяльність яких перевіряється, припинення дій, які перешкоджають здійсненню законних повноважень службовими (посадовими) особами органів державної податкової служби, усунення виявлених порушень податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби та контролювати виконання законних вимог службових (посадових) осіб органів державної податкової служби;
14) залучати, у разі необхідності, фахівців, експертів та перекладачів.
Головам державних податкових адміністрацій і начальникам державних податкових інспекцій та їх заступникам відповідно до Закону України "Про державну податкову службу в Україні" [27] та Податкового кодексу України надані наступні права [39, ст. 20]:
1) застосовувати до підприємств, установ, організацій і громадян фінансові санкції;
2) звертатися до суду з заявою про скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності;
3) звертатися до суду щодо зупинення видаткових операцій платника податків на рахунках такого платника податків у банках та інших фінансових установах (крім операцій з видачі заробітної плати та сплати податків, зборів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а також визначених контролюючим органом грошових зобов'язань платника податків) за наявності таких підстав: недопущення посадових осіб органів державної податкової служби до обстеження територій та приміщень;
4) звертатися до суду, у разі якщо платник податків перешкоджає виконанню податковим керуючим повноважень щодо зупинення видаткових операцій на рахунках платника податків шляхом накладення арешту на кошти та інші цінності такого платника податків, що знаходяться в банку, та зобов'язання такого платника податків виконати законні вимоги податкового керуючого;
5) звертатися до суду щодо накладення арешту на кошти та інші цінності такого платника податків, що знаходяться в банку, у разі, якщо у платника податків, який має податковий борг, відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу;
6) звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, обслуговуючих такого платника, на суму податкового боргу або його частини;
7) звертатися до суду щодо стягнення з дебіторів платника податків, що має податковий борг, сум дебіторської заборгованості, строк погашення якої настав та право вимоги якої переведено на органи державної податкової служби, у рахунок погашення податкового боргу такого платника податків;
8) складати стосовно платників податків - фізичних осіб та посадових осіб платників податків - юридичних осіб протоколи про адміністративні правопорушення в порядку, визначеному законом;
9) виносити постанови у справах про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом;
10) стягувати до бюджетів та державних цільових фондів суми недоїмки, пені та штрафних санкцій; надавати відстрочення та розстрочення податкових зобов'язань, вирішувати питання щодо податкового компромісу, а також приймати рішення про списання безнадійного боргу;
11) застосовувати до фінансових установ, які не подали відповідним органам державної податкової служби в установлений законом строк повідомлень про відкриття або закриття рахунків платників податків або розпочали здійснення видаткових операцій за рахунком платника податків до отримання повідомлення відповідного органу державної податкової служби про взяття рахунку на облік в органах державної податкової служби, фінансові (штрафні) санкції;
12) за несвоєчасне виконання установами банків та іншими фінансово-кредитними установами рішень суду та доручень платників податків про сплату податків та зборів стягувати з установ банків та інших фінансово-кредитних установ пеню за кожний день прострочення (включаючи день сплати) у порядку та розмірах, встановлених законами України щодо таких видів платежів;
13) надавати інформацію з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків іншим органам державної влади та органам фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування відповідно до закону;
14) приймати рішення про зміну основного місця обліку та переведення великих платників податків на облік у спеціалізовані органи державної податкової служби та знімати їх з обліку і переводити до інших органів державної податкової служби;
15) звертатися до суду щодо нарахування та сплати податкових зобов'язань, коригування від'ємного значення об'єкта оподаткування або інших показників податкової звітності у результаті застосування звичайних цін;
16) отримувати від нотаріусів на письмові запити інформацію про вступ фізичної особи у права спадкоємця із обов'язковим зазначенням повних даних про таку особу (прізвище, ім'я, по батькові, номер та серія паспорта, рік народження, місце проживання тощо) та відомості про майно (нерухоме, рухоме, кошти тощо), отримане за спадком;
17) звертатися до суду з заявою про вилучення оригіналів первинних фінансово-господарських та бухгалтерських документів.
В процесі реалізації своїх прав посадові особи органів державної податкової служби зобов'язані дотримуватись законів України, забезпечувати виконання покладених на органи державної податкової служби функцій.
За невиконання або неналежне виконання посадовими особами органів державної податкової служби своїх обов'язків вони притягаються до дисциплінарної, адміністративної, кримінальної та матеріальної відповідальності.
