 |
|
Глава 12 Судові витрати
§ 1. Поняття, функції та види судових витрат
У цивільному процесі історично склався інститут судових витрат, який встановлює «оплатність» процесу судового захисту прав та інтересів, що охороняються законом. Кошти на утримання судової системи можуть бути одержані лише з двох джерел: державне забезпечення та забезпечення Заінтересованими у справі сторонами. Забезпечення правосуддя із першого джерела обгрунтоване визнанням правосуддя одним із видів державної влади в Україні (ч. 1 ст. 6 Конституції), а також визнанням правосуддя як невід'ємної функції держави. Забезпечення правосуддя повністю із другого джерела обумовлює утворення альтернативної державному правосуддю системи вирішення спорів та захисту порушених прав.
Процесуальний закон не містить визначення судових витрат. Під судовими витратами в широкому розумінні треба розуміти кошти, необхідні для утримання судової системи для охорони і захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб та держави. Судові витрати у вузькому розумінні становлять собою витрати, які несуть сторони, треті особи із самостійними вимогами у справах позовного провадження, заявники і заінтересовані особи в справах окремого провадження, стягувач і боржник у справах наказного провадження, за вчинення цивільних процесуальних дій, пов'язаних із розглядом справи в порядку цивільного судочинства.
Правова природа судових витрат визначає специфіку джерела їх правового регулювання. Основним джерелом регулювання судових витрат є норми ЦПК (глава 8 розділу 1 ст. ст. 79 — 89), ст. 99, ч. 5 ст. 119, ч. ч. 1, 2 ст. 121, п. 6 ч. 1 ст. 214, п. 4 ч. 1 ст. 215, ч. б ст. 229, ч. 7 ст. 235, ч. 2 ст. 240, ч. 4 ст. 255, п. 9 ч. 1 ст. 293, ч. 2 ст. 297, ч. 2 ст. 327, ч. ч. 4, 5 ст. 355, ч. 3 ст. 368, ст. 409, п. п. 2, 5 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення»). Регулювання судових витрат підпадає під дію норм процесуального права.
Це пояснюється тим, що юрисдикція цивільно-правових норм визначається не лише за об'єктом регулювання — відносини з приводу матеріальних благ, а й за суб'єктами регулювання — учасникам цивільного обороту. У відносинах з приводу судових витрат особи виступають не як учасники цивільного обороту, а як учасники цивільного процесу. Майнові відносини учасників цивільного обороту регулюються нормами цивільного права, а майнові відносини учасників цивільного процесу — нормами цивільного процесуального права стосовно судових витрат.
Покладання судових витрат на сторони в цивільному процесі покликане відшкодувати витрати, які несе держава у зв'язку зі здійсненням правосуддя у цивільних справах, а також виграти добросовісних учасників цивільних процесуальних правовідносин. У цьому випадку інститут судових витрат виконує компенсаційну (відновлювальну) функцію. Оскільки мають місце випадки необгрунтованих звернень за судовим захистом (так зване «сутяжництво»), інститут судових витрат покликаний їм запобігші У цьому виявляється його превентивна (запобіжна) функція.
Частина 1 ст. 79 ЦПК поділяє судові витрати на судовий збір та витрати, пов'язані з розглядом справи. Розмір витрат, пов'язаних з розглядом справи в суді, па відміну від судового збору залежить не від ціпи заявлених позовних вимог та їх характеру, а від фактичних витрат, пов'язаних із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та з виконанням ними певних функцій, а також з проведенням судових експертиз.
Відповідно до ч. 3 ст. 79 ЦПК до витрат, пов'язаних із розглядом судової справи, належать:
1) витрати на інформаційно-технічне забезпечення;
2) витрати на правову допомогу;
3) витрати сторін та їх представників, що пов'язані з явкою до суду;
4) витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз;
5) витрати, пов'язані з проведенням огляду доказів за місцем їх знаходження та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи.
Судовий збір і витрати на інформаційно-технічне забезпечення мають сплачуватися до початку провадження у справі, їх сплата є умовою початку такого провадження. Несплата судового збору або витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи зумовлює залишення позовної заяви без руху, про що постановляється відповідна ухвала (ч. 1 ст. 121 ЦПК). Інші судові витрати пов'язані з провадженням у вже розпочатій справі.
§ 2. Судовий збір
Судовий збір — новий інститут для цивільного процесу та в цілому для судочинства України. Він замінив у цивільному судочинстві державне мито, передбачене ЦПК 1963 р.
