Здавалка
Главная | Обратная связь

Політичні орієнтації та політична культура.



Політична культура – це сукупність індивідуальних стосунків і орієнтацій до політичних об‘єктів, які базуються на певному рівні політичної ідеології та суспільної психології. Політична культура формується на протязі життя багатьох генерацій і обіймає ідеї, переконання, концепції щодо взаємосто-сунків різних суспільно-політичних інституцій, політичні традиції, звички, норми політичної практики, індивідуальній та громадський досвід, емоції. Це такожорієнтації та установки людей щодо влади, політичної системи в цілому, це принципи взаємостосунків поміж окремою людиною, суспільст-вом та державою. Можна сказати, що політична культура – це єдність об‘єк-тивних соціально-нормативних компонентів свідомості, поведінки та суб‘єк-тивних умов, що відбивають те, як люди реагують на політичне життя. Еле-менти політичної культури обумовлені соціально-економічними, національ-но-культурними, суспільно-історичними чинниками, характеризуються від-носно сталістю й змінюються лише в процесі глибоких зрушень у суспіль-ному житті.

 

40. Монархічно-гетьманська концепція В.Липинського.

Серед політичних доктрин України у XX ст. значне місце посідає монархічно-гетьманська концепція В'ячеслава Липинського (1882—1931). Він вважав, що здобуття Україною державної незалежності можливе через попереднє спадкове монархічне правління. Гетьман є «національним прапором», живим символом України, навколо якого гуртується все населення, а головним чинником державобудівництва є, на його думку, встановлення правової монархії в традиційній гетьманській формі. Але ця монархія, як вважав Липинський, суттєво відрізняється від московської, що спиралася на насилля й необмежену владу царя, а також від польської, де король завжди був маріонеткою шляхти. Його ще вважають одним із засновників українського консерватизму, який поділяли окремі знані представники політичної думки. Базові характеристики цієї течії зазначені у табл. В. Липинський виділяв три основні державні форми: 1) демократія з республікою; 2) охлократія з диктатурою; 3) класократія з правовою, обмеженою законом монархією(є найбільш придатною для України) Липинський це пояснює тим, що вибори до демократичної республіки (парламенту) — це політична бутафорія. Для українського руху, він міркував, можуть стати фатальними гасла демократії й громадянського суспільства, оскільки вони спричинять штучне копіювання демократії за взірцями інших країн, а політична культура однієї нації не може бути механічно перейнята іншою. В. Липинський вважав, що основна умова створення української державності— це єдність: релігійна, регіональна, політична, організаційна, національна. Справу української державності завжди губила відсутність єдності між українцями (галицько-наддніпрянський антагонізм). Здобуття державності багато в чому залежить від організації провідної верстви, від її згуртованості. Але потрібно спочатку виплекати її. Народ, що не вміє відтворити власних «панів», тобто провідної верстви, змушений навіки коритися чужим панам.

41. Політична культура у політичній системі суспільства.

Політична культура є складовою політичної системи. Вона впливає на форми, функціонування і розвиток політичних інститутів, зумовлює політичну поведінку широких мас. Стійкість і життєздатність будь-якої політичної системи залежить від ступеня відповідності її цінностей цінностям політичної культури більшості громадян. Ставлення людей до інститутів політичної системи, правлячої еліти, політичних лідерів, взагалі до всіх політичних явищ і процесів відбувається під впливом їхньої політичної культури. Цим пояснюється, зокрема, те, що один і той самий тип політичної системи виявляється прийнятним в одному суспільстві і неприйнятним в іншому. Особливо важливу роль у функціонуванні політичної системи відіграє єдність, або однорідність, політичної культури, з якою безпосередньо пов'язана стабільність суспільства. Внаслідок соціальної різнорідності суспільства його політична культура складається з багатьох різних часткових культур або субкультур — класових, етнічних, демографічних, професійних, регіональних, релігійних тощо. Політична субкультура — це сукупність таких стереотипів політичної свідомості й поведінки, які значно відрізняються від загальних, домінуючих у суспільстві. В одному разі відмінності часткових культур від загальної політичної культури суспільства не мають принципового характеру, і часткові культури інтегруються в загальну як субкультури. В іншому разі часткові культури настільки відрізняються від загальної політичної культури, що виступають як контркультура. Це означає, що в кожному суспільстві можуть існувати одночасно кілька політичних культур: домінуюча, або загальна, політична культура, субкультури і контркультура.

