 |
|
Вимоги до оформлення реферату
Загальними вимогами до оформлення реферату є: чіткість побудови; логічна послідовність викладу матеріалу; переконливість аргументації, стислість і точність визначень, що виключають можливість суб’єктивного і неоднозначного їх тлумачення, доведеність висновків та об’єктивність рекомендацій.
Реферат комплектується у такій послідовності: титульний аркуш; зміст; основна частина; список використаних джерел; додатки. Обсяг реферату — 15—20 сторінок машинописного тексту (без додатків).
Реферат друкують на друкарській машинці або за допомогою комп’ютера з одного боку аркуша формату А4 (210 × 297 мм), залишаючи береги таких розмірів: лівий — не менше 30 мм, правий — не менше 10 мм, верхній та нижній — не менше 20 мм.
Текст основної частини реферату розбивають на розділитапідрозділи. Назви розділів записують великими літерами перед текстом по центру сторінки. Заголовки підрозділів записують малими літерами (крім першої великої) з абзацного відступу. Переноси слів у заголовках не дозволяються. Крапку в кінці заголовка не ставлять. Якщо заголовок складається з двох або більше речень, їх розділяють крапкою. Відстань між заголовками та текстом має дорівнювати 3—4 інтервалам. Кожну структурну частину реферату (зміст, розділи основної частини, список використаних джерел, кожний додаток) треба починати з нової сторінки.
Нумерація сторінок реферату має бути наскрізною і подаватись арабськими цифрами без знака «№» і крапки. Першою сторінкою реферату є титульний аркуш, проте на ньому номер сторінки не ставлять. На наступних сторінках номер проставляють у правому верхньому куті сторінки.
Розділи реферату позначають послідовно арабськими цифрами. Підрозділи нумерують у межах кожного розділу. Номер підрозділу складається з номера розділу і порядкового номера підрозділу, розділених крапкою. В кінці номера підрозділу перед його назвою також має стояти крапка (наприклад, 2.3. Назва — третій підрозділ другого розділу).
Стиль викладу матеріалу в рефераті має бути строгим і стриманим. Побудовуючи речення бажано використовувати дієслова у неозначено-особистій формі, наприклад: «Уважається доцільним запропонувати...», а не «Я пропоную...». Слід користуватися також загальновизнаною управлінською термінологією, звертаючи увагу на точність її застосування та чіткість формулювань. Скорочення слів у тексті реферату та ілюстраціях до нього, крім загальновизнаних абревіатур, не допускається.
Цифровий матеріал, уміщений у текст реферату, як правило, має оформлятися у вигляді таблиць. За побудовою таблиця являє собою перехрещення горизонтальних рядків і вертикальних стовпців)
За побудови, оформлення та розміщення таблиць у тексті слід дотримуватися таких правил:
1. Кожна таблиця мусить мати тематичний заголовок, який відбиває її зміст і розміщується безпосередньо над таблицею по центру. Тематичний заголовок не підкреслюють. Праворуч над тематичним заголовком пишуть слово «Таблиця» та вказують її порядковий номер (знак «№» перед цифрами не ставиться). Заголовок таблиці і слово «Таблиця» починають з великої літери.
2. Заголовки стовпців мають починатися з великих літер, підзаголовки — з маленьких, якщо вони складають одне речення із заголовком. Якщо підзаголовки мають самостійне значення, то їх починають з великої літери.
3. Стовпець з порядковими номерами рядків до таблиці включати не треба. За необхідності нумерації рядків їх порядкові номери ставлять перед назвою заголовків рядків.
4. Стовпці таблиці нумерують лише тоді, коли на них є посилання у тексті реферату або коли таблиця продовжується на наступній сторінці.
5. Якщо всі дані, наведені у таблиці, мають однакову одиницю вимірювання, її вказують у тематичному заголовку, якщо різні — у заголовках стовпців або рядків через кому. Позначення одиниць вимірювання при цьому має відповідати стандартам.
6. Текст, який повторюється у боковику або стовпці таблиці та складається з одного слова, можна замінювати лапками. Якщо такий текст складається з двох або більше слів, то за першого повтору його замінюють словами «Те саме», а далі — лапками. Ставити лапки замість цифр, знаків, математичних і хімічних символів, які повторюються, не слід.
