Здавалка
Главная | Обратная связь

Підродина Piceoideae



Підродина Pinoideae

Сосна (Pinus L.) – рід хвойних дерев, родини соснових. Це дерева або чагарники, ароматичні, вічнозелені; крона зазвичай конічна у молодих рослин, часто стає округлою або плосковерхою з віком. Відомо близько 115 видів, що поширені переважно у помірній смузі Північної півкулі, сягаючи однак на північ від полярного кола 71°пн.ш. в Норвегії. Також росте у гірських тропічних регіонах, досягаючи широт трохи на південь за екватор в південно-східній Азії (до 2.1° пд.ш., Суматра, Pinus merkusii). Сосни введені в якості декоративних і лісових дерев в багатьох частинах Південної півкулі[1].

В Україні налічується 17 видів, з них окультурено 11. Найпоширенішою є сосна звичайна (Pinus sylvestris L.), до 40 м заввишки. Плодоносить з 10 – 30 років, у зімкненому лісостані – з 40–60 років. Дерево живе 300–400, іноді й більше років, порівняно з іншими шпильковими росте швидко. Сосна звичайна – світлолюбна, посухо- і холодостійка порода, невибаглива до ґрунтів, росте передусім на пісках, болотах, скелях тощо.

 

Рис. 1. Мапа поширення видів роду Сосна

 

Латинська назва сосни звичайної – Pinus sylvestris – походить від кельтських слів «пін» - скеля і «сільвестріс» - лісова.

В Україні сосна займає близько 2,5 млн. га або 34 % всієї лісової площі (перше місце перед дубом і ялиною). Сосна поширена насамперед на Поліссі (також на Малому Поліссі, Надбужанській і Надсянській котловинах), де є головною лісотвірною породою (займає близько 60% лісової площі). На кращих ґрунтах зростає разом з дубом (субори), на глибоких пісках – без домішки інших порід (сухі бори), на заболочених ґрунтах – з домішкою березита вільхи. Менше значення сосна має в лісостепу (понад 20 % лісової площі), найбільше – на лівобережному (понад 30 %). Вона поширена переважно на піщаних борових терасах лівих берегів рік, частково штучно насаджена. В степу сосна зустрічається вкрай рідко (наприклад, на Олешківських пісках), рідко у Карпатах і на Прикарпатті.

Види

1. Двохвойні:

Сосна звичайна (Pinus sylvestris L.);

Сосна Банкса (Pinus banksiana Lamb.);

Сосна гірська (Pinus mugo).

2. Трихвойні:

Сосна струнка (Pinus attenuata Lemmon);

Сосна Лумхольтца (Pinus lumholtzii B.L. Robinson et Fernald).

3. П’ятихвойні:

Сосна Веймутова (Pinus strobus L.);

Сосна кедрова європейська (Pinus cembra);

Сосна кедрова сибірська (Pinus sibirica).

Сосна квітне у травні. Її жовтий пилок у великій кількості розноситься вітром, покриваючи іноді всю поверхню озер, будучи несподіваним кормом для дрібних рибок.

Пилок сиплеться з пиляків жовтих шишечок і потрапляє на рильця червоних шишечок. Насіння дозріває лише через вісімнадцять місяців, в березні випадає з шишок на сніг і, підхоплюючись вітром, ковзає по насту як маленькі буєри (сани з вітрилами) на далекі відстані в різні боки. Насіння навесні проростає, виносячи на поверхню п’ять або сім сім’ядоль. Молоді сосни швидко ростуть, збільшуючись на 30–50 см на рік. Вони не бояться ні морозів, ні вологи, ні посухи, ні вітрів. Недарма по-латині сосна називається Пінус (Pinus), що означає «скеля». Сосна – світлолюбива рослина. Якщо насіння сосни потрапить під ялину з її широкими лапами, пророслі сосонки не зможуть витримати постійної тіні і загинуть. Ось чому ялина, потрапивши в сосновий бір, витісняє сосну. Старі сосни відмирають, а молоді під ялиною не виростають, і через десятки років замість соснового лісу залишається один ялиновий. Але сосна поселяється і на нових відкритих місцях. У неї міцні корені, стійкий стовбур, і вона досить невибаглива до умов середовища зростання.

Сосну використовують в садово-паркових насадженнях, для закріплення пісків та у полезахисних смугах. Її садять там, де потрібно надати протидію шкідливим явищам природи. Уздовж залізниць сосни затримують сніг, на берегах водойм і в пустелях – рухомі піски, в ярах коріння сосни, закріплюючи ґрунт, зупиняє його розповзання. На схилах гір і по берегах річок сосна запобігає повені, затримуючи танення снігу, який стікає не бурхливими потоками, а спокійними струмочками. Сосни – зберігачі вод: під їх покровом не висихають і не міліють річки.

