Главная | Обратная связь

Завдання 1. Етапи консультативної взаємодії

1. Узагальніть ваші знання про етапне протікання консультативного процесу. Скільки і яких етапів ви б у ньому виділили? Продумайте психотерапевтичне завдання кожного вказаного вами етапу та зобразіть його піктограмою. Проаналізуйте піктограми, виберіть найбільш вдалі та створіть своєрідну „ вулицю "розгортання консультативного процесу.

Термінологічна “кухня” консультування

Якщо клієнт правильно розуміє, то він правильно й діє.

Р/Мей

Розгортання консультативного інтерв’ю вимагає від консультанта чіткого розуміння того, що відбувається, тому є сенс визначитися щодо термінології, за допомогою якої можна крок за кроком формалізувати це складне і багатогранне явище.

Скарга

Ще на етапі знайомства клієнт починає розповідати свою історію. Скарга- адресоване та висловлене консультанту невдоволення людини з приводу певних психологічних труднощів, з якими вона самостійно не може справитися. Кожна скарга має сюжет- послідовність, в якій клієнт розповідає про свої життєві колізії, та зміст,тобто взаємозв’язок цих колізій. Зміст скарги відрізняється від її аналізу суб'єктивним та досить вільним поєднанням фактів і роздумів, їх довільним трактуванням, над­лишковою емоційною насиченістю. Сприймати ситуацію більш об’єктивно людині заважає асоційована позиція, адже, дивлячись на все зсередини, вона не в змозі відсторонитися, вийти за коло звичних емоційних кліше.

Слухаючи скаргу, можна легко виділити її суб'єктний(на кого: на себе, когось з рідних, чи знайомих людей) або об'єктний(на що: обстановку, психологічні особливості, перепони тощо) локуси. Клієнт може прямо і відкрито вказувати на того, на кого скаржиться, а може висловлювати невдоволення одним, а невербальні реакції будуть вказувати на інше. З огляду на зміст і локус скарги, можна визначити ступінь її обґрунтованості. Адже трапляється, що за зверненням до психолога не стоїть нічого, крім хвилинного настрою, особистісного вміння “згущувати фарби”, тривожності, навіюваності тощо.

В змісті скарги можна виділити явний і прихований зміст.Не варто вважати, що прихований зміст скарги завжди є чимось неусвідомленим; це скоріше щось недомовлене або не зауважене людиною. Тактично правильно уже на першій зустрічі так побудувати розмову (поставити запитання), щоб перевести прихований зміст в явний. Реакція клієнтів у такому випадку, як правило, позитивна: вони починають більше поважати консу­льтанта за його уважність та проникливість.

Досвідчені консультанти вважають, що перша консультація має бути екстенсивною, досить поверховою. Не слід чимдуж йти в “глибину”, адже судячи з того, що людина не змогла впоратися з проблемою сама, її корені містяться глибоко в несвідомому, для дослідження якого потрібна певна психологічна підготовка клієнта.

Неусвідомленим або витісненим може стати й підтекстскарги. Його зміст стає очевидним при аналізі двох моментів. Перший стосується ставлення клієнта до тієї людини, про яку він говорить, причому може декларуватися одне ставлення, а емоційно виражатися - інше. Так, декларація любові й турботи до дитини може супроводжуватися емоційними проявами симпатії, відчуттям близькості і поваги або емоціями антипатії, дистанційованості та неповаги. Другий момент, який може дещо прояснити, полягає в тій мотиваційній орієнтації, яка супроводжує консультативні стосунки, тобто у ставленні клієнта до психолога. Це ставлення до практично незнайомої людини відображає деяку загальну тенденцію у стосунках клієнта з іншими людьми. Інформація, що витікає з підтексту сказаного клієнтом, є досить ризикованою, і її виявлення на першій зустрічі може порушити формування довірчих стосунків.

Самодіагноз

Зазвичай, клієнт намагається відразу ж пояснити характер того, що відбувається, тобто пропонує самодіагноз. Самодіагноз- це власне пояснення клієнтом природи тих чи інших психологічних труднощів, пов’язане з його уявленнями про самого себе, навколишній світ та людські стосунки. Самодіагноз демонструє ставлення клієнта до життя і деякою мірою - готовність до змін. Інколи самодіагноз може бути настільки логічним, що заганяє початківця-консультанта в глухий кут. Однак не варто впадати в паніку, бо яким би правдоподібним і науково зваженим не було пояснення клієнта, воно ніколи не буде повним. Завжди знайдуться аспекти, яких він не помічає або не хоче помічати, інакше зі своїми труднощами він впорався б самостійно.

Не варто панікувати, яким би якісним не був би самодіагноз клієнта. Психологічні глибини людини, як і Всесвіт, безмежні - там є що відкривати, тим більше, що метою психологічної допомоги є не стільки визначення того “що є що”, скільки те, що з цим можна зробити.

