 |
|
Функції та принципи міжнародного права захисту прав дітей та основних свобод.
Тема 11. Соціально-правовий захист дітей як загальносвітова суспільна проблема
План.
1. Міжнародні механізми захисту прав та інтересів дітей.
2. Забезпечення дотримання прав дітей, які потребують особливої уваги.
3. Права дітей у законодавстві України.
1. Міжнародні механізми захисту прав та інтересів дітей.
"Найбільш вільною державою можна вважати таку, де люди мають усі людські та громадські права, які тільки є у світі"(Л. Українка.)
В будь-якій соціальній державі соціальний захист - це один з найважливіших напрямків розвитку держави. Рівень її цивілізованості та суспільства визначається ставленням до найменш захищених та найбільш вразливих його членів, які потребують соціального захисту, у першу чергу до дітей.
Захист прав дітей забезпечення їх повноцінного розвитку - проблема національного значення, яка повинна розглядатися і в різних контекстах:
· історичному;
· соціологічному;
· культурологічному;
· демографічному;
· педагогічному;
· юридичному.
Мова йде про закріплення певними законами та іншими нормативно-правовими актами чітко визначених правил, норм, стандартів і вимог щодо організації життєдіяльності дитини.
Діти - це особлива соціально-демографічна група населення віком від народження до 18 років, яка має свої специфічні потреби, інтереси та права, але не володіє достатньою спроможністю відстоювати і захищати їх перед суспільством. З правової точки зору дитина є самостійним суб'єктом права, в тому числі на неї поширюється весь комплекс громадянських, політичних, економічних, соціальних і культурних прав людини.
У міжнародному аспекті ідея прав дитини розвивалася поступово протягом багатьох сторіч. Але активізувався цей процес тільки в ХІХ ст., коли отримала розвиток концепція захисту дітей.
Першим міжнародним документом, в якому ставилася проблема прав дитини, була Женевська декларація 1923 р., - спрямована на створення умов, що забезпечують нормальний фізичний і психічний розвиток дитини, право дитини на допомогу, належне виховання, захист.
Важливим документом щодо захисту дітей стала прийнята 10.12. 1948р. Генеральною Асамблеєю ООН Загальна декларація прав людини (уведена в дію з 1976р.). У ній вперше зафіксовані основи захисту прав дітей. Свій розвиток Декларація отримала в пактах прав людини, що гарантували рівні права всім дітям і забезпечення їх основних соціальних потреб.
Конвенція ООН про права дитини - не просто декларація, а міжнародна угода, визначаючи яку, кожна країна повинна дотримуватися її вимог, спиратися на них, у тому числі шляхом внесення доповнень і змін до свого законодавства з метою захисту дітей від різного виду посягань.
Держави-учасники забезпечують дитині, здатній сформулювати свої власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкають дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага відповідно до віку і зрілості дитини (стаття 12 Конвенція про права дитини).
На думку Комітету з прав дитини, стаття 12 Конвенції містить один з чотирьох керівних принципів Конвенції.
Це одна з найбільш революційних статей Конвенції, що виразила в той час зовсім нову ідею. Думка про те, що діти повинні бути в полі зору, але їх не обов’язково слухати, усе ще глибоко укорінені в багатьох суспільствах. У школі чи вдома основним принципом для молодих вважається слухняність і повага до авторитету дорослих. Висування концепції про те, що діти мають право на вираження думки і що дорослі повинні прислухатися до них і приймати їх до уваги, зустрічаються з серйозними перешкодами.
У колах захисників прав дітей процес вислуховування дітей і поваги до їхніх поглядів найчастіше називається участю дітей — засобом, завдяки якому діти відіграють свою роль у формуванні світу, у якому вони живуть.
Конвенція затверджує, що діти повинні мати свою думку в кожнім аспекті життя, що їх стосується, у родині, вдома, у школі, у медико-санітарній допомозі, у своїй місцевій громаді й у більш широкому суспільстві.
Зокрема, стаття 12 указує, що діти повинні мати можливість бути вислуханими в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що їх стосується. Для полегшення участі дітей у юридичному процесі в деяких країнах судові процедури стають менш формальними.
Учні в усьому світі відіграють усе більш активну роль у шкільному житті. Погляди дітей в більшій мірі враховуються в місцевому самоврядуванні. У багатьох розвинутих країнах наявні дитячі асамблеї, ради чи парламенти.
Конвенція затверджує право дітей на участь у прийнятті рішень, що стосується їхнього здоров'я. У деяких країнах установлений вік, коли діти мають право самі надавати згоду на медичне лікування. В інших не встановлюється вікова межа, однак потрібно, щоб враховувалася індивідуальна зрілість дитини і розуміння їм проблеми.
