Главная | Обратная связь

Оцінка і відображення товарно-матеріальних запасів у балансі.

 

Наприкінці звітного періоду (року) підприємство зобов’язане проводити інвентаризацію товарно-матеріальних запасів незалежно від системи обліку.

Інвентаризація в зарубіжних країнах, як і у нас, здійснюється не рідше від одного разу на рік, проте здебільшого «циклічним методом». Суть цього методу полягає в тому, що зняття залишків здійснюється спеціально підготовленою штатною групою працівників, яка виконує цю роботу якіснішу, ніж особи, яких залучають епізодично (від випадку до випадку). Ця група працює за наперед складеним графіком, який дає змогу проінвентаризувати кожний вид матеріальних запасів мінімум один раз на рік, а в окремих випадках за найбільш цінними предметами і більше ніж один раз на рік.

При цьому графік складають таким чином, щоб інвентаризація конкретного матеріалу проводилась у момент, коли його найбільше на складі.

Проведення інвентаризації докладно планується і кожному члену інвентаризаційної групи дається спеціальна інструкція, де вказують мету і завдання інвентаризації, організацію робіт з зняття залишків, обов’язки і відповідальність кожного члена групи в загальній організаційній схемі підприємства, класифікацію цінностей при віднесенні окремих предметів до тієї або іншої групи матеріалів, порядок виділення поточних операцій інвентаризації в процесі зняття залишків тощо.

При проведені інвентаризації на складі, як правило, окремо виділяють предмети, які не мають попиту і втратили свою цінність. Крім того виділяють предмети, які належать іншим організаціям або не підлягають включенню в залишки з інших причин, цінності, що належать компанії, але знаходяться в інших організаціях, мають бути документально підтверджені.

Щодо незавершеного виробництва передбачається закінчення обробки сировини, тобто завершення процесу до дати проведення інвентаризації, там, де це можливо. На матеріали, які перебувають у стадії обробки, складають описи групування витрат за виробами, партіями виробів в розрізі замовлень, нарядів.

Записи і підрахунки знятої наявності, як правило, роблять від руки в ярликах, картках, листах або книгах, призначених для запису залишків. Бланки для записів попередньо нумерують.

Одним з етапів інвентаризації є попереднє звіряння (зіставлення, порівнянь) цифр підрахунку з залишками в картка аналітичного обліку, а якщо вони не ведуться - з ярликами на складі. При виявленні суттєвих розходжень вдаються до розслідування, а інколи до повторної перевірки.

Згідно з загальноприйнятими принципами обліку складські запаси відображаються в балансі за собівартістю або за ринковими цінами на момент складання балансу, якщо ринкова ціна нижча за собівартість. Цей принцип зветься «Принципом меншої вартості». Отже в балансі складські запаси відображаються за меншою (нижчою) з цих двох оцінок.

Якщо ринкова ціна нижча за собівартість запасів, тоді підприємство повинно відобразити в обліку витрати (збитки) від знецінення.

Під ринковою ціною розуміють ціну заміщення, тобто ціну, за якою підприємство змогло б купити ці самі матеріали у цих самих постачальників. При цьому при переоцінці запасів приймається чиста вартість реалізації, тобто ринкова ціна за мінусом очікуваних витрат на реалізацію.

Зниження ринкових цін може відбуватися з двох причин:

1. Пряме зниження цін на аналогічні товари на ринку;

2. Зниження цін реалізації через фізичне псування, пошкодження матеріалів.

В Україні вартість сировини, основних та допоміжних матеріалів, палива, купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, запчастин, тари, будівельних матеріалів та інших матеріалів, які призначені для споживання в ході нормального операційного циклу відображається в балансі.

В балансі та звіті про фінансові результати також відображається уцінка (дооцінка) вартості запасів.

В ряді країн в балансі запаси відображаються відповідно до правила нижчої оцінки, сутність якого полягає в тому, що за принципом обачності запаси оцінюються і відображаються за найменшою з можливих вартостей: ринкової ціни чи собівартості.

Різниця між собівартістю запасів та їх ринковою ціною списується двома методами: прямим і непрямим. У першому випадку ринкова вартість запасів просто заміщує їх собівартість, і різниця прямо списується на собівартість реалізованої продукції; у другому - складається контрактивний коригуючий рахунок "Знижки в результаті зниження ринкової вартості запасів" до рахунку запасів і рахунок, який відображає цей збиток у звіті про
прибутки і збитки, - "Збиток в результаті зниження ринкової вартості запасів". Використання прямого методу являє собою нормальну практику, непрямий зазвичай використовується при суттєвій величині збитку. Списання на собівартість різниці між ринковою вартістю і собівартістю є безповоротним і не реверсується.

При складанні фінансової звітності важливу роль відіграють методи, які використовуються на підприємстві при вибутті запасів. В Україні, якщо для оцінки запасів використовується метод ЛІФО, то в примітках наводиться різниця між вартістю запасів, відображеної на дату балансу в обліку і звітності, та найменшою з вартостей, обчисленої із застосуванням методу середньозваженої собівартості, ФІФО та чистої вартості реалізації.

Слід відмітити, що в Росії підготовка звітності підприємств відповідно до міжнародних стандартів часто має за мету надання інформації зарубіжним партнерам та інвесторам, у той час, як розрахунок податку здійснюється відповідно до чинних нормативних документів, які не дають підприємству можливості вибору між ФІФО та ЛІФО. Тому використання ЛІФО призводить . лише до заниження чистого доходу і не дозволяє при цьому економити на податках. Між тим підприємству, особливо тому, яке шукає інвестора або партнера, вигідно надати результати своєї господарської діяльності в якомога вигіднішому світлі, тобто показати у звітності, орієнтованій на зовнішнього приватного користувача, якомога вищий показник чистого доходу. У подібній ситуації підприємством може надаватися перевага використанню ФІФО або інших методів розрахунку вартості запасів (наприклад, як середньозваженої за період).

У Великобританії при підготовці фінансових звітів, що публікуються, метод оцінки вартості запасів регулюється насамперед положеннями Закону про компанії 1985 р. В межах цих офіційних правил виділяються детальніші директиви, що обумовлюються стандартом ПСОП 9 "Виробничі запаси та незавершене виробництво".

При стабільній економіці достатньо характерною є тенденція до зниження ринкової вартості запасів під впливом НТП і фактору морального старіння, що передбачає відмінності між вартістю придбання та їх вартістю на даний момент, визначеною за методом LСМ. Різниця між первісною вартістю, що визначена за фактичними витратам на придбання запасів, і вартістю, визначеною методом LСМ, називається збитком від одержання запасів. Цей збиток може бути безпосередньо включений до собівартості реалізованої продукції і відображатися окремим рядком у фінансовій звітності. Відповідно використовуються два методи обліку запасів:

· метод безпосереднього зниження вартості запасів передбачає використання методу LСМ від періоду до періоду і реєстрації та відображення в звітності вартості запасів, отриманої цим методом. При цьому збиток від отримання запасів автоматично включається до собівартості реалізованої продукції;

· метод відрахувань на знецінення запасів передбачає відображення збитку від отримання запасів окремою проводкою і рядком у звіті про прибутки та збитки.