7. Числа у таблиці, як правило, повинні мати однакову кількість десяткових знаків). Дробові числа наводяться у вигляді десяткового дробу. Нульові ознаки заведено позначати знаком «—» (тире), відсутність даних — трьома крапками (...) або літерами «н. в.» (немає відомостей).
8. Якщо наведені у таблиці дані мають якісь особливості
(є попередніми, стосуються частини явища, що вивчається тощо), то на це необхідно вказати у примітках, які розміщують одразу під таблицею.
9. Таблицю не слід захаращувати зайвими подробицями, які ускладнюють аналіз інформації. Необхідно також уникати утворення клітинок таблиці, що не мають змісту. Коли такі клітинки все ж таки з’являються, то в них треба проставити знак «х», який означає, що вони не заповнюються.
10. За побудови таблиці слід дотримуватися збереження певних пропорцій між її частинами: боковик не може займати більш як третину її формату, а висота заголовочної частини — перевищувати третину висоти таблиці.
11. Таблиці нумерують послідовно (за винятком таблиць, наведених у додатках) у межах кожного розділу двома арабськими цифрами, між якими ставиться крапка. Перша з цифр указує номер розділу, друга — порядковий номер таблиці всередині розділу.
12. На всі таблиці мають бути зроблені посилання в тексті реферату. У разі першого посилання пишуть слово «табл.», повторних — «див. табл.», після чого вказують номер таблиці (без знака «№»). Кожна таблиця супроводжується стислим аналізом і висновками. При цьому в тексті не треба повторювати кількісні відношення, наведені у таблиці.
13. Таблицю розміщують після першого згадування про неї в тексті реферату (або на наступній сторінці) таким чином, щоб її можна було читати без повороту рукопису або з поворотом за годинниковою стрілкою.
14. Таблицю з великою кількістю рядків можна переносити на наступну сторінку. У такому разі назву таблиці пишучи вміщують тільки над її першою частиною, над іншими частинами пишуть слова «Продовження табл.» і вказують номер таблиці. Таблицю з великою кількістю стовпців можна ділити на частини і розміщувати одну частину під іншою в межах однієї сторінки. Якщо рядки або стовпці таблиці виходять за формат сторінки, то в першому випадку в кожній частині таблиці повторюють її головку, в другому випадку — боковик.
У процесі оформлення реферату часто використовують ілюстративні матеріали у вигляді діаграм, графіків, схем тощо.
Графічне зображення статистичних даних, яке унаочнює співвідношення між ними, називається діаграмою. За формою побудови діаграми поділяють на лінійні, площинні та зображувальні. Найчастіше у проектах використовують лінійні діаграми, а з площинних — стовпцеві та секторні.
Лінійна діаграма за допомогою прямих, кривих або ламаних характеризує кількісні показники розвитку досліджуваних об’єктів, явищ або процесів.
У стовпцевих діаграмах кількісні дані відображають у вигляді прямокутників — стовпців, які розміщують вертикально поряд або на однаковій відстані один від одного. Висота цих стовпців відповідно до встановленого масштабу пропорційна кількісним значенням зображуваних показників. Горизонтальне розміщення таких прямокутників утворює стрічкову діаграму.
Секторна діаграма — поширена форма зіставлення різних частин одного цілого. Її будують шляхом поділу кола на окремі сектори пропорційно питомій вазі частин у цілому. Основою для порівняння є площі, утворювані секторами кола.
Засобом графічного зображення змін однієї величини залежно від змін іншої є графік. Найчастіше у рефератах використовують графіки часових рядів. Для їх побудови використовують, як правило, прямокутну систему координат. На осі абсцис відкладають відрізки часу, а на осі ординат — значення рівнів ряду динаміки. На один графік можна нанести для порівняння декілька динамічних рядів.
Схеми у рефераті вживають для того, щоб показати склад, структуру та взаємозв’язки між окремими елементами явища, системи, що вивчаються, або послідовність етапів того чи іншого процесу. Креслення схем і графіків має відповідати вимогам стандартів.
Усі ілюстративні матеріали у рефераті необхідно розміщувати безпосередньо після тексту, де вони згадані вперше (або на наступній сторінці), так щоб їх можна було читати без повороту аркуша або з поворотом за годинниковою стрілкою.
