Главная | Обратная связь

Глава 18 Судовий розгляд

§ 1. Поняття і значення стадії судового розгляду

Судовий розгляд можна розглядати як інститут цивільного процесуального права і як стадію цивільного процесу.

Судовий розгляд як інститут цивільного процесуального права - це система норм, що регулюють відносини між судом, особами, які беруть участь у справі, та іншими учасниками процесу, діяльність суду, осіб, які беруть участь у справі, та інших учасників процесу, спрямована на розгляд та вирішення по суті цивільно-правового спору та справ наказного і окремого провадження.

Стадія судового розгляду — цс система процесуальних дій суду та інших учасників процесу, спрямована на розгляд і вирішення по суті цивільно-правового спору. На стадії судового розгляду найбільш повно виявляються принципи цивільного процесуального права України: змагальність, диспозитивність, гласність, рівність усіх учасників судового розгляду перед законом і судом. Крім того, стадія судового розгляду має свої специфічні принципи: усності судового розгляду та безпосередності судового розгляду.

Треба розрізняти судовий розгляд і судове засідання. Стаття 158 ЦПК передбачає, що розгляд судом цивільної справи відбувається в судовому засіданні з обов'язковим повідомленням осіб, які беруть участь у справі. Судове засідання є процесуальною формою судо­вого розгляду, а також процесуальною формою розгляду справ у апеляційний та касаційній інстанціях та перегляду рішень і ухвал у зв'язку з винятковими і нововиявленими обставинами.

Судовий розгляд є обов'язковою стадією процесу. Незалежно від того, чим закінчується справа — ухваленням рішення, постановленням ухвали про зупинення чи закриття провадження у справі чи залишення заяви без розгляду — існує стадія судового розгляду. Це — центральна стадія цивільного процесу, адже лише в ній вирішується справа по суті. Ходом судового засідання керує головуючий (ст. 160 ЦПК). Це суддя, що одноособово розглядає справу, а при колегіальному складі суду — головуючий (ст. 18 ЦПК). Вказівки головуючого є обов'язковим для всіх осіб, при­сутніх у судовому засіданні.

Згідно зі ст. 130 ЦПК на стадії провадження у справі до судового розгляду проводиться попереднє судове засідання. Попереднє судове засідання має бути призначено і проведено протягом 1 місяця з дня відкриття провадження у справі.

Лише у справах наказного провадження немає судового засідання. Видача судового наказу проводиться без судового засідання і виклику стягувача та боржника для заслуховування їх пояснень (ст. 102 ЦПК), однак є елемент судового розгляду - видача судового наказу.

 

§ 2. Підготовча частина судового засідання

Судове засідання мас кілька частин, які змінюють одна одну і кожна з яких має спої специфічні завдання, зміст, місце в судовому розгляді та призначена для з'ясування певного кола питань.

Підготовча частина судового засідання покликана визначи­ти, чи є необхідні умови для розгляду справи по суті в цьому засіданні.

Друга частина — власне розгляд справи по суті — має такі завдання: уточнити позовні вимоги, заяви, заперечення проти позову, виявити можливість закінчення справи укладенням миро­вої угоди, всебічно, повно, об'єктивно, безпосередньо дослідити наявні у справі докази.

Наступна частина — судові дебати — надає всім особам, які бе­руть участь у справі, можливість на підставі досліджених доказів, із урахуванням вимог закону, що регулює спірне правовідношення, судової практики висловити, своє ставлення до справи, що розгля­дається, і запропонувати суду свій варіант її вирішення.

У четвертій (заключній) частині судового засідання суд ух­валює рішення.

Кожна із цих частин, маючи самостійне значення, тісно пов'язана з іншими, у кожній з яких вирішується певне коло питань та готується перехід до наступної частини.

Судове засідання починається його відкриттям головуючим у призначений час.

