Главная | Обратная связь

Професійне самовизначення

 

Правильному вибору професії сприяє кількість і вірогідність інформації про умови й характер праці, її зміст. Такі відомості можна одержати, вивчаючи довідкову літературу, беручи участь у виробничому процесі, узагальнюючи досвід і знання фахівців, аналізуючи потреби ринку праці у вашому регіоні.

Професіограма

Джерелом інформації про професії є професіограма — комплексна характеристика професії. Професіограма — це науково обґрунтовані норми й вимоги професії до видів професійної діяльності та якостей особистості фахівця, які дозволяють йому ефективно дотримувати вимоги професії, одержувати необхідний для суспільства продукт і разом із тим створюють умови для розвитку особистості самого працівника.

Можна сказати, що професіограма — це узагальнена еталонна модель успішного фахівця в певній галузі. Із професіограми людина одержує відомості про об’єктивний зміст праці, про психологічні якості, що вимагаються від людини. Разом із тим професіограма — це не жорстка стандартна схема, а гнучка орієнтовна основа розвитку фахівця. Професіограма має не сковувати індивідуальний творчий розвиток фахівця, а лише надавати орієнтири об’єктивних вимог професії до людини. Професіограма може змінюватися в міру зміни професії, тому звертатися до професіограми необхідно так чи інакше впродовж усього професійного життя кожній працюючій людині для того, щоб здійснювати корекцію психологічних якостей з урахуванням сучасних вимог професії. Такими є призначення й функції професіограми.

 

 

Алгоритм побудови професіограми, що передбачає такі характеристики професії:

 

а) назва професії;

б) значення й місце в суспільстві, соціальна потреба;

в) вид праці (механічна, ручна, автоматизована);

г) предмет і продукт праці;

д) знання й уміння, необхідні для роботи;

е) умови роботи, устаткування робочого місця;

є) режим праці (змінність, монотонність) і відпочинку;

ж) медичні протипоказання;

з) вплив професії на особистість (розвиток розумових здібностей людини, формування рис характеру, загальний культурний рівень);

и) вимоги до особистісних якостей;

і) шляхи одержання професії (навчальні заклади, умови вступу);

ї) перспективи професійного зростання;

к) споріднені професії.

 

 

Професійні проби

 

Важливим елементом процесу професійного самовизначення є проведення професійних проб. В основу професійних проб покладені ідеї професора С.Фукуями (Японія), згідно з якими професійна проба є найбільш важливим етапом у професійній орієнтації.

Професійна проба — це профіспит (профперевірка), що моделює елементи конкретного виду професійної діяльності та сприяє свідомому, обґрунтованому вибору професії.

 

Під час професійних проб:

· повідомляються базові відомості про конкретний вид професійної діяльності;

· моделюються основні елементи певного виду професійної діяльності;

· визначається рівень готовності учнів до виконання проб;

· забезпечуються умови для якісного виконання професійних проб;

· виявляються інтереси учнів до цього виду практичної діяльності;

· формуються потреби в подальшому вивченні й удосконалюванні професійної діяльності.

 

Професійна проба включає в себе:

 

Навчальний етап, у якому передбачене одержання загальної інформації про професійну діяльність.

Мета цього етапу полягає в підготовці учнів до виконання професійної проби й одержання інформації про професійну діяльність у певній галузі.

 

До проходженні цього етапу учні мають знати:

· зміст і характер праці в певних сферах діяльності;

· вимоги, що висуваються до особистісних і професійних якостей людини;

· правила техніки безпеки, санітарії й гігієни;

· затребуваність професії на ринку праці в регіоні:

· шляхи одержання професії;

· загальні теоретичні відомості, інструменти, матеріали, устаткування й правила їх використання.

Основою підготовчого періоду є теоретична підготовка в поєднанні з практикою, що полягає в повторенні окремих прийомів роботи з обраної спеціальності.

 

Практичний етап є основою професійної проби й полягає у виконанні певних конкретних завдань. У ході цього етапу учні безпосередньо створюють певний продукт діяльності в обраній сфері, реалізуючи при цьому свої теоретичні знання й практичні навички, отримані на попередніх етапах професійної проби.