Усі ілюстрації позначаються скороченим словом «Рис.» (рисунок) і нумеруються послідовно в межах розділу (за винятком ілюстрацій, наведених у додатках). Номер ілюстрації складається з номера розділу та порядкового номера ілюстрації, розділених крапкою. Після номера ілюстрації наводиться її назва. За необхідності ілюстрації доповнюють пояснювальними даними (підрисунковий текст). Номер ілюстрації, її назву та пояснювальні написи розміщують послідовно під ілюстрацією. Посилаючись на ілюстрацію у тексті реферату, називають її вид (діаграма, графік, схема) та номер. У разі повторного посилання на ілюстрацію вживають скорочене слово «дивись» (наприклад, «див. рис. 2.1»);
Формули, що наводяться у рефераті, нумерують у межах розділу арабськими цифрами, так само як і таблиці та рисунки. Порядковий номер формули вказують у круглих дужках праворуч від неї. Пояснення значень символів і числових коефіцієнтів треба наводити безпосередньо під формулою в тій самій послідовності, в якій їх дано у формулі. Значення кожного символу і числового коефіцієнта треба пояснювати з нового рядка. Перший рядок пояснення починають зі слова «де», без двокрапки. Посилання в тексті на порядковий номер формули роблять у круглих дужках (наприклад, «...у формулі (2.1)»).
Формули рівняння треба виділяти з тексту вільними рядками — вище і нижче кожної формули потрібно залишати не менше одного вільного рядка. Якщо рівняння не вміщується в один рядок, його слід перенести після знака рівності (=) або після знаків плюс (+), мінус (–), множення(х) і ділення (:).
У процесі написання реферату може з’явитися потреба у примітках до тексту або до таблиць. Такі примітки містять довідкову чи пояснювальну інформацію. Якщо примітка лише одна, то після слова «Примітка» ставлять крапку, якщо їх декілька, то після слова «Примітка» ставлять двокрапку, а примітки нумерують арабськими цифрами з крапкою.
Інформація, запозичена з інших джерел, а також цитати, наведені у тексті реферату, обов’язково мають супроводжуватися посиланнями на відповідні джерела. Такі посилання дають змогу відшукати першоджерело, отримати необхідну інформацію щодо нього та перевірити достовірність наведених у рефераті відомостей. Посилання дають або одразу після закінчення цитати — у квадратних дужках зазначаються порядковий номер джерела у списку літератури та відповідна сторінка джерела (наприклад, [4, с. 35]), або під текстом цієї сторінки — зазначаються прізвище та ініціали автора, назва джерела, видавництво, рік видання та сторінка.
Список використаних джерел наводять після основної частини. Перелік джерел інформації укладають (за абеткою) у такій послідовності:
1)закони України;
2)інструкції та нормативні акти міністерств і відомств;
3)наукова, навчально-методична, спеціальна література, видана українською або російською мовами;
4)наукова, навчально-методична, спеціальна література, видана іноземними мовами.
Набір елементів бібліографічного опису літературних джерел різних видів (закон України, статистичний щорічник, підручник, навчальний посібник, монографія, стаття, перекладне видання, оригінальне зарубіжне видання), спосіб написання кожного елементу, використання розділових знаків тощо мають відповідати стандарту.
Оформляючи додатки до реферату, слід дотримуватися таких правил:
· послідовність подання додатків визначається порядком появи посилань на них у тексті реферату;
· кожний додаток має починатися з нової сторінки;
· кожний додаток незалежно від його характеру (звітні форми, аналітично-розрахункові таблиці, громіздкі ілюстрації, комп’ютерні програми та розрахунки, первинні матеріали тощо) мусить мати заголовок, надрукований вгорі по центру малими літерами з першої великої. Посередині рядка над заголовком малими літерами з першої великої друкується слово «Додаток», після якого за допомогою великих літер української абетки (за винятком літер Ґ, Є, І, Ї, Й, О, Ч, Ь) ідентифікується його позначення (наприклад, «Додаток А», «Додаток Б» і т. д.). Один додаток позначається як «додаток А»;
· текст кожного додатка за необхідності може бути поділений на розділи й підрозділи, які нумерують у межах кожного додатка. У такому разі перед кожним номером ставлять позначення додатка (літеру) і крапку (наприклад, А. 2 — другий розділ додатка А). Ілюстрації, таблиці і формули, розміщені в додатках, нумерують у межах кожного додатка (наприклад, рис. А. 1.2 — другий рисунок першого розділу додатка А).
