 |
|
Економічна природа вартості.
Розглядаючи проблему визначення сутності і величини вартості товару, потрібно враховувати існування кількох альтернативних підходів стосовно цього. Ця проблема - чи не найбільш дискусійна в політичній економії.
Понад 200 років (починаючи з XVII століття) формувалася і розвивалася трудова теорія вартості(у працях В. Петті, А. Сміта, Д. Рікардо, К. Маркса та інших її прибічників), яка стверджувала: вартість товару створюється виключно працею, витраченою на його створення, тому ця кількість праці й визначає величину його вартості. Найбільш розвиненим і послідовним є марксистський варіант цієї теорії.
Карл Маркс виходив з того, що товари, які є різними корисностями, прирівнюються між собою лише у відповідності з кількістю суспільної праці(праці визнаної ринком), що витрачається на їх виробництво. Отже, за Марксом, вартість - це кількість суспільної праці, яка міститься в товарі. При обміні вартість проявляється через свою форму - мінову вартість.
У марксовій теорії вартості розрізняються індивідуальната суспільно необхідна праця. Виробники одного й того ж товару витрачають на його створення різну кількість праці (кількість праці вимірюється у годинах) -праці індивідуальної. Але на ринку різні кількості індивідуальної праці усереднюються на основі найбільш типових затрат праці, така кількість праці визнається суспільно необхідною, вона тепер виступає єдиною мірою усіх одиниць даного товару на ринку.
При цьому виграють ті виробники, у кого витрати їх індивідуальної праці на виробництво даного товару менші, ніж суспільно необхідні, і програють ті, у кого вони більші.
З цих позицій, двоїста природа товару, який є поєднанням корисності і вартості, спричиняється двоїстим характером праційого виробника. Стверджується, що з одного боку, - це праця певного виду (вид праці визначається тими засобами і предметами праці, які використовуються, фахом, навичками, досвідом і вмілістю виробника), яку було названо конкретною працею. Конкретна праця створює корисність товару.
З іншого боку, праця - це фізіологічні витрати робочої сили безвідносно до виду праці. За цією ознакою - за витратами робочої сили - можна прирівняти працю виробників цілком різних товарів. У цій якості, на думку Маркса, праця є абстрактною працею, витрати якої і створюють вартість товару. Товари отримують здатність обмінюватися між і собою завдяки оцінці абстрактної суспільної праці - праці, усередненої ринком і втіленої у них.
Водночас, якщо вартість - уречевлена в товарах абстрактна суспільна праця, то її величина визначається кількістю суспільно необхідного ; робочого часу, пересічно витраченого на створення даного товару. Суспільно необхідний робочий час - час, що відповідає пересічним для даного суспільства (галузі) умовам виробництва (середньому рівню вмілості працівників, середній напрузі праці, середньому рівню засобів виробництва).
Суспільно необхідний робочий час - величина мінлива. Вона змінюється під впливом тих чинників, що зменшують індивідуальні витрати праці на окремих підприємствах. До таких чинників трудова теорія вартості відносить продуктивну силу (продуктивність) праці, її інтенсивність і складність.
Продуктивна сила (продуктивність) працівизначається кількістю продукту, створеного за одиницю робочого часу. Вона виявляє обернено пропорційний вплив на величину вартості: збільшення продуктивності праці зменшує витрати абстрактної праці на одиницю товару, отже зменшує й його вартість. І навпаки.
Інтенсивність праці- це ЇЇ напруга, витрати робочої сили за одиницю робочого часу. Вона не впливає на величину вартості окремої одиниці Товару, адже зростання інтенсивності праці рівнозначне відповідному збільшенню робочого часу та кількості створених товарів. Однак інтенсивність праці прямо пропорційно змінює вартість усієї маси товарів.
Складність праці, яка визначається загальною кількістю суспільно необхідної праці, витраченої на підготовку даного працівника, також впливає на величину вартості товару: чим праця складніша, тим більшу вартість за одиницю робочого часу вона створює.
Опоненти трудової концепції вартості трактують вартість як цінністьтовару, даючи йому грошову оцінку, тобто через ціну. При цьому, як правило, враховується дія не тільки праці, а й інших виробничих факторів - капіталу, природних ресурсів (землі), підприємницьких здібностей.
Серед таких теорій вартості широке розповсюдження одержала теорія «трьох факторів, розробку якої на самому початку XIX століття здійснив видатний французький теоретик Ж. Б. Сей.
Жан-Батист Сей, використовуючи деякі висновки Адама Сміта,-припустив, що в створенні вартості товару беруть участь три виробничих фактори - праця, капітал і земля (природні ресурси). Величина вартості утворюється, з одного боку, сумою грошових витрат названих факторів, а з іншого - сумою факторних доходів, тобто доходів на працю (заробітної плати), капітал (прибутку) і землю (ренти), витрачених на створення даного товару. Розширений варіант даної теорії нині знаходиться в основі розрахунку величини (грошової вартості) продукту нації.
