Главная | Обратная связь

Сучасний період розвитку земельного законодавства і права її Україні

На основі Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р. і згідно з Основами законодавства Союзу РСР і союзних республік про землю Верховна Рада УРСР 18 грудня 1990 р. прийняла ЗК.

Зв'язок між ЗК і Декларацією є тісним. Так, відповідно до розд. VI Декларації "Економічна самостійність" земля, її надра, повітряний простір, водні та інші природні ресурси, які зна­ходяться у межах УРСР, проголошувалися власністю народу України, матеріальною основою суверенітету останньої і мали використовуватися з метою забезпечення матеріальних і духов­них потреб її громадян.

Згідно зі ст. 6 ЗК, земля надавалася громадянам України в довічне успадковуване володіння для ведення селянських (фермерських) господарств, особистого підсобного господарства, будівництва і обслуговування жилого будинку і господарських будівель, садівництва, дачного і гаражного будівництва, тради­ційних народних промислів. У всіх інших випадках відповідно до ст. 7 цього Кодексу земля надавалася громадянам і юридич­ним особам у постійне або тимчасове користування. У ст. 8 ЗК було запроваджено інститут оренди землі.

Верховною Радою Української РСР 18 грудня 1990 р. було прийнято постанову "Про земельну реформу". Згідно з нею всі землі УРСР з 15 березня 1991 р. оголошувалися об'єктом земель­ної реформи. Основним завданням реформи став перерозподіл земель з одночасною передачею їх у приватну та колективну власність, а також у користування підприємствам, установам і організаціям з метою створення умов для рівноправного розвитку різних форм господарювання на землі, формування багатоуклад­ної економіки, раціонального використання та охорони земель.

У розвиток положень вищезазначеної постанови Верховна Рада України ЗО січня 1992 р. прийняла Закон "Про форми власності на землю", яким встановлювалися приватна, колек­тивна і державна форми власності. Відповідно до цього Закону 13 березня 1992 р. було прийнято нову редакцію ЗК, яка під­твердила зазначені вище форми власності на землю і визначила порядок передачі земель у приватну власність. Того ж дня Верховною Радою була прийнята постанова "Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі". Основні завдання земельної реформи зводились до приватизації землі, її переда­чі в приватну власність громадянам України та у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, акціонерним і садівниць­ким товариствам.

Важливе значення для регулювання земельних відносин в умовах ринкової економіки мають також закони України "Про плату за землю" і від 6 жовтня 1998 р. "Про оренду землі" (в редакції Закону від 2 жовтня 2003 p.). Втілюючи в життя положення Конституції, яка започаткувала принципово новий підхід до регулювання економічних, у тому числі земельних, відносин в умовах ринкової економіки, вони дали можливість використовувати оренду землі і плату за землю як інструменти здійснення земельної реформи і створили умови для загальногалузевої кодифікації земельного законодавства.

Чинний ЗК був прийнятий 25 жовтня 2001 р. і набув чиннос­ті з 1 січня 2002 р. Він містить 10 розділів, 37 глав та 212 статей і є основою подальшого розвитку українського земельного законодавства, оскільки закріплює принципово нові засади та підходи до регулювання земельних відносин.

Згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 10 січня 2002 р. № 6-р "Про затвердження плану підготовки проектів законодавчих та інших нормативно-правових актів, що випливають із Земельного кодексу України" у розвиток положень чинного ЗК були прийняті закони України від 15 травня 2003 р. "Про особисте селянське господарство", від 22 травня 2003 р. "Про землеустрій", від 19 червня 2003 р. "Про охорону земель", від 19 червня 2003 р. "Про державний контроль за використанням та охороною земель", від 11 грудня 2003 р. "Про оцінку земель" та від 5 лютого 2004 р. "Про розмежування земель державної та комунальної власності".

На сучасному етапі розвитку земельного законодавства процес кодифікації не завершено. Низку першочергових законопроектів, вказаних у вищезазначеному розпорядженні Кабінету Міністрів України не прийнято. Це, зокрема, законопроекти "Про ринок земель", "Про державний земельний (іпотечний) банк", "Про державний земельний кадастр", "Про вилучення земель права приватної власності", "Про особливості створення та діяльності іпотечних установ".