 

42.Політичні конфлікти: виникнення, функції, типологія, шляхи подолання.

Політ. конфлікт – це зіткнення протилежних сил і поглядів, зумовлене взаємодією політичних інтересів. Виникають через: надмірну централізацію державної влади; наявність розгалуженої системи таємних і відкритих організацій влади, які здійснюють свій вплив на всі соціальні прошарки, всі сфери суспільного життя, а це не може не породжувати опір владі, дисидентство, еміграцію; відсутність можливості легальної політичної протидії існуючій владі; всезагальну ідеологізацію суспільного життя і жорстоку "боротьбу" із інакомислячими; жорсткий контроль над отриманням, обробкою і розповсюдженням інформації і на цьому грунті не випадкове виникнення різних "самовидавництв"; розрив між декларованими принципами і фактичною стороною політики, яка проводиться, між словом і справою; подвійний стандарт в політиці, ідеології, житті, моралі; відсутність діючого механізму впливу громадян на політику держави і, як наслідок, невдоволеність у простих людей існуючим способом життя.

У ліберально-демократичних режимах соціально-політичні конфлікти виникають через нерівне положення, яке займають люди в "координованих системах", де одні управляють і командують, другі — вимушені підпорядковуватись і виконувати вказівки. Іншими словами, політичний конфлікт виникає через питання влади. Функції: позитивні (вибух емоцій, люди краще пізнають одне одного, трансформація ворожих стосунків у стосунки співпраці, соціальний конфлікт стимулює соціальні зміни) і негативні (як свідчить історія, війни, революції, страйки і їм подібні суспільно-політичні конфлікти так чи інакше сприяють досягненню прогресу чи регресивним перетворенням). У сучасній політичній літературі існують різні типології політичних конфліктів, що відображають складність і багатогранність політичної дійсності. З погляду масштабів і рівнів прояву політичних конфліктів, розрізняють: -Зовнішньополітичні конфлікти — це конфлікти між двома або кількома державами за сфери впливу і панування на світовій арені. Вони можуть виникнути внаслідок розбіжності територіальних, економічних, військових та інших інтересів між державами. -Внутрішньодержавні конфлікти можуть виникнути між політичною елітою і масами. Це відбувається тоді, коли правляча еліта не виражає корінних інтересів більшості, знаходиться на службі інтересів меншості. Тоді політичну еліту маси вважають антинародною хунтою. Особливе місце в міжкласових внутрішньополітичних конфліктах належить таким їх видам: повстання, політичний страйк, путч, громадянська непокора, заколот, змова, переворот. У процесі політичної практики було вироблено шляхи подолання конфліктів:– соціальне маневрування – перерозподіл частини суспільного продукту в інтересах опозиції. – політичне маневрування – охоплює широкий спектр заходів щодо забезпечення перетворення різних інтересів на стійкий політичний альянс, який фактично сприятиме функціонуванню існуючої політичної влади. –політичне маніпулювання, тобто цілеспрямований вплив на суспільну свідомість, передусім через канали масової комунікації. – інтеграція в політичну систему контреліти. – послаблення опозиції. – силовий тиск.

43. Особливості політичної системи сучасної України.

Політична система України характеризується як:

- перехідна від неправового до правового типу;

- легітимна для більшості населення;

- перехідна до втілення консесуальної моделі соціальних конфліктів (але при збереженні можливості на практиці суто конфронтаційної моделі);

- миролюбна, неагресивна;

- позбавлена власної глобальної (загальнопланетарної) системи забезпечення національних інтересів;

- система, яка поки що нездатна забезпечити зростання рівня й якості добробуту усіх основних верств населення, але яка зберігає елементи "соціальної держави ";

- світська (на відміну від релігійної чи атеїстичної);

- етатизована (одержавлена);

- система з недостатньо високим інтелектуальним рівнем політики;

- система з політичним домінуванням певних соціальних верств "реформованої традиційної номенклатури", нової "номенклатури " та ін.

Основними напрямками формування і розвитку політичної системи України є:

- побудова демократичної соціальної правової держави;

- утвердження громадянського суспільства;

- подальший розвиток й вдосконалення політичних відносин, політичних принципів та норм;

- зростання політичної свідомості та політичної культури суспільства і особи;

- вдосконалення діяльності засобів масової інформації.

 

44.Національна свідомість і демократизм.