 

Висновок. У процесі тієї або іншої професійної проби актуалізуються отримані знання й уявлення про певну сферу професійної діяльності, формуються початкові професійні вміння й уявлення про себе як про суб’єкт професійної діяльності. У процесі професійних проб можна одержати досвід обраної людиною роботи і намагатися визначити, чи відповідає характер такої роботи її здібностям і вмінням. Професійні проби диференціюються за віком (I-III класи, IV-VII класи, VIII-IX класи, Х-ХІ класи).

Планування кар’єри

 

Професійне самовизначення припускає також вибір кар’єри.

 

Кар’єра (італ. carriera — біг, життєвий шлях, поприще, від латин, carrus — віз, візок) — це просування службовими сходами, успіх у житті. Кар’єру як траєкторію свого руху людина вибудовує власноруч, ураховуючи головним чином свої власні цілі, бажання й установки.

 

Професійне самовизначення — це процес формування свого ставлення до професійної трудової діяльності й спосіб її Самореалізації. Результатом професійного самовизначення є вибір професії. Щоб прийняти правильне рішення, необхідно врахувати безліч факторів — свої бажання, психологічні особливості й можливості, а також потреби суспільства. Існує формула вибору професії — стратегія успіху, що в загальному вигляді показує, як зробити оптимальний вибір.

Формула вибору професії — стратегія успіху хочу

Хочу — бажання, інтереси, прагнення

Можу — здібності, таланти, стан здоров’я

Необхідно — стан штику праці, соціально-економічні проблеми в регіоні

— зона оптимального вибору професії

Висновок. Зона оптимального вибору професії перебуває в ділянці перетину особистих бажань, інтересів людини, її здібностей і соціально-економічних потреб суспільства в спеціалістах певної професії.

 

 

Культура праці

 

Культура праці включає такі компоненти:

· сприятливі умови праці (організація робочого місця, дизайн приміщення, температурний режим 22-24 °С, вологість — 40-60 % та ін.);

· зовнішній вигляд співробітників (dress-code у багатьох компаніях та на підприємствах, наявність робочого одягу);

· сприятливий соціально-психологічний клімат (дотримання професійної етики — взаємоповага, конфіденційність, компетентність, толерантність, чесність, відповідальність за результати праці);

· наявність відповідної професійної підготовки;

· дотримання правил техніки безпеки;

· наявність креативних, проективних (уміння планувати свою професійну діяльність), комунікаційних (дотримання правил людського спілкування) умінь.

Професійна етика

 

Професійна етика — це система моральних принципів, норм і правил поведінки фахівця з урахуванням особливостей його професійної діяльності й конкретної ситуації. Професійна етика має бути невід’ємною складовою частиною підготовки кожного фахівця. Зміст будь-якої професійної етики ґрунтується на загальних та окремих принципах.

 

Загальні принципи професійної етики, що базуються на загальнолюдських нормах моралі, припускають:

а) професійну солідарність, що іноді переростає в корпоративність;

б) особливе розуміння обов’язку й честі;

в) особливу ф9рму відповідальності, зумовлену предметом і родом діяльності.

 

Окремі принципи випливають із конкретних умов, змісту й специфіки тієї або іншої професії й виражаються в основному в моральних кодексах — вимогах щодо фахівців.

 

Професіональні етики, як правило, стосуються лише тих видів професійної діяльності, в яких є різного роду залежність людей від дій професіонала, тобто наслідки або процеси цих дій впливають на життя й долі інших людей або людства.

 

У зв’язку з цим виділяються традиційні види професійної етики (педагогічна, медична, юридична, етика вченого) і порівняно нові види професійної етики, поява або актуалізація яких пов’язана зі зростанням ролі «людського фактора» в певному виді діяльності (інженерна етика) або посиленням його впливу в суспільстві (журналістська етика, біоетика).

Педагогічна етика

 

Викладач зобов’язаний у своїй діяльності думати про особистість свого учня, не принижувати її, а піднімати, не нав’язувати свої переконання, а розвивати жагу до пізнання й уміння аналізувати. Викладати — це означає навчати й стимулювати прагнення до знань, а не безперервно перевіряти й відривати від навчання.

Педагогічна етика зобов’язує поважати особистість учня й виявляти до нього належну вимогливість, підтримувати власну репутацію й репутацію своїх колег, піклуватися про моральну довіру суспільства до вчителя.