Збитки, завдані неправомірними діями посадових осіб органів державної податкової служби, підлягають відшкодуванню за рахунок коштів державного бюджету, передбачених таким контролюючим органом.
До обов'язків посадових осіб контролюючих органів належать [27; 39, ст. 21]:
1) брати на облік платників податків на підставі відомостей, отриманих від державного реєстратора, або на підставі поданих за бажанням платника документів та видавати (направляти поштою) платнику податків документ, що підтверджує взяття на облік в органі ДПС;
2) брати на облік в органах ДПС відкриті рахунки у фінансових установах на підставі повідомлення, наданих платником податків та/або фінансовою установою;
3) надавати безкоштовні консультації (усно, письмово, телефоном) та інформувати через веб-сайт та засоби масової інформації за всіма питаннями стосовно оподаткування; здійснювати всі реєстраційні процедури, пов'язані з адмініструванням окремих податків;
4) здійснювати всі реєстраційні процедури, пов'язані з окремими видами діяльності платником;
5) приймати податкові декларації на паперових та електронних носіях;
6) своєчасно здійснювати відшкодування ПДВ та інших податків, надміру сплачених до бюджету;
7) розглядати скарги платників податків та своєчасно приймати рішення за результатами їх розгляду;
8) дотримуватись конфіденційності щодо персоніфікованої інформації про платників податків;
9) самостійно визначати суму податкового зобов'язання платника податків, якщо згідно із законами з питань оподаткування відповідальним за це є податковий орган;
10) дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з Податковим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами;
11) забезпечувати сумлінне виконання покладених на контролюючі органи функцій;
12) забезпечувати ефективну роботу та виконання завдань контролюючих органів відповідно до їх повноважень;
13) не допускати порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій;
14) коректно та уважно ставитися до платників податків, їх представників та інших учасників відносин, не принижувати їх честі та гідності;
15) надавати органам державної влади та органам місцевого самоврядування на їх письмовий запит відкриту податкову інформацію.
Податкова міліція складається зі спеціальних підрозділів з боротьби з податковими правопорушеннями, що діють у складі відповідних органів Державної податкової служби, і здійснює контроль за дотриманням податкового законодавства, виконує оперативно-пошукову, кримінально-процесуальну та охоронну функції [44, с. 143]. Завданнями податкової міліції є [27, ст. 19]:
- запобігання злочинам та іншим правопорушенням у сфері оподаткування, їх розкриття, розслідування та провадження у справах про адміністративні правопорушення;
- розшук платників, які ухиляються від сплати податків, інших платежів;
- запобігання корупції в органах Державної податкової служби та виявлення її фактів;
- забезпечення безпеки діяльності працівників органів Державної податкової служби, захисту їх від протиправних посягань, пов'язаних з виконанням службових обов'язків.
Податкову міліцію очолює начальник податкової міліції - перший заступник голови Державної податкової адміністрації України. Податкову міліцію в державних податкових адміністраціях в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі очолюють начальники управлінь податкової міліції - перші заступники голів відповідних державних податкових адміністрацій [27, ст. 20].
Посадові особи податкової міліції мають право [27, ст. 22]:
1) обстежувати будь-які виробничі, складські, торговельні та інші приміщення підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності на житло громадян, якщо вони зареєстровані як юридична адреса суб'єкта підприємницької діяльності, а також використовуються ним для отримання доходу;
2) з метою припинення злочину або в ході переслідування осіб, які підозрюються у скоєнні злочину, під час стихійного лиха та інших надзвичайних подій входити безперешкодно у будь-який час доби на територію і до приміщень підприємств, установ і організацій, у тому числі й митниці, та оглядати їх;
3) здійснювати перевірки на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності на предмет наявності документів, пов'язаних з обчисленням й сплатою податків та інших обов'язкових платежів, наявності свідоцтв, ліцензій, патентів.
