Главная | Обратная связь

Земельні правопорушення як підстави адміністративної, цивільно-правової та кримінальної відповідальності.

Підставою юридичної відповідальності у вузькому розу­мінні є склад правопорушення, тобто наявність усіх елемен­тів, які становлять акт правопорушення. Вони виступають у нерозривній єдності як єдине ціле. Це фактична підстава від­повідальності, її сутність зводиться до протиправного діяння (дії чи бездіяльності). В ній мають бути наявні всі елементи складу правопорушення.

Наявність фактичної підстави юридичної відповідальнос­ті, тобто самого правопорушення, зумовлює формування правовідносин відповідальності. Але виникнення цих відно­син пов'язане з необхідністю того, щоб модель конкретного правопорушення була передбачена у правовій нормі.

необхідною підставою для застосування заходів примусового впливу та притягнення особи до юридичної від­повідальності за порушення земельного законодавства є вчи­нення нею земельного правопорушення.

Земельне правопорушення — це суспільно шкідлива дія чи бездіяльність, що суперечить нормам земельного права, за вчинення якої винна, деліктоздатна особа несе юридичну відповідальність.

До складу земельного правопорушення входять чотири основні елементи: об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт і суб'єк­тивна сторона правопорушення. Вони, у свою чергу, характе­ризуються складним змістом. Загальним об'єктом земельного правопорушення висту­пають суспільні земельні відносини, що регулюються та охо­роняються правом. Безпосереднім об'єктом цього правопору­шення є суспільні відносини у сфері використання та охоро­ни земель, а також земельні права та законні інтереси влас­ників земельних ділянок та землекористувачів, інших суб'єк­тів земельних правовідносин.

Об'єктивну сторону земельного правопорушення станов­лять конкретні діяння правопорушника, який посягає на зе­мельні інтереси учасників земельних відносин.

Земельне правопорушення може бути вчинене як шляхом активних дій (наприклад, зайняття земельної ділянки), так і

в результаті бездіяльності суб'єкта (наприклад, невиконання заходів щодо охорони земель). Водночас земельні правопору­шення можуть виступати як результат неправомірної дії та бездіяльності.

Самостійним елементом земельного правопорушення є суб'єкт, тобто особа, яка його вчинила і повинна за це нести відповідальність. Порушниками земельного законодавств можуть бути як фізичні, так і юридичні особи.

Необхідна ознака суб'єкта земельного правопорушення - його деліктоздатність, тобто можливість особи відповідати за свої діяння. Земельним правопорушенням визнається діяння особи, яка здатна усвідомлювати значення вчинку і керувати ним.

Суб'єктивна сторона земельного правопорушення харак­теризується обов’язковою наявністю вини, тобто психічним ставленням суб'єкта до вчиненого ним протиправного діяння та його шкідливих наслідків.

Перелік видів порушень земельного законодавства закріп­лений у ст. 211 ЗК України не є вичерпним. У зв'язку з цим ч. 2 ст. 211 ЗК України передбачено, законом може бути встановлено відповідальність і за інші пору­шення земельного законодавства. Усі інші неправомірні дії (крім злочинів), які порушують земельний правопорядок, належать до проступків,які у свою чергу за галузевою належністю поділяються на дисциплінар­ні, адміністративні та цивільно-правові. Згідно зч. 1 ст. 211 ЗК Ук­раїни громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адмініс­тративну або кримінальну відповідальність відповідно до за­конодавства за вчинені земельні правопорушення. Можли­вість застосування до осіб, винних у вчиненні земельних правопорушень, дисциплінарної відповідальності зазначе­ною статтею прямо не передбачена. Але з цього не випливає, що притягнення порушників земельного законодавства до такої відповідальності взагалі виключається. Чинне законодавство покладає обов'язок на підприємс­тва, установи, організації і громадян відшкодовувати збитки, завдані ними внаслідок порушення земельного законодавс­тва, у порядку і розмірах, визначених законодавством.

Адміністративна відповідаль­ність пов'язана із застосуванням уповноваженими органами і посадовими особами адміністративних стягнень до суб'єк­тів, винних у вчиненні адміністративного проступку в галузі земельних відносин. Вона є оперативним засобом впливу на правопорушників і застосовується в адміністративному, іно­ді — в судовому порядку.