Відповідно до п. 27 ч. 1 ст. 14 Закону від 25 червня 1991 р. «Про систему оподаткування» (в редакції Закону від 18 лютого 1.997 р.) судовий збір належить до загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів).
Як і судові втрати в цілому, судовий збір виконує кілька функцій: відновлювальну (компенсаційну) та превентивну (запобіжну).
Згідно з ч. 2 ст. 7.9 ЦПК розмір судового збору, порядок його сплати та звільнення від сплати встановлюється законом. На сьогодні немає закону, який регулював би ці питання.
Відповідно до я. 5 розділу XI ЦПК «Прикінцеві та перехідні положення» до набрання чинності законом, який регулює порядок сплати і розміри судового збору, судовий збір при зверненні до суду сплачується у порядку і розмірах, встановлених законодавством для державного мита. Державне мито, що сплачується сьогодні при зверненні до суду, також виконує в цивільному процесі зазначені вище функції.
На сьогодні питання розміру державного мита, порядок його обчислення й сплати регулюються Декретом Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 р. № 7-93 «Про державне мито» (далі — Декрет), Інструкцією про порядок обчислення та справляння державного мита, затвердженою наказом Головної державної податкової інспекції України від 22 квітня 1993 р. № 15, а також у певній частині нормами ЦПК 1963 р. Відповідно до Закону «Про систему оподаткування» державне мито (п. 6 ч. 1 ст. 14) і судовий збір (п. 27 ч. 1 ст. 14) є загальнодержавними податками. Вони надходять не в розпорядження судів, а до бюджетів місцевого самоврядування (ст. б Декрету). Тобто кошти, отримані як державне мито, «розмиваються» і не спрямовуються па фінансування судової системи. З іншого боку, невеликий розмір державного мита не обмежує кількість необгрунтованих звернень до суду. Цими чинниками обумовлене запровадження законодавцем в новому ЦПК інституту судового збору.
Платниками державного мита на території України є фізичні та юридичні особи за вчинення в їхніх інтересах дій та видачу документів, які мають юридичне значення, уповноваженими на тс органами.
Об'єктом сплати судового збору в судах є цивільні процесуальні документи, до яких належать:
1) позовні заяви;
2) зустрічні позовні заяви;
3) заяви третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору;
4) апеляційні і касаційні скарги на рішення судів;
5) заяви у справах окремого і наказного провадження;
6) скарги у зв'язку з винятковими обставинами;
7) заяви про повторну видачу копій судового рішення, ухвали.
За подання до суду заяв, скарг та за видачу копій документів
державне мито сплачується в розмірах, установлених п. 1 ст. 3 Декрету.До позовних заяв, за які стягується державне мито, належать зокрема позови про присудження відповідної суми грошей, заяви про визнання права одного з подружжя на частку в спільному майні, набутому під час шлюбу, яке належало померлому чоловіку чи дружині, про виділення частки із спільного майна, заяви про витребування частки спільного майна, про визнання недійсними договорів купівлі-продажу чи дарування або заповідання майна та інші заяви, які подаються особами для захисту свого порушеного права, що охороняється законом.
Треба мати на увазі, що деякі заяви і скарги, які подаються до суду, не можуть бути віднесені до позовних заяв та апеляційних і касаційних скарг, у зв'язку із чим не підлягають оплаті державним митом. До таких, зокрема, належать скарги про зупинення провадження у справі чи залишення справи без розгляду, про відстрочення чи розстрочення виконання рішення, зміни способу й порядку виконання рішення, про забезпечення позову або заміну одного виду забезпечення іншим; заяви про перегляд рішення, ухвали чи постанови суду за нововиявленими обставинами; заяви про скасування або зменшення штрафу, накладеного судом; про зміну виконання рішення про відновлення пропущеного строку; заяви щодо дій державного виконавця; приватні заяви щодо постанови суду про відмову в скасуванні штрафу та інші приватні заяви щодо ухвали суду.
Перелік заяв у справах окремого провадження, за якими сплачується судовий збір, установлений ст. 234 ЦПК. Треба зазначити, що згідно з ч. 7 ст. 235 ЦПК при ухваленні судом рішення судові витрати не відшкодовуються, якщо інше не встановлено законом.
За скаргами на рішення і ухвали судів, які подаються в порядку апеляційного, касаційного провадження та в зв'язку з винятковими обставинами, сплачується судовий збір. Відповідно до ч. 5 ст. 355 ЦПК за подання і розгляд скарги в зв'язку з винятковими обставинами з підстави визнання судового рішення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, таким, що порушує міжнародні зобов'язання України, судовий збір не сплачується.