Національна свідомість - це сукупність соціальних, економічних, політичних, моральних, етичних, філософських, релігійних поглядів, норм поведінки, звичаїв і традицій, ціннісних орієнтацій та ідеалів, в яких виявляються особливості життєдіяльності націй та етносів. До національної свідомості належать цінності внутрішньонаціональних і міжнаціональних відносин. Основні складові нац. свідомості: сприйняття оточуючого світу та ставлення до нього; усвідомлення національно-етнічної належності; ставлення до історії та культури своєї національно-етнічної спільноти; ставлення до представників інших націй і національностей; патріотичні почуття та патріотична самосвідомість; усвідомлення національно-державної спільності. Виокремлюють два рівні національної свідомості: 1) буденна свідомість - повсякденні потреби, інтереси, система цінностей, установок, почуттів і настроїв і т. ін., які виявляються у національному характері людей; звичаї та традиції, в яких закодована соціальна пам'ять народу і які виступають нормативами його діяльності, передаючись із покоління в покоління; 2) теоретична свідомість - узагальнена, науково обґрунтована, соціально-політично зорієнтована система поглядів про життєвий шлях, місце і цілі розвитку нації. Структура теоретичної свідомості містить: 1. норми, цінності та зразки поведінки представників певної національно-етнічної спільноти; 2. ідеологію нації; 3. національну ідею.

Основою національної свідомості виступає національна самосвідомість.

Демократизм - демократи (альфа, гамма) сприймають людину через його індивідуальні якості, ставлення до людини у демократа не базується на його приналежність до якої-небудь групи.

 

45.Громадсько-політичні організації і рухи в житті суспільства.

Громадсько-політичні об'єднання — це порівняно впорядкована діяльність значних груп людей, спільність інтересів яких випливає з їх ролі в системі суспільних відносин. Громадсько-політичні об'єднання виникають переважно як організації груп та окремих громадян, між якими встановлюється свідомий зв'язок і систематичне співробітництво заради досягнення певної мети на підставі спільних політичних інтересів. Після вирішення поставлених завдань такі рухи або розпадаються, або консолідуються в нові політичні партії. У своїй діяльності громадсько-політичні рухи можуть керуватися вузькими, загальнонаціональними або загальнолюдськими завданнями чи інтересами. Стадії розвитку громадсько-політичних рухів: 1. Створення передумов виникнення громадсько-політичних рухів. 2. Артикуляція політичних прагнень, наслідком якої є поява певних програмних документів. 3. Розвиток політичної діяльності— залучення до руху нових прихильників шляхом пропаганди програмних настанов, цілей і методів їх досягнення. 4. Затухання руху — повне припинення діяльності руху або утворення на його основі політичної партії. Оскільки громадсько-політичні рухи різні за своїми характеристиками, їх можна класифікувати по-різному. Згідно з Блумером, громадсько-політичні рухи бувають: 1. Загальними — робітничий, жіночий, молодіжний - мають за мету зміну людських цінностей та здійснення культурних перетворень.2. Специфічними — реформаторські та революційні. Чітко визначена мета і структура; формують «певну філософію». 3. Експресивними— релігійні рухи. Роль громадських політичних рухів: 1. На їхньому ґрунті виникають нові політичні партії, формуються контреліти. 2. Є індикаторами незадоволення суспільних потреб. 3. Є стабілізаторами і дестабілізаторами життя сусп.

 

46.Сутність, ідейні витоки та ознаки тоталітаризму.

