 |
|
Завдання 1. “Аналіз скарги”.
1. Проаналізуйте, будь ласка, таку скаргу клієнтки:
“Я виховую двох дітей. З чоловіком ми розлучені. Через його від’їзд (він працює вахтовим методом) діти вже півроку не спілкуються з батьком.
Старший син - першокласник. Останнім часом у нього відчутно зріс апетит, хоча й раніше на його відсутність він не скаржився. Кожне бажання дитини поїсти задовольняється, тому не можу сказати, що він голодний.
Вдома завжди є цукерки. Раніше я давала дітям цукерки тільки у вихідні. З початком навчального року стала давати по цукерці майже щодня як нагороду за старанне виконання уроків. Цукерки завжди лежали в досить доступному місці, але ніхто з дітей ніколи не посмів взяти цукерку без дозволу, а якщо не заслужив, то старався виправитися і заслужити.
Якось, прибираючи на кухні, я раптом знайшла в потаємному місці цілу гору обгорток від цукерок. Я точно знаю, що це робота старшого сина. Якими повинні бути мої дії в цій ситуації?”
Висловіть міркування з приводу вказаних вище характеристик скарги. Які теми ви б виділили для обговорення? Проаналізуйте явні та приховані фрагменти скарги.
Потренуйтесь в аналізі скарги клієнта, використовуючи сюжети психологічних ситуацій з підручника: Васьковская С.В., Горностай 77.77. Психологическое консультирование: Ситуационньїе задачи. - К., 1996.
2. Формування навичок аналізу скарги. Працюючи в невеликих групах (3-4 особи) наведіть і проаналізуйте кілька скарг, визначаючи локус скарги, проблему «клієнта», психологічний запит, спробуйте визначити основні теми майбутньої бесіди. Проаналізуйте явні та приховані фрагменти скарги.
3. Формування навичок роботи з темою бесіди. Обговорюючи в групі набутий досвід, прослідкуйте, які теми виникають у ході розмови. Виберіть цікаву для вас тему та розвиньте її. Надайте вашим товаришам можливість повернутися до тих тем, які їх цікавлять. Зіставте ваші спостереження. До яких тем найчастіше поверталися співрозмовники в процесі розмови? Визначте правила, за якими відбувається зміна тем.
4. Формування навичок диференціації скарги і психологічного запиту. Ділова гра: “Визнач запит”. 1) Один із слухачів, працюючи в колі, наводить скаргу (можна чужу, почуту від клієнта чи значущої особи). 2) Кожен член групи уважно слухає і має право за бажанням поставити лише одне уточнююче запитання. 3) Після цього група і доповідач занотовують свої міркування з приводу того, на що скаржиться «клієнт», в чому полягають його психологічна проблема та психологічний запит. 4) Слухачі по колу діляться своїми міркуваннями. 5) Останнім висловлюється слухач, котрий безпосередньо знайомий із ситуацією. 6) В колективному обговоренні відзначають слухачів, які були більш проникливими. 7) Гра повторюється на новому матеріалі. 8) В підсумку всі слухачі розмірковують над тим, за яких умов скарга не збігається з психологічним запитом.
5. Вислуховуючи скаргу клієнта, спробуйте на папері представити його проблему. Спочатку обведіть коло, яке символізуватиме проблемну ситуацію. В середину кола запишіть слова, які, на ваш погляд, описують проблему людини (можна використовувати всі частини мови). Зіставте ваші враження з враженнями інших членів групи. До речі, такі замальовки, якщо їх робити щоразу, певний час можуть зберігатися в архіві консультанта. Від подібного запису або малюнка легко перейти до розмови про те, якою б клієнт хотів бачити свою ситуацію, тобто якого результату він очікує від консультативної зустрічі (змістовна частина психотерапевтичного контракту).
6. Працюючи в “трійках”, проведіть рольову гру “Первинний прийом психолога-консультанта”.