Однією з найпоширеніших теорій вартості стала теорія витрат виробництва. її прихильниками у різний час були такі видатні економісти-теоретики, як Т, Мальтус, А. Маршалл, Дж. Б. Кларк, Дж. М. Кейнс та інші.
За цією теорією, вартість товару визначається грошовою сумою витрат підприємства (витрат виробничих факторів) на створення товару. Важливим моментом тут є те, що до витрат виробництва відносять також так званий нормальний прибуток, який відображає витрати ресурсу підприємницьких здібностей. Не важко виявити спорідненість теорії витрат виробництва з теорією «трьох факторів».
Теорія попиту і пропозиціїгрунтується на уявленні, що вартість товару визначається виключно коливаннями ринкової ціни під впливом змін обсягів попиту на нього та його пропозиції. Однак ця теорія, яка повністю ототожнює вартість з ціною, не в змозі пояснити, чим же визначається вартість товару при рівності попиту і пропозиції.
Теорія граничної корисностірозроблялася в останній третині XIX століття представниками маржиналізму - напряму економічної думки, в основі якого знаходився аналіз граничних величин ціни, попиту, прибутку, витрат виробництва тощо, а також суб'єктивний підхід до трактування економічних явищ.
Насамперед йдеться про теоретиків австрійської (К. Менгер, Е. Бьом-Баверк, Ф. Візер) і математичної(В. Джевонс.ІІ. Вальрас та інші) шкіл в економічній теорії. Згодом, наприкінці XIX століття на основі маржиналізму виникла так звана неокласична економічна теорія(А. Маршалл, Дж. Б. Кларк, В. Парёто та інші), яка дещо модифікувала теорію граничної корисності.
У найпростішій інтерпретації теорія граничної корисностівиходить з визначення вартості через споживчу, суб'єктивну оцінку відносного корисного ефекту економічного блага певного виду, його цінності. Іншими словами, цінність (вартість) товару визначається мірою його корисності для споживача. Конкретним виразом цієї суб'єктивної корисності Я корисність граничної одиниціданого блага - одиниці, що задовольняє найменш суттєву потребу в ньому на ринку. Корисність такої граничної одиниці блага було названо граничною корисністю.
Суб'єктивна цінність благ при обміні залежить від найменшої корисності останньої одиниці з запасу даного блага, а гранична корисність -від кількості наявних благ даного виду та інтенсивності їх споживання. За вихідний пункт у визначенні цінності блага, беруться не усереднені витрати праці (суспільні витрати, за марксистським варіантом теорії трудової вартості), а індивідуальні витрати найменш вмілого і найгірш оснащеного працівника (підприємства), продукт якого є граничним -останнім, що ще приймається ринком.
Виявились два напрями розвитку теорії граничної корисності споживчих благ. Так званий кардиналістський напрямзайнятий не зовсім успішними пошуками способів виміру абсолютної величини корисності благ, головного її показника, за допомогою якого можна було б виміряти граничну корисність будь-якого блага, щоб співставити граничні корисності різних видів благ. Більш продуктивний ординалістський напрямвиходить з надання споживчих перевагна ринку.
Співставленням надання переваг покупцями різним благам будується порядкова функція корисності, що дає змогу виявити граничну споживчу перевагу покупця стосовно певного товару. При цьому досліджується гранична корисність не окремого блага, а їх споживчих наборів (комбінацій).
Своєрідним поєднанням теорії граничної корисності благ з теорією витрат виробництва стала теорія граничних витрат виробництва, яка визначає вартість товарів граничними витратами - витратами тих підприємств, що знаходяться на грані збитковості, тобто найвищими витратами галузі. Граничні витрати, за цими поглядами, складають дійсну основу ринкових цін.
Сучасна економічна теорія при визначенні величини вартостінадає перевагу теорії витрат виробництвау поєднанні з ординалістським варіантом теорії граничної корисності, не заглиблюючись в абстрактну сутність вартості. Нині відбулася майже повна відмова від принципів теорії трудової вартості.
Ще один з відомих послідовників Маркса Е. Бернштейн у кінці XIX століття розпочав критику марксистського варіанту трудової теорії, стверджуючи, що саме поняття вартості у тлумаченні Маркса «втрачає будь-яке конкретне значення і перетворюється на суто розумову конструкцію». Повторюючи слова відомого австро-американського економіста першої половини XX століття Й. Шумпетера, можна сказати, що «теорія вартості Рікардо-Маркса давно забута і похована».
Лекція 6.