Частина 2 ст. 79 ЦПК визначає, що розмір судового збору, порядок його сплати та звільнення від сплати встановлюється законом. Передбачається, що спеціальний закон, крім указаних у ст. 79 ЦПК питань, має вирішити також питання, пов'язані з акумулюванням та адмініструванням надходжень від судового збору. Він має визначити розпорядника відповідних коштів — Верховний Суд України, Державну судову адміністрацію або спеціально створений для забезпечення роботи судів Судовий департамент. Розмір судового збору також не визначається ЦПК і має бути врегульований законом. Розмір державного мита (судового збору) на сьогодні встановлюється як у процентному відношенні від суми вимог, так і у фіксованому кратному розмірі, виходячи з неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Закон від 22 травня 2003 р. «Про податок з доходів фізичних осіб» не містить поняття «неоподатковуваний мінімум доходів громадян». Згідно з п. 22.5 ст. 22 Закону, якщо норми інших законів містять посилання на неоподатковуваний мінімум, то для цілей їх застосування використовується сума в розмірі 17 грн.
Судовий збір може бути фіксованим незалежно від ціни позову (за немайновими вимогами) або залежати від ціни позову в майнових спорах. У останньому випадку може встановлюватись прогресивна або регресивна шкала збору залежно від зростання суми вимог. Ставка збору або зростає залежно від зростання суми вимог, або знижується відповідно до зростання суми вимог.
У світовій практиці звичною є прив'язка розміру судового збору до розміру ціни позову.
При визначенні законом розміру судового збору законодавець має виходити з балансу між необхідністю забезпечення доступності правосуддя, з одного боку, та необхідністю обмежувати кількість звернень до суду з необгрунтованими позовами — з іншого.
Згідно з п. 4 ч. 2 ст. 11.9 ЦПК ціна позову щодо вимог майнового характеру є обов'язковим реквізитом позовної заяви, яка подається до суду.
Розмір державного мита залежить від виду цивільної справи та характеру процесуальної дії, що вчиняється. За подання заяв у справах позовного ировадження воно встановлюється окремо для майнових і немайнових вимог. Якщо в заяві міститься кілька вимог, одні з яких мають майновий, а інші — нсмайновий характер, державне мито стягується сукупно за вимоги майнового і за вимоги немайнового характеру.
Відповідно до Декрету розмір державного мита за позовами майнового характеру визначається, виходячи з ціни позову.
Ціна позову становить собою інститут позовного провадження, який характеризує вартісний грошовий вираз предмета спору між позивачем (третьою особою, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору в порядку ст. 34 ЦПК) та відповідачем.
Судовий збір за позовами майнового характеру також може визначатися, виходячи з ціни позову. Ціна позову визначається:
1) у позовах про стягнення грошових коштів — сумою, яка стягується;
2) у позовах про визнання права власності на майно або його витребування — вартістю майна. Питання про визначення вартості майна, яке стягується, в ряді випадків є спірним, ос-
кільки єдиних правил визначення такої вартості законодавством не встановлено. Вартість майна, що стягується, визначається в такому разі на підставі даних, які відомі позивачу;
1) у позовах про строк аліментів — сукупністю всіх виплат, але не більш ніж за 6 місяців;
2) у позовах про строкові платежі та видачі — сукупністю всіх платежів або видач, але не більш ніж за 3 роки;
3) у позовах про безстрокові або довічні платежі та видачі — сукупністю платежів та видач за 3 роки;
4) у позовах про зменшення або збільшення платежів або видач — сумою, на яку зменшуються або збільшуються платежі або видачі, але не більш ніж за 1 рік;
5) у позовах - про припинення платежів або видач — сукупністю платежів або видач, які залишились, але не більш ніж за 1 рік;
6) у позовах про розірвання договору найму (оренди) або договору найму (оренди) житла — сукупністю платежів за користування майном або житлом протягом строку, який залишається до кінця дії договору, але не більш ніж за 3 роки;
7) у позовах про право власності на нерухоме майно, яке належить фізичним особам на праві приватної власності, — дійсною вартістю нерухомого майна, а на нерухоме майно, іцо належить юридичним особам, — не нижче його балансової вартості;
8) у позовах, які складаються з кількох самостійних вимог, — загальною сумою всіх вимог.