- Етапи консультативної взаємодії
Слово "етап" позначає окремий момент, стадію в розвитку чого– небудь. У поданнях різних авторів про етапи психологічного консультування багато загального, однак спостерігаються й деякі розходження, зв'язані в основному з подробицею й логічністю, повнотою викладу. Зайва повнота, однак, не завжди є достоїнством, оскільки затінює основну думку, логіку автора. Етапи психологічного консультування описували й розбирали Ю.Е. Алешина (1999, 1993), Г.С. Абрамова (2001), П.П. Горностай і СВ. Васьковская (1995), Р.– А.Б. Кочюнас (1999) і багато хто інші. На наш погляд найбільш оптимальний виклад можна знайти в роботах Ю.Е. Алешиной. У нашім описі етапів психологічного консультування ми взяли за основу модель Ю.Е. Алешиной, модифікувавши й розширивши її, зробивши більше логічної й зрозумілої. Крім цієї моделі, пропонуємо студентам ознайомитися з іншими перерахованими вище. Варто помітити, що в реальному психологічному консультуванні рідко виникає можливість до кінця й послідовно виконувати вимоги якої– небудь однієї моделі. Життя занадто різноманітне. Але орієнтуватися на яку– або модель послідовності кроків необхідно, тому що це підвищує ступінь рефлексивности відносини консультанта до консультативного процесу.
Процес консультативної бесіди можна умовно розділити на чотири етапи:
Етап 1. Знайомство із клієнтом і початок бесіди
Тривалість даного етапу 5– 10 хв при середній тривалості однієї консультативної бесіди 45 хв – 1год 10 хв. Протягом цього етапу психолог– консультант виконує наступні дії:
" Можна встати назустріч клієнтові або зустріти його у дверях кабінету, що буде сприйматися клієнтом як демонстрація доброзичливості й зацікавленості.
" Бажано подбадривать клієнта словами типу "Проходите, будь ласка", "Усаживайтесьпоудобнее".
" Після першого хвилин контакту із клієнтом рекомендується надати йому паузу 45– 60 з, щоб він міг зібратися з думками й оглянутися.
" Після паузи бажано почати властиво знайомство. Можна сказати клієнтові: "Давайте познайомимося. Як мені вас називати? " Після цього необхідно представитися клієнтові. Представлятися скіпі всього так, як представився клієнт. Можна обговорити, чи зручно буде клієнтові, якщо його будуть називати в такий спосіб.
" Як пише Р.– А.Б. Кочюнас (1999), клієнт повинен ухвалити рішення щодо своєму вступі в процес консультування цілком усвідомлено, тому до початку процесу консультування психолог– консультант зобов'язаний надати клієнтові максимум інформації про процес консультування, а саме: про основних цілях консультування, про свою кваліфікацію, про оплату за консультування, про приблизну тривалість консультування, про доцільність консультування в даній ситуації, про ризик тимчасового погіршення стану клієнта в процесі консультування, про границі конфіденційності. Частина цієї інформації надається по запиті клієнта, щоб не злякати його до початку консультування потоком інформації. Але деякі питання, наприклад питання про оплату, психологові– консультантові доцільно підняти самому. Не слід вселяти в клієнта надію на допомогу, що психолог не має сил зробити. Результатом цієї частини бесіди повинне стати усвідомлене рішення клієнта про вступ у процес консультування. Це звичайно добре видно як на вербальному, так і невербальному рівнях.
" Важливо заздалегідь погодити із клієнтом можливості аудио– і відеозапису, спостереження через дзеркало однобічного бачення, присутність на консультації інших осіб (стажистів, студентів). Без згоди клієнта це виключається.
" Важливо не дозволяти клієнтові використовувати консультанта у своїх цілях, далеких від консультування. Не слід погоджуватися дзвонити куда– либо на прохання клієнта, писати листа, запрошувати на консультацію, тобто не робити нічого такого, що можна було б позначити як втручання психолога– консультантапо проханню клієнта в приватне життя інших людей.
" Після рішення всіх перерахованих вище питань можна переходити до распросу клієнта, що буде означати початок другого етапу психологічного консультування. Важливо мати заздалегідь заготовлену фразу, що дозволяла б здійснювати цей перехід, щоб не розгубитися зненацька під враженнями першого знайомства із клієнтом, не потрапити в ситуацію, коли не знаєш із чого почати. Приклад такої стандартної фрази: "Що вас привело до мене?" Із проголошення цієї фрази починається наступний етап психологічного консультування.
Етап 2. Распрос клієнта. Формування й провер консультативних гіпотез
Тривалість даного етапу 25– 35 хв при середній тривалості консультативної бесіди 45 хв – 1 год 10 хв. Даний етап можна умовно розбити на два подэтапа:
1. Формування консультативних гіпотез.