Найпоширенішим адміністративним стягненням за вчи­нені земельні правопорушення є штраф. Правовою підставою притягнення до адміністративної відповідальності є норми земельного і спеціального адміністративного законодавства.

За порушення земельного законодавства можлива і кри­мінальна відповідальність. Вона передбачена ст. 239 КК Ук­раїни за забруднення або псування земель та ст. 254 цього ко­дексу за безгосподарське використання земель. Порушення одних і тих самих правил використання та охорони земель або вчинення аналогічних протиправних дій тягнуть за собою з урахуванням усіх фактичних обставин в одних випадках кримінальну, в інших — адміністративну від­повідальність.

можливе настання дисциплінарної відповідаль­ності, яка являє собою застосування до осіб, які перебувають у трудових відносинах з підприємством, установою чи орга­нізацією, винних у вчиненні дисциплінарних проступків зе­мельно-правового характеру, заходів особистого впливу у вигляді накладення дисциплінарних стягнень. Якщо внаслідок порушення норм земельного законодав­ства особами, винними в невиконанні трудових обов'язків, буде заподіяно матеріальну шкоду земельним ресурсам, нас­тає їх матеріальна відповідальність.

 

61.Поняття і склад правового режиму земель сільськогосподарського призначення. Землі сільськогосподарського призначення є унікальним природним ресурсом, основою економічного розвитку держави та матеріального добробуту народу України. Земельний кодекс України землями сільськогосподарського призначення визнає «землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури або призначені для цих цілей» (ст. 22).

Це визначення поняття земель сільськогосподарського призначення виходить з їх основного цільового призначення — виробництво продукції сільського господарства. А сам термін «землі» правильно вживається як елемент природного се-редовища, що перебуває в органічному взаємозв'язку з іншими його елементами (водами, лісами, атмосферним повітрям тощо), на відміну від терміна «земля». Землі сільськогосподарського призначення, як об'єкт земельних правових відносин, істотно відрізняються від майна, як об'єкта цивільних правових відносин. Це, зокрема, пояснюється тим, що землі: 1) природний об'єкт, не створений працею людини, а, отже, він має не лише економічну, а й екологічну цінність; 2)землі мають сталий кількісний вимір, їх площі не можуть бути штучно ані збільшені, ані зменшені; 3)виконують унікальну і незамінну функцію основного засобу виробництва продукції рослинництва і тваринництва; 4)дають прямий прибуток внаслідок їх використання; 5) перебувають у постійному тісному взаємозв'язку з іншими природними об'єктами (атмосферним повітрям, водами, надрами, лісами); 6) не мають балансової грошової вартості, а їх природна та економічна і екологічна цінність визначається за спеціальною методикою; 7)земельно-правовими засадами та екологічними вимогами пройнято всі угоди щодо цих земель та юридичну відповідальність за земельні правопорушення тощо. Продуктивність земель сільськогосподарського призначення (грунтів)1 значною мірою викликана причинами еко-логічного змісту, що означає, з одного боку, їх природну зумовленість, а з другого — необхідність забезпечення гармоні-зації економічних та екологічних властивостей при вирощуванні сільськогосподарської продукції.Склад земель сільськогосподарського призначення зумовлений їх цільовим призначенням.

Відповідно до ст. 22 ЗК України до цих земель належать: сільськогосподарські угіддя і несільськогосподарські угіддя. Угіддя — це структурна складова земель сільськогосподарського призначення, яка відображає й певне господарське використання. Найбільш характерною і цінною є перша категорія —сільськогосподарські угіддя. Під ними слід розуміти, в першу чергу, ріллю (орні землі), а також землі під багаторічними насадженнями (садами, виноградниками, посадками хмелю тощо), сіножатями, пасовищами, перелогами. Рілля, або орні землі, є найціннішою складовою земель сільськогосподарського призначення. Саме вони характеризуються наявністю ґрунтового покриву, який забезпечує їх унікальну природну властивість родючості, що й забезпечує їм значення основного засобу виробництва зернової продук-ції, вирощування технічних та інших сільськогосподарських культур. Ці землі сільськогосподарського призначення виконують роль просторової бази, території, земельної площі, які використовуються для додаткових (поза рослинництвом та тваринництвом) сільськогосподарських та інших потреб. Земельний кодекс України поділяє землі сільськогоспо-дарського призначення лише на дві зазначені категорії. Проте, він дає й інші структурні характеристики цих земель. Зок-рема ЗК України 2001 р. вперше виділив «ґрунти земельних ділянок» в окремий і особливий об'єкт охорони (ст. 168). Цим визнається необхідність існування їх посиленого правового режиму. Ґрунти — неоціненне еталонне багатство України. У їх складі домінують різного роду чорноземи. Взаємодіючи з іншими компонентами (повітрям, водою, мінеральними та органічними речовинами), ґрунти створюють так звану «зону життя», яка є наслідком їх природної родючості. Стаття 150 ЗК України виділила в окрему групу «особливо цінні землі» та встановила спеціальний порядок їх вилучення. Здебільшого цінність цих земель зумовлена чорноземним складом їх ґрунтів, а також іншими природними факторами. Є загальне правило — вилучення цих земель для несільськогосподарських потреб не допускається.

