Главная | Обратная связь

Розвиток земельного законодавства і права в Україні після 1917 року

Радикальні зміни земельного ладу відбулися після прий­няття 2-м Всеросійським з'їздом рад 26 жовтня 1917 р. Декрету "Про землю", який став першим земельним законом Радянської Росії. В основу Декрету було покладено так званий Селянський наказ про землю, який складався з 242 селянських наказів, доставлених з різних регіонів Росії депутатами 1-го Всеросій­ського з'їзду рад селянських депутатів. У Декреті було прого­лошено націоналізацію земельного фонду Росії, підкреслено, що право приватної власності на землю скасовується назавжди. Згідно з цим документом землю не можна було продавати, купувати, здавати в оренду або в заставу чи відчужувати будь-яким іншим способом. Уся земля (державна, удільна, кабінетська, монастирська, церковна, посесійна, майоратна, приватновлас­ницька, громадська, селянська тощо) відчужувалася безоплатно, перетворювалася на всенародне добро і передавалася в корис­тування тим, хто працював на ній.

Відповідно до Декрету поміщицькі, удільні, монастирські та церковні землі підлягали конфіскації і передачі у розпоряд­ження волосних земельних комітетів і повітових рад селянських депутатів. І, нарешті, у цьому документі наголошувалось на необхідності забезпечення зрівняльного землекористування, тобто поділу земель між трудящими, залежно від місцевих умов, за трудовою або споживчою нормою.

Результатом прийняття розглядуваного Декрету стало ска­сування приватної власності на землю назавжди і без будь-якого викупу. Земля була вилучена з цивільного обігу. Вона надавалася відповідними державними органами лише у ко­ристування. Причому це здійснювалося на безоплатній основі. В Українській РСР Декрет про землю було введено у дію згід­но з рішенням 1-го Всеукраїнського з'їзду рад від 12 грудня 1917 р.

У подальшому було видано ще кілька декретів, серед яких найважливіше значення мав Декрет від 19 лютого 1918 р. у "Про соціалізацію землі" (19 березня того ж року прийнято його український варіант), який складався з 13-ти розділів і 53 статей. З прийняттям цього документа у земельному законодав­стві вперше з'явилися норми, які регламентували відносини, пов'язані з використанням несільськогосподарських земель.

Центральна Рада у Києві 7 листопада 1917 р. проголосила III Універсал, відповідно до якого була створена самостійна держава - Українська Народна Республіка і водночас скасовано право власності на поміщицькі та інші нетрудові землі. Цей документ став основою прийнятого 18 січня 1918 р. Тимчасового земельного закону, який складався з 3 розділів і 33 параграфів. Зазначеним нормативним актом уперше було кодифіковано ін­ститут користування землею. Незважаючи на короткий строк дії, Тимчасовий закон про землю нарівні з першими декретами радянської влади був позитивним зразком створення і розвитку земельного законодавства України.

В РРФСР 22 травня 1922 р. було прийнято Закон "Про трудове землекористування" (його український варіант під назвою "Основний закон про трудове землекористування" прийнято 27 травня 1922 p.), що складався з шести розділів і 37 статей. Він забороняв продаж, купівлю, дарування, заставу землі, однак уперше в історії радянського земельного законо­давства дозволяв передачу всієї земельної ділянки або її частини у трудову оренду, а також передбачав використання в селян­ських господарствах найманої праці.

Загальногалузева кодифікація земельного законодавства в Україні бере свій початок з 29 листопада 1922 p., тобто з моменту набрання чинності першим ЗК УРСР. Кодекс складався з Основних положень, чотирьох частин (зокрема, "Про трудове землекористування", "Про міські землі", "Про державне земельне майно", "Про землеустрій і переселення"), 17 розділів, 14 глав та 227 статей.