Податкова міліція відповідно до покладених на неї завдань [27, ст. 21]:
а) приймає і реєструє заяви, повідомлення та іншу інформацію про злочини і правопорушення, віднесені до її компетенції, здійснює в установленому порядку їх перевірку і приймає щодо них передбачені законом рішення;
б) здійснює відповідно до закону оперативно-розшукову діяльність, досудову підготовку матеріалів за протокольною формою, а також проводить дізнання та досудове (попереднє) слідство в межах своєї компетенції, вживає заходів до відшкодування заподіяних державі збитків; виявляє причини і умови, що сприяли вчиненню злочинів та інших правопорушень у сфері оподаткування, вживає заходів до їх усунення;
в) забезпечує безпеку працівників органів Державної податкової служби та їхній захист від протиправних посягань, пов'язаних з виконанням ними посадових обов'язків; запобігає корупції та іншим службовим порушенням серед працівників Державної податкової служби; збирає, аналізує, узагальнює інформацію щодо порушень податкового законодавства, прогнозує тенденції розвитку негативних процесів кримінального характеру, пов'язаних з оподаткуванням.
16 Облік платників податківСтаття 63. Загальні положення щодо обліку платників податків
63.1. Облік платників податків ведеться з метою створення умов для здійснення контролюючими органами контролю за правильністю нарахування, своєчасністю і повнотою сплати податків, нарахованих фінансових санкцій, дотримання податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
63.2. Взяттю на облік або реєстрації у контролюючих органах підлягають всі платники податків.
Взяття на облік у контролюючих органах юридичних осіб, їх відокремлених підрозділів, а також самозайнятих осіб здійснюється незалежно від наявності обов'язку щодо сплати того або іншого податку та збору.
63.3. З метою проведення податкового контролю платники податків підлягають реєстрації або взяттю на облік у контролюючих органах за місцезнаходженням юридичних осіб, відокремлених підрозділів юридичних осіб, місцем проживання особи (основне місце обліку), а також за місцем розташування (реєстрації) їх підрозділів, рухомого та нерухомого майна, об'єктів оподаткування або об'єктів, які пов'язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність (неосновне місце обліку).
Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує, державну податкову і митну політику, може прийняти рішення про зміну основного місця обліку платника податків.
Об'єктами оподаткування і об'єктами, пов'язаними з оподаткуванням, є майно та дії, у зв'язку з якими у платника податків виникають обов'язки щодо сплати податків та зборів. Такі об'єкти за кожним видом податку та збору визначаються згідно з відповідним розділом цього Кодексу.
Платник податків зобов'язаний стати на облік у відповідних контролюючих органах за основним та неосновним місцем обліку, повідомляти про всі об'єкти оподаткування і об'єкти, пов'язані з оподаткуванням, контролюючі органи за місцезнаходженням таких об'єктів у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує, державну податкову і митну політику.
Заява про взяття на облік платника податків за неосновним місцем обліку подається у відповідний контролюючий орган протягом 10 робочих днів після створення відокремленого підрозділу, реєстрації рухомого чи нерухомого майна чи відкриття об'єкта чи підрозділу, через які провадиться діяльність або які підлягають оподаткуванню.
63.4. Взяття на облік платників податків - юридичних осіб та їх відокремлених підрозділів здійснюється після їх державної реєстрації чи включення відомостей про них до відповідних державних реєстрів на умовах, що визначаються законодавчими актами України, крім випадків, визначених цим Кодексом, коли органами реєстрації є контролюючі органи або коли проведення державної реєстрації платника податків у відповідному статусі законодавством не передбачається.
63.5. Всі фізичні особи - платники податків та зборів реєструються у контролюючих органах шляхом включення відомостей про них до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків у порядку, визначеному цим Кодексом.
Фізичні особи - підприємці та особи, які мають намір провадити незалежну професійну діяльність, підлягають взяттю на облік як самозайняті особи у контролюючих органах згідно з цим Кодексом.
63.6. Облік платників податків у контролюючих органах ведеться за податковими номерами.
Порядок визначення податкового номера встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує, державну податкову і митну політику.
Облік осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган, ведеться за прізвищем, ім'ям, по батькові і серією та номером діючого паспорта. У паспортах зазначених осіб контролюючими органами робиться відмітка про наявність у них права здійснювати будь-які платежі за серією та номером паспорта. Порядок внесення відмітки визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує, державну податкову і митну політику.
63.7. Контролюючий орган зазначає податковий номер або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті) у всіх свідоцтвах, довідках, патентах, в інших документах або повідомленнях, що видаються платнику податків або надсилаються йому.
