 |
|
Принципи конституційно-процесуального права України.
Під принципами (від лат. рrincipio — основа, початок) в загальнонауковому розумінні слід вважати основні, вихідні положення вчення, теорії. Принцип певної галузі права — це фактично головне правило поведінки, яке проходить “червоною ниткою” через всі норми даної галузі. Формулювання та подальше дотримання принципів є однією з найбільших теоретичних і практичних проблем в Україні, оскільки саме від того, які закріплені принципи, залежить подальша можлива поведінка не тільки державних органів, але й інших суб`єктів конституційного процесу. Особливо яскраво це видно з рішень Верховного Суду України, які стосувалися виборчої кампанії Президента України в 2004 році.
Принцип конституційно-процесуального права України — це вихідні, керівні ідеї, які закріплені в нормах права і якими прийнято зміст конституційно-процесуального права в цілому та які знаходять своє відображення в його окремих процесуальних нормах та інститутах.
Всі принципи існуючи окремо, разом з тим, взаємопов`язані між собою та становлять єдину цілісність, оскільки недотримання одних принципів тягне за собою порушення інших.
Принципи конституційно-процесуального права поділяються на загальні та спеціальні.
Загальні принципи — це такі, які є характерними для всіх галузей права, а не тільки для конституційно-процесуального права. Такими є принципи: законності, при дотриманні пріоритету природних і невід`ємних прав особи; демократизму та гласності; процесуальної рівності; гуманізму; патріотизму; процесуальної справедливості тощо.
Спеціальні принципи — це ті принципи, які притаманні тільки для конституційно-процесуального права України.
1) Принцип компетентності.
Даний принцип полягає в тому, що уповноважені органи можуть вчиняти дії та приймати рішення тільки з питань і в обсягах, передбачених законом. Він тісно пов`язаний з положеннями Конституції України, згідно з якими органи державної влади уповноважені виключно на те, що дозволено законом. У зв’язку з недосконалістю чинного законодавства, виникають випадки, коли органи державної та місцевої влади приймають рішення, що не відносяться до їх компетенції, або приймають компетентні рішення, однак у такий спосіб, який не передбачений законом, аргументуючи вказане відсутністю належного матеріального та процесуального регулювання (наприклад, відсутністю правової норми, яка регулює процедуру прийняття того чи іншого рішення). Виходячи з норм Конституції України такі рішення є неконституційними. Типовим прикладом, є прийняття місцевими радами рішення про продаж земельних ділянок за ціною значно нижчою від експертної оцінки. При цьому аргументація рад зводилася до того, що це не заборонено законом.
2) Принцип процесуальної економії.
Процес, як було вказано раніше, це певна послідовність дій. Однак кількість таких дій має бути мінімальною для досягнення певного позитивного правового результату (сформувати орган влади, прийняти нормативно-правовий акт та інше).
3) Принцип кворуму і більшості при прийнятті колегіальних рішень.
Один з основних постулатів сучасності — керувати має більшість. Для того, щоб забезпечити це правило і встановлено поняття кворуму (мінімальної кількості голосів, за яких може бути прийнято рішення) та правило, що рішення приймає більшість. У залежності від важливості правовідносин рішення можуть прийматися відносною чи абсолютною більшістю.
4) Принцип пропорційності голосування.
Даний принцип тісно пов`язаний з принципом рівності та полягає в тому, що при прийнятті рішень кожен суб`єкт голосування має пропорційно-однакову кількість голосів в порівнянні з іншими суб`єктами конституційно-процесуального права. Скажімо, під час виборів кожен виборець має тільки один голос. Жодному з громадян не дивлячись ні на які обставини не може бути надано перевагу у вигляді двох і більше голосів.
5) Принцип можливості оскарження процедури.
Оскарження будь-якого рішення або дії гарантується Конституцією України. Таке оскарження може здійснюватися до вищестоящого органу або до суду, якщо законом не визначено іншого порядку. При цьому оскаржити можна не тільки прийняте рішення, але й саму процедуру прийняття рішення. Слід відзначити, що незаконність процедури в основному тягне за собою протиправність прийнятого під час цієї процедури рішення, навіть якщо його зміст не суперечить закону.
6) Принцип процесуальної послідовності.
Суть процесу в тому, що це певна послідовність дій. Така послідовність повинна забезпечити та гарантувати обґрунтоване, неупереджене та законне прийняття конкретного рішення. У випадку порушення послідовності може бути знівельовано саму концепцію суті прийняття рішення. Тобто правомірним має бути не тільки кожен окремий етап процесу сам по собі, але ці етапи мають йти в один за одним у послідовності, передбаченій законом. Наприклад, при прийнятті бюджету держави кожен етап є самостійною частиною, але тільки послідовність гарантує прийняття такого бюджету, який необхідний державі та максимально задовольнить інтереси всього суспільства. Так, сама розробка бюджету можлива тільки після прийняття бюджетної резолюції, встановлення доходів і витрат бюджету здійснюється тільки з врахуванням раніше встановленого його дефіциту.
7) Принцип імперативності процедури.
Кожне рішення повинно прийматися тільки в такому порядку, який передбачений законом. Альтернатива тут можлива тільки у тому разі, коли це дозволяє сам закон.
8) Принцип недопустимості процесуальної аналогії.
Будучи в більшості імперативним конституційний процес не може допустити аналогію. Дане пояснюється тим, що жодна інша процесуальна галузь не містить на собі такого навантаження публічних рішень, як конституційний процес; рішень, які в подальшому можуть вплинути на розвиток всього суспільства (скажімо прийняття закону, сформування державного органу і т.п.). Наявність дозволу на аналогію дозволила б зловживати своїми правами та обов`язками тим суб`єктам, які зацікавлені в прийнятті того чи іншого рішення саме в тому порядку, як це їм вигідно, без чітко окресленої процедури.
СХЕМА 3