Главная | Обратная связь

Структура та хронотоп консультації.

Тема 3. Процес психологічного консультування

 

1. Структура та хронотоп консультації.
2. Термінологічна “кухня” консультування.
3. Етапи процесу психоконсультування:

3.1. Початок консультативної взаємодії;

3.2. Дослідження проблеми: збір інформації

3.3.Первинна діагностика проблеми

3.4. Ідентифікація проблеми

3.5. Постановка та розв’язання терапевтичного завдання

3.6. Результативність консультативної роботи

 

Структура та хронотоп консультації.

Не варто проводити довготривалі сеанси... Годинна бесіда є оптимальним варіантом для кожного сеансу.

Р.Мей

На перший погляд, консультативний діалог скоріше нагадує вільну бесіду, ніж стандартизовану процедуру. Однак більшість консультантів вважають, що психотерапевтична взаємодія має сувору внутрішню логіку і розгортається поетапно. Кожний наступний етап базується на попередньому та просуває інтерв’ю вперед. Звичайно, що і логіка переходу з одного етапу на інший, і витрачений час будуть змінюватися в зв’язку з унікальністю та неповторністю конкретного консультативного випадку, особливостями психотерапевтичного підходу чи навіть уподобаннями консультанта.

Мистецтво консультативної роботи передбачає, що кожне інтерв’ю буде побудовано нестандартно, по-новому. Так само як уроки в школі бувають присвячені засвоєнню нового матеріалу, закріпленню чи перевірці знань, так і консультативна бесіда може бути цілком присвячена збору інформації, закріпленню тих позицій, що стали надбанням попередніх сесій, або набувати будь-якої іншої форми. Для досвідченого консультанта така різноманітність цілком природна. Адже відомо, що застосовуючи лише рефлексивне слухання, можна досягти досить відчутного результату.

Однак початківцям не завадить тримати процес перебігу консультативної бесіди під контролем. Для початку варто умовно розділити консультативну бесіду хоча б на дві частини: дослідницько-діагностичну та терапевтичну частину, в якій зважуються і приймаються рішення з приводу можливих змін та формуються навички, необхідні для відповідних трансформацій. Коли в першій частині консультант працює над створенням рапорту, використовує активне слухання, збирає інформацію, то друга частина може бути більш технічною (наприклад, використовуються відповідні техніки роботи з фобіями, обмеженнями в переконаннях тощо) та містити елементи формування навичок, тренінгу, корекції.

Більш детальна диференціація консультативного інтерв’ю дає можливість виділити у ньому певні кроки, які відповідають конкретним завданням, і мають певну логіку розгортання. Кількість таких кроків може варіюватися від трьох (Хемблі Г., 1992): 1) встановлення довіри (рапорт та близькість), 2) дослідження, 3) рішення і висновки) до восьми кроків (Шостром 3., Браммер Л., 2002): 1) скарга, усвідомлення потреби; 2) формулювання потреби, подолання резистентності (властивість людини неприйняття інших людей чи їх вчинків) вираз почуттів, прояснення і розробка проблеми, 4) вивчення установок стосовно самого себе, 5) аналіз глибоких почуттів, 6) проробка почуттів, 7) інсайт, 8) активні дії, завершення). Переважна більшість авторів пропонує п’ятикрокову модель інтерв’ю (А.Айві, 1998; Н.Пезешкіан, 1993 та ін.). Однак інформативним для консультанта-початківця є не стільки кількість етапів консультативного процесу, скільки конкретне наповнення кожного з них.

Наведемо орієнтовну модель структури консультативного інтерв’ю, виділену Р.Меєм (Мей Р., 1994), А.Айві (Айві А., 1998), Г.Абрамовою (Абрамова Г.С., 1993) та в проблемно-орієнтованому консультуванні (Горностай П.П., Васьковская С.В., 1995).

В передостанньому стовпчику подано узагальнення фаз консуль­тативного процесу. В таблиці вказані основні завдання та приблизний час, якого потребує робота на певній стадії консультування. Якщо час, визначений в таблиці на кожну стадію бесіди, є до деякої міри умовним, то дотримання перебіг етапів консультативного інтерв'ю вважається обов'язковим. Ця вимога випливає з тих міркувань, що психологічна робота повинна мати завершений вигляд або хоча б логіку, яку зумів зауважити не тільки консультант, але й клієнт.

