Главная | Обратная связь

Біогенні d-елементи VІ групи.

ХРОМ (Cr)— хімічний елемент VI групи побічної підгрупи Періодичної системи Д. І. Менделєєва, мікроелемент.

У природі Хром утворює мінерал хроміт (хромистий залізняк) (FeCr₂O₄). Присутній в аерозолях над континентами й водною поверхнею, у водах океанів, морів, річок та озер. Концентрація Хрому в питній воді становить 0,0023—0,079 мг/л. У рослинних і тваринних організмах Хром присутній в дуже малих кількостях.

Антропогенними джерелами надходження Хрому в навколишнє середовище є повітряні викиди та стічні води підприємств, що займаються виробництвом і використанням хрому, а також спалювання вугілля.

Біологічна роль Хрому надзвичайно важлива. Катіон Сr³⁺ транспортує гормон інсулін крізь клітинні мембрани, цим самим бере участь в обміні вуглеводів в організмі тварин і людини. Разом з Кобальтом Хром регулює обмінні процеси серцевого м'яза та кровоносних судин, зокрема коронарних. Відомо, що невідбілений цукор містить йони Сr³⁺ та Со²⁺. Люди, які вживають невідбілений цукор, не хворіють на серцеві хвороби. Діабетики, вживаючи відвар суміші шишок хмелю та стручків квасолі, які містять Хром, значно поправляють своє здоров'я.

Найменш токсичними є аерозолі металевого хрому та сполуки Сr²⁺. Сполуки Сr³⁺ та Сr²⁺ є дуже отруйними. Хронічне отруєння сполуками Хрому призводить до захворювань нирок, печінки й підшлункової залози. Під впливом сполук Хрому виникають гастрити, вражаються кров і ЦНС, порушується пам'ять, увага, розвиваються бронхіти, на шкірі виникають висипи, виразки, екземи. Сполуки Хрому канцерогенні.

В організм людини Хром потрапляє з питною водою та продуктами харчування. Щоденно з їжею в організм людини надходить близько 60 мкг Хрому. Вміст Хрому в крові становить 1 мкг/л, у більшості тканин — 0,02—0,04 мг на 1 кг сухої речовини. З віком людини вміст Хрому в усіх органах зменшується, лише в легенях його вміст зростає. В організмі людини масою 70 кг міститься близько 6 мг (0,0000085 %) Хрому. Виводиться Хром з організму переважно через нирки.

У 100 г продукту міститься Хрому (в мкг): у хлібі житньому — 2,7; у хлібі пшеничному — 1,6—33; у макаронних виробах — 2,2—2,7; у капусті — 5; у картоплі — 10; у вишнях — 7; у сливах — 4; в яблуках — 4; у винограді — 3; у молоці — 2; у м'ясі — 8,2—13,5; у рибі — 55.100 г меду 1 містить 0,3-160 мкг Хрому.

МОЛІБДЕН (Мо)— хімічний елемент VI групи побічної підгрупи Періодичної системи Д. І. Менделєєва, мікроелемент.

У природі зустрічається у вигляді мінералів, зокрема в молібденіті (MoS₂), молібдіті, вульфеніті та ін. Молібден присутній у поверхневих водах у кількості 0,0001—0,01 мг/л, інколи —до 0,1 мг/л. Середній вміст у ґрунтах становить 0,063 мг Молібдену на 1 кг грунту. Зустрічаються біогеохімічні провінції, в яких вміст Молібдену в ґрунтах становить 20-100 мг/кг. У рослинах вміст Молібдену становить 2 · 10^-2 - 1,6 · 10^-3%.

Антропогенними джерелами надходження Молібдену в довкілля є і атмосферні викиди підприємств з виробництва молібдену та його переробки, виробництва фосфорних добрив, цементу, теплових електростанцій.

Молібден бере активну участь у тканинному диханні, синтезі аскорбінової кислоти, вуглеводному обміні, впливає на функцію статевих залоз. Разом з Ферумом він входить до складу активного каталітичного центру — ферменту ксантиноксидази. Ксантиноксидаза прискорює азотний обмін в організмі, насамперед пуриновий, під час якого утворюється сечовина (уреатна кислота), яка виводиться з організму. У випадку порушення пуринового обміну виникає подагра.