До ціпи позову не повинні включатися судові витрати на оплату правової допомоги, витрати на проїзд позивача або його представника до місця розгляду справи та інші витрати, яких позивач зазнав або передбачає зазнати в зв'язку з розглядом справи в суді.
Якщо вказана позивачем ціна позову вочевидь не відповідає дійсній вартості спірного майна або на момент пред'явлення позову встановити точну його ціну неможливо, розмір судового збору попередньо визначає суд із подальшим стягненням недоплаченого або з поверненням переплаченого судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом при вирішенні справи. Вказане питання має бути вирішене ухвалою суду.
У разі збільшення розміру позовних вимог або пред'явлення нових вимог несплачену суму судового збору належить сплатити до звернення в суд з відповідною заявою (ч. З ст. 80 ЦПК).
У разі зменшення розміру позовних вимог суд постановляє ухвалу про повернення переплаченої суми судового збору.
§ 3. Витрати, пов'язані з розглядом судової справи
Перелік витрат, пов'язаних із розглядом судової справи, визначається ч. 3 ст. 79 ЦПК і є відповідно до закону вичерпним. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать:
— витрати на інформаційно-технічне забезпечення;
— витрати на правову допомогу;
— витрати сторін та їх представників, що пов'язані з явкою до суду;
- витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз;
- витрати, пов'язані з проведенням огляду доказів за місцем їх знаходження та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи.
Сторони і суд можуть нести також інші витрати, пов'язані з розглядом справи, однак до таких витрат не застосовуються правила глави 8 ЦПК, вони не підлягають будь-якому відшкодуванню чи компенсації в межах цивільного судочинства. Наприклад, до таких витрат можна віднести витрати на листування й доставлення в суд процесуальних документів, виготовлення копій документів, що надаються до суду, та інші подібні витрати.
Витрати па інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи:
Стаття 81 ЦПК визначає, що до витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи відносяться витрати, пов'язані з інформуванням учасників цивільного процесу про хід та результати розгляду справи, а також витрати, пов'язані з виготовленням та видачею копій судових рішень. Отже, ці види витрат не охоплюють усіх видів інформаційно-технічного забезпечення, яких потребує процес, — витрати на фіксацію судового процесу технічними засобами, направлення передбачених судових викликів і повідомлень (глава 7 ЦПК). Такі витрати мають відшкодовуватись за рахунок судового збору чи коштів, що виділяються з бюджету на утримання судів.
Розмір і порядок оплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи залежно від категорії справ встановлюється Порядком оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду цивільних справ та їх розмір, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 р. № 1258 (далі — Порядок). Згідно з Порядком витрати на інформаційно- технічне забезпечення оплачують фізичні та юридичні особи, які звертаються до суду з позовними заявами, заявами про відкриття справ окремого провадження, клопотаннями про падання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду, про визнання рішення іноземного суду, яке не підлягає примусовому виконанню, та зі скаргами.
Витрати не оплачуються при зверненні до суду й покладаються на сторони після розгляду справи судом у випадках, передбачених ч. З ст. 81 ЦПК, у справах про:
— поновлення на роботі;
— стягнення заробітної плати, компенсацій працівникам, вихідної допомоги відшкодування за затримку їх виплати;
— відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи;
— стягнення аліментів;
— визнання батьківства або материнства.
Відповідно до ч. 4 ст. 81 ЦПК не підлягають оплаті витрати на інформаційно-технічне забезпечення у справах про:
— обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи;
— надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності; - надання психіатричної допомоги в примусовому порядку;
— обов'язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу;
— відшкодування шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, діями або бездіяльністю органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду.
Також заявник звільняється від оплати судових витрат (у тому числі витрат на іиформаційно-технічне забезпечення) у справах про відновлення втраченого провадження (ст. 409 ЦПК).
Відповідно до Порядку діє такий механізм здійснення оплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільних справ:
1. Якщо позовна заява містить одночасно вимоги, які належать до різних категорій справ і для яких передбачений різний розмір витрат, їх оплата здійснюється за справою з найбільшим розміром.
2. У разі об'єднання в одне провадження кількох однорідних позовних вимог або їх роз'єднання перерахунок витрат не проводиться. За виділену в самостійне провадження справу витрати оплачуються в розмірі, передбаченому для подання заяви до суду першої інстанції.