2. Перевірка консультативних гіпотез.
Діяльність психолога– консультанта на подэтапе
"Формування консультативних гіпотез"
1. Эмпатическое слухання. Звичайно коли говорять про эмпа– тии в психології, то мають на увазі здатність чуйно сприймати внутрішній мир іншої людини з усіма його значеннєвими й емоційними нюансами. Розвиток эм– патии традиційно зв'язується з розгортанням процесу уяви під час спілкування (Шабалина, 1998, с. 8– 10). Здатність до эмпатии формується в міру розвитку досвідченості консультанта. Починаючий консуль–
танту досить хоча б бажати й зовні демонструвати своє бажання чуйно сприймати внутрішній мир іншої людини. Цьому відповідає активний відгук консультанта на те, що розповідає клієнт, часте проголошення слів типу "звичайно", "угу", " так– так".
2. Прийняття концепції клієнта на етапі розпиту. Це означає те, що ми не повинні вступати в суперечки із клієнтом на цьому етапі, викривати, викривати його, щоб не викликати відповідну захисну реакцію.
3. Структурування бесіди. Перший прийом: задаючи яке– небудь питання, міняючи тему обговорення, консультантові варто пояснювати клієнтові, чому він це робить, чим це викликано, щоб для клієнта зберігалася хоча б види– .;??;? мость логіки всіх переходів у розмові. Наприклад: "Ви багато говорите про батька, але оскільки ми маємо справу із сімейною ситуацією, мені б хотілося, щоб ви сказали кілька слів і про свою матір". Другий прийом: коротке коментування того, що говорить клієнт, регулярне підведення підсумків сказаного. Це допомагає клієнтові бути більше послідовним і лаконічним у своїй мові, не повторювати те саме . Крім того, клієнт одержує можливість прислухатися до себе, почути себе, зрозуміти себе. Наприклад: "Виходить, з вашого погляду , більшу роль у цьому конфлікті грають ваші колишні колеги по роботі". Клієнт одержує стимул ще раз перевірити себе, обміркувати, чи дійсно це так.
4. Осмислення того, що говорить клієнт. Осмислення це має на меті формулювання однієї або декількох консультативних гіпотез. Слово "гіпотеза" походить від греч. hypothesіs – підстава, припущення. Гіпотеза – можливе судження про закономірну (причинної) зв'язки явищ. В експериментальній психології прийнято виділяти дві тридцятимільйонні гіпотези – залежну змінну (испытывающую вплив) і незалежну змінну (оказывающую вплив на залежну змінну). Залежна змінна, здавалося б, завжди чітко представлене в психологічному консультуванні – це ті труднощі, з якими зштовхнувся клієнт, ті події, які його хвилюють, приведшие його в психо–
логічну консультацію. Однак психологові– консультантові необхідно виявити суть цих утруднень, сформулювавши їх як психологічну проблему. У цьому випадку ми розуміємо словосполучення "психологічна проблема" так, як розуміє зміст цієї понятійної одиниці А.Ф.Ануфриев (1995, с. 112). Формулювання психологічної проблеми полягає в перекладі запиту клієнта на психологічну мову на основі вивчення всієї інформації про клієнта і його ситуацію. Наприклад, у ситуації, коли жінка скаржиться консультантові на те, що її 17– літня дочка "зовсім відбилася від рук", психоло– гическая проблема може бути сформульована як деви– антное ( щовідхиляється від загальноприйнятих норм соціалізації) поводження дочки цієї жінки. Оформлений у вигляді психологічної проблеми запит клієнта й буде виступати в якості залежної змінної майбутньої консультативної гіпотези. Після цього психологові– консуль– танту необхідно знайти незалежну змінну – те, що визначає небажані для клієнта події. Для цього він використовує весь свій багаж психологічного знання, наприклад, про доброчесність поводженні. Кожна гіпотеза – це спроба консультанта зрозуміти ситуацію клієнта, і вона припускає варіанти більше конструктивних позицій у ситуації, імовірні способи переорієнтації клієнта в його відношенні до своїх проблем. Чим більше гіпотез виникає в консультанта при зіткненні із ситуацією, тим більше він професійно оснащений, тим легше йому працювати. Вербально виражена консультантом гіпотеза є інтерпретацією. От приклад консультативної гіпотези: "В основі доброчесність поводження юнака лежать неурегульовані подружні відносини його батьків". Таке може бути, коли мати, випробовуючи досаду на батька, але не маючи можливості йому це відкрито висловлювати, з раннього дитинства приписує ребенку негативні риси, щоб конфликтовать із ним замість батька. Юнак просто демонструє своїм доброчесність поводженням те, що від нього чекають у родині, таким чином, рятуючи батьків від відвертої розмови й розлучення. Ті, хто виберуть спеціалізацію "Психологічне консультування", ще будуть докладно вивчати ці питання в курсі