Проблема

Розповідаючи про те, що відбувається, людина окреслює свої проблеми та формулює запит до психолога. Проблема- це сукупність психологічних труднощів клієнта, що переживаються як дискомфорт, дисгармонія, дезадаптація. В психології такі переживання описуються як стрес, конфлікт, фрустрація, криза (Василюк Ф.Е., 1984). Та як би не класифікувався подібний стан, в його основі майже завжди лежить внутрішній конфлікт: дуже сильне бажання чи потреба і неможливість їх задовольнити, тобто відчуття перепони, яку не можна подолати.

Більшість випадків розв’язання психологічних проблем має одну спільну рису: потрібно послабити рух до чогось (або від чогось), що тримає людину в рабській залежності, тобто повернути їй здатність діяти самостійно і творчо. Лише в такий спосіб можна знайти нові варіанти поведінки, що принесуть успіх.

Здебільшого формулювання проблеми дається в дієслівній формі: “не знаю - хочу знати”, “не можу - хочу навчитися”, “не розумію - хочу зрозуміти” і т.д. На перший погляд, усе досить просто. Та навіть так, по-діловому, трактуючи свій конфлікт, людина до кінця не усвідомлює його, бо 1) внутрішнє протистояння не береться до уваги, 2) воно засноване на травматичному досвіді, котрий витіснився, 3) відбулося психологічне заміщення почуттів, і тепер клієнт може свідомо бажати зовсім не того, чого прагне його єство. Як правило, внутрішній конфлікт вимагає інтеграції кількох субособистостей, що протистоять одна одній. Виявити їх, вичленувати і налагодити конструктивний діалог між ними - ось завдання консультанта.

С.Васьківська писала: “Якщо ви не можете сказати мені, чого б ви хотіли, щоб воно відбулося... у вас ще немає проблеми. Ви тільки скаржитесь. Проблема існує лише тоді, коли є відмінність між тим, що відбувається фактично, і тим, що ви хотіли б, щоб відбулося”. В формулюванні проблеми, як правило, з'являється “бажане майбутнє”, що як дороговказ спрямовує і забезпечує енергією. Без усвідомлення наявного і бажаного консультативний процес зависає.

Те, про що говорить людина, не завжди повинно сприйматися як істина і бути в центрі обговорення. Проблеми нерідко теж мають приховану форму і визначаються з контексту розмови. Наприклад, жінка, боячись розлучення, звертається до психолога і формулює свої труднощі - приблизно так: “Хочу втримати чоловіка, але не знаю як”. Психолог, знаючи, що “людина завжди діє в найкращий для себе спосіб, який на даний час засвоїла”, трохи згодом виявляє, що клієнтка буквально “витискує” чоловіка з сімейної ситуації: велика кількість наведених нею фактів спільного життя засвідчує, що саме розлучення з коханою людиною є несвідомою метою клієнтки. Чому жінка так сама собі шкодить? Відповідь приходить завдяки психоаналітичному аналізу образів активної уяви, в яких основною причиною дисгармонійності стосунків стала вікова інверсія. Жінка не витримує психологічної напруги своєї життєвої ситуації: вона набагато старша від свого чоловіка і, вступаючи в пору “бабиного літа”, не може змиритися з цим фактом, тому несвідомо доводить ситуацію до розладу, аби “залишитися в його пам’яті молодою”.

Звичайно, в процесі консультування до тих проблем, які визначив для себе клієнт, додасться ще кілька, що проступили під час роботи. Однак не варто проблематизувати клієнта даремно та ставити на розгляд те, що не піддається поки що трансформації. Потрібно прагнути збільшувати, а не зменшувати його свободу вибору і виносити на обговорення лише ті проблеми, котрі можна розв’язати.

Запит- це певним чином мотивоване звернення до психолога з проханням надати конкретну форму психологічної допомоги. Переважно саме проблема визначає психологічний запит клієнта, але непоодинокими є випадки, коли запит стосується проблеми лише опосередковано. Кожна людина формулюватиме запит до психолога згідно своєї психологічної компетентності, освіченості та рівня усвідомлення своїх труднощів. Так, з наведеного вище прикладу може витікати безліч запитів: “навчіть як зробити так, щоб він нікуди не йшов”, “які психологічні хитрощі існують для таких ситуацій?”, “як владнати ситуацію, що склалася?”, “як вижити в цій ситуації?”, “як розлучитися а найменшими психологічними втратами?”, “як підготувати до цього дітей?”, тощо.

Існує суттєва різниця між скаргою та психологічним запитом, яка визначається рівнем усвідомлення існуючих проблем, здатністю об’ємніше бачити загальну картину ситуації, мірою проникнення консультанта в психологію переживань клієнта.

Відсутність чіткого розмежування скарги і запиту не сприяє результативності психологічного обслуговування.

Запит як очікуваний результат консультативної роботивиступає системоутворюючим чинником, котрий організовує та направляє комуні­кацію. Головне, щоб його зміст стосувався психології, а не, скажімо, морального вибору чи питань соціального нормування життя тощо. Досвідчений психолог не перейде до постановки терапевтичного завдання до тих пір, поки клієнт не визначиться з тим, яких саме змін він очікує. Чітко сформульований результат має такі характеристики: