Пояття і зміст добросусідства.
Право власності як найбільш повне за змістом речове право забезпечує його суб'єкту безпосереднє панування над майном. У принципі цей суб'єкт може здійснювати щодо належного йому майна будь-які дії, що не суперечать природі останнього і змісту права. Проте законодавство передбачає різні обмеження права власності (особливо на нерухоме майно, зокрема земельні ділянки). Воно майже ніколи не здійснюється в обсязі правомочностей, можливому з урахуванням природи і призначення майна. Обмеження права власності залежно від їх природи можна об'єднати в кілька груп. До першої групи можуть бути віднесені обмеження, зумовлені встановленням сервітутом, до другої - обмеження, викликані дією норм, що у російському дореволюційному праві складали так зване сусідське право, до третьої - обмеження, що становлять інститут, призначений для забезпечення суспільних інтересів. Відмітною рисою цих обмежень є переважання публічних засад над приватними, їх законодавче закріплення в інтересах не окремих осіб, а усього суспільства. Другу групу розглядуваних обмежень, як зазначалось, складають норми, що охоплюють дореволюційне сусідське право, яке встановлювало обмеження права власності в інтересах сусідів. Сучасний інститут добросусідства, закріплений у ЗК, на відміну від сервітутів, не дає сусідам жодних самостійних прав на чужій землі, а лише ущемляє власника ділянки у здійсненні ним свого права. Законні обмеження, що складають зазначене право, можливі лише між власниками сусідніх ділянок. Обов'язкова вимога до останніх полягає в тому, щоб одна ділянка могла становити певну користь для іншої. Зазначені обмеження призначені забезпечити право на чужу річ з метою задоволення приватних інтересів власників сусідніх ділянок. Суб'єктами цих правовідносин є приватні особи (володільці сусідніх ділянок). До розглядуваних обмежень можна віднести й ті, що пов'язані з речовим сервітутом, встановлюваним за згодою власників сусідніх ділянок. Цей правовий акт надає їм право обмеженого користування чужим майном. Правила і норми, що раніше були об'єднані в рамках так званого сусідського права, дістали відображення у гл. 17 ЗК під назвою "Добросусідство". Вони спрямовані на забезпечення такого використанню земельних ділянок, за якого власникам і землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдавалося б найменше незручностей. Згідно з ч. 1 ст. 103 ЗК такими незручностями є затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо. Вимогу додержуватися правил добросусідства треба розглядати як обов'язок для усіх власників і землекористувачів. Користування власниками і землекористувачами своїми земельними ділянками не повинно виключати можливості використання ними сусідніх земельних ділянок. При цьому відповідно до ч. 2 ст. 103 ЗК таке використання має відповідати цільовому призначенню сусідніх ділянок. Згідно із ст. 104 ЗК власник і землекористувач вправі вимагати припинення такої діяльності на сусідній земельній ділянці, здійснення якої може призвести до шкідливого впливу на здоров'я людей, тварин, на повітря, стан земельної ділянки, водних ресурсів, розташованих у межах іншої ділянки тощо. Зазначений вплив може бути результатом як правомірної діяльності, так і відхилень від порядку здійснення тих чи інших заходів на території сусідньої ділянки, а також її використання не за цільовим призначенням. Таким чином шкідливий вплив може мати місце в результаті побутової, сільськогосподарської, виробничої та іншої діяльності. При недосягненні згоди між власниками сусідніх ділянок щодо усунення шкідливого впливу діяльності власника однієї ділянки на стан іншої власник останньої вправі звернутися з позовом до суду. Якщо у ст. 104 ЗК розглядаються ситуації, пов'язані з хімічним, бактеріологічним та іншим впливом зі сторони однієї ділянки на іншу, то в ст. 105 передбачений фізичний вплив, породжуваний проникненням гілок і коренів дерев, чагарників з однієї ділянки на іншу. Коли таке проникнення є перепоною у використанні ділянок за її цільовим призначенням, власники та землекористувачі ділянок наділені правом самостійно усунути таке проникнення на територію їх ділянок шляхом відрізання коренів, гілок дерев і чагарників, що проникнули із сусідньої ділянки. При цьому таке пошкодження гілок, коренів дерев і чагарників не буде вважатися екологічним правопорушенням, оскільки у ст. 105 ЗК воно віднесено до правомірних дозволених дій будь-якого власника і землекористувача. У таких випадах обмеження в реалізації права власності полягає у виснаженні сусідньої земельної ділянки, її затіненні, у перешкоді виростанню на ній рослинності тощо. Передумовою існування добросусідських відносин між володільцями суміжних земельних ділянок і запобігання можливим конфліктам між ними є чітке визначення меж ділянок. Це досягається шляхом додержання певних правил. Так, власник суміжної земельної ділянки не тільки не вправі перешкоджати іншому власнику у встановленні твердих меж, а навпаки, зобов'язаний