"Психологія родини й сімейне консультування". Поки , же просто зупинимося на тім, що доброчесності поводження юнака тут є змінна залежна (испытывающая вплив), а неурегульовані подружні відносини його батьків – змінна незалежна (оказывающая вплив). Дана гіпотеза в процесі перевірки може ' і не підтвердитися. Тоді можна перевірити альтернатив– '?''' ную їй гіпотезу – "В основі доброчесність поводження юнака лежить активне функціонування джерел десо– ; г циализации в тім середовищі, у якій він живе". Під доброчесністю тут розуміється поводження, що відхиляється від соціально нормативно заданого, – відмова працювати, учитися, хуліганські витівки й т.д..
На першому подэтапе другого етапу психолог– консультант намагається займати по перевазі пасивну позицію, спонукуючи клієнта до активного й досить спонтанному (мимовільному, без участі волі психолога й клієнта) розповіді. Одночасно він намагається осмислювати ситуацію й формулювати консультативні гіпотези. Коли в нього формується кілька подібних гіпотез, виникає природне бажання зайняти більше активну позицію – задавати конкретні питання, спрямовані на перевірку консультативних гіпотез, або почати які– небудь інші дії для їхньої перевірки. Цьому, як правило, відповідає й бажання клієнта почути що– небудь від консультанта; він уже висловив усе, що міг і хотів. Перехід психолога– консультанта з пасивного стану в активне, пов'язане з перевіркою виниклих у нього консультативних гіпотез другого подэтапа другого етапу консультативної бесіди.
Діяльність психолога– консультанта на подэтапе
"Перевірка консультативних гіпотез"
Для перевірки своїх консультативних гіпотез психолог– консультант може обрати два алгоритми:
" Почати задавати клієнтові питання, спрямовані на уточнення виниклих у консультанта ідей.
" Викласти клієнтові свою гіпотезу (інтерпретацію) і запитати його, що він із цього приводу думає. Рідко буває так,
щоб клієнт відразу ж прийняв гіпотезу й погодився з нею. Звичайно зав'язується діалог, у результаті якого гіпотеза коректується, обростає безліччю значимих і характерних для даної ситуації фактів і переживань, тобто вона максимально індивідуалізується.
Але й у тім і в іншому випадку для того, щоб гіпотеза консультанта
підтвердилася або була спростована, необхідно обговорити дві– три конкретні ситуації, які повинні бути:
a) тісно пов'язані зі змістом основних скарг клієнта;
b) типові для життя клієнта;
c) бажано розгорнуті, описувати негативні, позитивні й нейтральні характеристики відносин.
Робота з конкретними ситуаціями важлива тому, що чим більш докладно говорить людина, тим менше в його розповіді відбитків суб'єктивності, однобічності, тим більше можливостей для консультанта зрозуміти ті аспекти реальності, які не зауважуються оповідачем.
На всім протязі другого етапу консультативної бесіди необхідно стимулювати клієнта на опис власних почуттів і почуттів інших людей. Почуття глибше відбивають дійсність, більше говорять про погано усвідомлюваний, часто схованих для самого клієнта бажаннях і конфліктах, що лежать в основі проблем.
Після того як психолог– консультант перевірить свої гіпотези й, можливо, знайде причину, що лежить в основі проблеми клієнта, логічно перейти до надання впливу. Перехід до надання впливу – початок наступного, третього етапу консультативної бесіди.
Етап 3. Надання впливу
Тривалість даного етапу – 5– 10 хв при середній тривалості консультативної бесіди 45 хв – 1 год 10 хв. Даний етап можна умовно розділити на два по– дэтапа:
1. Корекція установок клієнта. ?,,,.– .?o
2. Корекція поводження клієнта.