Дуже важливо забезпечити початок судового засідання у встановлений час. Відкриття судового засідання в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 163 ЦПК, має здійснюватись незалежно від явки осіб, які беруть участь у справі. Відкладення розгляду справи в зв'язку з відсутністю будь-кого з учасників процесу без дотримання процедури, передбаченої ст. ст. 163—170 ЦІ1К, об­межує права тих осіб, які з явились у судове засідання, оскільки позбавляє їх можливості офіційно висловити своє ставлення до ситуації, що виникла.

З'ясування того, хто з учасників процесу з'явився, хто відсутній і яка причина їх неявки, здійснюється секретарем судового засідання до відкриття судового засідання. Після його відкриття на пропозицію головуючого секретар доповідає суду про цс, а також, чи вручено судові повістки та повідомлення тим, хто не з'явився, та повідомляє причини їх неявки якщо вони відомі (ч. 2 ст. 163 ЦПК).

Після перевірки і уточнення причин відсутності суд встанов­лює особи тих, хто з'явився, а також перевіряє повноваження представників (ч. З ст. 163 ЦПК).

Цивільне судочинство здійснюється державною мовою. Особи, які беруть участь у справі і не володіють аоо недостатньо володіють державною мовою, мають право робити заяви, давати пояснення, виступати в суді і заявляти клопотання рідною моїюю або мовою, якою вони володіють, користуючись при цьому послугами пере­кладача (ч. ч. 1, 2 ст. 7 ЦПК). Роз'яснення перекладачу його прав та обов'язків після від­криття судового засідання (ч. 1 ст. 164 ЦПК) пояснюється тим,

що особа, яка не володіє українською мовою, має знати все,

що відбувається в судовому засіданні, і брати в ньому участь.

Цс правило є важливою процесуальною гарантією принципу державної мови судочинства.

Головуючий попереджає перекладача під розписку про кримі­нальну відповідальність за завідомо неправильний переклад і за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків.

Головуючий приводить перекладача до присяги: « Я, (прізви­ще, ім'я, по батькові), присягаю сумлінно виконувати обов'язки перекладача, використовуючи всі свої професійні можливості». Текст присяги підписується перекладачем. Підписаний перекла­дачем текст присяги та розписка приєднується до справи (ч. ч. 2, 3 ст. 164 ЦПК).

Свідки, які з'явилися, видаляються із зали судового засідан­ня безпосередньо після перевірки явки учасників процесу (ч. 1 ст. 165 ЦПК).

Свідки до початку їх допиту не повинні знати змісту пояснень сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, показань допита­них раніше свідків, а також даних, отриманих при дослідженні інших доказів.

Судовий розпорядник вживає заходів щодо того, щоб свід­ки, які допитані судом, не спілкувалися з тими, яких суд ще не допитав (ч. 2 ст. 165 ЦПК).

Цивільні справи у судах першої інстанції розглядаються одноособово суддею, який є головуючим і діє від імені суду_: У випадках, встановлених ЦПК, цивільні справи у судах першої інстанції розглядаються колегією у складі одного судді і двох народних засідателів, які при здійсненні правосуддя користу­ються всіма правами судді (ч. ч. 1, 2 ст. 18 ЦПК).

Частина 4 ст. 124 Конституції, ч. З ст. 5 Закону від 7 лютого 2002 р. «Про судоустрій України» законодавчо закріпили участь у судовому засіданні у випадках, передбачених законом, при­сяжних.

Питання, що виникають підчас розгляду суддів, вирішуються більшістю

голосів. Головуючий голосує останнім.

При прийнятті рішення з кожного питання жоден із суддів не має права утримуватися від голосування та підписання рішення чи ухвали.

Суддя, не згодний з рішенням, може письмово викласти свою окрему думку. Цей документ не оголошується в судовому засі­данні, приєднується до справи і е відкритим для ознайомлення (ст 19 ЦПК) Порядок вирішення спорів, що виникають у ході судового розгляду, необхідність його суворого дотримання відповідно до закону є гарантією правильного розгляду та вирішення цивільної справи і законного та обґрунтованого рішення.