У Кримських горах поширена сосна кримська (Р. Nigra var. Pallasiana Lamb.), сосна Станкевича (P. brutia Ten.) й інші.

У Карпатах, крім сосни звичайної, ростуть сосна кедрова (кедрина) або європейська (P. cembra L.), рідкісна, лише інколи становить невеликі суцільні деревостани (наприклад, у резерваті на горі Яйце у Ґорґанах), та сосна-жереп (Р. mugo Turra) – обидві у смузі верхньої границі лісу. Як декоративні вирощують сосну італійську або пінію (P. pinea L.), сосну Веймутова (P. strobus L.) та інші [2].

Підродина Piceoideae

Яли́на(Picea) (Смерека) – рід хвойних дерев родини соснових; близько 50 видів, поширених від субтропіків на великій висоті до помірних і холодних районів Північної півкулі. Найпівденніший вид, Picea morrisonicola живе на Тайвані на 23° Пн. широти, на висотах 2500–3000 метрів.

Це вічнозелені дерева 20–60 (90) м заввишки; крони широко конічні; стовбур прямий. Кора від сірого до червонувато-коричневого кольору, тонка і луската. Бруньки яйцеподібні, на вершині округлюється до гострого, іноді смолисті. Листя окреме, залишається на дереві до 10 років, вершина зазвичай гостра. Шишки ростуть на однорічних гілках. Пилкові шишки ростуть по одному або згруповані, довгасті, від жовтого до фіолетового кольору; пилок проливається навесні. Насіннєві шишки від зеленого до фіолетового кольору, коли зрілі, восени від блідо до темно-коричневого кольору, обмежені в основному верхніми гілками, від яйцевидних до циліндричних. Насіння крилате.

В Україні поширена смерека звичайна або європейська (Picea abies (L.) Karsten, або Picea excelsa Link.), 20–40 (50) м заввишки, та до 1 м товщини. Плодоношення з 15, у насадженнях з 25–30 pоків; вік до 150, іноді й до 200 pоків.

Смерека тіньо- та вологовитривале дерево, витримує незначне заболочення, найкраще розвивається на суглинкових і супіскових ґрунтах. В Україні смерека займає близько 850 000 га або 12,5 % всіх лісових порід (третє місце після сосни й дуба). Смерека поширена, насамперед, у Карпатах (у Галичині й на Буковині та на сході і північному-сході Закарпаття); у нижчій смузі лісів разом з буком і ялицею, у вищій (понад 900–1 200 м) становить суцільні (смерекові) ліси з убогим трав’яним настилом. Менші простори займає С. на Передкарпатті й Розточчі; невеликі острови (звич. як домішка до сосни й дуба) на Підляшші, Півд.-Зах. Поділлі й Чернігівщині.

Смерека дає цінну деревину (вона біла, легка і м’яка), яку широко використовують у будівництві, деревообробній, целюлозно-паперовій промисловості, у виготовленні муз. інструментів тощо; кора смереки має 7–15 % дубильних речовин. Зі смереки добувають смолу, дьоготь, терпентину, живицю, деревний оцет; її розводять як декоративне дерево в парках, використовують у ліс. смугах тощо.

У Карпатах трапляється гірська форма звичайна смерека, яку раніше вважали за окремий вид (Picea montana). НаКавказі поширена Смерека східна (Picea orientalis (L.) Link, et Carr.), в озелененні має значення Смерека енґельманська (Picea engelmannii Engelm.) і Смерека колюча (Picea pungens Engelm.).

Класифікація:

1. Ялина європейська:

Picea abies – Європа;

Picea asperata – Китай;

Picea koraiensis – Корея, Китай;

Picea koyamae – Японія;

Picea meyeri.

2. Ялина східна:

Picea orientalis – Кавказ;

Picea morrisonicola – Тайвань;

Picea wilsonii – Китай.

3. Ялина сибірська:

Picea obovata – Сибір i Скандинавія;

Picea schrenkiana – Центральна Азія;

Picea smithiana – Гімалаї;

Picea maximowiczii – Японія;

Picea torano – Японія;

Picea neoveitchii – Китай;

Picea martinezii – Мексика;

Picea chihuahuana – Мексика;

Picea breweriana – Північна Америка;

Picea brachytyla – Китай;

Picea farreri – М’янма i Китай;

Picea omorika – Сербія;

Picea mariana – Північна Америка;

Picea rubens – Північна Америка;

Picea glehnii – Японія, Сахалін;

Picea alcoquiana – Японія;

Picea purpurea – Китай;

Picea likiangensis – Китай;

Picea spinulosa – Гімалаї;

Picea glauca – Північна Америка;

Picea engelmannii – Північна Америка;

Picea sitchensis – Сітка (Аляска);

Picea jezoensis – Камчатка та Японія.

4. Ялина колюча:

Picea pungens – Скелясті гори [3].







©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.