3. За повторно подану позовну заяву, заяву, клопотання, скаргу, яка раніше була повернута, залишена без розгляду або провадження у справах за якою було закрито, витрати оплачуються повторно в розмірі, передбаченому для подання позовної заяви, заяви, клопотання, скарги. У разі, коли оплачені витрати підлягали поверненню у зв'язку з поверненням, залишенням позовної заяви, заяви, клопотання, скарги без розгляду чи закриття провадження у справі, але не були повернені, до повторно поданої позовної заяви, заяви клопотання, скарги додається оригінал документа про оплату витрат.
4. За зустрічну позовну заяву, а також за заяву про вступ у справу третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги стосовно предмета спору, витрати оплачуються в розмірі, передбаченому для подання позовної заяви до суду першої інстанції.
5. За позов кількох осіб до одного або кількох відповідачів витрати оплачуються всіма позивачами або одним із них.
6. За апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції, касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після перегляду його в апеляційному порядку, касаційну скаргу на рішення апеляційного суду, скаргу в зв'язку з винятковими обставинами і заяву про перегляд у зв'язку з нововиявленими обставинами цитрати оплачуються в розмірі, передбаченому за позовну заяву, заяву, клопотання до суду першої інстанції.Державна судова адміністрація за погодженням з Мінфіном визначає механізм перерахування коштів для оплати витрат.
7. Документ про оплату витрат додається до позовної заяви, заяви, клопотання, скарги, яку особа подає до суду. Документом про оплату витрат є квитанція установи банку чи відділення поштового зв'язку, які прийняли платіж, платіжне доручення, підписане уповноваженою посадовою особою і скріплене печаткою установи банку з відміткою про дату виконання платіжного доручення. У разі, коли оплата витрат здійснюється шляхом перерахування коштів з рахунка вкладника, відкритого в установі банку, додається довідка, засвідчена підписом контролера, скріпленим печаткою фінансової установи.
8. Повернення коштів, внесених для оплати витрат, здійснюється у випадках:
— внесення коштів у більшому розмірі, ніж це встановлено законодавством;
— повернення заяви або скарги;
- відмови у відкритті провадження у справі;
— закриття провадження у справі з підстави, визначеної п. 1 ч. 1 ст. 205 ЦПК (якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства);
— залишення заяви без розгляду на підставах, визначених п. п. 1, 2, 8 ст. 207 ЦПК (заява подана особою, яка не має цивільної процесуальної дієздатності; заяву від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення справи; провадження у справі відкрито за заявою, поданою без додержання вимог, викладених у ст. ст. 119, 120 ЦПК, і не був сплачений судовий збір чи не було оплачено витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи і позивач не усунув цих недоліків у встановлений судом строк).
У разі зменшення розміру позовних вимог або внесення коштів у більшому розмірі, ніж це встановлено законодавством, кошти на оплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи повертаються в розмірі надмірно внесеної суми; в інших випадках — повністю.
Повернення цих сум здійснюється шляхом перерахування на рахунок платника, відкритий в установі банку, грошового переказу через іншу фінансову установу або відділення поштового зв'язку в тримісячний строк після звернення особи. Для повернення коштів платник подає до суду заяву, до якої додаються оригінал або засвідчена в установленому порядку копія документа про оплату витрат; засвідчена відповідним судом копія ухвали суду про повернення коштів, внесених для оплати витрат.
Витрати на правову допомогу.
Частина 1 ст. 59 Конституції визначає, що кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безплатно. На сьогодні діє лише Порядок оплати праці адвокатів з надання громадянам правової допомоги в кримінальних справах за рахунок держави, затверджений
постановою Кабінету Міністрів України від 14 травня 1999 р. №821
Відповідно до ст. 12 ЦПК особа, яка бере участь у справі, має право на правову допомогу, яка надається адвокатами або іншими фахівцями у галузі права в порядку, встановленому законом.
Частина 2 ст. 59 Конституції визначає, що для забезпечення правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура. Однак правову допомогу учасникам судочинства можуть надавати також інші спеціалісти в галузі права. Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 16 листопада 2000 р. № 13-рп/2000 у справі про право вільного вибору захисника це положення застосовується також у цивільному судочинстві.
Витрати, пов'язані з правовою допомогою адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. Відповідно до ч. 2 ст. 84 ЦПК граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом. Згідно з п. 2 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» ч. 2 ст. 84 ЦПК набирає чинності з моменту набрання чинності відповідним законом.
