Здавалка
Главная | Обратная связь

Громадська діяльність О.Теліги.



12.

Для Олени Теліги, як і для багатьох її однодумців, провідною ідеєю і в поезії, і в громадській діяльності була ідея державності України. Цьому було присвячене її життя. Так, у вірші «Пломінний день», що належить до громадянської лірики, поетка декларує своє життєве кредо - служити рідній країні. Душа її сповнена енергії жити і боротися заради Вітчизни до кінця життя. Найгостріше слово — Україна. У творі простежується філософська думка про те, що героїня ладна боротися до останнього, бо її душа «рушає на шляхи великі». Використовуючи метафоричні образи, поетеса прагне своїм закликом збудити «застиглі і покірні води», щоб вони «забурлили водоспадом» саме «на землі байдужо- непривітній». Авторка утверджує активну життєву позицію: «Хочу жити, аж життя не зломить...»

У вірші «Радість» ми бачимо ліричну героїню, яка несе радість у серці, причини її пояснити не може, до неї «радість тулиться», і ця радість передається поетичним порівнянням «як безжурний вітрогон хлопчина». Весь вірш пройнятий життєрадісною настроєністю, передає ніжний ліризм і оптимізм ліричної героїні.

У вірші «Сучасникам» Олена Теліга насправді звернулася не тільки до сучасників. Можна стверджувати, що рядки цього твору — моральний заповіт усім нащадкам, яких вона закликає не до словесних гасел, а до конкретних дій: «Не треба слів! Хай буде тільки діло! Його роби — спокійний і суворий». Людина може бути ослабленою своїми переживаннями, інтимними почуттями, коли ж ідеться до справи, то поетеса закликає: «Не плутай душу у горіння тіла, Сховай свій біль. Зломи раптовий порив». Сама ж лірична героїня має все це поєднаним у житті «у святім союзі», де є й «душа і тіло», і «щастя з гострим болем»., коли перед нею ворог, — вона не дозволить собі бути слабкою:

Вітрами й сонцем Бог мій шлях намітив, Та там, де треба, я тверда й сувора. О краю мій, моїх ясних привітів Не діставав від мене жодний ворог.

Олена Теліга була життєлюбною, оптимістичною, вірила в перемогу, вірила в Україну:

• готовність продовжувати боротьбу за українську державність;

• відчуженість рідної землі;

• патріотичне прозріння;

• мотив “бездомності;

• краса української природи;

• заперечення спокійного життя, обмеженого лише колом особистих проблем;

• неминучість смерті;

• мотиви туги, самотності;

• створення власного сценічного образу;

• зв’язок поета і суспільства;

• прагнення переповнити кожну мить життя;

• кохання як стан душі та місце кохання в житті людей, що присвятили себе борот емігрантське життя.

Громадська діяльність О.Теліги.

Під час навчання в Українському педагогічному інституті імені Михайла Драгоманова в Празі вона активно поринула в громадське життя.Олена Теліга була душею товариства в Подєбрадах і Празі, мала талант чудово оповідати і часто опановувала цілим товариством.

Після смерті матері (1929р.), щоб бути ближче батька, Олена з чоловіком Михайлом переїхала до Польщі, спершу до Варшави, а пізніше Кракова. У кінці 1920-х- на початку 1930-х років Варшава стала одним із центрів української політичної еміграції. Сюди почали з`ї жджатися молоді українські емігранти, які закінчили навчання в інших країнах і сподівались знайти тут роботу за фахом. У Варшаві перебував уряд УНР, тут постійно мешкав наступник Симона Петлюри Андрій Лівицький. До української секції цього товариства належала Олена Теліга . Олена безплатно вчила в українській школі, вела діяльність в українській громаді, виступала з доповідями, писала вірші і статті на суспільно-політичні теми, розкривала аспекти української культури.

