 |
|
Пртирода уваги. Фізіологічні основи уваги
Поняття про увагу
Особистість, перебуваючи у бадьорому стані, активно, по-дійовому ставиться до предметів та явищ навколишньої дійсності, до власних переживань: щось сприймає, запам'ятовує, пригадує, про щось думає. У таких випадках вона зосереджує свою свідомість на тому, що сприймає, запам'ятовує, переживає, тобто у цей час вона буває до чогось уважною.
Увага — це особлива форма психічної діяльності, яка виявляється у спрямованості та зосередженості свідомості на значущих для особистості предметах, явищах навколишньої дійсності або власних переживаннях.
Увага забезпечує спрямованість і зосередженість психічної діяльності.
Ознаки уваги:
- Важливою закономірністю уваги є її вибірковість, яка виявляється у тому, що людина, зосереджуючись на одному, не помічає іншого. Уважно вслуховуючись або вдивляючись у щось, людина не чує, що її кличуть, не помічає перешкод на дорозі.
- Увага необхідна в усіх різновидах сенсорної, інтелектуальної та рухової діяльності.
- Увагу викликають не лише зовнішні подразники, а й здатність людини довільно спрямовувати її на ті чи інші об'єкти. Цю здатність називають уважністю. Вона є характерологічною властивістю особистості, завдяки якій людина володіє власною увагою, а тому активно зосереджується, керує нею. Недостатній розвиток уважності виявляється в розсіяності та відволіканні, нездатності спрямовувати й підтримувати свою увагу у процесі-діяльності внутрішніми засобами.
- Увага завжди має зовнішнє вираження. У стані уваги людина відповідно напружує м'язи, має своєрідний вираз обличчя, особливі рухи, в органах чуття при цьому настає підвищення чутливості до зовнішніх подразників. При цьому змінюються вегетативні процеси, серцебиття, кровообіг. Отже, за зовнішніми змінами, за виразними рухами можна зробити висновок про стан уваги особистості.
- Увага не має власного змісту. Вона не існує самостійно, а супроводжує пізнавальні процеси.
«Внимание есть именно та дверь, через которую проходит все, что только входит в душу человека из внешнего мира». К.Д.Ушинский
Неуважність
Розрізняють два види неуважності.
1. Ненавмисне, мимовільне відвертання від основної діяльності. Пов’язана з низьким рівнем концентрації та великим переключенням. Може бути тимчасовим станом – від втоми, поганого самопочуття, від значних сторонніх подразників. Може бути індивідуальною ознакою, як наслідок слабкості нервових центрів в корі головного мозку.
2. Як наслідок надмірної зосередженості людини на роботі та повільного переключення. Такий вид неуважності буває в захоплених людей., які не вміють розподіляти увагу.
Пртирода уваги. Фізіологічні основи уваги
Ідеї І. Павлова про орієнтувально-рефлекторну діяльність організму, що пізніше були поглиблені нейрофізіологічними дослідженнями, з'ясовують фізіологічне підґрунтя уваги.
1.Орієнтувальний рефлекс „Що таке?” забезпечує живим істотам можливість при стосуватися до різноманітних зовнішніх впливів на організм. Він виявляється в активній установці аналізаторів на краще сприймання подразників, що діють на організм. І. Павлов писав про те, що щохвилини кожний новий подразник, який діє на нас, викликає відповідні рухи з нашого боку, щоб краще, повніше довідатися про цей подразник. Ми придивляємося до образу, що з'явився, прислухаємося до звуків, що виникли, посилено принюхуємося до запаху, який доходить до нас, і, якщо предмет поблизу, намагаємося доторкнутися до нього, і взагалі прагнемо охопити або пізнати кожне нове явище або предмет відповідними сприймальними поверхнями, відповідними органами почуттів. Отже, фізіологічним підґрунтям уваги є збудження, що виникає в корі великих півкуль головного мозку під впливом подразнень, які на нас діють.
2.У процесі діяльності під впливом зовнішніх і внутрішніх подразнень у відповідних ділянках кори великих півкуль головного мозку виникають більш-менш стійкі оптимальні збудження. Ці оптимальні збудження – домінанти, викликають гальмування слабших збуджень, що виникають в інших ділянках кори великих півкуль. У зв'язку зі зміною характеру та сили подразнень, які діють на нас ззовні чи зсередини організму, домінанта може переміщуватися з одних ділянок кори великих півкуль головного мозку в інші. У цьому разі змінюється і спрямованість уваги. (З цього приводу І. Павлов писав, що якби можна було бачити крізь черепну коробку і якби місце великих півкуль з оптимальною збудливістю світилося, то ми побачили б на свідомій людині, що розмірковує, як по її великих півкулях пересувається постійно вигадливо неправильних обрисів світла пляма, що раз у раз змінюється за формою та за величиною, оточеної по всій поверхні півкуль більш-менш значною тінню).Вагомий внесок в учіння про домінанту зробив О. Ухтомський. Виникнення уваги та її відволікання пояснюються дією взаємної індукції збудження та гальмування.
