Здавалка
Главная | Обратная связь

Міжнародні відносини, міжнародна політика. Нац.безпека та нац. інтерес.



Міжнародні ВІДНОСИНИ — це комплекс двосторонніх та багатосторонніх політичних, економічних, дипломатичних, військових, культурних, науково-технічних відносин між державами; історично зумовлена форма інтегративних тенденцій, які виникають у процесі розвитку світового співтовариства, а також форми взаємодії між його суб'єктами. У структурі міжнародної політики вирізняють власне міждержавні відносини та діяльність недержавних суб'єктів (міжнародних організацій і рухів). Міжнародні відносини охоплюють як поведінки держав у їх зовнішніх стосунках, так і всі форми взаємодії між членами різних суспільств незалежно від того, визначаються вони державою чи ні. Визначення міжнародних відносин передбачає: 1. аналіз зовнішньої політики чи політичних стосунків між державами;2.з'ясування усіх аспектів стосунків між різними суспільствами. У науці про міжнародні відносини існують такі напрями: політичний ідеалізм, політичний реалізм, модернізм, транс націоналізм, неомарксизм та неореалізм. За Р. Ароном, міжнародні відносини є відносинами між націями як політичними утвореннями (державами). У їх центрі — міждержавні відносини, які призводять до зіткнення між політичними утвореннями як такими. Міжнародні відносини проявляються через специфічні форми поведінки символічних персонажів — дипломата і солдата, які уособлюють і символізують міжнародні відносини, що будучи насамперед міждержавними, ведуть до дипломатії і війни.

Міжнародна політика- зовнішня політика- курс держави в міжнародних справах, що забезпечує специфічними засобами і методами захист її суверенітету, незалежності,нац.інтересів. виконує функції: 1. захисну – полягає у пристосуванні зовнішньополітичної стратегії держави до системи міжнародних відн.; 2. інформаційно- представницька- створення позитивного іміджу держави у світовому товаристві. 3. регулююча- створення сприятливих зовн.політ.умов для діяльності держави щодо збереження ріноваги і системі звязків. На сьогодні актуальною є проблема створення нової, пост біполярної, системи міжнародних стосунків. Це зумовлено не лише закінченням «холодної війни», й появою нових суб'єктів світової політики, що діють поряд з традиційними, — державою-нацією. Однак глобалізаційні інтеграційні процеси зумовлюють цілісність і взаємозалежність світу, що вступають в протиріччя з політичною фрагментацією системи держав - націй і спричинюють добровільну передачу державами частини свого суверенітету наднаціональним органам, змінюючи чинники силового впливу, — перехід від грубого силового впливу до більш м'яких його форм. Звідси — необхідність перегляду деяких аксіоматичних (для біполярного світу) положень світової політики, а саме: принципів національного та державного суверенітету і невтручання у внутрішні справи держави (миротворчість власне і є порушенням цих принципів); принципу розрізнення внутрішньої і зовнішньої політики, оскільки транснаціональні корпорації та міжнародні економічні організації підривають як монополію на здійснення внутрішньої політики, свідченням чого є міжнародний тероризм, діяльність мафіозних структур, наркобізнесу. Нині існують дві парадигми розвитку міжнародних відносин, а саме: геополітична і геоекономічна. Перша передбачає захист національних інтересів шляхом недопущення іноземного втручання у внутрішні справи країни, забезпечення недоторканості національних кордонів та відстоювання певних ідеологічних позицій. Друга — шляхом забезпечення високих темпів економічного зростання через інтернаціоналізацію господарських зв'язків та поступового розмивання національних кордонів. Національна безпека- державна політика, скерована на створення внутрішніх і міжнародних умов, сприятливих для збереження чи зміцнення життєво важливих національних цінностей; це стан, що забезпечує захищеність інтересів народу й держави, суспільства та кожного його громадянина.