Діяльність психолога– консультанта на подэтапе
"Корекція установок клієнта"
Завдання психолога– консультанта на цьому подэтапе буде виконана, якщо у свідомості клієнта позначиться наступний ланцюжок подій: а) почуття або переживання клієнта, довгостроково існуюче або періодично виникаюче у зв'язку з логікою розвитку відносин, що штовхає його на те, щоб домагатися досягнення своїх цілей і задоволення своїх потреб (у любові, владі, розумінні, відчутті цінності прожитого життя й т.д. ); б) неадекватні засоби, що обираються для реалізації цих цілей, приводящие до складності у взаєминах; в) негативна реакція партнера, часто посилюючої проблеми клієнта.
Наприклад, жінка хоче допомогти своєї дочки знайти гідне місце в житті. Вона хвилюється через те, що доля дочки може зложитися сумно. Вона хоче, щоб дочка більше часу проводила будинку, більш осмислено ставилася до свого життя, початку серйозно вчитися, залишила компанію друзів з поводженням, що відхиляється. Такі почуття цієї жінки, потреби, мети. Можливо, вона їх не усвідомлює або не цілком усвідомлює. Часом їй хочеться просто помститися дочки за свої страждання, і вона забуває про більше глибоке емоційне підґрунтя свого поводження й своїх страждань, забуває про свої мети. Вона найчастіше просто захоплена процесом "домашньої війни". Буває, що батьки в такій ситуації настільки схвильовані й напружені, що постійно, протягом декількох років роблять ті самі повторювані дії, які не тільки не приводять до бажаних результатів, а навпаки, ведуть процес соціалізації ребенка у зворотному напрямку. Вони погано усвідомлюють свої мети, зміст своїх дій, їхнього наслідку для себе й навколишніх. І от першим етапом допомоги цим людям буде реконструкція в їхній свідомості елементів представленої вище ланцюжка. Першим елементом ланцюжка подань, що ми повинні відтворити у свідомості клієнтки в цьому випадку, будуть її емоції, тривога, мети, потреби. Ми повинні допомогти їй усвідомити, що її дії викликані тривогою за долю дочки, що її метою є нормальна доля дочки – її здоров'я, образова–
ние, успішна соціалізація в суспільстві, високий рівень розвитку особистості, нормальна родина в майбутньому й т.д. Це перший елемент ланцюжка.
Перейдемо тепер до другого елемента ланцюжка, що відтвориться у свідомості клієнтки, – засобу, які вона використовує для того, щоб допомагати своєї дочки. Щовечора ця жінка розшукує свою дочку по нічних клубах, зі скандалом привозить її додому, де скандал триває. Якщо дочка затрималася будинку, ця жінка кожні 15 хв заглядає в кімнату дочки: – що дочка робить? Регулярні перевірки кишень, обзванивание подруг, спроби не випускати дочка з будинку ще жодного разу не увінчалися успіхом. Водила дочка до екстрасенса, намагалася поставити на облік у міліції. Бажано зібрати максимально повний список засобів, за допомогою яких батько намагається або намагався рятувати свого ребенка. Зібрати це необхідно насамперед для того, щоб батько усвідомив, що він, по суті, робить протягом останніх декількох місяців або декількох років. Тобто слідом за цілями й лежачими в основі їхніми емоційними переживаннями клієнтові необхідно усвідомити свої реальні дії й співвіднести їх зі своїми цілями. Ці реальні дії – другий елемент ланцюжка.
І, нарешті, третій елемент вишиковується цепочки, щоМ, – результати. Чи домоглася мама за останні кілька років бажаного? Чи покращилося поводження дочки? Ні, воно навіть погіршилося. Так багато активності, але ця активність не привела до бажаного, навпаки, ще більше віддалила його. Дочка прореагировала на активність матері посиленням деви– антного поводження, що тільки збільшило материнські проблеми. До приходу в консультацію мати могла цього не усвідомлювати, вона вся в полоні поточних завдань: що зробити, щоб дочка сьогодні ввечері не пішла з будинку, де її реальніше сьогодні вночі знайти, звідки взяти грошей на таксі, нарешті, знайти дочку, щоб висловити їй всю свою образу, а головне – як погано тепер зложиться її, дочки, життя. Ми ставимо клієнта перед цим фактом: от чого він хоче, бажає, от що він робить, а от до чого це реально приводить.