3.Сучасні нейрофізіологічні дослідження свідчать, що процеси уваги пов'язані не лише з корою великих півкуль головного мозку, а й із підкорковими його утвореннями (ретикулярна формація).
Види уваги
1. За наявністю вольових зусиль:
Мимовільна увага - увага, що виникає без наміру та заздалегідь поставленої мети.
Фізіологічним підґрунтям є безумовно-рефлекторна орієнтувальна діяльність. Є короткочасною. Викликається: 1) особливостями діючих на людину подразників: сила, новизна, незвичність, рухомість, початок та припинення дії
2) внутрішніми особливостями людини: потреби, інтереси, почуття, стан організму.
Довільна увага - увага, що виникає внаслідок поставленої мети. Основним компонентом є воля. Особливостями є цілеспрямованість, усвідомлення послідовності дій, здатність боротися з сторонніми подразниками. Основними збуджувачами є усвідомлювані потреби та інтереси, мета та засоби діяльності.
Післядовільна увага - увага, що виникає на основі довільної та після неї, якщо особистість зацікавлена діяльністю. У ній напруження волі слабшає, а інтенсивність не зменшується.
2. За характером спрямованості
Зовнішня – відіграє провідну роль в відображення навколишньої дійсності, виявляється ззовні у своєрідних рухах обличчя, тіла.
Внутрішня - спрямована на аналіз діяльності власних психічних процесів, переживань.
Характерні властивості уваги
Концентрація – ступінь зосередженості психічної діяльності на певному об’єкті. Відповідно до принципу домінанти А.Ухтомського, концентрація уваги є наслідком збудження в домінантному вогнищі при одночасному гальмуванні інших зон кори головного мозку. Ступінь концентрації на певному об’єкті не залишається однаковим протягом часу - такі зміни називають коливаннями. Залежить від змісту діяльності, міри інтересу, від індивідуальних особливостей людини.
Обсяг – кількість об’єктів, актуально усвідомлених людиною в даний момент. Дорослі люди схоплюють за 1-2 сек. 4-6 непов’язаних між собою об’єктів, а діти 2-3. Залежить від особливостей об’єктів, від досвіду, від установки. Попереднє ознайомлення з матеріалом збільшує обсяг уваги.
Розподіл уваги – одночасне виконання людиною двох або більше видів діяльності. Розподіл вдається при достатньому володінні людиною певними видами діяльності, способами її виконання, наявності навичок.
Переключення – це швидкість свідомого переходу від одного виду діяльності до іншого. Вимагає володіння власною увагою. Відбувається різною швидкістю, залежить від змісту діяльності та індивідуальних особливостей людини, від досвіду та вправності.
Стійкість – час, протягом якого людина зберігає свою цілеспрямованість. Є необхідною умовою доведення виконання завдання до кінця. Залежить від ходу діяльності (зменшується за несприятливих умов - галас, несвіже повітря), успіхів людини в подоланні труднощів, від мотивації, від міри втоми та стану здоров’я.
Загальна характеристика пізнавальних процесів.
Пізнавальна діяльність — це процес відображення в мозку людини предметів та явищ дійсності. Відображення реальності в людській свідомості може відбуватися на рівні чуттєвого та абстрактного пізнання.
Чуттєве пізнання характеризується тим, що предмети і явища об'єктивного світу безпосередньо діють на органи чуття людини — її зір, слух, нюх, тактильні та інші аналізатори і відображуються у мозку. До цієї форми пізнання дійсності належать пізнавальні психічні процеси відчуття та сприймання. Враження, одержані за допомогою відчуттів і сприймань, несуть інформацію про зовнішні ознаки та властивості об'єктів, утворюючи чуттєвий досвід людини.
Вищою формою пізнання людиною дійсності є абстрактне пізнання, що відбувається за участю процесів мислення та уяви. У розвиненому вигляді ці пізнавальні процеси властиві тільки людині, яка має свідомість і виявляє психічну активність у діяльності. Істотною особливістю мислення та уяви є опосередкований характер відображення ними дійсності, зумовлений використанням раніше здобутих знань, досвіду, міркуваннями, побудовою гіпотез тощо. Об'єктом пізнання у процесах мислення та уяви є внутрішні, безпосередньо не дані у відчуттях властивості об'єктів, закономірності явищ і процесів.
Важливу роль у пізнавальній діяльності людини відіграє пам'ять, яка своєрідно відображає, фіксує й відтворює те, що відображується у свідомості у процесі пізнання.
Відчуття
Поняття про відчуття, процес виникнення