Здавалка
Главная | Обратная связь

Склад та цільове призначення земель України.



До земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об’єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим. Разом з тим, за межами її території Україна може мати на праві державної власності земельні ділянки, правовий режим яких визначається законодавством відповідної країни. За основним цільовим призначенням землі поділяються на такі категорії: - землі сільськогосподарського призначення - землі житлової та громадської забудови - землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення - землі оздоровчого призначення; - землі рекреаційного призначення - землі історико-культурного призначення - землі лісового фонду - землі водного фонду - землі промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування. Землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції і інше. До земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об’єктів загального користування. Землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші та водного простору з природними комплексами та об’єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну фонду. До земель оздоровчого призначення належать землі, що мають природні лікувальні властивості, які використовуються або можуть використовуватися для профілактики захворювань і лікування людей. До земель рекреаційного призначення належать земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів. До земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані: - історико-культурні заповідники, музеї-заповідники. До земель лісового фонду належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісового фонду не належать землі, зайняті: - зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів. До земель водного фонду належать землі, зайняті: - морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними. Землями промисловості, транспорту, зв’язку, оборони та іншого призначення визнаються земельні ділянки, надані в установленому порядку підприємствам, установам та організаціям для здійснення відповідної діяльності.

12. Поняття земельної реформи та приватизації земель за чинним земельним законодавством.

Земельна реформа — це комплекс заходів — правових, соціально-економічних, технічних та організаційних, — направлених на перебудову земельних відносин через роздержавлення земель, утвердження різних форм власності на неї та розвиток нових організаційних форм господарювання на селі, що функціонують на приватній власності. Земельна реформа в Україні пройшла ряд етапів. Перший з них бере свій початок з прийняття Земельного кодексу Української РСР, яким було зафіксовано існування права на землю у формі довічного успадкованого володіння, постійного володіння, а також постійного і тимчасового користування. Це був важливий крок до визначення власності на землю. Другий етап земельної реформи започаткований прийняттям Верховною Радою України Закону України «Про форми власності на землю» цього ж року — нової редакції Земельного кодексу України. Цими документами були внесені істотні зміни у форми власності на землю — в Україні запроваджувалися три форми власності на неї: приватна, колективна і державна. Третім етапом земельної реформи стало прийняття Указів Президента України «Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва», «Про оренду землі» (23 квітня 1997 р.). Вказаними нормативними актами здійснена безоплатна передача землі у колективну та приватну власність для виробництва сільськогосподарської продукції, тобто на даному етапі відбулося її реальне роздержавлення. Був здійснений поділ земель, які передані у колективну власність, на земельні частки (паї) без виділення їх у натурі, і видані селянам сертифікати на право на земельну частку (пай). Однак сертифікацією земельних паїв земельна реформа не завершилася. Наступним етапом є надання власникам земельних паїв земельних ділянок у натурі та видача державних актів на право приватної власності на землю. За заявою власника паю йому має бути виділено земельну ділянку з чітко виділеними межами. Здійснення земельної реформи великою мірою залежить від її правового забезпечення. Велику роль у цьому процесі відіграє Земельний кодекс, прийнятий 25 жовтня 2001 р. Він остаточно закріпив право приватної власності на землю та практично напрацьовану законодавчу базу щодо здійснення земельної реформи. Позитивні зрушення у реалізації земельної реформи ще не привели до радикального і ефективного оновлення аграрного сектора економіки. Не створено систему законодавчих актів, які б належним чином забезпечували проведення земельної реформи. Залишається нерозв'язаним одне з найважливіших завдань земельної реформи - формування ринку землі. Отже, земельна реформа в Україні ще не закінчена і держава досі не може визначитись з питанням ринку землі, оскільки воно потребує ретельного вивчення і впровадження ретельного механізму регулювання. Якщо зараз відкрити ринок землі , то це може призвести до негативних наслідків, наприклад зосередження в одних руках великої кількості площ земель. Однак парламентарі так і не домовились щодо механізму регулювання ринку землі і тому реформа продовжується. Згідно з чинним законодавством, приватизація земельних ділянок здійснюється за рахунок земель, які перебувають у державній або комунальній власності. Отже, об’єктами приватизації земель виступають земельні ділянки державної та комунальної власності, які надані у користування громадянам та юридичним особам України. Земельним законодавством України передбачено, що приватизація земель може здійснюватися безоплатно і за плату. Відповідно, розрізняють дві форми приватизації земель: безоплатну і платну. Особливістю приватизації земель в Україні є те, що нею можуть скористатися лише громадяни України. Громадяни України мають право на приватизацію земельних ділянок лише в певних розмірах. Ці розміри залежать від виду цільового призначення земельних ділянок (детально про розміри виписано в ЗК України). Право на платну приватизацію землі мають громадяни України, які вже приватизували безоплатно земельну ділянку, але мають у користуванні ще одну земельну ділянку такого ж цільового призначення і хотіли б приватизувати її. По-друге, право на приватизацію землі за плату мають юридичні особи, які є власниками будівель, споруд та інших об’єктів нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці. В таких випадках зазначені юридичні особи можуть реалізувати своє право на приватизацію земельної ділянки лише шляхом її викупу. Причому право платної приватизації землі мають як українські, так і іноземні юридичні особи.







©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.