Навіщо ми робимо це? Навіщо ми вишиковуємо в його свідомості цей ланцюжок подій? Для того, щоб змінилися установки клієнта на неефективне поводження, щоб він усвідомив їх не–
ефективність, щоб почав шукати більше ефективне поводження стосовно до своєї ситуації. У цьому й складається суть корекції установок клієнта.
Для того, щоб успішно вишиковувати у свідомості клієнта розібрану вище ланцюжок подій, психолог– консультант може використовувати різні засоби, прийоми. Перелічимо деякі з них.
1. Акцентуирование протиріч розповіді клієнта, тобто підкреслення їх, делание їх помітними, усвідомлюваними, аналізованими.
2. Переформулювання й переструктурування навколишнього клієнта реальності за допомогою коментарів – інтерпретація ситуації клієнта на основі особистого досвіду або теоретичних знань.
3. Постановка клієнта в рефлексивну позицію, тобто пропозиція клієнтові подивитися на происходящее очима інших учасників ситуації й оцінити з їхньої позиції власне поводження.
4. Відкрита конфронтація із клієнтом і його деструктивними діями, якщо ніщо інше не в силах пробити його численні психологічні захисти, а його поводження завдає шкоди навколишньої.
5. Приміщення клієнта в таку ситуацію, що допомогла б йому одержати новий значимий досвід, покликаний змінити його деструктивні поведінкові установки. Домашнє завдання, що дозволило б клієнтові усвідомити деструктивность своїх дій.
6. Переказ клієнтові основних реалій його розповіді, часті резюме (повторення в стислому виді основних фактів, що фігурують у розповіді клієнта, і почуттів, з ними зв'язаних). Ціль – створити умови для того, щоб клієнт сам задумався над своєю ситуацією, поринув у неї глибше й зміг сам зробити необхідні висновки.
7. Аналіз емоційного підґрунтя що відбуває, інтерпретація й обговорення реалій емоційного життя клієнта.
8. Саморозкриття психолога– консультанта, що припускає повідомлення клієнтові про свої почуття із приводу його утруднень, розповідь про своєму власному або відомому й лич– ностно значимий досвід подолання подібних проблем.
Більш докладно на цих і інших прийомах ведення консультативної бесіди ми зупинимося згодом у рамках курсів "Концепції й методи психологічної допомоги" і "Психологія родини й сімейне консультування", коли будемо вивчати теоретичний і соціальний контекст, у рамках якого вони виникли.
Таким чином, результатом роботи психолога– консультанта на першому подэтапе третього етапу психологічного консультування буде в тім або іншому ступені виражене неприйняття колишніх способів поводження в проблемних ситуаціях, установка на пошук нових, більше конструктивних, що відповідають реаліям виниклої ситуації способів поводження. Перехід властиво до корекції поводження – початок другого подэтапа третього етапу консультативної бесіди.
Діяльність психолога– консультанта на подэтапе
"Корекція поводження клієнта"
На цьому подэтапе психолог– консультант повинен допомогти клієнтові сформулювати можливі альтернативи звичному поводженню, а потім, уважно аналізуючи й критично оцінюючи їх, вибрати той варіант, що для клієнта є найбільш підходящим. Ю.Е. Алешина (1993) приділяє особливу увагу тому, щоб результатом роботи на цьому подэтапе був детально розроблений план позитивного реагування клієнта.
Клієнт може сам знайти конструктивні альтернативи своєму поводженню, спостерігаючи за діями друзів, близьких, аналізуючи добутку культури, мистецтва, на що його можна направити. Ми у свій час опублікували матеріал, у якому викладали свій досвід використання аналізу роману И.С. Тургенєва "Батьки й діти" у психологічному консультуванні батьків для профілактики деструктивних родительско– юнацьких конфліктів (Єлізаров, 1996).Психолог– Консультант повинен прагнути до того, щоб клієнт знайшов альтернативу своєму поведе–
нию саме сам, щоб це була саме його альтернатива, щоб вона органічно виростала з його життєвого досвіду. Але в деяких випадках психологові– консультантові припустимо й пропонувати можливі поведінкові альтернативи клієнтові.