Кожен платник податків зазначає податковий номер або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті) в усіх податкових деклараціях (розрахунках, звітах), платіжних документах щодо податків і зборів, у фінансових документах, а також в інших випадках, передбачених законодавством.
63.8. Особливості обліку платників податків за окремими податками, а також окремих категорій платників податків установлюються відповідними розділами цього Кодексу.
63.9. Документи, що подаються платниками податків для взяття на облік у контролюючих органах, перевіряються у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує, державну податкову і митну політику, і в разі виявлення помилок або подання недостовірних відомостей повертаються для виправлення. Платники податків, які не подали протягом 5 календарних днів, наступних за днем отримання повернутих документів, виправлених документів для взяття на облік у контролюючих органах або повторно подали такі документи з помилками, несуть відповідальність відповідно до закону.
63.10. Центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує, державну податкову і митну політику, визначаються:
63.10.1. порядок обліку платників податків і зборів;
63.10.2. перелік документів, які подаються для взяття на облік платників податків, а також порядок подання таких документів;
63.10.3. форми заяв, свідоцтв та документів з питань реєстрації та обліку платників податків.
63.11. Контролюючі органи забезпечують достовірність даних про платників податків в Єдиному банку даних про платників податків - юридичних осіб та Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, реєстрі платників податку на додану вартість, реєстрі неприбуткових організацій та інших реєстрах, що формуються та ведуться контролюючими органами згідно з цим Кодексом, їх захист від несанкціонованого доступу, оновлення, архівування та відновлення даних.
63.12. Інформація, що збирається, використовується та формується контролюючими органами у зв'язку з обліком платників податків, вноситься до інформаційних баз даних і використовується з урахуванням обмежень, передбачених для податкової інформації з обмеженим доступом.
(Із змінами, внесеними згідно із
Законом України від 05.07.2012 р. N 5083-VI)
Оподаткування процесів споживання в Україні здійснюється через використання акцизів і мита.
В науковій літературі акцизи визначаються як податки на предмети масового споживання, що виробляються і реалізуються в межах країни, та призначені для внутрішнього споживання товари іноземного виробництва. Акцизи встановлюються у вигляді надбавки до ринкової ціни.
Залежно від характеру охоплення товарів оподаткування акцизи поділяють на специфічні та універсальні.
Функціонування універсальних акцизів пов’язане із загальним підходом до оподаткування процесів споживання. Універсальний акциз має свої порівняно зі специфічними акцизами:
- широка база оподаткування;
- можливість використання універсальної ставки незалежно від виду товару;
- податковою базою виступає валовий оборот в грошовому еквіваленті;
- простота контролю за надходженням до державного бюджету.
Зазначимо, що універсальний акциз може стягуватись у трьох формах:
- податку з обороту в однорівневій формі (податок з продажу або з покупок);
- податку з обороту в багаторівневій формі;
- податку на додану вартість.
Податок з обороту в однорівневій формі справляється тільки на одній стадії руху товару: виробництва, оптової або роздрібної торгівлі. Податок з продажу товарів існував на території СРСР протягом 1991 року.
Друга форма більш складна, оскільки оподатковується валовий оборот на всіх стадіях руху товару. До нього включаються суми податків, сплачені при купівлі товарів виробничого призначення, послуг. Це зумовлює кумулятивний ефект: податок утримується не тільки з обороту товарів і послуг, а й з податків, сплачених раніше, що негативно впливає на поділ праці. Це є основною причиною відміни цього податку в більшості країн і головним аргументом проти його введення в Україні. Податок з обороту широко застосовувався в СРСР (був ведений у 1931 році та скасований у 1992 році).
Третьою формою універсального акцизу є ПДВ, який зберігає переваги багаторівневого податку з обороту щодо оподаткування усіх ступенів руху товару, але одночасно ліквідує його основний недолік – кумулятивний ефект.
ПДВ – це непрямий податок на додану вартість, яка створюється на всіх стадіях виробництва та обігу. Він входить у вигляді надбавки до ціни товару (робіт, послуг) і повністю оплачується кінцевим споживачем товарів, робіт та послуг.
ПДВ є формою перерахування до бюджету частини доданої вартості, що створюється на всіх стадіях виробництва та обороту і визначається як різниця між вартістю реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг) та вартістю матеріальних витрат, віднесених на затрати виробництва й обороту.