Інститут відводу суддів та деяких учасників процесу відіграє особливу роль при здійсненні правосуддя у цивільних справах. Закон містить важливі процесуальні гарантії, які забезпечують прийняття законних і обгрунтованих рішень, зокрема встановлен­ня суворо регламентованого порядку відводу суддів, секретаря судового засідання, експерта, спеціаліста, перекладача.

Обставини, за яких суддя не може брати участь у розгляді спра­ви і підлягає відводу (самовідводу), перелічені в ст. 20 ЦПК.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 20 ЦПК суддя не вправі брати участі у розгляді справи і підлягає відводу (самовідводу), якщо він під час попереднього вирішення цієї справи брав участь у процесі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, секретар судового засідання. Ця норма забороняє суміщення обов'язків судді та будь-якого іншого учасника процесу.

Підставами для відводу судді є пряма чи побічна заінтересованість у результаті розгляду справи. Закон не містить вичерпного переліку випадків для відводу судді з цієї підстави. Пункт 2 ч. 1 ст. 20 ЦПК містить лише найзагальніше формулювання принципового характе­ру. Тож особа, яка бере участь у справі й заявляє відвід судді, має навести конкретні факти, що дають підстави для застосування цієї норми. Це може стосуватися тих випадків, коли суддя, висловлюючи свою думку до початку розгляду справи по суті, визначив уже тим самим ставлення до її вирішення чи коли вирішення справи може зачіпати його інтереси або інтереси його близьких.

Разом із тим нічим не підтверджена заява про відвід судді, коли заявник не наводить конкретних фактів, не може бути підставою для відводу.

Підставою для відводу судді є й те, що він є членом сім'ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачу­ха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім'ї або близький родич цих осіб) сторони або інших осіб, які беруть участь у справі (п. 3 ч. 1 ст. 20 ЦПК).

Серед мотивів відводу закон називає інші обставини, які викликають сумнів в об є кти в пості та неупередженості судді (п. 4 ч. 1 ст. 20 ЦПК). До таких можна віднести дружні або неприязні стосунки судді з однією зі сторін.

Частина 2 ст. 20 ЦПК виключає участь у складі суду осіб, які є членами сім'ї або близькими родичами між собою. Це — також одна з гарантій, що забезпечує справедливий, неупереджений і своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ. Дія норм, що встановлюють підстави для відводу судді (ст. 20 ЦПК), поширюється і на секретаря судового засідання, експерта, спеціаліста, перекладача, яких законодавець відніс до «інших учасників процесу» (§ 2 глави 4 розділу 1 ЦПК).

Функції секретаря судового засідання регламентовані ч. 1 ст. 48 ЦПК. Зокрема, він веде протокол (журнал) судового засі­дання, який є важливим процесуальним документом, оскільки в ньому має міститися чіткий, ясний, послідовний виклад усіх дій, що вчиняються в ході судового розгляду. У протоколі (журналі) фіксуються не лише дії в ході процесу, а й зміст пояснень сторін, третіх осіб, показань свідків тощо.

У процесі розгляду справи суддя передає секретарю судового засідання різні документи, які почасти містять відомості, що мають важливе значення для справи, з метою долучення їх до справи в момент остаточного її оформлення.

Усі ці обставини є підставою для того, щоб, забезпечуючи неупередженість секретаря судового засідання, у разі його заін­тересованості у справі вирішити питання про його відвід.

Експерт також належить до осіб, які є іншими учасниками процесу (ст. 53 ЦПК). Враховуючи важливість проведення ек­спертизи, що ґрунтується на професійних знаннях особи, якій довірено її проведення, крім підстав для відводу, передбачених ст. 20 ЦПК, встановлюються і додаткові підстави для відводу ек­сперта, зумовлені специфікою його процесуального становища.

Оскільки висновок експерта (ст. 66 ЦПК) може суттєво впли­нути на вирішення справи, то залежність експерта (службова або інша) від будь-кого з осіб, які беруть участь у справі, є підставою для його відводу (п. 1 ч. 2 ст. 22 ЦПК).

