Здавалка
Главная | Обратная связь

Проблема ведення державного земельного кадастру як функції управління у галузі використання, відтворення та охорони земель.



Створення ефективної земельно-кадастрової си-ми належить до числа найважл передумов сталого розвитку ринкових зем.відносин, адже саме на зем.кадастр покладається вирішення завдання обліку усіх одиниць зем.власності, лише на його основі здійснюється реальне гарантування прав на зем.ділянки, саме у складі кадастру здійснюється оцінювання земель для фіскальних та регуляторних цілей.

Сучасний державний земельний кадастр У ха-ся значною кількістю проблем, що пов’язані із невизначеністю правового статусу земельно-кадастрових відомостей та повнотою існуючої земел.-кадаст.інформації, майже повною відсутністю реєстраційних даних щодо обмежень у використанні земель, недостатньою автоматизацією та інформацією кадастрова-облікових процедур.

Відсутність ефективно-діючої зем-кадастр си-ми істотно підвищує конфліктний потенціал земельних відносин, адже недостовірність зафіксованих у кадастрі просторових характеристик земельних ділянок унеможливлює точну ідентифікацію прав на землю та справедливе вирішення спорів. Істотно ускладнюється державний контроль за використанням та охороною земель, відсутня передумови для регулярного проведення моніторингу земель та грунтів. Зем.кад вже практично не відіграє ролі головного джерела інформації для проведення землеустрою та оцінки земель.

Практично усі складові ДЗК в У ведеться зі значними труднощами, подекуди і за прав.полем. Жодне із основних завдань ведення ДЗК, яку визначене ст.195 ЗК у даний час не виконується, зокрема: 1) не забезпечується повнота відомостей про всі зем.ділянки ( у держ.реєстрі земель обліковується менше половини зем.ділянок від їх загальної кількості); 2) не застосовується єдина система просторових координат та систематизація ідентифікації зем.діл.; 3) не запроваджено єдину си-му зем-кадастрової інформації та її достовірності – дотепер ведення окремих складових земельного кадастру здійснюється без створення єдиної інформаційної си-ми різними органами, що унеможливлює контроль за достовірністю зем.кад інформації, як наслідок накопичення у кадастрі сумнівних з т.з.достовірності інформації.

 

6. Проблеми державної реєстрації прав на землю як функції управління у галузі використання, відтворення та охорони земель.

Відповідно до ст.202 ЗКУ,

«1. Державна реєстрація земельних ділянок здійснюється у складі державного реєстру земель.

2. Державний реєстр земель складається з двох частин:

а) книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі із зазначенням кадастрових номерів земельних ділянок;

б) Поземельної книги, яка містить відомості про земельну ділянку.»

При формуванні земельної ділянки зацікавлена особа повинна замовити документацію із землеустрою щодо складання «документу, що посвідчує право на земельну ділянку» - державного акту або договору оренди землі (ст.126 ЗКУ, ст.56 ЗУ «Про землеустрій»). В процесі виготовлення документації відбувається обтяжлива та забюрократизована процедура отримання бланку державного акту, його заповнення, реєстрації та видачі.

Поряд з реєстрацією державних актів та договорів оренди землі у відповідних книгах, передбачено також реєстрацію «земельних ділянок» у Поземельній книзі, яка на даний час повинна стати, по суті, реєстрацією прав на земельні ділянки.

У випадку, коли відбувається відчуження існуючої, вже сформованої земельної ділянки, реєстрація відбувається лише у Поземельній книзі оскільки у таких випадках новий державний акт, за чинною редакцією ст.126 ЗКУ, складатися не повинен. Сама процедура реєстрації є досить складною та заплутаною. Подані на реєстрацію документи мають пройти складний шлях: з органу земельних ресурсів – до підрозділу Центру ДЗК, звідки – назад, звідти – знову до Центру ДЗК.

У містах Києві, Одесі, Севастополі, Сімферополі, Харкові, Миколаєві, Чернівцях та деяких інших міськрадами у складі їхніх виконавчих органів створені управління земельних ресурсів поза межами єдиної системи органів земельних ресурсів, які перебрали на себе функції центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів, зокр., у питаннях посвідчення прав на земельні ділянки.

Постановою ВГСУ від 20.04.2010 К-8025/09 по справі за позовом Київради до Держземагентства України про визнання протиправним та скасування п.1.4, абз.3, 5, 6, п.1.16, другого речення п.2.14, п.п.3.1, 3.2, 3.10, першого та четвертого речення п.5.2 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затв. наказом Держкомзему України від 04.05.1999 №43 позов було задоволено. Цим самим суд фактично «освятив» практику видачі та реєстрації державних актів виконавчими органами місцевих рад.

На наш погляд, задовольняючи позов, суд допустив помилку, пославшись на положення ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» і вважаючи, що оспорювані положення Інструкції порушують права органів місцевого самоврядування. Судом не враховано, що більш пізні положення ЗКУ фактично передали відповідні повноваження державним органам земельних ресурсів (ст.ст.202, 204). З іншого боку, слід цілком погодитися із судом у тому, що існуюча практика здійснення функції з реєстрації земельних ділянок ДП «Центр державного земельного кадастру» (хоча б і в електронній формі) справді не відповідає закону, адже «Держкомзем України не мав повноважень наділяти, в тому числі делегувати владні повноваження суб’єктів владних повноважень, що передбачені Конституцією та законами України, державному підприємству, яким в даному випадку є Центр державного земельного кадастру при Держкомземі України».

ЗУ «Про Державний земельний кадастр» (п.11 розд.VII) здійснення повноважень із ведення Державного земельного кадастру виконавчим органом Київради до 2020 року «узаконено» (фактично, «заднім числом»).







©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.