Найважливішою перевагою ПДВ є потенційно висока фіскальна ефективність, яка зумовлена тим, що він має широку базу оподаткування, яка включає більшість груп товарів і послуг, тобто зміни в асортименті споживання суттєво не впливають на надходження податку. До того ж оподаткування споживання більш надійне, оскільки людина завжди має потребу в певних товарах чи послугах, і зупинити його неможливо.
Податок на додану вартість – один із найбільш важливих видів непрямих податків, який часто називають «європейським податком», підкреслюючи вагоме значення у становленні та розвитку європейського інтеграційного процесу. У Європі ПДВ є важливим джерелом дохідної бази бюджету Європейського Союзу (сьогодні кожна його країна-учасниця перераховує 1,4%власних надходжень від цього податку до консолідованого «європейського» бюджету). Цей податок активно використовується як ефективний інструмент фіскальної політики. За ним закріплена характеристика найбільш «нейтрального» податку. Уряди багатьох держав намагаються покрити бюджетний дефіцит передусім за рахунок збільшення надходжень від ПДВ, оскільки доведено, що посилення прогресивного характеру обкладення доходів товаровиробників негативно вплинуло на процес накопичення і на ділову активність у цілому.
Система ПДВ була вперше запропонована в Німеччині у 1919 році Вільгельмом фон Сименсом. Тоді цей податок мав назву „облагороджений податок з обігу”. Теоретичне обґрунтування ПДВ було висунуте також деякими французькими професорами. Сучасна схема цього податку була розроблена й описана в 1954 році французьким економістом М.Лоре. Надалі поширено в інші країни Європи, а пізніше – і країни Азії, Африки та Латинської Америки. Наприкінці 80-х та на початку 90-х років податок на додану вартість було введено в багатьох державах Східної Європи (Болгарії, Угорщині, Румунії, Словаччині, Чехії та ін.), а зрештою і в Швейцарії. Традиційно такого податку немає в США (податок з обороту).
Як свідчать результати узагальнення наукових праць різних учених, ставки податку на додану вартість у різних країнах досить відрізняються між собою і залежать від загального економічного стану країни та її економічної політики. У таких країнах, як Аргентина, Бразилія, Велика Британія, Данія, Фінляндія, Японія та інших, встановлена єдина ставка ПДВ, величина якої коливається від 3 до 28%. Найнижчі ставки застосовуються в Японії – 3 %, Панамі – 5, у багатьох країнах Латинської Америки – 6-7, у Канаді – 9%, а найвищі – у Болгарії – 20, Чехії, Словаччині та Норвегії – 23, Данії – 25 %.
У багатьох країнах існує кілька ставок ПДВ. У Німеччині та Нідерландах, наприклад, їх дві, в Ізраїлі, Австрії та Іспанії – три, у Греції, Італії та Румунії – чотири, у Кенії, Марокко та Туреччині – п’ять, у Бельгії – шість.
За наявності кількох ставок одна із них є основною (стандартною) і встановлюється майже для всіх товарів, робіт та послуг. Для товарів широкого вжитку встановлено одну або кілька більш низьких ставок: у Бельгії – від 6 до 12, в Італії – від 4 до 13,9%.
Підвищені ставки встановлено на предмети розкоші. Як правило, це ювелірні вироби, автомобілі, косметика підвищеної якості, окремі види електроприладів тощо. В Італії, наприклад, підвищена ставка досягає 100, а в Кенії – 270%.
Окремі країни спочатку запровадили єдину податкову ставку ПДВ і тільки через кілька років перейшли на диференційовані ставки, зокрема, Мексика та Нікарагуа перейшли на три ставки, Туреччина - на п’ять.
Узагальнення різних теоретичних поглядів, а також результати наукових досліджень світової та вітчизняної практики застосування ПДВ дають змогу окреслити комплекс переваг та недоліків, притаманних цьому податку, виходячи з його економічної природи. Зрештою, саме на розширення перших та усунення або принаймні мінімізацію прояву других має бути спрямована система його вдосконалення. Адже фактично регулюючий вплив будь-якого податку є свого роду компромісом між перевагами та недоліками, рівень якого залежно від зовнішнього середовища завжди є різним.
