Здавалка
Главная | Обратная связь

Первинна діагностика проблеми



Консультативний процес, поки картина не проясниться, може здаватися таким же втомливим і нудним, як складання фрагментів головоломки.

С.Гледдінг

Психологічна діагностика починається з першої хвилини консультації. Вигляд клієнта, засоби зовнішньої і внутрішньої презентації, вміння вступати в контакт, перші слова, звернені до психолога, - все наповнено символічним змістом, який часто несвідомо провокує перші гіпотези та реакції консультанта.

Те, що привертає увагу консультанта, слугує своєрідними психологічними “ключами” до складного “замка” вчинків, характерів, конфліктних стосунків, обставин, тощо. Психологічні ключі- це інформація, яка має психологічну значущість: помічаючи той чи інший порух, характерну фразу чи реакцію клієнта, психолог завдяки своїм знанням може розшифрувати їх, прочитати глибинний зміст, помістити в якусь класифікацію чи пов'язати з певним психологічним поняттям, котре упорядковує та пояснює те, що відбувається. Ці, на перший погляд, нічим не примітні для клієнта прояви проливають нове світло на проблему, формують нову точку зору, яка збагачує розмову, допомагає відповісти на поставлені запитання. Таким чином, спостережливість, теоретичні знання та практичний досвід консультанта допомагають йому дійти власного розуміння того, що відбувається, і надати клієнту нове бачення.

Ключовими аспектами того, за чим можна спостерігати і що допомагає зрозуміти ситуацію клієнта, є:

1. Невербальна поведінка клієнта. До невербальних виразних засобів належать: поза, міміка, жести, емоційні прояви, мовна експресія, темп мовлення та ін. Це загалом аналогова, тобто правопівкульна інформація, яку клієнт мало усвідомлює і практично не контролює. А.Айві наводить дані про те, що клієнт невербально повідомляє до 85% інформації (Айві А. 1998, с.76). Тому є сенс зосереджувати увагу на спостереженні таких невербальних стереотипів клієнта як: контакт очей, мова тіла, якості голосу тощо.

2. Вербальна поведінка клієнта - мовні стереотипи, характерні слова та вирази, основні теми та типові емоційні реакції, що проявляються в мовленні.

Діагностика будується за принципом розгалуженого дерева: будь-який наступний діагностичний крок робиться після того, як отримано відповідний результат на попередньому етапі. Зауважуючи засоби передачі інформації, консультант не втрачає і її змістовної сторони.

Симптоми

Перше, на що звертається увага - це симптоми негараздів,які напружують людину. Деякі труднощі клієнт сам буде класифікувати як неадекватні нормальному життю, інші він вважає фоном - до якого давно призвичаївся, бо вважає, що покращити ситуацію безсилий.

Як виникає відповідна симптоматика? По-різному з точки зору буття, але однаково як на психологічний погляд. Зазвичай в основі будь-якої симптоматики лежить безконтрольність емоційної сфери людини, неди­ференційованість інтелектуальних і емоційних процесів (М. Боуен). Можна виділити кілька груп симптомів, що сигналізують про психологічну дезадаптованість.

По-перше, це психологічні симптоми,які й привели клієнта на консультацію до психолога - невдоволення собою, оточуючими людьми, життям взагалі, відчуття самотності та непотрібності, знижений настрій, брак мотивації, нездатність приймати рішення та слабкість волі, специфічну сенситивну чутливість тощо, а також усі емоції патогенного кола (гнівливість, дратівливість, образа, заздрощі, ревнощі, вина, розгубленість, депресія, апатія і т.д.). Клієнт розповідає про напруженість у стосунках, сварки, конфлікти, зраду, обмови, чиюсь «злу волю», підозри, двоїстість ситуацій тощо.

По-друге, це соціальні симптоми,тобто прояви дисфункцій і дезадап­тації в соціумі: безробіття, часта зміна роботи або шлюбного партнера, невиконання батьківських та синівських (дочірніх) обов'язків, втечі, бродяжництво, брехня, крадіжки, нещасні випадки, кримінальні вчинки, проституція, наркотики, алкоголізм та інші асоціальні вчинки тощо.

