Главная | Обратная связь

Надмірне регулювання

Українське законодавство часто створює перешкоди для розвитку підприємництва шляхом занадто прискіпливого регулювання певних видів господарської діяльності і/або шляхом надмірного ускладнення нормативно-правових актів, в результаті чого практично важко відшукати дійсно правильну відповідь на деякі юридичні запитання. Такі нормативно-правові акти не є об'єктивно необхідними і часто не виконують жодної корисної функції. їх дійсним призначенням є:

1. створення можливостей брати офіційні й неофіційні побори;

2. підтримання державного контролю над бізнесом (замість розвитку вільних ринків).

Одним із прикладів такого надмірного регулювання є система звітування про господарську діяльність державним органам. Українське законодавство вимагає від кожного підприємства в Україні подавати численні звіти державним органам з найрізноманітніших питань. Звіти, які вимагають лише податкові інспекції, налічуються десятками. Підприємства також зобов'язані подавати окремі звіти кільком державним фондам (наприклад, пенсійний, соціального забезпечення, зайнятості, соціального страхування). Багато компаній також зобов'язані подавати звіти екологічним, земельним, санітарним та іншим органам, залежно від виду діяльності. Велика кількість учасників проекту зазначила, що ця система ускладнює повсякденну діяльність кожної української компанії.

На додаток до всієї цієї паперової роботи, підприємства також підлягають перевіркам різноманітних державних органів, наприклад, з боку податкових органів, митної служби, пожежної охорони, санітарно-епідеміологічних та екологічних служб, органів по боротьбі з економічними злочинами, антимонопольних органів, органів з питань охорони 572 праці, сертифікації та ліцензування, інтелектуальної власності, земельних питань та багатьох інших служб. Один з учасників Круглого столу вказав на те, що середнє українське підприємство приймає приблизно 20 різних перевірок щороку.

Через Союз підприємців і промисловців України час поставити перед Урядом питання щодо скасування надмірної кількості ліцензій і дозволів на ведення господарської діяльності в Україні, які являють собою ще одне суттєве обтяження. Скарги з цього питання надходять з усіх регіонів України.

Закон "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності" можливо, зможе забезпечити певною мірою поліпшення положення у цьому відношенні.

На додаток до вимог щодо реєстрації, перевірок і проблеми ліцензування кожному українському підприємству доводиться мати справу з величезним обсягом інших прикладів надмірного регулювання. Це забирає час керівництва і бухгалтерів підприємств, відволікаючи їх від роботи по забезпеченню розвитку їх підприємств. Це накладає юридичні та інші витрати як на зовнішніх юристів і бухгалтерів, так і тих, які працюють у штаті. Всі ці витрати необхідні не так для економічного розвитку, як для того, щоб захистити підприємства від недобросовісних проявів з боку влади у використанні двозначностей і суперечностей законів шляхом їх вільного тлумачення, стягнення штрафів та накладання інших санкцій на підприємства.

Практично будь-які зміни, спрямовані на спрощення вище описаної системи, чи то шляхом зменшення кількості звітів, які повинні подаватися, або перевірок, що повинні проводитися, або простого зменшення їх періодичності, відразу мали б сприятливі наслідки для фінансових результатів підприємств і допомогли б розвитку підприємництва в усій українській економіці.

Слід також наголосити на ще одному прикладі надмірного регулювання, який пов'язаний із Законом України "Про фінансові послуги і державне регулювання ринків фінансових послуг", прийнятим 12 липня 2001 року ("Закон про фінансові послуги"). Закон "Про фінансові послуги" встановлює, що фінансові послуги можуть надаватися лише зареєстрованими фінансовими установами. Термін "фінансові послуги", крім іншого, включає фінансовий лізинг, надання коштів у позику і надання гарантій і поручительств. Вбачається недоцільним обмежувати підприємства у можливості займатися такими видами діяльності, наприклад, у відношенні щодо своїх дочірніх підприємств або ділових партнерів. Проте такою є ситуація сьогодні. Якщо, наприклад, автомобілебудівна компанія бажає надати гарантію за єдиним кредитом своєму дочірньому підприємству, формально йому доведеться зареєструватися як фінансовій установі. Це ще один приклад надмірного регулювання, який потрібно скасувати.

Іншим прикладом надмірного регулювання є Постанова № 597 IIБУ "Про переказування коштів у національній та іноземній валюті на користь нерезидентів за деякими операціями" від 30 грудня 2003 року. Ця Постанова накладає значний тягар на здатність українських підприємств вести діяльність зі своїми закордонними партнерами, оскільки вона зобов'язує українські компанії отримувати акт цінової експертизи, виданий Державним інформаційно-аналітичним центром моніторингу зовнішніх товарних ринків на всі контракти, вартість яких перевищує 50.000. Зокрема, один з учасників проекту назвав цю постанову такою, що викликає серйозні труднощі у роботі його підприємства.

На завершення, можна зробити наступні основні висновки:

1. Цивільне право України можна покращити шляхом скасування Господарського Кодексу і з ним його протиріч з Цивільним Кодексом і відповідним законодавством, а також шляхом внесення значних змін в Цивільний Кодекс.

2. Цивільне право України також містить багато інших протиріч між його фундаментальними актами, які необхідно усунути.

3. В сфері законодавства про товариства, діяльність акціонерних товариств і товариств з обмеженою відповідальністю повинна регулюватись окремими законодавчими актами.

4. Антимонопольне законодавство України вбачається однією з найбільш розвинутих галузей українського законодавства. Однак, антимонопольне регулювання повинно бути більш прогнозованим, а сфера його застосування повинна бути більш зосередженою, щоб вона не створювала зайвих регуляторних перешкод підприємницькій діяльності в Україні.

5. Законодавство України містить значну кількість різних прихованих витрат та зайвих перешкод. Необхідне щільне співробітництво між приватними сторонами, ОЕСР, ЄС, міжнародними організаціями і Урядом України, особливо Міністерством юстиції України і Держкомітетом з питань регуляторної політики і підприємництва, для того, щоб ці приховані витрати і перешкоди були усунені. У цьому відношенні ОЕСР та інші міжнародні організації готові надати свої зауваження щодо проектів законодавчих актів, надавати консультації Уряду України щодо його подальших кроків, спрямованих на поліпшення виконання українського законодавства, а також надавати будь-яку іншу допомогу, яка на думку Уряду України є корисною.