До цього часу граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Окремі питання падання правової допомоги регулюються Законом від 19 грудня 1992 р. «Про адвокатуру», Правилами адвокатської етики, схв. Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України 1 жовтня 1999 р., згаданим Рішенням Конституційного Суду України. Однак нині в законодавстві України немає комплексного правового акта, який регулював би питання надання правової допомоги, хоча на розгляді у Верховній Раді перебуває кілька законопроектів, присвячених цьому питанню, зокрема проект Закону «Про правову допомогу» від 9 листопада 2004 р. № 6320, внесений М. Катеринчуком, С. Соболевим, В. Стретовичем.
Законом мають бути врегульовані питання видів правової допомоги, порядку її оплати, випадки падання безоплатної правової допомоги, максимальних розмірів оплати правової допомоги, яка підлягає відшкодуванню в межах цивільного судочинства.
Правова допомога в цивільному судочинстві може полягати в професійному представництві юристом учасника цивільного процесу в судових засіданнях, складанні, підписанні та поданні процесуальних документів від імені такого учасника, а також консультуванні сторони з правових питань, пов'язаних із провадженням у справі в суді.
Витрати сторін і їх представників, пов'язані з явкою в суд.
Витрати, пов'язані з переїздом сторін та їх представників до іншого населеного пункту за місцем провадження у справі, а також найманням житла, несуть сторони. Стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, такі витрати відшкодовуються в порядку, передбаченому ст. ст. 85, 88 ЦПК.
Стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, та її представникові сплачуються іншою стороною добові (у разі переїзду до іншого населеного пункту), а також компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять.
Компенсація за втрачений заробіток обчислюється пропорційно від розміру середньомісячного заробітку, а компенсація за відрив від звичайних занять — пропорційно від розміру мінімальної заробітної плати. На сьогодні діє Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100. Розмір мінімальної заробітної плати встановлюється законами України. Норми добових витрат на відрядження встановлено постановою Кабінету Міністрів України від 23 квітня 1999 р. № 663 «Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України та за кордон». Такі самі правила застосовуються при оплаті витрат, пов'язаних із залученням свідків, спеціалістів та перекладачів.
Частина 3 ст. 85 ЦПК передбачає, що граничний розмір компенсації за судовим рішенням витрат сторін та їх представників, що пов'язані із явкою до суду, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз.
Витрати, пов'язані з переїздом до іншого населеного пункту свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів, наймання ними житла, а також проведенням судових експертиз, несе сторона, яка заявила клопотання про виклик свідків, залучення спеціаліста, перекладача та проведення судової експертизи.
Кошти на оплату судової експертизи вносяться стороною, яка заявила клопотання про проведення експертизи. Якщо клопотання про проведення експертизи заявлене обома сторонами, витрати на її оплату несуть обидві сторони порівну. У разі иеоплати судової експертизи у встановлений судом строк суд скасовує ухвалу про призначення судової експертизи.
Добові (в разі переїзду в інший населений пункт), а також компенсація за втрачений заробіток або відрив від звичайних занять свідкам, спеціалістам, перекладачам, експертам оплачується стороною, не на користь якої ухвалено судове рішення. Компенсація за втрачений заробіток обчислюється пропорційно від розміру середньомісячного заробітку, а компенсація за відрив від звичайних занять — пропорційно від розміру мінімальної заробітної плати. У такому самому порядку компенсуються витрати на оплату послуг експерта, спеціаліста, перекладача.
Якщо у справах окремого провадження виклик свідків, призначення експертизи, залучення спеціалістів здійснюються з ініціативи суду, а також у випадках звільнення від сплати судових витрат або зменшення їх розміру, відповідні витрати відшкодовуються за рахунок Державного бюджету України. Відповідно до ч. .з ст. 86 ЦПК граничний розмір компенсації витрат, пов'язаних із залученням свідків, спеціалістів, переклада- чів та проведенням судових експертиз, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Витрати, пов'язані із залученням свідків, не можуть бути пов'язані з оплатою явки свідків до суду або забезпеченням дачі свідками показань, оскільки згідно з ч. 2 ст. 50 ЦПК явка до суду і дача правдивих показань є обов'язком свідка.
Витрати, пов'язані з проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи.
Витрати, пов'язані з проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи (наприклад, такі дії можуть включати одержання довідок та інформації стосовно законодавства іноземних держав, на положення якого посилається одна зі сторін), несе сторона, яка заявила клопотання про вчинення таких дій. Якщо клопотання про вчинення відповідних дій заявлено обома сторонами, витрати несуть обидві сторони порівну. Граничний розмір компенсації витрат, пов'язаних із проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи, встановлюється Кабінетом Міністрів України.