Також експерт не може брати участі у розгляді справи, якщо з'ясування обставин, що мають значення для справи, виходить за межі сфери його спеціальних знань (п. 2 ч. 2 ст. 22 ЦПК).

До числа осіб, які є іншими учасниками цивільного процесу, ЦПК вперше відніс спеціаліста, тобто особу, яка володіє спе­ціальними знаннями та навичками застосування технічних засобів і може надавати консультації під час вчинення процесуальних дій з питань, що потребують відповідних спеціальних знань і навичок (ч. 1 ст. 54 ЦПК). Спеціаліст підлягає відводу з тих самих підстав, що й експерт (н. п. 1, 2 ст. 22 ЦПК).

Функція перекладача полягає у перекладі пояснень, показань, заяв осіб, які не володіють державною мовою (ст. 55 ЦПК); таким особам перекладається зміст пояснень, показань, заяв інших учасників процесу, проголошених документів, а також розпоряджень головуючого, тобто перекладач зобов'язаний під час процесу тримати в курсі всього, що в ньому відбувається, особу, яка не володіє мовою, якою ведеться судочинство. Пере­кладач не може брати участі в розгляді справи й підлягає відводу з підстав, зазначених у ст. 20 ЦПК.

Участь секретаря судового засідання експерта, спеціаліста, перекладача в судовому засіданні при попередньому розгляді даної справи відповідно як секретаря судового засідання екс­перта, спеціаліста, перекладача не є підставою для їх відводу (ч. З ст. 22 ЦПК).

Суддя, який брав участь у вирішенні справи в суді першої інстанції, не може брати участі в розгляді цієї самої справи в судах апеляційної і касаційної інстанцій, у перегляді справи у зв'язку з винятковими обставинами, а так само у новому розгляді її судом першої інстанції після скасування попереднього рішення або ухвали про закриття провадження у справі.

Суддя, який брав участь у вирішенні справи в суді апеляційної інстанції, не може брати участі у розгляді цієї самої справи в судах касаційної і першої інстанції, у перегляді справи у зв'язку з винятковими обставинами, а також у новому розгляді справи після скасування ухвали чи нового рішення апеляційного суду.

Суддя, який брав участь у перегляді справи в суді касаційної інстанції, не може брати участі в розгляді цієї самої справи в суді першої чи апеляційної інстанції.

Суддя, який брав участь у перегляді справи у зв'язку з ви­нятковими обставинами, не може брати участі в розгляді цієї самої справи в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції (ст. 21 ЦПК).

Частина 1 ст. 23 ЦПК містить норми інституту самовідводу, який має важливе значення для реалізації принципів цивільного процесуального права. Норма щодо самовідводу є гарантією здій­снення правосуддя, запобігає скасуванню судових рішень і ухвал з мотивів виявленої судом вищестоящої інстанції незаконності.

Суддя, секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, пе­рекладач за наявності підстав, указаних у ст. ст. 20 — 22 ЦПК, зобов’язані заявити самовідвід.

Із тих самих підстав судді, секретарю судового засідання, експерту, спеціалісту, перекладачу може бути заявлено відвід особами, які беруть участь у справі (ч. 2 ст. 23 ЦПК).

Відвід (самовідвід) повинен бути вмотивованим, містити обґрунтовану вимогу, підкріплену доказами про відвід. Вимога про відвід не може бути задоволена, якщо особа, яка заявила відвід, не зуміла навести достатньо доказів на підтвердження своєї заяви.

Відвід (самовідвід) має бути заявленим до початку з'ясування обставин у справі та перевірки їх доказами. Заявляти відвід (само­відвід) після цього дозволяється лише у випадках, коли про під­ставу відводу (самовідводу) стало відомо після початку з'ясування обставин у справі та перевірки їх доказами (ч. З ст. 23 ЦПК).