 

62.Поняття та особливості правового режиму земель житлової та громадської забудови. Землі житлової та громадської забудови — самостійна категорія земель серед земель України. Вона з'явилася замість земель населених пунктів, які відповідно до раніше чинного земельного законодавства теж характеризувалися самостійним правовим режимом. Згідно зі ст. 38 ЗК України до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки у межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування. При визначенні поняття цих земель законодавець бере за основу два критерії: їх місце розташування — у межах населених пунктів та цільове призначення — використання для розміщення забудови. Кожний населений пункт (місто, селище чи село) як складова системи розселення1 займає відповідну земельну територію, характеризується своїм географічним місцем розташування, налічує певну кількість населення, що постійно проживає в ньому, підлягає державному обліку і реєстрації.

Всі населені пункти в Україні виконують у системах розселення різні за своїм характером функції. Згідно з чинним за-конодавством серед них виділяють дві категорії — міські та сільські поселення. До складу міських поселень відносять міста (республіканського, обласного і районного значення), а також селища. Сільські поселення включають села і селища незалежно від їх адміністративного підпорядкування. Кожний населений пункт як окреме адміністративно-територіальне утворення має свою межу. Відповідно до ст. 173 ЗК України межею населеного пункту (міста, селища чи села) вважається умовна замкнена лінія на поверхні землі, що відокремлює територію3 цього адміністративно-територіального утворення від інших територій. Територія як правова категорія не тотожна земельній ділянці. Земельна ділянка—це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами (ст. 79 ЗК). Землі у межах території України виступають об'єктом земельних відносин. Територія конкретного населеного пункту як окремого адміністративно-територіального утворення складається з певних різних за призначенням земельних ділянок. Найважливіше значення у межах населених пунктів мають землі житлової та громадської забудови, оскільки вони з урахуванням цільового призначення використовуються як просторово-операційний базис, тобто для розміщення та обслуговування різного роду об'єктів забудови та інших об'єктів загального користування. Землі житлової та громадської забудови неоднорідні за своїм складом хоч і використовуються як просторово-територіальна основа. Земельний кодекс України не визначає склад цих земель. Між тим у їх межах розташовані земельні ділянки, які призначені та використовуються для розміщення та експлуатації різних за характером об'єктів (житлової забудови, громадських будівель і споруд, а також інших об'єктів загального користування).

Здійснення житлової забудови — складне і комплексне явище, яке пов'язане з новим будівництвом, реконструкцією, реставрацією, капітальним ремонтом і благоустроєм жилих будівель і споруд. Житловою забудовою як самостійним різ-новидом забудови конкретної території вважається земельний масив, у межах якого зосереджений житловий фонд (дер-жавний, комунальний, приватний, громадський). Самостійним і домінуючим елементом житлової забудови є жилі бу-динки, які характеризуються сукупністю певних ознак. Серед них, по-перше, відповідність архітектурно-будівельним, санітарно-гігієнічним, протипожежним нормам, що робить ці будівлі придатними для постійного проживання у них гро-мадян; по-друге, прийняття в експлуатацію приймальною комісією після будівництва чи реконструкції, по-третє, реєс-трація в органах державної реєстрації як жилого будинку1.На відміну від житлової, громадську забудову становлять об'єкти соціально-культурного та комунально-побутового призначення, які розташовані на відповідних земельних ді-лянках. До таких об'єктів відносять: заклади освіти, установи охорони здоров'я і соціального забезпечення, відпочинку, фізкультурно-спортивні споруди, культурно-освітні заклади, мистецькі установи, підприємства торгівлі, громадського харчування та побутового і комунального обслуговування тощо. Не виключається, що деякі об'єкти соціально-культурного призначення можуть бути розташовані у межах житлової забудови. Залежно від характеру об'єктів забудови земельні ділянки, на яких розташовані ці об'єкти і призначені для їх обслуговування, повинні вважатися відповідно землями житлової чи громадської забудови з урахуванням притаманних їм певних специфічних ознак.