– це міра реального рівня прав і свобод членів людського співтовариства (громадян) відповідної цьому співтовариству держави. Основними показниками національної безпеки можна визнати такі чинники:

- національну незалежність і суверенітет, територіальну цілісність держави;

- розвиненість громадянського суспільства, рівень демократизму, сформованість та дієвість законодавчої бази правової держави, захищеність особи;

- економічні можливості держави;

- стан збройних сил, їхню боєздатність та боєготовність;

- національне визначення та самобутність;

- розвиток національної самосвідомості та культури;

- наявність загальної стратегії національного розвитку, "національної ідеї", загальновизнаної мети;

- національну згоду і єдність;

- внутрішньополітичну стабільність;

- готовність та здатність політичних сил реалізувати загальновизначені цілі.

Вся зовнішньополітична діяльність держав виражається насамперед у прагненні відстоювати свої дійсні чи надумані національні інтереси. При цьому національний інтерес є усвідомленням і відображенням державних потреб, які відстоюються лідерами даноїдержави. Тому фактично під національним інтересом треба розуміти національне-державний інтерес. Традиційно головний національно-державний інтерес включає три основних елементи:

- воєнна безпека;

- економічне процвітання і розвиток;

- державний суверенітет як основа контролю над певною територією та населенням.

39.Концепції, ознаки та форми демократії. Особливості здійснення демократії в

Україні.

Першою концепцією була класична ліберальна демократія, яка ґрунтується на принципах демократії. Головна ідея лібералізму — індивідуальна свобода. На перший план ставиться громадянська свобода як незалежність особистого життя індивіда від політичної влади. Забезпечення громадянської свободи ґрунтується на реалізації передусім особистих прав і свобод індивіда. Ліберальна демократія відображена у запропонованій президентом США Авраамом Лінкольном формулі: правління народу, обране народом і для народу. Концепція плюралістичної демократії (від лат. pluralis — множинний) ґрунтується на врахуванні всієї множинності, багатоманітності соціальних інтересів. Основна ознака - відкритий характер прийняття рішень через представницькі органи влади. Концепція плюралістичної демократії була найвпливовішою у 60-ті — на початку 70-х років XX ст. Зростання політичного впливу об'єднань підприємців і профспілок спричинило появу концепції корпоративної демократії. Корпорація (від лат. corporatio — об'єднання) — це сукупність осіб, об'єднаних на основі цехових, кастових, комерційних та інших інтересів. У країнах Заходу корпораціями називають, зокрема, акціонерні товариства, профспілкові об'єднання та організації місцевої влади. Політика має здійснюватись за участю держави та обмеженої кількості наймасовіших і найвпливовіших організацій. Така політика дістала назву політики соціального партнерства. Партисипітарна демократія — це демократія участі – це пірамідальна система з прямою демократією в основі та представницькою демократією вище від неї. Інші концепції демократії: ринкова, плебісцитарна, консенсусна, референдумна та ін. Окрему групу складають концепції елітарної демократії як намагання поєднати несумісні, на перший погляд, теорію демократії і теорію еліт. Основними ознаками демократичного політичного режиму є: наявність конституції; поділ влади на законодавчу, виконавчу та судову з визначенням функціональних прерогатив кожної з них; вільна діяльність політичних і громадських організацій; обов´язкова виборність органів влади, розмежування державної сфери та сфери громадянського суспільства, економічний та політичний, ідеологічний плюралізм.

Форми демократії за участі народу у здійсненні влади: 1. Пряма демократія - між волею народу і її втіленням у рішення немає опосередкованих ланок: народ сам бере участь в обговоренні і прийнятті рішень (референдум). 2. Представницька (репрезентативна) демократія - воля народу виражається через інститут посередників - депутати, політичні лідери.

На сучасному етапі розвитку наявні деякі елементи демократії в Україні, наприклад: розподіл влад, багатопартійність, вибори на альтернативній основі, можливість відкрито критикувати владу, наявність недержавних засобів масової інформації, плюралізм думок щодо питань державного будівництва, наявність опозиційних політичних сил. Така ситуація пояснюється тим, що своєчасно не була розроблена послідовність і стратегія проведення політичних і економічних реформ; не були належним чином проаналізовані закономірності перехідного періоду; а головне – не була запропонована та модель демократії, яка б відповідала потребам українського суспільства.







©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.