Вирішення питання про результати заявленого відводу (само­відводу) всіх згаданих вище учасників пронесу має відбуватися в межах суворого дотримання процесуальної форми, встановленої законом. Має бути заслухана думка осіб, які беруть участь у справі, а також вислухана особа, якій заявлено відвід, але лише в тому разі, якщо вона бажає дати пояснення по суті заявленого відводу (ч. 1 ст. 24 ЦПК).

Заява про відвід вирішується в нарадчій кімнаті, чим гаран­тується відсутність стороннього впливу на суд. Заява про відвід кільком суддям або всьому складу суду вирішується простою більшістю голосів (ч. 2 ст. 24 ЦПК).

У разі задоволення заяви про відвід судді, який розглядає справу одноособово, справа розглядається в тому самому суді іншим суддею.

У разі задоволення заяви про відвід комусь із суддів або всьому складу суду, якщо справа розглядається колегією суддів, справа розглядається в тому самому суді тим самим кількісним складом колегії суддів без участі відведеного судді або іншим складом суддів.

Якщо після задоволення відводів (самовідводів) або за на­явності підстав, зазначених у ст. 21 ЦПК, неможливо утворити новий склад суду для розгляду справи, суд постановляє ухвалу про визначення підсудності справи в порядку, встановленому в ЦПК (ч. 3 ст. 25).

Головуючий зобов'язаний роз'яснити особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, про що зазначається в журналі судового засідання (ст. 167 ЦПК), зокрема знайомитися з матеріа­лами справи, робити з них витяги, знімати копії з документів, до­лучених до справи, одержувати копії рішень, ухвал, брати участь у судових засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, задавати питання іншим особам, які беруть участь у справі, а також свідкам, експертам, спеціалістам, заявляти клопотання та відводи, давати усні та письмові пояснення судові, подавати свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судово­го розгляду, заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб, користуватися правовою допомогою, знайомитися з журналом судового засідання, знімати з нього копії та подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти, прослуховувати запис фіксування судового засідання технічними засобами, робити з нього копії та подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти, оскаржувати рішення і ухвали суду, користуватися іншими процесуальними правами, встановленими законом (ч. 1 ст. 27 ЦПК).

При роз'ясненні обов'язків (ч. 3 ст. 27 ЦПК) суд указує на можливі наслідки їх недотримання.

Серед процесуальних прав, наданих особам, які беруть участь у справі, важливе місце належить праву звернення до суду з кло­потаннями і заявами, які стосуються справи, що розглядається.

Клопотання і заяви можуть бути виражені як у письмовій, так і усній формі, прохання, виражене в клопотанні, має бути достатньою мірою вмотивоване. Заяви і клопотання осіб, які беруть участь у справі, розглядаються судом після того, як буде заслухана думка решти присутніх у судовому засіданні осіб, які беруть участь у справі, про що постановляється ухвала. Ухвала про відмову в задоволенні клопотання не перешкоджає повторному його заявленню (ст. 168 ЦПК), якщо в подальшому розвитку процесу, стали відомі нові обставини, змінились або відпали обставини, що вплинули на ухвалу суду про відсутність підстав для задоволення клопотання.

Розглянути справу з достатньою повнотою, своєчасно, не- упереджено, справедливо й прийняти законне та обґрунтоване рішення можна лише за умови, що в судовому засіданні візьмуть участь всі учасники процесу. Тому судді мають вжити заходів щодо своєчасного повідомлення осіб, участь яких у судовому розгляді справи визнана необхідною.

Судові повістки про виклик у суд направляються особам, які беруть участь у справі, свідкам, експертам, спеціалістам, пере­кладачам, а судові повістки — повідомлення — особам, які беруть участь у справі з приводу вчинення процесуальних дій, у яких участь цих осіб не є обов'язковою (ч. 3 ст. 74 ЦПК).

Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді спра­ви, але не пізніше ніж за 7 днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення — завчасно (ч. 4 ст. 74 ЦПК).

Судові повістки, адресовані фізичним особам, вручаються їм під розписку, а юридичним особам — відповідній службові особі, яка розписується про одержання повістки (ч. 1 ст. 76 ЦПК).

