Главная | Обратная связь

Періодизація української літератури.

Поняття про літературний процес та його періодизацію.

Світ перебуває в постійному русі. Словом процес (лат. processus – просування вперед) називають послідовну й закономірну зміну предметів та явищ. Зміни, розвиток, саморух літератури відображаються в літературному процесі.

Літературний процес – це історично й соціально зумовлений, закономірний рух художньої свідомості, який виявляється у виникненні, зміні й функціонуванні літературних явищ та фактів. Першорядні складники літературного процесу – творча індивідуальність письменника, конкретні художні твори, мистецькі тенденції, літературна критика. Літературний процес як рух художньої свідомості пояснюється взаємодією внутрішніх і зовнішніх чинників розвитку.

До зовнішніх чинників належать матеріальне буття суспільства, а також філософія, політика, мораль, право, релігія. До внутрішніх чинників літературного розвитку відносять складну взаємодію традицій і новаторства, осмислення прекрасного й потворного в житті та мистецтві, прагнення до досконалості у відтворенні сприйнятого світу.

На певних історичних етапах у літературному процесі проявляються ті чи інші закономірності, які можна в цілому назвати стадіями розвитку. Стадії розвитку в літературі – це історичний, естетично зумовлений період, що характеризується домінуванням певного типу творчості. У світовій літературі виділяють кілька таких стадій: античність, середньовіччя, нова література; в українській розрізняють дві основні стадії – давня література та нова література.

Кожна стадія має свої особливості, членується на художні періоди (античність давньогрецька, античність давньоримська; раннє, середнє та пізнє середньовіччя тощо). У межах кожного періоду виділяють художню епоху, котра, як правило, ідентична художньому типу творчості (стиль епохи): бароко, класицизм, сентименталізм, романтизм, реалізм, модернізм.

Означена стадіальність є спільною для літератур багатьох народів, проте кожна література має свою національну специфіку й розвивається своїм шляхом. Так, наприклад, в Україні давня література існувала аж до середини ХVІІІ сторіччя, та за кілька десятиліть ХІХ ст. вітчизняне красне письменство творчо опанувало й сентименталізм, і романтизм, і реалізм (на відміну від Європи, де цей процес тривав століттями).

 

Періодизація української літератури.

Серед сучасних науковців немає єдиної точки зору на проблему періодизації української літератури. Відомий учений Дмитро Чижевський пропонував таку схему стилів епохи:

– доба монументального стилю – ХІ ст.;

– доба орнаментального стилю – ХІІ – ХІІ ст.;

– переходова доба – ХІV – ХV ст.;

– ренесанс та реформація – кінець ХVІ ст.;

– бароко – ХVІІ – ХVІІІ ст.;

– класицизм – кінець ХVІІІ – 40-ві рр. ХІХ ст.;

– романтика – кінець 20-х – початок 60-х рр. ХІХ ст.;

– реалізм – 60-ті рр. ХІХ ст. – початок ХХ ст.;

– символізм – від початку ХХ ст.

На думку професора Василя Яременка, вітчизняне письменство пройшло такі етапи розвитку:

– раннє літературне середньовіччя (до 988 р.);

– зріле (високе) середньовіччя (до 1240 р.);

– пізнє середньовіччя (до середини ХV ст.);

– література Ренесансу (до 80-рр. ХVІ ст.);

– література бароко (кінець ХVІ – ХVІІІ ст.);

– романтизм (перша половина ХІХ ст.);

– реалізм (друга половина ХІХ ст.);

– модернізм (кінець ХІХ – 20-ті рр. ХХ ст.);

– соцреалізм (30-ті рр. – середина 80-х рр. ХХ ст.);

– постмодернізм (середина 80-х рр. ХХ ст. і до сьогодення).