Як свідчить наведена схема, консультативна сесія загалом триває приблизно 50-80 хвилин. Завдання перед консультантом стоять серйозні, а часу обмаль. Однак якщо раціонально ним розпорядитися, встигнути можна багато. Перше, що потрібно запам'ятати: психологічна допомога полягає не тільки в тому, щоб правильно вислухати та інтегрувати особистість, надавши їй необхідну підтримку, але й в тому, щоб озброїти людину конкретними засобами збереження або відновлення психологічної рівноваги. Тому в кожному, навіть зовсім маленькому інтерв’ю, слід чітко визначити терапевтичне завдання і спланувати час на його виконання.

 

Структура консультативного процесу
	Р.Мей	А.Айві	Г.Абрамова	Проблемно-орієнтоване консульту­вання	Узагальнена структура
	Встановлення контакту	Контакт- структурування	"Привіт"	Аналіз скарги	Контакт, рапорт. Робочий альянс. Контракт
	Сповідь	Визначе­ння проблеми	"В чому проблема?"	Аналіз психол. ситуації	Збір інформації. Первинна діагностика проблеми	15-20
	Тлумачен ня	Визначе­ння теми	"Чого ви хочете до­сягти?"	Ідентифікація психол. проблем	Дослідження проблеми. Аналіз гіпотез	10-15
	Трансформація особистості	Аналіз альтерна­тив	"Що ще можна зробити?"	Формулювання консультатив­ного завдання	Дослідження можливостей. Ресурси та альтернативи	10-15
		Узагаль­нення для життя	„А ви будете це робити?" (перехід до дій)	Розв'язання консультативного завдання	Психопрактична допомога (навча­ння, тренування тощо)

 

На два останні етапи консультативної взаємодії - формулювання та розв'язання терапевтичного завдання відводиться не менше третини від загального часу. І хоча ці два етапи виводяться в кінець списку, це зовсім не означає, що вони забезпечуються часом за залишковим принципом. Друге-третє інтерв’ю взагалі може починатися з корекційної роботи, адже терапевтичні завдання можуть бути визначені вже на першій зустрічі і консультант в змозі передбачити приблизний арсенал технічних прийомів та методів, які йому стануть у пригоді.

Друга настанова витікає з практичного досвіду: збільшення тривалості інтерв’ю “змазує” його ефект, бо клієнт втомлюється і в потоці інформації не зауважує головного. Потрібно зауважити, що час стає додатковим елементом психотерапевтичного впливу тоді, коли його навчиться цінувати не стільки консультант, скільки клієнт. Вважають, що залучення клієнта до обговорення питання про розподіл часу як на конкретній сесії, так і протягом всієї взаємодії є однією з форм передачі відповідальності.

Щоб стимулювати активність клієнта та опосередковано апелювати до відповідальності, доцільно повідомляти йому про те, скільки часу він має у своєму розпорядженні.

Неабияке значення має й завершення інтерв’ю. В кінці бесіди потрібно виділити хоча б кілька хвилин, щоб підбити підсумки зробленого та узгодити спільні плани на майбутнє, отримати зворотний зв’язок та попрощатися.

Насамкінець хочеться зауважити: дотримуватися формальностей в організації консультативного процесу зовсім не обов’язково, особливо тоді, коли працюєш творчо і відчуваєш, що саме так потрібно розпорядитися кожним конкретним інтерв’ю. Те ж саме стосується і консультативних завдань, виведених на тому чи іншому етапі, адже консультування не лінійний, а системний процес, і більшість задач вирішуються одночасно, протягом кожної хвилини інтерв’ю.

Запитання для самоперевірки

1. Що таке хронотоп консультативної зустрічі?

2. В чому сенс поетапного проведення консультативної взаємодії?

3. Скільки і яких етапів виділяють у консультативному процесі? Які завдання розв'язуються на кожному етапі консультативної бесіди?

4. Як найдоцільніше розпорядитися часом консультативного сеансу? Практикум