Розгляд справи за відсутності будь-кого з осіб, які беруть участь у справі, недопустимий, якщо немає відомостей про вручення їм повісток. Приступаючи до розгляду справи суд зобов'язаний пере­вірити чи повідомлені особи, які беруть участь у справі, про день слухання в установленому ст. ст. 74 — 77 ЦПК порядку, а у разі відсутності даних — відкласти розгляд справи (п. 1 ч. 1 ст. 169 ЦПК). Якщо справа розглянута за відсутності будь-кого з осіб, які беруть участь у справі, належним чином не повідомлених про час і місце судового засідання, таке процесуальне порушення є підставою для скасування рішення суду в апеляційній інстанції й передачі справи на новий розгляд (п. З ч. 1 ст. 311 ЦПК).

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, зобов'язані повідомляти суд про причини неявки в судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, не з'явилися в судове засідання без поважних причин (ч. 2 ст. 77 ЦПК).

Суд відкладає розгляд справи у разі неявки в судове засідання сторони або будь-кого з інших осіб, які беруть участь у справі, оповіщених у встановленому порядку про час і місце судового розгляду, якщо вони повідомили про причини неявки, які судом визнано поважними (п. 2 ч. 1 ст. 169 ЦПК).

Суд має з'ясувати причину відсутності, беручи до уваги, що поважними причинами неявки в судове засідання можуть бути визнані хвороба, перебування у відрядженні, інші причини, які дають підстави вважати, що особа, повідомлена про час і місце судового засідання, не мала можливості з'явитися в суд із неза­лежних від неї обставин.

Визнавши причину неявки поважною, суд в ухвалі про від­кладення розгляду справи має вказати мотиви, з яких він дійшов такого висновку.

Суд відкладає розгляд справи у разі першої неявки без поваж­них причин належним чином повідомленого позивача в судове засідання або неповідомлення ним про причини неявки, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності (п. 3 ч. 1 ст. 16.9 ЦПК).

Позивач може просити суд розглянути справу за його відсут­ності в судовому засіданні. Заява про це подається в письмовій формі або заноситься до протоколу (журналу) судового засідан­ня, в якому таке побажання було висловлене.

Водночас суд вправі, незважаючи на заяву з проханням розгля­нути справу за відсутності сторони, визнати за необхідне її присутність для надання особистих пояснень (п. 4 ч. 1 ст. 169 ЦПК). Підставою для цього може бути доказова значимість пояснень сторони, припущення суду, що визнання стороною факту, на якому інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, суперечить закону, порушує права, свободи, інтереси інших осіб.

Викликати позивача або відповідача для особистих пояснень можна й тоді, коли в справі беруть участь їх представники.

Неявка представника в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки не є перешкодою для розгляду справи. За клопотанням сторони та з урахуванням обста­вин справи суд може відкласти її розгляд (ч. 2 ст. 169 ЦПК).

У разі повторної неявки в судове засідання позивача, пові­домленого належним чином, без поважної причини або непові­домлення ним про причину повторної неявки, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, суд зали­шає заяву без розгляду (ч. 3 ст. 169, п. 3 ч. 1 ст. 207 ЦПК).

У разі неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, який не повідомив про причини неявки, або вказані ним причини визнані неповажними, суд може постановити заочне рішення на підставі наявних у справі даних чи доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи (ч. 4 ст. 169, ч. 1 ст. 224 ЦПК).

Закон не передбачає застосування будь-яких штрафів до сторін, які не виконують приписи суду щодо їх обов'язкової участі в судовому засіданні, однак санкціями можна вважати залишення заяви без розгляду або постановлення заочного рішення.

Якщо сторони залишать зал судового засідання, настають наслідки, передбачені ч. ч. 2 — 4 ст. 169 ЦПК.

При вирішенні питання про можливість розгляду справи в певному судовому засіданні за відсутності свідка, експерта, спе­ціаліста, перекладача суд перш за все виходить із важливості їх показань, висновків, консультацій, роз'яснень, перекладу. Для того, щоб визначитися в цьому питанні, суд з'ясовує думку осіб, які беруть участь у справі (ч. 1 ст. 170 ЦПК).