Список рекомендованої літератури
Основна література
1. Алимов Н., Гончарова Н.П., Дражан М.Г., Черванёв Д.Н. Управление инновационным циклом. – К.: Наук, думка, 1993.
2. Ансофф И. Стратегическое управление /Пер. с англ. – М.: Экономика, 1989.—519с.
3. Ансофф И., Макдоннел Эдвард Дж. Новая корпоративная стратегия /Пер. с англ. – СПб.: ПитерКом, 1999.- 416с.
4. Боумэн Клифф. Основы стратегического менеджмента /Пер. с англ. – М.:Банки и биржи, ЮНИТИ, 1997. – 175 с.
5. Велесько Е.И. Стратегическое управление: практика принятия системных решений: Учеб. пособие. – Мн.: Технология, изд-во БГЭУ, 1997. – 199 с.
6. Винокуров В.А. Организация стратегического управления на предприятии. – М.: Центр экономики и маркетинга, 1996.
Виханский О.С. Стратегическое управление: Учебник для студ. Вузов. – М.: МГУ, 1995. – 252с.
Демб Ф., Найбауер Ф. Корпоративне управління: Віч на віч з парадоксами /Пер. З англ. – К.: Основи, 1997. – 302 с.
Дойл П. Менеджмент: стратегия и тактика / Пер. С англ.; Под ред. Ю.Н. Каптуревского. – СПб.: Питер, 1999, - 560 с.
Ефремов В.С. Стратегия бизнеса: Концепции и методы планирования: Учеб. пособие. – М.: Финпресс, 1998. – 192 с.
Ильин А.И. Планирование на предприятии: Учеб. пособие: В 2 ч. – Мн.: Минсанта, 1998. – Ч. 1. – 294с.
12. Карлофф Б. Деловая стратегия. – М.: Экономика, 1991.
13. Козлов С.Ю. Создание, реорганизация и ликвидация предприятий. – М.: Современная экономика и право, 1999. – 144 с.
14. Круглов М. И. Стратегическое управление корпорацией: Учеб. для вузов. – М.: Рус. Деловая лит., 1998. – 768 с.
15. Маркова В.Д., Кузнецова С.А. Стратегический менеджмент: Курс лекций. – М.: ИНФРА-М, 1999. – 287 с.
16. Моисеева Н.К., Анискин Ю.П. Конкурентоспособность, маркетинг, обновление. Т. 1. – М.: Внешторгиздат, 1993.
17. Моррисей Дж. Целевое управление организацией. – М.: Сов. Радио, 1979.
18. Портер М. Стратегія конкуренції /Пер. З англ. – К.: Основи, 1998. – 390 с.
19. Район Б. Стратегический учет для руководителя /Пер с англ.; Под ред. В. А. Микрюкова. – М.: Аудит, ЮНИТИ, 1998.
20. Реструктуризація та розробка післяприватизаційної стратегії АТ. –МЦПІМ, 1995.
21. Стерлий А., Тулин В. Стратегическое планирование в промышленных корпорациях США. – М.: Наука, 1990. – 263 с.
22. Томпсон А.А., Стрикленд А.Дж. Стратегический менеджмент: Искусство разработки и реализации стратегии: Учебник для вузов /Пер. с англ. – М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1998. – 576 с.
23. Фатхутдинов Р.А. Стратегический менеджмент: Учебник для студ. Высш. Учеб, заведений. – М.: ЗАО «Бизнес-школа», 1998. – 416 с.
24. Хентце И. Основные идеи стратегического менеджмента // Проблемы теории и практики управления. - -1989. -- № 2.
25. Хэй Д., Моррис Д. Теория организации промышленности: В 2 т. /Пер. с англ.; Под ред. А. Г. Слуцкого. – СПб.: Экономическая школа, 1999. – Т. 1. –384 с.; Т.2.-592 с.
26. Шершньова 3. С, Оборська С. В. Стратегічне управління: Навч. Посібник. –К.:КНЕУ,1999. – 384с.
27. Экономическая стратегия фирмы /Под ред. А. П. Градова. – СПб.: Специальная литература, 1995.
28. Экономическая стратегия фирмы /Под. Ред. А. П. Градова, 2-е изд. – СПб.: Специальная литература, 1999. – 589 с.