Разом з тим, складовою земель житлової та громадської забудови є й деякі інші землі, у межах яких розташовані об'єкти загального користування. Згідно з Земельним кодексом України землі, зайняті об'єктами загального користування, нале-жать до земель комунальної власності, які не можуть передаватися у приватну власність. Тимчасовий порядок розме-жування земель права державної і комунальної власності називає ці об'єкти землями загального призначення. Будучи складовою частиною земель житлової та громадської забудови, ці земельні ділянки, які використовуються як шляхи сполучення, для задоволення культурно-побутових та комунально-побутових потреб населення. Ці земельні ділянки, як правило, не закріплюються за окремими землекористувачами, використовуються необмеженим колом осіб і задовольняють потреби всіх жителів конкретного населеного пункту. Експлуатація цих земель здійснюється на безоп-латній основі. Порядок їх використання визначається органами місцевого самоврядування.

До земель житлової та громадської забудови мають належати не лише земельні ділянки, зайняті житловими і громад-ськими будівлями, спорудами та об'єктами загального користування і призначені для їх обслуговування, а й ті, які відпо-відно до містобудівної документації підлягають забудові житловими, комунально-побутовими і соціально-культурними будівлями та спорудами, а також іншими об'єктами загального користування.

 

63.Порядок використання земельних ділянок наданих для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва. Право на житло є одним з основних конституційних громадян нашої країни. Відповідно до ст. 47 Конституції держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу по - будувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Однією з важливих гарантій реалізації цього конституційне права громадян є передача або надання їм земельних ділянок для зазначеної мети. На підставі ст. 40 ЗК громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених ЗК. Понад норму безоплатної передачі громадяни можуть набувати у власність земельні ділянки для зазначених потреб за цивільно-правовими договорами. Наведена земельно-правова норма передбачає низку умов для передачі чи надання таких земельних ділянок. По-перше, суб'єктами-власниками таких земельних ділянок можуть бути тільки громадяни. По-друге, вони можуть передаватися чи надаватися за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. По-третє, земельні ділянки передаються або надаються для цілей будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і гаражного будів-ництва. По-четверте, їх передача або надання здійснюється в межах встановлених норм. Деякі з цих умов розглядалися в попередніх розділах, і тому немає необхідності повторювати їх. Проте на особливостях здійснення та реалізації окремих з них варто зупинитися більш детально. Проте для набуття громадянами відповідних прав на земельні ділянки недостатньо прийняття тільки рішення повноваженими па те органами. їхні рішення є лише підставою для передачі або надання земельних ділянок громадянам для зазначених цілей. Реалізація таких рішень вимагає наступних юридичних дій, аж до виділення земельної ділянки в натурі: визначення її меж на місцевості, видачі відповідних правовстановлюючих документів та державної реєстрації земельної ділянки. Після передачі громадянам земельних ділянок у власність для зазначених цілей вони набувають статус об'єктів права приватної власності. Отже, індивідуальне будівництво на землях житлової та громадської забудови здійснюється на земельних ділянках, які належать на праві приватної власності. Крім цього, у цьому випадку має місце садибне будівництво, а земельна ділянка набуває присадибного режиму використання. Громадяни можуть придбати земельні ділянки у власність для зазначених цілей шляхом приватизації площ, які знаходяться в користуванні, одержання їх