Належно викликаний свідок, який без поважних причин не з'явився в судове засідання або не повідомив про причини неяв­ки, може бути підданий приводу через органи внутрішніх справ з відшкодуванням у дохід держави витрат на його здійснення (ч. 1 ст. 94 ЦПК).

Експерт, спеціаліст, перекладач зобов'язані з'являтися за викликом суду (ч. 3 ст. 53, ч. 3 ст. 54, ч. 4 ст. 55 ЦПК).

Суд вирішує питання про відповідальність свідка, експерта, спеціаліста, перекладача, які не з'явились у судове засідання.

Розвиток науки і техніки відкриває широкі можливості для використання науково-технічних знань у практиці цивільного судочинства. Експерт зобов'язаний провести повне дослідження і дати обгрунтований і об'єктивний письмовий висновок (п. 1 ч. 1 ст. 12 Закону від 25 лютого 1994 р. «Про судову експертизу»).

У цивільному судочинстві найчастіше призначаються судово-почеркознавчі, судово-медичні, судово-психіатричні, судово- технічні експертизи.

Експерту, який з'явився до суду, головуючий роз'яснює права та обов'язки, встановлені ст. 53 ЦПК, і попереджає про кримі­нальну відповідальність під розписку за завідомо неправдивий висновок і за відмову без поважних причин від виконання пок­ладених на нього обов'язків (ч. 4 ст. 147, ч. 1 ст. 171 ЦПК).

Головуючий приводить експерта до присяги: «Я, (прізвище, ім'я, по батькові), присягаю сумлінно виконувати обов'язки екс­перта, використовуючи всі свої професійні можливості». Експерт підписує текст присяги. її дія поширюється і на ті випадки, коли висновок був складений до її проголошення. Підписаний експер­том текст присяги і розписка приєднуються до справи.

Експертиза може призначатися і під час судового розгляду (ч. 1 ст. 147 ЦПК). У такому разі права, обов'язки експертів, і їх відповідальність роз'яснюються головуючим відразу після за­лучення їх до участі в цивільному процесі (ч. 4 ст. 171 ЦПК).

Серед перелічених у ст. 47 ЦПК осіб, які є іншими учасника­ми цивільного процесу, названо спеціаліста. Спеціалістом може бути особа, яка володіє спеціальними знаннями та навичками застосування технічних засобів і може надавати консультації під час вчинення процесуальних дій з питань, що потребують відповідних спеціальних знань і навичок (ч. 1 ст. 54 ЦПК).

Спеціаліст може бути залучений до участі в цивільному про­цесі за ухвалою суду для надання безпосередньої технічної до­помоги під час вчинення процесуальних дій (ч. 2 ст. 54 ЦПК).

Головуючий роз'яснює спеціалістові його права та обов'язки, встановлені ч. ч. 3-5 ст. 54 ЦПК (ст. 172 ЦПК).

§ 3. Розгляд справи по суті

Розгляд справи по суті розпочинається доповіддю головуючого. Розгляд справи по суті, тобто та частина судового розгляду, в якій відбувається дослідження обставин справи, на своєму початку потребує особливої процедури — доповіді головуючого, покликаної задати потрібний напрям подальшому руху процесу, визначити обсяг і межі судового дослідження, ще раз у стислій формі на­гадати особам, які беруть участь у справі, а присутніх у залі - ознайомити із суттю справи, що розглядається, її учасниками, з предметом і підставою заявленого позову, з позицією сторони відповідача, якщо вона була висловлена під час попереднього судо­вого засідання. Викладається також зміст зустрічного позову, якщо він висунутий і прийнятий судом до розгляду разом із первинним позовом, а також заперечення щодо зустрічного позову.