По-третє, це фізичні симптоми,до яких можна віднести характерні особливості тілесної маски, експресії, міміки, фізичні вади, різні хворобливі стани та нездужання (втома, погане самопочуття, головний біль тощо), психосоматичні хвороби та інші захворювання. До категорії фізичних симптомів належать «промовисті» особливості тілобудови та експресії клієнта. Тіло - найбільш інертна система людини, і дискомфортний вплив, якого зазнає людина проступає у конкретних тілесних змінами упродовж тривалого часу. Так, живучи в постійному страхові, людина через деякий проміжок часу «втягне» голову в плечі, виробить нервову звичку щось бгати в руках, здригатися на ту чи іншу фразу тощо.

Взагалі під симптоматичною поведінкою розуміють широкий клас порушень, які задовольняють таким умовам:

1. Поведінка людини спричиняє великий вплив на інших.

2. Вона мимовільна і часто не піддається свідомому контролю.

3. Симптоматична поведінка в деякому сенсі є вигідною людині або членам її сім'ї.

4. Симптоматична поведінка виконує роль прихованої, парадоксальної комунікації між людьми.

Всі зазначені симптоми виконують або виконували в минулому захисні функції. Тому не можна усувати симптом без визначення його корисної ролі та при відсутності рівноцінної заміни.

Симптоми можуть виконувати різні функції. Частина з них має морфостатичну функцію,тобто консервує набуту системою рівновагу. Наприклад, дитина може захворіти, або у неї з'являться ознаки девіантної поведінки, щоб таким чином переключити увагу сім'ї на себе, зменшити напруження в шлюбі чи попередити розлучення батьків. Друга частина симптомів виконує морфогенетичну функцію,метою якої є зміна системи стосунків, які не влаштовують людину. Так, підліток може здійснити спроби самогубства як крайнього заходу для того, щоб уникнути надмірних вимог батьків і отримати більше свободи.

Синдроми

Різноманітна симптоматика, зауважена в процесі роботи, потребує відповідного узагальнення, яке для більшої зручності можна проводити шляхом визначення певних психологічних синдромів,що включають специфічні характеристики сюжету, локусу, самодіагнозу, проблеми, запиту, особливостей підтексту, а також додаткових неспецифічних поведінкових проявів. Слово «синдром» (грецьке - «той, що біжить разом») означає сполучення симптомів, ознак, характерних для певного явища. Виділення синдромів психологічних порушень, полегшує орієнта­цію в тому, що відбувається, та сприяє оперативнішій класифікації явища.

Як визначити, кваліфікувати психологічний синдром? По-перше, опис тих чи інших психологічних порушень можна знайти у літературі, особливо знайомлячись з роботами фахівців, що досліджували специфічну проблематику, розвивали конкретну галузь психологічного знання. Детальне дослідження певних психологічних феноменів дозволило їм вирізнити окремі категорії явищ і навіть передбачити їх можливу варіативність (див. напр., Абрамова Г.С., 1993, с. 57-58; Сім'я.., 1989, с. 49-55 та ін.). По-друге, такі описи на основі знань та практичних спостере­жень за людьми консультант може формувати для службового використан­ня й самостійно, аби глибше зрозуміти певну психологічну проблематику.

В консультуванні синдроми можуть стосуватися як формальних характеристик консультативного процесу, так і змістовних ознак тих чи інших психологічних феноменів. Наприклад, запідозрити психічне нездоров'я клієнта можна тоді, коли наявні основні ознаки «синдрому підозри на душевне нездоров'я», а саме: а) заплутане непослідовне викладення сюжету скарги, нелогічність, відсутність зв'язку між фрагментами мовлення; б) наявність галюциногенної симптоматики; в) зниження емоційності в тих місцях, де пересічна людина переживає дуже сильно, і навпаки; г) нехтування реакціями консультанта на те, про що йде мова; ґ) відсутність поведінкових та інших фактичних підтверджень самодіагнозу третіми особами; д) виняткова психологічна проблематика, малопов'язана з реальністю; е) нереалістичність запиту (напр., прохання «перегіпнотизувати») або його нечіткість; є) згадка про минулу госпіталізацію в психіатричну клініку або медикаментозне лікування («Семья в психол. консультации», 1989, с. 49-50)