внаслідок приватизації державних чи комунальних сільськогосподарських підприємств або передачі їм нових ділянок у межах встановлених норм безоплатної приватизації землі та на інших підставах, передбаченими законом. Наприклад, норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам передбачені у ст. 121 ЗК, відповідно до якої, зокрема, складають: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах — не більше 0,25 га, у селищах — не більше 0,15 га, у містах — не більше 0,10 га. Відповідно до ст. 22 Закону "Про основи містобудування забудованих земельних ділянок здійснюється після виникнення права власності чи права користування на земельну ділянку та одержання дозволу на виконання будівельних робіт. Отже, передача у власність або надання у користування земельної ділянки передує здійсненню будівництва зазначених об'єктів. Такий висновок відповідає і вимогам ЗК, за яким до завершення відповідного оформлення прав на землю використання земельної ділянки забороняється. Дозвіл на будівництво об'єкта містобудування як адміністративно-правовий акт надається заявникові виконавчим органом відповідної ради або Київською чи Севастопольською міською державною адміністрацією (у разі делегування їм таких повноважень відповідними радами) протягом 2 місяців з дня подання ним письмової заяви. При цьому до заяви фізичної чи юридичної особи, заінтересованої в здійсненні будівництва об'єктів містобудування, повинен додаватися документ, що засвідчує право власності чи користування земельною ділянкою. У разі, якщо замовник (забудовник) не є власником, а користувачем земельної ділянки, також подається нотаріально засвідчена згода власника земельної ділянки на забудову цієї ділянки, а якщо ділянка перебуває у користування, — нотаріально засвідчені поди власника та користувача земельної ділянки на її забудову та інші документи та матеріали, визначені регіональними та/ або місцевими правилами забудови. Підставою для надання дозволу на будівництво є комплексний висновок щодо відповідності запропонованого будівництва містобудівній документації, державним будівельним нормам та місцевим правилам забудови. Правове значення цього дозволу полягає в тому, що особа, яка його отримала, набуває право отримати вихідні дані на проектування, здійснити проектно-вишукувальні роботи та отримати дозвіл на виконання будівельних робіт у встановленому порядку. Cуб'єкт, який отримав дозвіл на будівництво, до початку виконання будівельних робіт зобов'язаний отримати дозвіл на виконання цих робіт. Таким дозволом вважається документ, що засвідчує право забудовника та підрядника на виконання цих робіт, підключення об'єкта будівництва до інженерних мереж та споруд, видачу ордерів на проведення земляних робіт. Процедура надання такого дозволу врегульована. Для одержання дозволу на виконання будівельних робіт зазначеним положенням передбачається надання відповідного переліку документів. Індивідуальним забудовникам такі дозволи видаються на підставі їх заяв з наданням документів, що засвідчують право власності або право користування земельною ділянкою, рішення про надання права на забудову об'єкту містобудування, належно погоджену і затверджену проектну документацію та інші документи. У випадках зведення, наприклад, індивідуального житлового будинку на земельній ділянці зі складними інженерно-геологічними умовами або будівництво будинку у 2 і більше поверхів, індивідуальний забудовник надає зобов'язання про здійснення технічного та авторського нагляду щодо реалізації проекту будівництва в порядку, передбаченому Законом "Про архітектурну діяльність". Дозвіл на виконання будівельних робіт підлягає реалізації протягом зазначеного в ньому строку. У випадку, коли забудовник не реалізував його протягом передбаченого строку, дія дозволу на виконання будівельних робіт може бути продовжено, але не більше ніж на 1 календарний рік

 

