 |
|
Поняття недобросовісної конкуренції. Необхідність захисту від недобросовісної конкуренції.
Міністерство освіти та науки України
Державний інститут інтелектуальної власності
РЕФЕРАТ
за дисципліною «Захист прав інтелектуальної власності» на тему:
«Захист від недобросовісної конкуренції»
Виконав: студент групи 22-ІВ-2007
Кривцун О.О.
Викладач: Горнісевич А.М.
Київ-2008
ЗМІСТ
Вступ. 3
1. Поняття недобросовісної конкуренції. Необхідність захисту від недобросовісної конкуренції. 4
2. Основні форми і способи захисту. 8
2.1 Адміністративний порядок захисту. 9
2.2 Цивільно-правова відповідальність. 12
2.3 Кримінальна відповідальність за порушення прав. 14
Висновок. 16
Список використаних джерел. 17
Вступ
Захист від недобросовісної конкуренції є складовою частиною охорони промислової власності. близько століття тому. Згідно положень Паризької конвенції про охорону промислової власності Країни Союзу зобов'язані забезпечити громадянам країн, що беруть участь у Союзі, ефективний захист від недобросовісної конкуренції. Цією ж Конвенцією визначається поняття недобросовісної конкуренції: актом недобросовісної конкуренції вважається будь-який акт конкуренції, що суперечить чесним звичаям у промислових і торговельних справах. Зокрема, підлягають забороні:
1. Всі дії, здатні яким би то не було способом викликати змішування відносно підприємства, продуктів або промислової чи торговельної діяльності конкурента.
2. Неправдиві твердження при здійсненні комерційної діяльності, здатні дискредитувати підприємство, продукти або промислову чи торговельну діяльність конкурента.
3. Зазначення або твердження, використання яких при здійсненні комерційної діяльності може ввести громадськість в оману відносно характеру, способу виготовлення, властивостей, придатності до застосування або кількості товарів.
Захист від недобросовісної конкуренції ефективно доповнює охорону прав промислової власності, наприклад патентів і зареєстрованих товарних знаків, у тих випадках, коли винахід або знак не охороняються такими правами. Звичайно, відомі інші випадки недобросовісної конкуренції, наприклад, випадок, згаданий у статті 10bis(3)2 Паризької конвенції, а саме неправдиві твердження при здійсненні комерційної діяльності, здатні дискредитувати конкурента, коли захист від недобросовісної конкуренції не виконує подібну додаткову функцію. Це пов'язано з тим фактом, що поняття недобросовісної конкуренції включає значну кількість різноманітних дій.
Поняття недобросовісної конкуренції. Необхідність захисту від недобросовісної конкуренції.
У різних країнах Союзу існують різні концепції поняття «недобросовісної конкуренції». Забезпечуючи ефективний захист від недобросовісної конкуренції, кожна країна може сама визначити, які дії підпадають у цю категорію, але з обов’язковим дотриманням пунктів 2 і 3 статті 10bis Паризької конвенції.
Отже, кожна країна визначає у своїй системі права поняття «конкуренція». Однак будь-який акт конкуренції (дія або суспільне явище) має розглядатися як недобросовісний, якщо він суперечить чесним звичаям у промислових чи торговельних справах. Подібний критерій не обмежується чесними звичаями, які існують і заохочуються у даній країні, і судові та адміністративні органи країни, визначаючи поняття комерційної «чесності», повинні враховувати чесні звичаї, що склалися у міжнародній торгівлі (комерційних справах) протягом довготривалої комерційної практики.
Згідно ст. 32 господарського кодексу України недобросовісною конкуренцією визнаються дії у конкуренції, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності.
Недобросовісною конкуренцією є неправомірне використання ділової репутації суб’єкта господарювання, створення перешкод суб’єктам господарювання у процесі конкуренції та досягнення неправомірних переваг у конкуренції, неправомірне збирання, розголошення та використання комерційної таємниці, а також інші дії, що кваліфікуються як такі, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності.
Іноді конкуренцію в економіці порівнюють зі спортивним змаганням, оскільки і в тому, і в іншому випадку повинен перемогти кращий. В економічному змаганні переможцем стає підприємство, яке пропонує найбільш корисну і ефективну продукцію або послуги на економічно найвигідніших і прийнятних (для споживача) умовах. Проте такий результат може бути досягнутий тільки за умови, що всі учасники дотримуються ряду певних основних правил; як і в спорті, може виникнути спокуса зневажати ними. Порушення основних правил економічного змагання може набувати різної форми — від незаконних, але таких, що не завдають шкоди, дій (які можуть бути здійснені навіть чесним і обережним підприємцем) до зловмисних порушень з метою завдання шкоди конкурентам або введення в оману споживачів. Вони можуть виражатися в прямих нападках на окремого конкурента, а також в обдурюванні «арбітра», роль якого в економічних змаганнях звичайно відіграє споживач. Однак незалежно від форми, яку можуть приймати такі порушення, їх превентивне і ефективне припинення служить інтересам чесного підприємця, споживача і суспільства в цілому.
