Здавалка
Главная | Обратная связь

Поняття, місце та види юридичного процесу.



ТЕМА 1

ПОНЯТТЯ КОНСТИТУЦІЙНО-ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА УКРАЇНИ

1. Поняття, місце та види юридичного процесу.

2. Поняття, предмет та методи конституційно-процесуального права України, його взаємозв’язок з іншими галузями права.

3. Система конституційно-процесуального права України.

4. Поняття, особливості, властивості та класифікація конституційно-процесуальних норм.

5. Принципи конституційно-процесуального права України.

6. Джерела конституційно-процесуального права України.

Поняття, місце та види юридичного процесу.

 

Відомо, що юридична діяльність є важливим інструментом суспільно-політичного та державно-правового будівництва. Саме тому процесуальна форма будь-якого виду юридичної діяльності у праві має суттєве значення.

Для того, щоб розпочати вивчення конституційно-процесуального права необхідно відповісти на запитання, а що ж таке процес і юридичний процес зокрема? Процес (від лат. рrocessus — проходження, рух) — це сукупність послідовних дій, спрямованих на досягнення певних результатів.

Юридичний процес — це врегульована процесуальними нормами діяльність компетентних органів та осіб, яка спрямована на реалізацію їх прав та обов’язків з метою досягнення певних юридичних наслідків.

Юридичний процес має свої особливості найважливішою з яких є та, що в його рамках, за допомогою процесуальних норм, реалізуються матеріальні норми. Як відомо, природа призначення матеріальних та процесуальних норм у механізмі правового регулювання різна. Матеріальні норми встановлюють суб’єктивні права, юридичні обов’язки та юридичну відповідальність суб’єктів. Процесуальні норми вказують у якому порядку реалізуються ці права та обов’язки і застосовується юридична відповідальність. Тобто можна сказати, що матеріальні норми являються змістом, а процесуальні — формою права. Ось тому в теорії і практиці прийнято вважати, що норми ма­теріального права відображають зміст діяльності державних органів, визначаючи їх правовий статус, а процесуальні норми закріплюють порядок, способи, методи здійснення цієї діяльності шляхом встановлення конкретних ор­ганізаційно-правових (процесуальних) форм реалізації норм матеріального права. Матеріальні норми відпо­відають на питання "що робити?", а процесуальні — "як робити?", взаємозв’язок між ними — це зв’язок змісту і форми. Даний взаємозв’язок настільки тісний, що практично не можливо уявити його складові одне без одного. Недарма кажуть, що процесуальні норми без матеріальних — безпредметні, а матеріальні без процесуальних — безсилі. Скажімо, кримінальна відповідальність залишиться тільки на папері, якщо не буде існувати кримінального процесу (тобто процедури притягнення до кримінальної відповідальності). І навпаки, кримінальний процес був би не потрібним, якщо б не існувало поняття злочину та покарання за його вчинення.

За обсягом процесуальних норм більше ніж матеріальних. До прикладу, для дії такої матеріальної норми, як „право на освіту” видано низку законів, постанов, інструкцій та інших нормативно-правових актів, які покликані це суб’єктивне право реалізувати. Вони врегульовують порядок вступу до вузу, складання іспитів, захисту курсової чи дипломної роботи тощо.

На сьогоднішній день відстоюється декілька різних точок зору щодо місця процесуального права, які зводяться до наступних:

1) існують цивільний, кримінальний, адміністративний процес і поза цими галузями юридичний процес не існує (наприклад, Сорокін В.Д.). Так, ще донедавна вважалось, що застосування процесуальних норм обме­жується сферою кримінального, цивільного та адмі­ністративного права. Для цього, між іншим, були об’єктивні підстави, що обумовлювались характером соціа­лістичного права, де процес, процедура у сфері діяльності державних органів мали другорядне, допоміжне значення;

2) кожній матеріальній галузі має відповідати процесуальна галузь або хоча б підгалузь (наприклад, Горшнєв В.М., Дружков П.С.);

3) у будь-якій матеріально-правовій галузі є процесуальні утворення (інститути) або навіть процесуальні норми, які будучи вкрапленими в зміст матеріально-правових інститутів тим не менш виконують функції процедурного забезпечення реалізації останніх.

Саме останню точку зору підтримує більшість науковців. Дійсно, скажімо Закон України “Про вибори народних депутатів України” містить не тільки матеріальні норми (хто може бути народним депутатом, які є види виборів), але і процесуальні (порядок утворення виборчих дільниць і виборчих комісій, проведення агітації та голосування, встановлення результатів виборів). Іноді зробити чітке розмежування між матеріальним та процесуальним в певному законодавчому акті досить складно.

Види юридичного процесу.

Різні функції зумовлюють істотні відмінності в порядку їх здійснення, відрізняючи законодавчий процес від адміністративного, судового та ін.; відмінності, що визначають диференціацію певних видів правоохоронного процесу.

Існує декілька способів поділу юридичного процесу:

1. За галузевою ознакою юридичний процес поділяється на: конституційний, цивільний, кримінальний, адміністративний і т.д. Юридичний процес у сфері юридичної діяльності, результатом якого є прийняття закону називається законодавчим процесом.

2. У залежності від змісту процесуальних норм і тих правовідносин, які вони регулюють, процесуальне право поділяється на дві великі підсистеми:

а) підсистема процесуальних норм, які регламентують позитивну діяльність державних органів і посадових осіб в рамках регулятивних відносин (наприклад, нормотворча діяльність, фінансовий процес, земельний процес).

б) підсистема процесуальних норм, які регламентують юрисдикційну та іншу охоронну діяльність у рамках охоронюваних правовідносин. Сюди належать процесуальні норми, що встановлюють процедуру притягнення до юридичної відповідальності та застосування заходів державного впливу в різних галузях права.

3. За характером рішень, які приймаються:

а) правотворчий (тобто творення права);

Наслідком правотворчого процесу є прийняття нормативно-правового акту. Найтиповішим прикладом правотворчого процесу є процедура прийняття законів у Верховній Раді України (законодавчий процес). Суб’єктом цього процесу є парламент, Президент України, Кабінет Міністрів України, центральні та місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування.

б) правозастосовчий (тобто застосування права).

Правозастосовчий процес відрізняється тим, що його результат — це прийняття індивідуального акту, а його суб’єктами є юрисдикційні органи (наприклад, прийняття судом рішення у цивільній справі). Якщо в першому випадку ми спостерігаємо за створенням правової норми, то у другому ми цю норму вже застосовуємо.

Різновидністю правозастосовчого процесу є провадження по виконанню правозастосовчих рішень (наприклад, вироків у кримінальних справах, рішень у цивільних справах тощо).

Окремо слід виділити правороз’яснювальний процес. Його особливістю є те, що у ході правороз’яснювальної роботи видаються специфічні юридичні документи — інтерпретаційні правові акти, які за своїм правовим змістом відрізняються і від нормативних, і від індивідуальних нормативно-правових актів, оскільки лише їх роз’яснюють.







©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.