64.Особливості використання земельних ділянок житлово-будівельних (житлових) і гаражно-будівельних кооперативів. Здійснення будівництва у населених пунктах кооперованої засоби громадянами вітчизняному законодавству відомо давно. Створення та функціонування житлових, житлово-будівельних і гаражно-будівельних кооперативів регулювалося урядовими постановами, а також Типовими та Примірними статутами відповідних видів будівельних кооперативів. На підставі останніх кожний кооператив приймав і реєстрував власний статут, які регулювали кооперативні відносини щодо здійснення будівництва та експлуатації зведених об’єктів. У Примірному статуті житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 квітня 1995 року, передбачено надання земельних ділянок для здійснення ними житлового будівництва. Житловим кооперативам, створеним шляхом об’єднання жителів зведених житлових будинків, земельні ділянки надавалися в постійне користування для цілей обслуговування та експлуатації кооперативних домобудівництв. нині діючий земельний закон не передбачає надання земельних ділянок у постійне користування таким юридичним особам. Їм земельні ділянки тепер передаються у власність або надаються у тимчасове користування на умовах оренди. Так, згідно ст. 41 Земельного кодексу, житловим, житлово-будівельним і гаражно-будівельним кооперативам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування земельні ділянки для житлового і гаражного будівництва передаються безоплатно у власність або надаються в оренду у розмірі, який встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації. Крім цього, житлові, житлово-будівельні і гаражно-будівельним кооперативи можуть набувати земельні ділянки у власність за цивільно-правовими угодами. діючий Земельний кодекс не передбачає колективну форму земельної власності в кооперативному, акціонерному, корпоративному чи якому-небудь іншому виді. Це в свою чергу ускладнює вибір засобів забезпечення охорони та захисти прав на земельні ділянки, які передані у власність зазначених видів кооперативів для здійснення кооперативного житлового і гаражного будівництва та виконання вимог земельного законодавства при експлуатації зведених об’єктів на землях житлової та громадської забудови. Виходячи зі змісту спеціальної земельно-правової норми, за рішенням органів виконавчої влади або місцевого самоврядування житловим, житлово-будівельним і гаражно-будівельним кооперативам, створеним після введення нового Земельного кодексу в дію, земельні ділянки зі складу земель житлової та громадської забудови передаються у власність або надаються в оренду. При цьому порівняння наведеної норми земельного закону з іншими земельно-правовими нормами, призводить до висновку про те, що передача земельних ділянок державної або комунальної власності новоутвореним кооперативам для цілей забудови може здійснюватися на праві власності тільки в порядку відводу. Згідно із вимогами ч. 3 ст. 124 Земельного кодексу, надання земельних ділянок під забудову на орендних умовах може здійснюватися, як за договором оренди землі, наприклад, для організації тимчасової автостоянки, так за проектами їх відведення, наприклад, для зведення кооперативом довгострокової гаражної будівлі на землях житлової та громадської забудови, що знаходяться в запасі. Відповідно, орендне землекористування у таких випадках може бути короткостроковим і довгостроковим. Об’єктом права власності або права оренди кооперативів є конкретна земельна ділянка, із встановленими межами на місцевості. Розмір переданої або наданої кооперативу земельної ділянки під здійснення забудови та експлуатації зведених будівель, встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації. Він передбачаються в рішенні органу виконавчої влади або місцевого самоврядування, і закріплюється в правовстановлюючому документі на земельну ділянку. Суб’єктами права власності або права тимчасового землекористування на умовах оренди є кооперативи як юридичні особи. Це означає, що житлові, житлово-будівельні та гаражно-будівельні кооперативи самостійно здійснюють надані їм земельні права, виконують покладені на них обов’язки і несуть по них відповідні види юридичної відповідальності. Члени кооперативу не відповідають за земельно-правові зобов'язання кооперативу, так само як і за інші їх зобов'язання. Використання земельних ділянок житловими, житлово-будівельними і гаражно-будівельними кооперативами в основному здійснюється на підставі права власності. Це визначається необхідністю зведення капітального житлового або гаражного будівництва на землях житлової та громадської забудови. Земельні ділянки для цілей житлового або гаражного будівництва із земель житлової та громадської забудови на праві власності надаються безоплатно. Однак слід підкреслити, що безоплатно провадиться тільки їх передача у власність. Діючий земельний закон надає житловим, житлово-будівельним і гаражно-будівельним кооперативам можливості набувати земельні ділянки на праві власності за цивільно-правовими угодами. Найбільш розповсюдженою цивільно-правовою угодою набуття кооперативами землі у власність є договір купівлі-продажу державних або комунальних земель, включаючи набуття земельних ділянок на земельних торгах. Це не виключає можливості їх придбання кооперативами за договором дарування, на основі прийняття спадщини та за іншими цивільно-правовими підставами. На зазначених засадах житлово-будівельні і гаражно-будівельні кооперативи можуть набувати земельні ділянки, які належать на праві приватної власності.

 

65.Земельні ділянки багатоквартирних жилих будинків, їх правовий режим.1. Земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками.

2. У разі приватизації громадянами багатоквартирного жилого будинку відповідна земельна ділянка може передаватися безоплатно у власність або надаватись у користування об'єднанню власників.

3. Порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначається співвласниками.

4. Розміри та конфігурація земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначаються на підставі відповідної землевпорядної документації.