Досвід свідчить, що не слід розраховувати на досягнення добросовісності в конкуренції виключно за рахунок дії ринкових механізмів. Теоретично, споживач, виступаючи в ролі арбітра в економічній грі, може вплинути на нечесного підприємця, ігноруючи його товари або послуги і надаючи перевагу товарам або послугам чесних конкурентів. Проте на практиці все відбувається інакше. З ускладненням економічної ситуації роль споживача як арбітра стає все менш значимою. Часто він навіть не здатний самостійно розпізнати акти недобросовісної конкуренції, не кажучи вже про те, щоб адекватно реагувати на них. При цьому саме споживач, а разом з ним і чесний конкурент, потребують захисту від недобросовісної конкуренції.
Іноді як один із засобів боротьби з недобросовісною конкуренцією називають саморегулювання, але воно не забезпечує достатнього захисту. Не викликає сумніву той факт, що саморегулювання з боку об'єднань підприємств може відігравати важливу роль у забезпеченні чесної ділової практики: якщо саморегулювання достатньо добре розвинене і дотримується повсюдно, воно може діяти швидше, з меншими витратами і більш ефективно, ніж будь-яка судова система. Проте успіхи або невдачі саморегулювання залежать від постійного дотримання правил всіма учасниками економічної гри.
З метою ефективного попередження недобросовісної конкуренції саморегулювання, принаймні в деяких сферах, повинно доповнюватися системою правового регулювання. Тільки така система може створити для чесних підприємців умови, коли їх шанси на успіх будуть залежати від власних зусиль, а також дати споживачам можливість робити оптимальний вибір, захищаючи їх від надмірних витрат в умовах обмеженості ресурсів і забезпечуючи більш передбачуваний ринок і максимум економічного добробуту.
Норми, що регулюють попередження недобросовісної конкуренції, і норми, що регулюють попередження обмеженої ділової практики (антимонопольне законодавство), є взаємозв'язаними; і ті, і інші спрямовані на забезпечення ефективного функціонування роботи ринкової економіки. Проте досягається це різними способами: антимонопольне законодавство охороняє свободу конкуренції, не допускаючи обмежень у торгівлі і перевищень
економічної влади, в той час як законодавство про недобросовісну конкуренцію забезпечує добросовісне ведення конкурентної боротьби, змушуючи всіх учасників дотримуватися однакових правил гри. Країни, що створюють систему ринкової економіки, потребують антимонопольного законодавства, але для досягнення як побічного ефекту добросовісної конкуренції не можна покладатися тільки на таке законодавство: це може бути досягнуто виключно шляхом введення чітких норм, що забезпечують захист від недобросовісної конкуренції.
Закони в галузі промислової економіки, щозабезпечують охорону винаходів, промислових зразків, товарних знаків, фірмових найменувань, географічних зазначень тощо, не є настільки всеохоплюючими, щоб гарантувати чесну практику на ринку. Не викликає сумніву той факт, що охорона прав промислової власності відповідає інтересам не тільки власників, а й споживачів і суспільства в цілому і служить меті забезпечення добросовісності в конкурентній боротьбі. Зокрема, використання без відповідного дозволу товарного знака для конкурентного продукту є не тільки неправомірним використанням репутації власника товарного знака, а й введенням публіки в оману щодо комерційного походження продукту (і, отже, його властивостей). Таким чином, можна стверджувати, що законодавство про товарні знаки є складовою частиною більш широкої галузі законодавства про недобросовісну конкуренцію і що забезпечення охорони товарних знаків сприяє попередженню актів недобросовісної конкуренції, зокрема, таких, як використання чужого імені і послаблення розрізнювальної здатності або рекламної цінності. Те ж саме, але меншою мірою, справедливо щодо інших прав промислової власності, таких як патенти, які охороняють винахідників від неправомірного використання плодів їх творчих зусиль.
Проте, незважаючи на цю загальну мету, чесна гра на ринку не може бути досягнута виключно за рахунок охорони прав промислової власності. Широкий спектр недобросовісних дій, таких, як реклама, що вводить в оману, або порушення комерційної таємниці, звичайно не регулюються конкретними законами в сфері промислової власності. Отже, законодавство про недобросовісну конкуренцію необхідне або для доповнення законодавства з промислової власності, або для надання охорони, яку останнє нездатне забезпечити. Для виконання цієї функції законодавство про недобросовісну конкуренцію повинно бути гнучким, а захист у межах цього законодавства не повинен залежати від будь-яких формальностей, наприклад реєстрації. Зокрема, законодавство про недобросовісну конкуренцію повинно легко адаптуватися до будь-яких нових форм поведінки на ринку. Така гнучкість зовсім не означає його непередбачуваності. Звичайно, законодавство про недобросовісну конкуренцію не може бути таким же конкретним, як і законодавство про патенти або товарні знаки, проте досвід багатьох країн свідчить про можливість створення ефективних і гнучких систем законодавства про недобросовісну конкуренцію при одночасному забезпеченні достатньої передбачуваності.