На академіях Української студентської громади, вона часто виступала . На зібраннях студентської корпорації. "Запорожжя" читала реферати. Роботу заради української справи Теліга цінувала дуже високо. "Наша "українськість" не підпадає під жодні вітри, не йде на жодні компроміси" - писала вона про себе і поетесу Наталю Лівицьку - Холодну. Як прихильник націоналістичної ідеології, Теліга проповідувала , що поет і духовний творець мусить жити так, як пише, і мусить йти саме туди, куди кличе інших.. Вона вірила, що лише в співпраці з чоловіками, а не в окремих жіночих організаціях,повинні шукати жінки своє місце в громадському житті.

Жоден відчит, жодне святкування, концерт чи звичайна дискусія не відбувалися без активної участі Теліги. Студентське середовище любить її й шанує; вона - старший товариш, дорадник, учитель, але і є незрівнянний учасник вечірок та розважальних зустрічей. Навіть у години відпочинку Олена завжди була в центрі уваги будь-якого товариства. Гостре слово, веселий сміх, приваблива зовнішність, елегантний одяг, завжди модний капелюшок і в цілому магнетизм, неординарної особистості притягували співрозмовників. Кожний, хто з нею зустрічався, не зміг її забути.

 

В 1939-ому Теліга переїхала до Кракова, де Олена стала активним членом Організації Українських Націоналістів (ОУН), революційні організації, які готувалися до походу на Схід, щоб на окупованих Москвою рідних землях, зрушити зденаціоналізований український народ до боротьби за незалежну державу. Олена допомагала підготувати молоді студентські кадри - кликала, будила, захоплювала, ширила ідеї українського націоналізму - своїми доповідями, порадами і друкованим словом. Олена Теліга стала членом Культурної Референтури ОУН. Вона активно працювала в краківській "Просвіті", зокрема в її мистецькій секції "Зарево", управу якої очолила з лютого 1940 року.

 

Брала участь у літературно-мистецьких акціях, де виголосила реферати "Вступне слово на Академію в честь Івана Мазепи" та

 

" Партачі життя".

 

Перший реферат був проголошений 22 вересня 1940 року в Криниці-селі-курорті на Лемківщині у залі театру, де заходом філії "Просвіти" відбулася святочна академія. Гарно виголошена, небуденна змістом доповідь дуже сподобалася. Олену Телігу в Криниці приймали квітами і вітали дуже сердечно. Друга доповідь написана весною 1941 року і проголошена у краківській "Просвіті".

 

Як член Культурної Референтури ОУН Теліга вирушила у 1941 році на Україну, спочатку до Львова, а потім до Києва.

 

Дні у Львові були заповнені підготовкою до походу на Київ, виступами і візитами.

 

До Києва Олена Теліга приїхала 22 жовтня 1941 року і зразу кинулась до роботи. Її обрали головою Спілки письменників. Вона стала редактором літературного тижневика "Літаври". Збирала біля себе талановиту літературну молодь, тішилася ними і вірила, що з них виростуть нові кадри лицарів. Проповідувала національну свідомість і конечність самостійної Української держави.

 

Увійшла Теліга й до складу створеної 5 жовтня 1941 року в Києві з ініціативи О.Ольжича Української Національної Ради.

 

Дні Олени Теліги були вщерть заповнені роботою. Крім праці в редакції "Українського слова", в Спілці українських письменників, в Українській Національній Раді, клопоталися про комплектування бібліотеки письменників, турбувалася про створення кооперативу "Слово", який допомагав налагодити постачання письменникам додаткового хліба, зверталася до Українського Червоного Хреста в справі допомоги письменникам.

 

Теліга брала активну участь у відновленому товаристві "Просвіта".

 

Зрозуміло, що німці не могли змиритися з діяльністю національносвідомих українських інтелігентів. Почалися арешти. Усіх заарештованих письменників, журналістів, в тому числі Олену Телігу і її чоловіка Михайла, було розстріляно й поховано в Бабиному Яру.

 

Олена Теліга, поетеса і патріотка, пішла у вічність, щоб навіки злитись зі своїм народом, навіки залишитися в його вдячній пам`яті.







©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.