 |
|
Методи вибору стратегій бізнесу
Кількість стратегій бізнесу, з яких організація може зробити вибір, практично не обмежена. Проте, більшість стратегій бізнесу можна згрупувати, якщо взяти за основу класифікацію типових стратегій бізнесу, запропонованих М. Портером:
1) стратегія контролю за витратами;
2) стратегія диференціації;
3) стратегія фокусування.
Стратегія контролю за витратами ґрунтується на зменшенні власних витрат на виробництво продукції проти витрат конкурентів. Якщо організація має нижчі витрати на виготовлення одиниці продукції, вона може забезпечити прийнятний для себе рівень прибутків, навіть за нижчих від конкурентів цін. Ті ж самі низькі ціни можуть одночасно слугувати бар’єром для появи нових конкурентів.
Найбільш поширені засоби реалізації стратегії контролю за витратами:
- збільшення обсягів виробництва;
- зменшення накладних витрат;
- впровадження нового устаткування;
- використання більш дешевих ресурсів;
- застосування нових технологій тощо.
У кожному конкретному випадку організація вибирає той шлях, який забезпечує реалізацію її переваг. При цьому слід зауважити, що стратегії контролю за витратами є ефективними за умов.
Умови ефективного застосування стратегії контролю за витратами:
1) чутливість покупців до зміни цін на продукцію (еластичність попиту);
2) наявність прямих товарів замінників;
3) наявність реальної можливості регулювати обсяги продажу та масштаби виробництва.
Вибір стратегії контролю за витратами має і певні небезпеки. Найчастіше організації помиляються, переоцінивши свої можливості управляти витратами.
Стратегія диференціації – обумовлює постачання на ринок товарів (послуг), які за своїми якостями більш привабливі для споживачів проти продукції конкурентів. Вибір стратегії диференціації зумовлюють різні фактори, але ключовим є наявність у товару або послуги унікальної властивості, яка приваблює споживача.
Унікальними властивостями можуть бути:
- висока якість продукції;
- розгалужена система філіалів для надання послуг;
- принципова новизна продукції;
- імідж фірми тощо.
Диференціація – надійна стратегія, проте для успіху необхідно донести до споживача інформацію про унікальні властивості продукції (реклама). Не слід також забувати про те, що витрати на створення унікальної властивості товару можуть підняти ціни на нього так високо, що він стане неконкурентоспроможним на ринку.
В основу стратегії фокусування покладено ідею про те, що будь-який ринок складається з відносно відокремлених часток або сегментів. Кожний сегмент ринку ставить специфічні вимоги до продукції або послуги. Якщо фірма здатна забезпечити виробництво продукції або надання послуг, які відповідають цим вимогам, та зробить це краще від конкурентів, вона здатна збільшити частку своєї продукції на ринку.
Опрацювання стратегії фокусування здійснюється у такій послідовності:
1. Вибір одного або кількох сегментів ринку.
Варіанти ознак сегментації:
- певна група споживачів (Ролс-Ройс);
- специфічний географічний ринок (Африка);
- обмежена частина асортименту продукції (Опель).
2. Ідентифікація специфічних потреб споживачів у цьому сегменті ринку.
3. Пошук кращих за конкурентів способів задоволення специфічних потреб споживачів.
Зробити це можна:
- шляхом контролю за витратами,
- шляхом диференціації.
Отже, у стратегії фокусування існує фокус витрат та фокус диференціації, які обмежені одним або кількома вузькими сегментами ринку (рис. 6.8).
Рис.6.8. Типові стратегії бізнесу за класифікацією М. Портера
Стратегія фокусування широко розповсюджена в бізнесі індивідуальних підприємців, які не мають достатньо ресурсів, щоб охопити ринок в цілому.
Жодна з зазначених типових стратегій бізнесу не має абсолютних переваг проти інших. Усі вони широко використовуються на практиці.
В цілому ефективна стратегія повинна відповідати наступним характеристикам:
1) орієнтація на конкретних споживачів, їх потреби, запити, інтереси;
2) орієнтація на сильні сторони (конкурентні переваги)фірми;
3) наявність конкретних задач, що дозволяють реалізувати конкурентні переваги (обслуговувати споживачів краще проти конкурентів);
4) наявність заходів, що дозволяють долати слабкості фірми та загрози із зовнішнього середовища.