Токсична дія Молібдену виявляється в першу чергу в робітників, зайнятих на виробництвах з одержання молібдену та його переробки. Під час хронічних отруєнь Молібденом виникають болі в суглобах і м'язах. Під впливом Молібдену зменшується життєва ємність легенів, виникають хвороби зубів, печінки, гастрит, хронічний холецистит. Зазнає впливу серцева діяльність людини, виникає гіпертонія. Надлишок Молібдену в організмі призводить до виникнення гінекологічних хвороб.

В організм людини Молібден надходить з питною водою та продуктами харчування. Добове надходження Молібдену в організм становить 100-500 мкг і залежить від вмісту мікроелемента в питній воді. Вміст Молібдену в організмі людини масою 70 кг становить 70 мг (0,0001 %). Він присутній у легенях, печінці, нирках та кістках. Молібден у комплексі з білками з током крові циркулює в усіх органах.

Молібден виводиться з організму в основному через нирки.

Вміст Молібдену в продуктах харчування(в мкг/100 г): у хлібі — 8-16; у макаронних виробах — 12,6-13,0; у капусті— 10; у картоплі — 8; у моркві — 20; в огірках — 1; у буряках — 10; у томатах — 7; у молоці коров'ячому — 5; у курячих яйцях — 6; у рибі — 4. 100 г меду містить 0,3-8,0 мкг Мо²⁺.

ВОЛЬФРАМ (W)— хімічний елемент VI групи побічної підгрупи Періодичної системи Д. І. Менделєєва, мікроелемент.

У природі Вольфрам зустрічається лише в сполуках. Найбільш важливими мінералами Вольфраму є вольфраміт ((Fe,Mn)WO₄), шеєліт (CaWO₄) та ін. Вміст вольфраму в повітрі менший за 1,5 нг/м³, у дощовій воді — менший за 1 мкг/л, у питній воді може досягати 0,03—0,1 мкг/л. Вольфрам присутній в організмі рослин, тварин і людини.

Антропогенними джерелами надходження Вольфраму в навколишнє середовище є аерозольні викиди підприємств з виробництва вольфраму та переробки його для різних промислових виробів.

Біологічна роль Вольфраму в організмі людини дуже важлива. Доведено, що вольфрамати швидко окиснюють аскорбінову кислоту, цистеїн, глютатіон та інші активні речовини, що містяться в організмі. При рН = 5-7 різко виражена взаємодія фосфовольфрамату з гемоглобіном. Вольфрам разом з Молібденом, Ванадієм, Кобальтом та іншими біоелементами бере активну участь в окисно-відновних процесах, що протікають на рівні клітини. Солі Вольфраму можуть виконувати роль активаторів та інгібіторів деяких ферментів. Під впливом Вольфраму рівень гемоглобіну крові підвищується на 3-11 %, кількість еритроцитів — на 0,7—2 млн, лейкоцитів — на 1,8 тис.

Токсична дія Вольфраму спостерігається в працівників, які тривалий час вдихали сполуки цього мікроелемента. У них порушується вуглеводневий і ліпідний обмін у печінці. Змінюється детоксикаційна функція печінки. Зазнає змін білковий склад крові, нервова система. У робітниць під впливом аерозолів вольфраму виникають ускладнення вагітності. Під впливом пилу вольфраму та вольфрам карбіду розвиваються хвороби бронхів та легенів. Зі збільшенням стажу працюючих виникають хромосомні відхилення. Вольфрамові подряпини, уколи тощо на шкірі утворюють рани, що довго не загоюються, та екземи.

В організм людини Вольфрам потрапляє з продуктами харчування та водою. Протягом доби в організм людини надходить від 8,0 до 13,0 мкг Вольфраму. Найбільше Вольфрам концентрується в кістковій тканині. Концентрація природного Вольфраму в органах здорових людей знижується в напрямі: мозок < печінка < кістки < селезінка < легені < серце. Переважну кількість його виявлено в мозку — 284,4 мкг%, а в печінці — 245 мкг%. Норма Вольфраму в крові здорових людей — 9,2-1,3 мкг%, у сечі (за добу) — 440 ± 85 мкг%.

Виводиться Вольфрам в основному через нирки, у невеликих кількостях — через шлунково-кишковий тракт.

Вольфраму міститься (у мкг): у моркві — 0,14; у гречці — 105; в яловичому язику — 114,2 (на 100 г продукту).