 |
|
Мала проза О. Довженка
«Мала» проза Довженка періоду війни(«Ніч перед
боєм», «Мати», «Відступник», «Незабутнє», «Перемога»). Олександр Петрович Довженко
український та радянський письменник, кінорежисер, кінодраматург, художник, класик світового кінематографу. Упродовж 1942-1943 років Довженко - пропагандист політуправління на Північно-Західному, Сталінградському, Воронезькому фронтах, активно і сумлінно несе службу політпрацівника,військового кореспондента. У роки війни О. Довженко написав кіноповісті "Україна в огні", "Повістьполум'яних літ", оповідання "Ніч перед боєм", "Відступник", "Стій, смерть, зупинись!", "На колючому дроті", "Мати", "Воля до життя". Уся воєнна проза митця відзначається: величезною напругою почуттів, глибиною роздумів про війну і людину на цій війні. Довженко умів звертатися до всього народу, говорити від його імені, володів талантом створювати образи, в яких ніби матеріалізувався
весь народ, його дух. (так, наприклад, в оповіданні «Мати», автор у вигляді двох льотчиків має на увазі збірний образ усіх юнаків, що воюють за країну)
В цих оповіданнях спалахують ненависть до фашистів і призирство, гнів до зрадників, дезертирів. Воєнна тематика, відкриті почуття болю проймають роздуми автора про Україну, загарбану ворогами. (Так в оповіданні «Ніч перед боєм», автор розповідає історію Героя Радянського Союзу – Петра Колодуба, якого ще в молодості врятував старий дід, перевізши його з товаришами через Десну, і пплатившись цим самим своїм життям) Автор розкриває нам долю юнаків, де брат за брата ладен віддати життя. Довженко зображує нам жінку, яка сильна, яка ладна сховати чужих дітей від фашистів, яка захищає свою гідність і гідність держави. Можна сказати, що образ жінки – це образ скривавленої України, полон жалю, страждання і надії.
18.
У кожного справжнього майстра є один чи кілька найдорожчих йому творів, випестуваних ним дітей, - це його болі, найпотаємніші думки, виношені й пережиті, пропущені через серце. Саме таким твором для О. Довженка стала кіноповість "Зачарована Десна". Довженко у кіноповісті на питання, що викликає спогади про дитинство, відповідає, що це - "непереможне бажання... усвідомити свою природу... коло самих її первісних джерел". Саме бажання осмислити цю природу і визначило жанрові й стильові особливості твору.
Насамперед - це два плани зображення. Перший план - показ дитинства Сашка : його радощі та турботи, захоплення дивосвітом красуні Десни, казкові розповіді діда, трудове селянське оточення.
Другий план - це філософське осмислення пережитого буття людини.
Але про що б не вів мову О. Довженко, кожна подія оцінюється єдиною міркою : естетичні критерії художника визначаються народною мораллю й етикою, основу якої визначало ставлення до праці, селянин поважав працьовиту людину.
Живучи в нестатках, б'ючись за копицю сіна, як то бувало в родичів малого Сашка, хлібороби, проте високо цінували людську гідність, чесність, роботящі руки, поетизували труд.
Оточення навчало майбутнього митця поважати простого селянина.З особливою любов'ю змальовує автор свого батька, невтомного трудівника .У праці, у діянні розкривається його духовний світ, гуманність.
У полоні спогадів про дитячі мрії Довженко піднімає завісу над першими печалями й радощами. Тут і страх перед гадюкою, прийняття "першого гріха" за вирвану моркву, бесіди з дідом. Рано усвідомив Сашко, що працю народ сприймає як високу моральну категорію. Критерії, якими керуються діти, формуються на чесності, працьовитості, душевній щедрості.
Тому не можна без хвилювання читати рядки звертання до Десни, що зробила автора невичерпно багатим. Десна постаює перед читачами крізь призму дитячого сприйняття, що переплітається з дивосвітом народних легенд, повір'їв, казок.
У кіноповісті подаються пейзажі, які найглибше вразили хлопця, відображаючи його духовний світ- казкова мандрівка на сінокіс. Природа у творі - органічна частина світу, поза яким неможливо уявити повноцінного розкриття характерів, духовного світу людини.
Зачарована Десна» - твір про історичну долю української нації, її культуру, неповторну, своєрідну народну творчість, сімейні традиції, про працю, про красу та велич рідної природи. Кіноповість невелика за обсягом, написана у формі спогадів письменника про дитинство та юність. Із перших сторінок порушується проблема гармонійного існування людини з оточуючим світом, любові до всього живого. Дід був дуже схожий на Бога: така ж борода, така ж велич та краса мовби простої людини.
Усі люди того села були прості, мали веселу, жартівливу вдачу. О. Довженко змальовує односельчан із любов’ю, як кращих представників свого народу. Звертаючись у спогадах до свого дитинства, письменник порушує проблему, яку роль у житті людини відіграє рідний край, те оточення, у якому вона зросла. Ці питання О. Довженко розкриває за допомогою образу малого Сашка.Автор на прикладі образу Сашка показує формування Довженка-митця. Це незвичайна дитина, вона дуже вразлива, емоційна, з багатою фантазією, уявою. У свідомості Сашка світ реальний і фантастичний співіснують разом.. Велике враження на дитину справляли народні пісні, перекази. Його мати добре знала фольклор, прекрасно співала. У неї було розвинене почуття краси. Важливо й те, що хлопчик зростав серед людей праці, таких, що відчували себе органічною частиною природи. Змальовуючи образ Сашка, О. Довженко наголошує, що людина, яка цурається свого минулого, не має й майбутнього. Забуваючи про своє походження, свої історичні корені, митець втрачає силу. Наприкінці твору О. Довженко звертається з любов’ю і смутком до своєї Зачарованої Десни, звертається, як до людини, як до живої істоти, говорить про те, як багато подарунків вона дала йому на все життя, бо, згадуючи її, письменник «завжди добрішав, почував себе невичерпно багатим і щедрим». О. Довженко у кіноповісті на питання, що викликає спогади про дитинство, відповідає, що це — «непереможне бажання... усвідомити свою природу... коло самих її первісних джерел». Саме бажання осмислити цю природу і визначило жанрові і стильові особливості твору.
Але про що б не вів мову О. Довженко, кожна подія оцінюється єдиною міркою: естетичні критерії художника визначаються народною мораллю й етикою, основу якої визначало ставлення до праці, селянин поважав працьовиту людину.