 |
|
Державотворчі процеси в житті запорізького козацтва. Конституція П.Орлика.
Запоріжська Січ розпочала своє формування в основному з українських
селян-втікачів та міської бідноти в кінці ХV століття. Її жителі -
козаки, (тобто вільні люди) майже сестематично вели боротьбу проти
турецько-татарських завойовників. Але вони і самі часто здійснювали
напади на Крим, нерідко просуваючись до території Турції до
Константинополя (Стамбула).До кінця ХVІ - початку ХVІІ століть Запоріжська Січ перетворилась в
оригінальну воєнну общину, якої не знала ні одна країна світу, а до
ХVІІІ століття у ній почали утворюватись елементи державності.
У Запоріжській Січі було багато своєрідного, оригінального. Оригінальним
було і відправлення правосуддя. Правда, архівні матеріали, по свідченням
чисельних істориків і юристів ХVІІІ - ХІХ століть, безповоротньо
втрачені, а ті залишки, які вціліли, не дають можливості відтворити
повну картину про правосуддя в Запоріжській Січі. Ми користувались
роботами істориків та юристів, в яких в тій чи іншій степені зачіпались
ці питання. Історія здійснення правосуддя в Запоріжській Січі
радянськими юристами спеціальним дослідженням не піддавалась, а серед
дореволюційних авторів необхідно мати на увазі роботи Грушевського,
Яворницького, Скальського, Ригельмана, Скальковського, Слабченко,
Міллера, Наріжного, Лазаревського, Кістякова, Теліченко, Багалея та
інших.
Особливе значення для розвитку української державності мало формування
звичаєвого права в житті тих українських селян, які тікали від панського
гніту на віддалені від властей простори середнього і нижнього
Піддніпров’я, Лівобережжя і називали себе козаками. Виникло навіть нове
поняття - «козацьке право» сукупність правових звичаїв, більшість з яких
склалася в Запорізкій Січі. Звичаєве право запорозьких козаків
залишається мало дослідженим.
До характерних рис козацького права можна віднести його суворість.
Запорожці поблажливо ставилися до минулого осіб, які прагнули записатися
в козаки, але за порушення запорозьких порядків встановлювали суворі
покарання: смертну кару (як просту так і кваліфіковану), тілесні
покарання, вигнання злочинців за межі Запорозьких Вольностей.
У кримінально-правовій практиці Запорожжя широко застосовувалися
тілесні покарання. Вони характеризувалися простотою і одноманітністю
видів при відсутності вишукуваності виконання, яке було харктерне для
Західної Європи1. Залежно від мети тілесні покарання поділялися на
болючі і калічницькі. Найчастіше запорожці застосовували биття злочинців
киями біля ганебного стовба. Залежно від обставин це покарання від
легкої форми - простого биття киями - могло перейти в «жорстоке,
нещадне» биття, яке призводило до смерті злочинця.
Аналіз документів свідчить, що козацьке право було становим,
корпоративним правом. Захищаючи військово-політичну організацію во-політичну організацію
запорозького козацтва, воно встановлювало різний правовий статус окремих
груп населення Запорозьких Вольностей: січовиків (козаки, які постійно
проживали на території Запорізької Січі), сиднюків (козаки, які
проживали на території Запорозьких Вольностей у зимівниках), посполитих
(селяни, піддані Війська Запорізького, які за користування землею
платили податок Кошу), сторонніх осіб. Про це, зокрема, свідчить система
покарань за окремі види злочинів.
За своїм змістом, норми звичаєвого права запоріжців можна умовно
поділити на дві частини : «право публічне» і «право приватне». Публічне
право запорозьких козаків - це своєрідний військовий статут, який
регулював найважливіші суспільні відносини запорозької громади:
військово-адміністративний устрій (порядок виборів і функціонування
органів влади і управління), воєнні справи, порядок володіння і
користування землею, угіддями, спільним нерухомим і рухомим майном,
порядок судочинства, встановлював відповідальність за злочини та ін.
Приватне право регулювало відносини цивільно-правового характеру: право
власності на особисте нерухоме і рухоме майно, різноманітні угоди,
відповідальність за заподіяння шкоди тощо.
Конститу́ція Пили́па О́рлика — договір гетьмана Війська Запорозького Пилипа Орлика зі старшиною та козацтвом Війська (від усієї старшини та козацтва конституцію Орлика підписав кошовий отаман Кость Гордієнко), який визначав права і обов'язки усіх членів Війська. Укладений 1710 року. Затверджений шведським королем Карлом XII. Написаний латиною і староукраїнською. Складається з преамбули та 16 статей. Пам'ятка української політико-філософської та правової думки. За оцінкою українських істориків є однією з перших європейських конституцій нового часу .Чинності не набула, оскільки була написана в умовах вигнання.
У тексті документа її автори називають територію держави Малою Руссю, Військом Запорозьким, Україною.
Законодавча влада надається Генеральній Раді, що виконує роль парламенту, до якої входять генеральні старшини, цивільні полковники від міст, генеральні радники (делегати від полків з людей розважливих і заслужених), полкові старшини, сотники та представники від Запорозької Січі (стаття 6). Генеральній Раді належало працювати сесійно, тричі на рік — в січні (на Різдво Христове), квітні (на Великдень) і жовтні (на Покрову). На своїх зборах Генеральна Рада розглядає питання про безпеку держави, спільне благо, інші громадські справи, заслуховує звіти гетьмана, питання про недовіру йому, за поданням гетьмана обирає генеральну старшину.
Найвищу виконавчу владу мав гетьман, влада якого була довічною. У період між сесійними зборами Генеральної Ради виконував її повноваження. Можливості гетьмана і його владні повноваження було значно обмежені статтями 6, 7 і 8. Відповідно до цих положень гетьман не мав права розпоряджатися державним скарбом та землями, проводити власну кадрову політику, вести самостійну зовнішню політику. Йому також було заборонено створювати якусь власну адміністрацію, він не міг застосовувати покарання до винних. Для задоволення матеріальних потреб гетьманові виділялись певні рангові маєтності з чітко визначеними прибутками, проте лише на час його перебування на посаді.