До очевидних переваг ПДВ можна віднести такі:
відсутність подвійного оподаткування і кумулятивного ефекту;
за рахунок його стягнення на всіх етапах руху товарів, робіт, послуг забезпечується рівномірний розподіл податкового тягаря між усіма суб’єктами підприємницької діяльності;
забезпечує надходження коштів ще до того, як відбудеться кінцева реалізація готової продукції (робіт, послуг);
виступає як унікальний фіскальний інструмент оптимального розподілу ресурсів, що сформувало погляд на нього як на чинник економічного зростання, оптимальний спосіб модернізації податкових систем;
регулює розмір заробітної плати і ціни;
йому властиві економічні та організаційно-технічні переваги справляння, простота нарахування;
стримує кризу перевиробництва і прискорює витіснення з ринку слабких підприємств;
включає механізми взаємної перевірки платниками податкових зобов’язань, тим самим знімаючи цю функцію з держави, оскільки при єдиній податковій ставці загальна сума залученого доходу залишається незмінною, адже зменшення податку одним платником рівнозначно збільшенню платежів для іншого;
як форма універсального акцизу він наділений найвагомішими преференціями, основне завдання яких зводиться до максимального запобігання негативному ставленню до нього широких, насамперед найменш соціально захищених, верств населення. Саме керуючись такою вимогою, із сфери дії податку на додану вартість в цивілізованих країнах, які тривалий час практикують його застосування, виключено такі соціально значущі цінності, як земля, страхування, пошта, освіта, охорона здоров’я тощо. На низку інших важливих видів товарів та послуг (дитячий одяг, продукти харчування, послуги транспорту, книжкова продукція тощо) поширено дію нульової та знижених податкових ставок;
дає можливість стримувати невиправданий ріст цін;
забезпечує можливість регулювання споживання предметів розкоші, а також шкідливих для здоров’я людини товарів;
висока ефективність при значних обсягах „тіньової” економіки, що нині особливо притаманно Україні. На відмінну від прямих податків, сплати яких сьогодні досить легко уникнути, ПДВ, оскільки він сплачується споживачем, є найбільш відкритим з погляду фіску. Крім того, як правильно зазначає В. Буряковський, податок „не реагує і на такі хитрощі бізнесу, як фіктивне списання майна, прискорена амортизація, практика підвищення затрат, маніпуляція з відсотками за боргом”.
Окреслена низка переваг ПДВ з різним ступенем ефективності реалізується залежно від того, на якому етапі економічного розвитку перебуває та чи інша країна.
Переважна більшість притаманних ПДВ недоліків значною мірою зумовлена передусім середовищем, в якому він функціонує. Основними рисами такого середовища є низький рівень впорядкованості ринкових відносин, низька і несвідома фіскальна дисципліна, відсутність цивілізованої громадянської поведінки та загалом податкової культури. Разом з тим більшість положень, що характеризують ПДВ з негативного погляду, є суперечливим і дискусійним. Основні з них такі:
за умов значних інфляційних коливань та зниження реальних доходів громадян високі ставки податку пригнічують виробництво;
високі ставки податку спричиняють зростання інфляції, одночасно негативно впливаючи на високотехнологічні та наукомісткі виробництва;
має масовий регресивний характер, передусім щодо малозабезпечених верств населення;
можливість ухилення в умовах недосконалого бухгалтерського та податкового обліку;
в умовах насиченого ринку ускладнюється процес його перенесення на споживача, що пригнічує ділові інтереси підприємців. Водночас слід виходити з того, що при цьому він виступає стимулом для вдосконалення маркетингових стратегій з боку товаровиробників та торговців виходячи не з власних можливостей, а з реальних потреб споживачів. У такому разі йдеться про поліпшення якісних параметрів товарів та послуг, розширення асортименту пропозиції та вдосконалення цінової політики тощо;
певні економічні труднощі, пов’язані з тимчасовим відволіканням частини оборотного капіталу виробників і торговців, можуть виникати у зв’язку з авансуванням сплати ПДВ на проміжних етапах процесу виробництва товару. Водночас така особливість має також зворотній бік, а саме – спрямована на стимулювання виробників і торговців вдосконалювати власні товарні та маркетингові стратегії, підвищувати споживчі якості продукції, що виводяться на ринок.
Доцільно ще раз підкреслити, що роль ПДВ проявляється через його фіскальну функцію, тобто мобілізацію колосальних фінансових ресурсів до Державного бюджету України.