Главная | Обратная связь

Земельний кодекс України як джерело земельного права.

Під джерелами земельного права слід розуміти прий­няті уповноваженими державою органами нормативно-правові акти, які містять правові норми, що регулюють суспільні земельні відносини відповідно до земельної політики держави. Найпоширенішим джерелом права є нормативно-правові акти органів державної влади, якими встановлюються (санкціонуються) правові норми, розраховані на багаторазове застосування при регулюванні відповідних суспільних відносин. Під нормативно-правовими актами розуміють акти органів державної влади, якими встановлюються, вводяться в дію, змінюються чи скасовуються правила поведінки суб’єктів земельних правовідносин у суспільстві.

Земельний кодекс України — основний нормативно-правовий акт земельного законодавства України, ухвалений Верховною Радою України 25 жовтня 2001 року.

Земельний кодекс України є кодифікованим нормативним актом (законом) яким регулюються земельні відносини з метою забезпечення раціонального використання земель, рівноправного розвитку всіх форм власності на землю, збереження та відтворення родючості ґрунтів, поліпшення природного середовища, охорони прав фізичних і юридичних осіб на землю тощо. Особливістю кодексів як джерел права є те, що вони покликані стати основою для розвитку відповідної галузі законодавства. За своєю структурою Земельний кодекс України є законодавчим актом, покликаним конкретизувати основні положення Конституції України. У загаль­них положеннях Кодексу визначаються завдання і принципи земельного законодавства, коло відносин, які регулюються ним. Кодекс визначає компетенцію органів державної влади та органів місцевого самоврядування в галузі земельних відносин, правове регулювання набуття і реалізації прав на землю, державне управління в галузі використання та охорони земель й інших земельних прав.

6. Поняття і особливості земельних правовідносин.

Будь-які правовідносини є вольовими суспільними відносинами між людьми, взаємні права та обов’язки яких врегульовані нормами права. Земельні правовідносини являють собою суспільні відносини, що виникають у сфері взаємодії суспільства з навколишнім природнім середовищем і врегульовані нормами земельного права. На земельно правові відносини розповсюджується загальні принципи, що стосуються суспільних відносин, врегульованих нормами права, здійснення яких забезпечується державою. Основними засадами будь-яких правовідносин є визнання що вони є вольовими суспільними відносинами між людьми, юридичними особами, і державою. Особливість земельних правовідносин в Україні полягає в тому, що вони виникають і здійснюються в межах правових норм яким визначається мета та цілі використання землі як об’єкта природи, території, місця проживання і основного засобу виробництва. В земельному кодексі дане таке визначення земельних правовідносин це суспільні відносини щодо володіння розпорядження та користування землею. Володіння це суспільно - земельне відношення певної особи до належної її землі, панування над нею. Користування означає виробниче чи інше особисте використання властивостей землі, споживання результатів використання землі. Для розпорядження характерним є визначення долі землі здійснення управлінських розпорядчих дій щодо землі. Власник має право на власний розсуд вирішувати юридичну долю земельної ділянки з врахуванням її цільового призначення та інтересів власників суміжних ділянок. Також, Земельні правовідносини включають в себе відносини управління землекористування охорони та інше. Як і інші правовідносини земельні також складаються з декількох елементів: 1) норм права якими необхідно керуватися при вирішенні тих чи інших земельно правових питань. 2) Суб’єктів права, тобто учасників земельних правовідносин. 3) об’єктів права індивідуально визначені земельні ділянки з приводу яких виникають земельні відносини. 4) змісту земельних правовідносин, тобто права і обов’язки їх учасників які здійснюють свої дії у точній відповідальності з нормами права. Підставами виникнення земельних правовідносин є обставини з якими законодавство пов’язує виникнення зміну чи припинення прав на землю. Ними можуть бути спадщина застава, дарування , купівля-продаж, міна і т.д земельних ділянок. Однією з особливостей земельних правовідносин є те, що держава регулює земельні відносини перш за все в якості органу влади. До такого виду регулювання відносяться: обов’язки приписи при веденні земельного кадастру, санітарні правила, вимоги щодо охорони природи. Однак являючись власником землі, держава виступає в ролі господарюючого суб’єкта зацікавленого в найбільш продуктивному використання землі. Отже земельні правовідносини – це врегульовані нормами права суспільні відносини які виникають на основі юридичних фактів, між суб’єктами земельних правовідносин з приводу володіння, користування та розпорядження земельними ділянками а також відносини управління, охорони, контролю за цільовим використання земель.