сприяти йому у встановленні межових знаків, відновленні останніх при зникненні, переміщенні або приведенні в невиразний, тобто такий, за якого знаки не можуть відповідати меті їх встановлення, стан. Згідно із ч. З ст. 106 ЗК межові знаки належать до таких об'єктів, витрати на встановлення яких несуть власники суміжних ділянок у рівних частинах. Письмовим договором сторін може бути встановлено інший порядок їх розподілу. Можливо також закріплення у такому договорі порядку розподілу обов'язків (витрат), пов'язаних з підтриманням межових знаків у робочому стані або з їх відновленням. За відсутності домовленості зазначені витрати розподіляються між власниками суміжних ділянок у рівних частинах. Відповідно до ч. 1 ст. 108 ЗК якщо сусідні земельні ділянки відокремлені рослинною смугою, доріжкою, рівчаком, каналом, стіною, парканом, іншою спорудою, власники цих ділянок мають право на їх спільне використання. Зміст такого спільного використання розкривається, наприклад, у ст. 109 ЗК згідно з якою плоди дерев, які слугують межовими знаками, належать власникам розділених ними ділянок у рівних частинах. Зазначене використання повинно відповідати природі межового знака, не призводити до його руйнування чи пошкодження. Тому при обранні кожним із власників (землекористувачів) способу використання межових споруд, вони повинні враховувати інтереси один одного, погоджувати це питання, оскільки у ст. 108 ЗК вказується на спільний характер використання цих споруд. Правило про порядок спільного використання межових споруд не застосовується у тому разі, коли зовнішні ознаки вказують на те, що вони належать лише одному з сусідів. Але й при цьому за наявності відповідної домовленості власники сусідніх земельних ділянок можуть використовувати межові спорудження спільно. Межова споруда не є обов'язковим елементом землеустрою. Вирішення пов'язаних з нею питань залежить виключно від волі сусідів. Проте до того часу, поки один із них заінтересований у подальшому існуванні межової споруди, вона не може бути ліквідована або замінена без його згоди. У ЗК встановлено спеціальні правила використання як межових споруд дерев, які зростають на спільній межі земельних ділянок. Так, відповідно до ч. 2 ст. 109 ЗК, кожен із сусідів вправі вимагати ліквідації таких дерев. Це правило не поширюється на випадки, коли вони слугують межовими знаками й не можуть бути замінені іншими межовими знаками. У разі пошкодження або знищення межових знаків, тобто приведення у такий стан, за якого вони не можуть виконувати своєї функції, у багатьох випадках виникає питання не тільки про порядок їх відновлення, але й про визначення меж земельних ділянок. Норми, спрямовані на запобігання можливим конфліктам між власниками суміжних ділянок, а у випадку виникнення таких - на їх вирішення, містяться в ст. 107 ЗК. Підставою для відновлення меж ділянки є відомості земельно-кадастрової документації. Згідно з Положенням про порядок ведення державного земельного кадастру, затв. постановою Кабінету Міністрів України, до земельно-кадастрової документації належать кадастрові карти та плани (графічні і цифрові), схеми, графіки, текстові та інші матеріали, які містять відомості про межі адміністративно-територіальних утворень, межі земельних ділянок власників землі і землекористувачів, у тому числі орендарів, правовий режим земель, що перебувають у державній, колективній і приватній власності, їх кількість, якість, народногосподарську цінність та продуктивність по власниках землі і землекористувачах, населених пунктах, територіях сільських, селищних, міських, районних рад, областях, АРК та Україні в цілому. Земельно-кадастрова документація включає книги реєстрації державних актів на право колективної, приватної власності на землю, право постійного користування землею, договорів на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди. Загальним правилом є орієнтація на справжні межі ділянок. У разі неможливості виявлення цих меж їх встановлення здійснюється за фактичним використанням ділянок, тобто їх межі визначаються з урахуванням тих частин, що експлуатуються власниками землі чи землекористувачами. Якщо таке фактичне використання ділянки встановити неможливо, то відповідно до ч. 2 ст. 107 ЗК кожному з суміжних землеволодільців виділяється однакова за розміром частина спірної ділянки. Втім таке вирішення проблеми треба вважати неприйнятним, якщо зазначений поділ не відповідатиме встановленим розмірам земельних ділянок, а також іншим виявленим обставинам, що дають підстави робити висновок про їх справжні межі. У разі недосягнення сторонами домовленості щодо визначення меж ділянок, розташованих у межах населених пунктів, спори мають вирішуватись органами місцевого самоврядування. В інших випадках, а також при незгоді власників і землекористувачів ділянок з рішеннями органів місцевого самоврядування спори вирішуються судом згідно з положеннями ст. 158 ЗК.
©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.
|