Сукупність симптомів, складаючи синдром, може створювати настільки характерні патерни поведінки, що за кількома ознаками, які відразу впадають в око, можна робити висновки про наявність тих характеристик, які ще не проявились. Наприклад, про синдром особистісного неблагополуччя можна впевнено говорити одразу, як тільки в розповіді людини лейтмотивом звучатиме прохання про допомогу «собі дорогому» та скарги на емоційні негативні стани. В цьому випадку доцільно прийняти рішення про необхідність глибинної терапевтичної роботи, поки що без залучення до неї інших членів сім'ї. Аналогічно, підтверджуючи для себе синдром гіперсоціалізації клієнта (див.: додаток №1), психолог передбачає, що ризик суїциду буде збільшуватися в зв'язку з початком у нього пубертатного віку. Хід думок може бути таким: відірвавшись в процесі гіперсоціалізації від своїх однолітків та сформувавши для себе нереальні (книжкові) уявлення про життя, старшокласниця все більше відчуватиме нестерпний тиск самотності. Соціальна нереалізованість та особистісна некомпетентність будуть поглиблювати кризу та стимулювати суїцидальні думки.

Ще один приклад: жінка скаржиться на те, що її мати (бабуся) відмовляється турбуватися про її дитину, хлопчика 9 років, поки вона буде в довготривалому від'їзді. Слухаючи скарги та нарікання на бабусю, психолог припускає, що в цій ситуації напевно йдеться про синдром дитячого неблагополуччя, і тому запитує про конкретні прояви, які б могли підтвердити або не підтвердити його: брехливість, крадіжки, втечі з дому, підвищену хворобливість дитини та інші її особливості. На кожне з поставлених запитань жінка дає ствердну відповідь, хоча сама мабуть не розповідала б про все це психологу, бо вважала такі прояви поведінки сина скоріше винятковими, не типовими для нього.

Насамкінець, слід зазначити, що первинна діагностика, аналіз симптомів, сивдромів, непрямої (опосередкованої) інформації дозволяють психологу прийняти рішення про обґрунтованість скарги,тобто дійти висновку про те, що клієнт дійсно потребує психологічної допомоги. Нерідко скарга не містить психологічного змісту, а вимагає поради або консультації інших спеціалістів, наприклад: «Не терплю тітку, з якою живу в одній квартирі, яку ми отримали за заповітом бабусі. Як звільнитися від неї?» (юридична проблематика); «Моя ситуація складається таким чином, що я повинен тримати директора в курсі особистих справ його підлеглих. Я не знаю, що робити: не хочеться настроювати проти себе колектив, але й дружба з начальством - справа не остання» (моральний вибір) тощо. Роботу в таких ситуаціях теж можна повернути в професійне русло, але, можливо, краще згадати, що дехто з теоретиків консультативного обслуговування вбачав основну функцію психолога-консультанта лише в тому, щоб перенаправити людину до відповідного фахівця (диспетчерська функція консультанта).

Нетестова діагностика проблемної ситуації в консультуванні не виключає використання традиційних тестових методик та психодіаг-ностичних тестів, якщо цього вимагає логіка дослідження проблеми.

Запитання для самоперевірки

1.Обґрунтуйте доцільність «нетестової діагностики» в консультативному процесі.

2. Що таке психологічні ключі?

3.Розкрийте поняття психологічної симптоматики. Як класифікуються психологічні симптоми? Наведіть конкретні приклади.

3. Що таке психологічний синдром? Які психологічні синдроми ви знаєте, як вони формуються?

4. Яку скаргу називають обґрунтованою?

Практикум







©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.