Розробка плану конкретного позитивного реагування клієнта припускає, що в психологічній консультації психолог і клієнт детально спланують, де й коли, у якому місці й у який час, у якій формі нове конструктивне поводження буде мати місце. Будуть обговорені всі підводні камені, можливі перешкоди на шляху цього поводження. Інакше позитивне поводження може бути відкладене на дуже далекий час, а те й взагалі не відбутися.
Етап 4. Завершення консультативної бесіди
Тривалість етапу – 5– 10 хв при середній тривалості консультативної бесіди 45 хв – 1 год 10 хв. На цьому етапі звичайно психологом– консультантом виконуються наступні дії:
1. Підведення підсумків бесіди (коротке узагальнення всього прийому, що происшли за час). Це пов'язане з тим, що повторене наприкінці бесіди запам'ятовується краще.
2. Обговорення питань, що стосуються подальших відносин клієнта з консультантом або іншими необхідними фахівцями. Дається адреса інших фахівців (наприклад, нарколога) і час їхнього прийому. Формулюється, які завдання будуть вирішуватися в ході наступних зустрічей і скільки конкретно зустрічей може для цього знадобитися. Краще попередньо домовитися про наступну зустріч, чим залишити це питання невизначеним. Краще, щоб місце й час прийому були постійними. Вирішується питання про переадресування клієнта іншому консультантові, якщо є підстави думати, що він буде більше компетентним у даній ситуації, або якщо психолог– консультант змушений кудись їхати найближчим часом . Обговорюється питання домашніх завдань клієнтові.
3. Прощання консультанта із клієнтом. Клієнта варто проводити хоча б до дверей, сказати йому кілька теплих слів на прощання. Бажано кілька разів згадати клієнта по ім'ю. Небажано, щоб слідом за одним клієнтом відразу ж входив наступний. Це може відіпхнути тих, кому потрібні довірчі відносини. Консультант повинен бути готів визнати можливі обмеження своєї компетенції, не вступати в зайві суперечки.
С.А. Капустін (1993) думає, що після гарної роботи із психологом– консультантом клієнт виявляється в ситуації невизначеності вибору – вирішувати проблему або продовжувати жити як раніше. І те й інше болісно. Це пов'язане з тим, що існують серйозні обставини, що перешкоджають бажанню клієнта вирішувати свої проблеми:
1. Клієнтові потрібно відректися від усього, що давало йому відчуття певної свідомості його існування, – колишньої цільової спрямованості, колишніх ідеалів, способу життя.
2. Починаючи вирішувати свої проблеми об'єктивно, клієнт ви– 9ц' нужден визнати свою провину за ті, може бути, дуже трагичные події й конфлікти, які відбулися з ним і близькими йому людьми, втратитися колишньої самоповаги.
3. Приступаючи до рішення своїх проблем, клієнт бере на себе тягар відповідальності за їхнє рішення, змушений витрачати на це зусилля, час.
Ця ситуація суперечливості, невизначеності вибору триває від декількох
секунд до декількох днів і говорить про те, що вдалося розширити уявлення клієнта про себе й власної ситуації, створити базу для змін. Це стан сильного щиросердечного потрясіння, що може виглядати зовні як розгубленість, провина, агресія, каяття, уражене самолюбство, розпач, надія. Мова може стати плутаної. Це може бути й стан замисленості, міркування над проблемою. Це також найчастіше й стан внутрішньої конфронтації з консультантом, проявом чого можуть бути спроби його дискредитувати.
На думку С.А. Капустіна (1993) досягнення стану невизначеності вибору саме по собі є показником якості роботи психолога– консультанта. Клієнтові даний шанс. У консультації або будинку він згодом може виробити реалістичне, відповідне його особистісним ресурсам рішення. Психолог тут обмежений наявністю або відсутністю зустрічної активності клієнта. Результат консультування в остаточному підсумку залежить від волі й бажання клієнта.
Слід зазначити, що все– таки незважаючи на вагомість наведених вище аргументів, більшість психологів– консультантів воліють, щоб клієнт ішов від них зі світлим і радісним вираженням особи. На це й спрямовано їхню активність на заключному етапі консультативної бесіди.