 

Лікарська етика

 

Лікарська етика вимагає робити все заради здоров’я хворого, усупереч труднощам і навіть власній безпеці, зберігати лікарську таємницю, за жодних умов не сприяти смерті пацієнта. Закінчуючи відповідний навчальний заклад, майбутній лікар дає клятву Гіппократа, якої він має дотримувати незважаючи на жодні обставини. Це своєрідний моральний кодекс лікаря.

Етика вченого

 

Етика вченого включає вимогу безкорисливого служіння істині, терпимості до інших теорій і думок, неприпустимості плагіату в будь-якій формі або навмисному перекручуванні результатів наукових досліджень. На жаль, цей аспект людської діяльності донині не одержав належного обговорення й ступеня відповідальності. Надкорпоративність учених, їхня особлива переконаність у власній непогрішності й особливій ролі в розвитку цивілізації у більшості випадків спокійно сусідить із підігруванням політичним силам, безоглядним служінням можновладцям і приховуванням усієї істини від співтовариства. Найвидатніші вчені, увінчані нагородами, славою й іншими атрибутами визнаних геніїв, сприяли випробовуванням ядерної й іншої зброї на живих людях. Ідеться не тільки про варварські бомбардування США в Японії, але й про навчання із застосуванням ядерних, хімічних, біологічних засобів ураження з особистою участю в них людей у США, СРСР та інших країнах.

 

Інший бік аморальності полягає в імітації власних досягнень, при підлаштуванні результатів експерименту під бажану гіпотезу. Заради ступенів і звань, задоволення власних комплексів псевдовчені здатні на підробки, плагіат, підлість стосовно опонента. Під видом боротьби наукових шкіл вони не до кола обраних, не дають можливості одержати визнання и о вести правоту тим, хто розвиває й доводить небажану точку зору.

 

Етика менеджера

 

Певна складність є і в менеджера, який, виконуючи свій службовий обов’язок і захищаючи інтереси фірми, змушений вдаватися до різних прийомів і дій, що не завжди відповідають абсолютній моралі. У таких випадках на перший план висуваються корпоративні принципи, бажання досягти певних матеріальних вигід. Така ситуація може виникнути й на переговорах, і при проведенні маркетингу, і у взаєминах з колегами або споживачами.

 

Етика офіцера

 

Етика офіцера зобов’язує віддано служити Батьківщині, виявляти стійкість і мужність, піклуватися про підлеглих, усіляко берегти офіцерську честь.

 

Професійна етика в умовах військової служби вимагає чіткого виконання службового обов’язку, мужності, дисциплінованості, відданості Батьківщині.

 

Етика бухгалтера

 

Для людей цієї професії, насамперед, ідеться про такі майже біблійні заповіді, як чесність, об’єктивність і безпомилковість. Відповідно до цих принципів бухгалтер не може у своїй роботі керуватися особистими інтересами, забобонами або йти на поводі в роботодавця на шкоду достовірності. Крім цього, під чесністю мається на увазі не тільки правдивість, але й неупередженість і надійність. Причому, як випливає з деяких кодексів, бухгалтер не тільки сам не повинен іти проти істини, але й зобов’язаний уникати таких ситуацій, коли на нього здійснюється тиск із боку інших осіб.

 

 

Юридична етика

 

Непрості проблеми доводиться розв’язувати юристові-адвокату. Його професійний обов’язок — здійснювати захист будь-якого злочинця. Адвокат може відмовитися від ведення справи, якщо особистість злочинця або вчинений ним злочин викликає повне неприйняття, але якщо він прийняв справу, то зобов’язаний вести її з усім професійним умінням і неухильно додержувати букви закону. Не можна забувати, що суд — це змагання обвинувачення в особі прокурора й захисту в особі адвоката, а рішення приймає інший юрист — суддя, тому дії адвоката не можуть бути аморальними, тільки виходячи з факту захисту обвинувачуваного. У той же час є неприпустимим, як і в будь-якому іншому випадку, застосування недостовірних відомостей і нечесних методів доведення своєї правоти як для адвоката, так і для прокурора. Судова етика вимагає чесності, справедливості, відвертості, гуманізму (навіть до підсудного, коли він винний), вірності закону.

 

Межа між припустимим і неприпустимим, між службовим обов’язком і вимогами моральності дуже хитка й характерна для кожного конкретного випадку. І лише високі особисті якості людини, атмосфера чесності й справедливості усього суспільства можуть гарантувати дотримання етичних норм.