З прийняттям зазначеного кодифікаційного закону була ство­рена система підпорядкованості і "супідрядності"* нормативних актів, унаслідок чого земельне законодавство стало ефективніше виконувати покладені на нього регулятивні функції. Були врегульовані всі земельні відносини, що існували на той час. Основне місце у Кодексі займали положення, які досить де­тально регулювали такі найважливіші інститути, як трудове землекористування, трудова оренда, застосування найманої праці. Кодекс визначав поняття селянського двору, землекористування, реєстрації земель, переселення, регламентував пов'язані з цим питання, закріплював правовий режим земель сільськогоспо­дарського призначення, міських земель, земель спеціального призначення і державного запасу.

Перший загальносоюзний земельний кодифікований акт (Загальні засади землекористування і землеустрою), який скла­дався з 13 глав і 63 статей, був прийнятий 15 грудня 1928 р. З його прийняттям де-юре була закріплена виключна державна власність на землю. У наступні роки земельне законодавство розвивалося на основі цього положення. Земельні фонди усіх союзних республік були перетворені у земельний фонд Союзу РСР, який став єдиним суб'єктом права виключно державної власності на землю. Єдиною юридичною підставою використан­ня землі було право землекористування. Подальшим напрямом розвитку союзного і республіканського земельного законодавства було вдосконалення основних земельно-правових інститутів, які сформувалися в результаті націоналізації землі: права виключно державної власності, права землекористування і його різновидів, правового режиму різних категорій земель, земле­устрою, тощо.

Наслідком постійних змін характеру земельних відносин, які мали місце у період з 1917 р. по 1928 p., стала активізація ведення кодифікаційних робіт, спрямованих на впорядкування і систематизацію відповідних норм права. Це сприяло форму­ванню земельного права як самостійної галузі. З прийняттям перших кодифікованих актів були закладені основні принципи формування вітчизняного земельного законодавства, а також систематизована значна частина нормативних актів. У період суцільної колективізації і здійснення політики знищення кур­кульства як класу положення, які стосувались оренди землі та застосування найманої праці, були скасовані.

Подальший розвиток земельного законодавства був пов'яза­ний з прийняттям 13 грудня 1968 р. Основ земельного законо­давства Союзу РСР і союзних республік. Вони складалися з преамбули, 11 розділів і 50 статей. Основи більш чітко закріпили поділ земель на категорії, передбачений Загальними засадами землекористування і землеустрою 1928 p., підтвердили заборону оренди землі, запроваджену в 1930 p., врегулювали питання ведення державного земельного кадастру. Були також закріп­лені положення, пов'язані з тимчасовим і вторинним земле­користуванням, охороною земель, закріплений новий порядок відповідальності за земельні правопорушення, а також прин­ципи безоплатного користування землею і пріоритетного ви­користання земель сільськогосподарського призначення. На базі Основ у 1970 р. було прийнято новий ЗК УРСР, який прак­тично повністю відтворив їх положення. Він складався з 173 статей, об'єднаних у 28 глав та 11 розділів.

Основи законодавства Союзу РСР і союзних республік про землю, прийняті 28 лютого 1990 p., заклали принципово нові принципи і напрями розвитку земельного законодавства і стали провісником сучасної земельної реформи. Цей законодавчий акт проголосив землю народним надбанням, відмовившись від терміна "державна власність на землю". Було запроваджено новий юридичний титул - "володіння", а також відновлене право користування землею на умовах оренди. Це сприяло детальнішій регламентації гарантій захисту прав та законних інтересів земле­власників і землекористувачів.

Найважливішою новелою Основ вважається встановлення платності землекористування. Спеціальний розділ було відве­дено регулюванню відносин, пов'язаних з охороною земель. Основи виділили нових суб'єктів земельних правовідносин - громадян, які ведуть селянське господарство, закріпили зв'язок між правовим становищем нерухомості та земельною ділян­кою, на якій вона розташована, а також інші новели. Закладене в Основах різноманіття земельних відносин, їх принципова відмінність від відносин, закріплених у попередньому земель­ному законодавстві, створили передумови для повернення землі у сферу майнового обігу і, як наслідок цього, дали поштовх розвитку низки норм земельного законодавства, покликаних урегулювати цю сферу.