У ряді країн усе більш відкрито обговорюються питання конфіденційності по відношенню до лікування і медичних втручань у віці до 18 років, зокрема по відношенню репродуктивного здоров'я підлітків, без згоди батьків.
Захист права дітей на вираження власних поглядів і забезпечення того, щоб до них прислухалися, — нелегка задача. Для цього необхідні зміни не тільки в юридичній базі й урядових структурах, але й в укорінених установках.
Необхідно навчитися бачити в дітях не власність дорослих, а людей, що володіють здатністю формувати думки, що заслуговують поваги.
Необхідно знайти рівновагу між відповідальністю батьків і інших дорослих за турботу про дітей і необхідність вислухувати погляди і бажання дітей і реагувати на них. Це найкращий спосіб забезпечити, щоб діти в міру свого росту здобували положення у світі, що вони в майбутньому одержать у спадщину.
Основні положення Конвенції про права дитини:
Дитина (у віці до 18 років) незалежно від її раси, національності, кольору шкіри, статі, мови, релігії, етнічного чи соціального походження, майнового стану, стану здоров'я, незалежно від її батьків та законних опікунів має право:
• на життя;
• на ім'я та набуття громадянства;
• знати своїх батьків;
• на збереження своєї індивідуальності;
• підтримувати взаємини з обома батьками;
• висловлювати свої погляди і думки з усіх питань;
• одержувати і передавати інформацію (за винятком певних обмежень);
• на свободу думки, совісті й релігії;
• на свободу об'єднань і товариств у мирних цілях;
• на захист від посягань на особисте сімейне життя, честь і гідність;
• на повноцінне і достойне життя, на піклування;
• на освіту відпочинок і дозвілля;
• на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового і соціального розвитку дитини;
• на захист від економічної експлуатації;
• на захист від незаконного зловживання наркотиків, психотропних речовин, від усіляких форм сексуальної експлуатації;
• на гуманне поводження, на захист від незаконного позбавлення волі;
• на негайний доступ до правничої допомоги і на таке поводження, яке сприяє розвитку у дитини почуття гідності й значущості, змінює в ній повагу до прав людини і її свобод, сприяє виконанню нею корисної ролі в суспільстві.
Для того щоб дитина знала про свої права та протидіяла їх порушенню, вона повинна мати змогу як отримувати інформацію щодо своїх прав, так і вільно обговорювати її.
Функції та принципи міжнародного права захисту прав дітей та основних свобод.
Під функціями права, як відомо, розуміють певні напрямки правового впливу, який відповідає роль права в організації суспільних відносин.
До юридичних функцій відносять регулятивні, превентивні, охоронні.
У міжнародному праві захисту прав дитини та основних свобод переважають функції конструктивно – творчого характеру, в міжнародному праві – функції охоронно – забезпечувального характеру.
Соціальна функція – це функція зміцнення поваги всіх суб'єктів міжнародного права до прав, свобод і гідності людини. Це головна функція міжнародного права захисту прав дитини та основних свобод, яка реалізується тільки через норми права, завдяки забезпеченню певного порядку, через засоби масової інформації, рішення неурядових організацій, політичні декларації тощо.
Юридична функція – полягає в правовому забезпеченні прав і свобод дитини на міжнародному і національному рівнях. Головна мета реалізація даної функції – не лише консервація статус-кво, але й досягнення прогресу в розвитку прав і свобод дитини.
Функція контролю за дотриманням прав і свобод дитини. Функція протидії новим явищем суспільного життя, якщо вони суперечать основним правам і свободам дитини.
Ці функції сприяють зміцненню режиму визнаних прав і свобод дитини.
У галузі міжнародного захисту прав дитини та основних свобод першорядну роль відіграють принципи сучасного міжнародного права, серед яких центральним галузевим є принцип поваги прав дитини - він покладає на держави зобов'язання щодо дотримання і забезпечення широкого кола прав і свобод дитини.
На цьому принципі ґрунтується відповідальність за порушення цих прав. Принципи є головними імперативними нормами галузі.Міжнародні стандарти прав і свобод дитини встановлюють мінімальні вимоги до їх дотримання, регламентують права і свободи дитини у конкретній галузі життєдіяльності.
Проте основний комплекс прав і свобод людини базується на загально прийнятих нормах міжнародного права імперативного чи диспозитивного характеру, для забезпечення яких функціонує звичайний механізм міжнародного співробітництва.