Термін "тоталітаризм" (від лат. "totaliter" — цілковито, повністю) ввів італ. філософ Д. Джентіле, який вважав, що держава, відіграючи першорядну роль в долі нації, повинна мати необмежену владу і встановити всеохоплюючий, тотальний державний контроль над суспільством. Пізніше цей термін використав лідер італ. фашистів Б. Муссоліні для характеристики свого руху, який мав на меті створення тоталітарної держави. Осмислення реальної практики тоталітарних держав розпочалося в 50—60-х роках XX ст. Реальне втілення тоталітарних моделей в практику стало можливим за наявності таких передумов (причин): 1. Соціокультурну динаміку періоду індустріалізації: руйнування традиційних структур, посилення соціальних функцій держави, можливість за допомогою ЗМІ маніпулювати суспільною свідомістю. 2. Виникнення тоталітаризму пов'язують з масовізацією суспільного життя, виходом на політичну арену людини-натовпу (X. Ортега-і- Гассет, Ф. Ніцше). 3. Ідейні витоки тоталітаризму бачать в галузі політичної філософії таких мислителів як Платон, Г. Бабеф, Ж.-Ж. Руссо, Г. Гегель, К. Маркс, В. Ленін та ін. їх моделі майбутнього, на думку російського філософа М.Бердяєва, завжди утопічні. А утопії, в свою чергу, є тоталітарними і ворожими свободі й демократії. 4. Суб'єктивні умови тоталітаризму — масові соціальні фрустрації, які виникли внаслідок порушення традиційних цінностей, вимушеної самотності, соціального відчуження. В результаті таких змін у більшості людей з'являється психологічний механізм "втечі від свободи" (Ф. Достоєвський "Міф про Великого Інквізитора" з "Братів Карамазових", Е. Фромм "Втеча від свободи").б. Причини тоталітаризму кореняться в націоналізмі та антисемітизмі. Основні ознаки тот. режиму: 1. Політична система ґрунтується на ідеології, яка пронизує всі сфери життя суспільства. Відкрита незгода з нею карається як найтяжчий злочин. 2. Основною ланкою в політичній структурі суспільства є єдина масова політична партія на чолі з лідером, як правило, харизматичного типу. Політизуючи всі органи державної влади, партія зрощується з державою. 3. Управління здійснюється через терор, який направляє партія і таємна поліція. 4. ЗМІ - під монопольним контролем держави, що дозволяє маніпулювати суспільною свідомістю творити її. 5. Армія контролюється партією і урядом. 6. Державний контроль над економічною сферою суспільства (державна власність, командно-адміністративна система управління економікою тощо). Отже, тоталітаризм — це режим всеохоплюючого репресивного примусу громадян до виконання владної волі, цілковитого державного контролю за діяльністю окремих громадян, їх об'єднань, соціальних груп та інститутів.

47. Особливості формування політичної культури в Україні

В сучасній Україні відбувається процес переходу від одного типу і виду політичної культури до іншого. Цей процес хвилеподібний, точиться боротьба традицій, звичаїв, норм. При цьому слід розуміти, що рух до демократичної правової держави не передбачає відразу і становлення нової демократичної культури. Це суперечливий процес.

Особливо актуальне питання сьогодення в Україні — проблеми політичного діалогу та політичних дискусій. Трагедія в тому, що тривалий час у нас прищеплювали класово-нігілістичне ставлення до культури. Те, що називалося соціалістичною культурою, насправді нею не було. Це був пропагандистський механізм, утворений на базі спотвореної, вульгарної ідеології. Джерелом політичної культури вважалася пролетарська культура, а оскільки чистої безпосередньої такої культури не було і не могло бути, то це виявилося певним чином узаконеним безкультур'ям.

Чим людина культурніша в широкому розумінні, тим менше вона переконана у своїх знаннях, тим чутливіша до чужої думки, філософії, поглядів. Важливе місце має політичний діалог представників суспільно-політичних течій з різною ідеологією. Розглядаючи проблеми формування політичної культури в Україні на сучасному етапі, треба мати на увазі, що тоталітарна культура сама по собі не розпадеться. Вона має своїх носіїв серед політичних діячів (хоча би представників колишньої партійної державної номенклатури), свою базу в існуючих старих економічних структурах, свою опору в догматичних політичних стереотипах. Тому потрібна творча робота, спрямована на створення і утвердження демократичної політичної культури, яка б передбачала:

— визначення змісту і шляхів та способів державотворення;

— утвердження в суспільстві, у політичній діяльності орієнтацій на повагу до людини як найвищої цінності, підвищення дієвості інститутів, що забезпечують реалізацію цієї цінності;

— орієнтацію не тільки на державу, а й на громадянське суспільство, створення передумов для верховенства права й закону;

— утвердження у політичних відносинах толерантності, політичного плюралізму;

— широке використання зарубіжного досвіду у формуванні політичної культури, зокрема у справі досягнення громадянської злагоди, політичного консенсусу, компромісів, діяльності політичної опозиції, способів розв'язання різних конфліктів, організації електорального процесу, функціонування урядових і неурядових організацій.

Сучасні процеси формування демократичної політичної культури є складовою частиною національного відродження України. Існує взаємозв'язок між зростанням національної та історичної свідомості і політичної культури народу.

Отже, політична культура відображає досягнутий рівень впровадження культури в політичну діяльність і політичну свідомість, в культуру суспільства і особи. Рівень політичної культури має важливе значення на кожному історичному етапі розвитку будь-якого суспільства







©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.