 |
|
Поняття, особливості, властивості та класифікація конституційно-процесуальних норм.
Процесуальні норми — це встановлені або санкціоновані державою загальнообов’язкові правила поведінки процедурного характеру, які регулюють відносини у сфері правоустановчої, правотворчої та правозастосовчої діяльності.
Норми конституційно-процесуального права — це встановлені чи санкціоновані державою загальнообов’язкові правила поведінки, які регулюють відносини між суб’єктами конституційно-процесуальних відносин.
Для норм конституційно-процесуального права характерні ознаки, які мають будь-які норми права. Однак вони мають свої особливості, що зумовлені особливістю конституційно-процесуального права та суспільних відносин, які ним врегульовані:
1) вони носять організаційно-процедурний, управлінський характер;
2) предмет процесуальних норм — це відносини, які складаються у сфері реалізації матеріальних прав та обов’язків;
3) категоричний характер приписів, які адресуються переважно суб’єктам наділеним владними повноваженнями;
4) основною формою реалізації процесуальних норм є їх виконання.
5) процесуальні норми обслуговують матеріально-конституційні й покликані до життя потребами реалізації матеріальних.
6) процесуальні норми являють собою певну систему. Конституційно-процесуальні норми умовно можна поділити на регулятивні та юрисдикційні.
Властивостями норм конституційно-процесуального права є те, що вони:
1) є похідними щодо матеріальних конституційно-правових норм і не можуть існувати поза зв’язками з матеріальними нормами;
2) мають своїм завданням забезпечення відповідних матеріальних норм;
3) є визначальними щодо норм інших процесуальних галузей.
У залежності від способів класифікації конституційно-правових норм їх поділяють:
1) за видами правової діяльності:
- правоустановчі (встановлення загальних начал організації і діяльності державних і місцевих органів);
- правотворчі;
- правозастосовчі.
2) за об’єктом правового регулювання:
- норми, які регулюють процесуальні відносини в політичній, економічні системі (наприклад порядок проведення референдумів);
- норми, які регулюють процесуальну діяльність одного органу;
- норми, які регулюють діяльність державних органів, що знаходяться у відносинах субординації;
- норми, що регулюють діяльність державних органів, які не знаходяться у відносинах субординації;
- норми, які регулюють відносини державного органу, з однієї сторони, та фізичних і юридичних осіб, з іншої.
3) по призначенню та функціональній ролі:
- абсолютно виражені, які безпосередньо регулюють процес, пов’язаний із застосуванням матеріальної норми;
- бланкетні (відсильні), які безпосередньо не врегульовують даний процес, а відсилають до інших норм.
4) за юридичною силою:
- норми Конституції України;
- норми законів України;
- норми підзаконних актів;
- норми міжнародних договорів.
5) за суб’єктом:
- норми адресовані державним органам влади;
- норми адресовані юридичним особам;
- норми адресовані фізичним особам.
6) за дією в часі:
- постійні (діють протягом невизначеного часу);
- тимчасові (норми з обмеженою чинністю).
7) за можливістю вибору поведінки:
- імперативні (наказові);
- диспозитивні.
8) за територіальною ознакою:
- загальнодержавні (діють в межах держави);
- місцеві (діють в межах адміністративно-територіальної одиниці).
9) за характером поведінки:
- зобов’язуючі;
- забороняючі;
- уповноважуючі.
СХЕМА 2