Якщо справа розглядається повторно після скасування попе­реднього рішення в апеляційному або касаційному порядку, то в доповіді доцільно нагадати про це, повідомити в чому полягають вказівки вищестоящої інстанції (ст. ст. 311, 338 ЦПК).

Головуючий з'ясовує, чи підтримує позивач свої позовні ви­моги, чи визнає відповідач вимоги позивача та чи не бажають сторони укласти мирову угоду або звернутися для вирішення спору до третейського суду.

У разі розгляду справи за відсутності відповідача головую­чий доповідає про позицію останнього щодо заявлених вимог, викладену в письмових поясненнях. Якщо позивач змінює свої вимоги, головуючий пропонує викласти ці зміни у письмовій формі, встановленій для позовної заяви. При частковому визнанні позову відповідачем головуючий з'ясовує, у якій саме частині позов визнається (ч. 2 ст. 173 ЦПК).

Відповідно до принципу диспозитивності позивач може, від­мовитися від позову, а відповідач — визнати позов (ч. ч. 2, З ст. 31, ч. 1 ст. 174 ЦПК).

У цивільній процесуальній літературі відмову позивача від позову розуміють як розпорядчу дію позивача, що має на меті припинення розпочатого процесу. Позивач відмовляється від прохання про вирішення судом матеріально-правового спору, що виник між ним та відповідачем, і від судового захисту свого порушеного, невизнаного, оспорюваного права або інтересу.

Позивач управі без будь-яких обґрунтованих мотивів відмови­тися повністю або частково від своїх вимог до відповідача. При­чому, прийнявши часткову відмову від позову, суд у залишеній частині позову вирішує справу по суті й постановляє ухвалу.

Визнання позову є волевиявленням відповідача, яке містить безумовну згоду на задоволення позовної вимоги і спрямоване на завершення процесу шляхом ухвалення судового рішення, яке задовольняє позивача.

Визнання позову відповідачем може бути формою відмови відповідача від права заперечувати проти позову. Визнання позову відповідачем може грунтуватися па його переконанні в обґрунтованості та законності позовної вимоги. У таких випадках визнання позову є волевиявленням, спрямованим на завершення процесу на користь позивача. У будь-якому випадку визнання позову е розпорядчим актом процесуального значення.

Заява про відмову від позову або про визнання позову може бути зроблена протягом усього часу судового розгляду як в ус­ній, так і в письмовій формі. Якщо таку заяву викладено в усній формі, її зміст заноситься до протоколу (журналу) судового за­сідання. Для письмової заяви законом не встановлено будь-яких вимог, вона викладається в довільній формі і приєднується до справи (ч. 1 ст. 174 ЦПК).

До ухвалення судового рішення в зв'язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник сторони, який висловив намір вчинити ці дії, у повноваженнях на їх вчинення (ч. 2 ст. 44, ч. 2 ст. 174 ЦПК).

Прийняття судом відмови від позову тягне закриття прова- дження у справі (п. З ч. 1 ст. 205 ЦПК). У зв'язку із цим суд має до постановлення ухвали про закриття провадження у справі роз'яснити позивачу наслідки його відмови від позову (ч. 2 ст. 174, ч. 3 ст. 206 ЦПК).

Якщо суд вважає відмову від позову незаконною, то обстави­ни справи досліджуються в звичайному порядку. У цьому разі суд перевіряє і оцінює всі докази у справі. Наприклад, непри­пустима відмова від позову, якщо це суперечить законодавству, яке передбачає майнову відповідальність сторін за невиконання обов'язків за договором контрактації, якщо відповідачем не повністю поновлені трудові права позивача.

Суд не приймає відмову від позову, визнання позову відпові­дачем у справі, в якій особу представляє її законний представник (ст. 39 ЦПК), якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє (ч. 5 ст. 174 ЦПК).

Цивільне процесуальне законодавство не виключає можливість укладення мирових угод (ч. 3 ст. 31, ч. 1 ст. 175 ЦПК).

Мировою угодою називається укладений сторонами договір, затверджений судом, у силу якого позивач і відповідач шляхом взаємних поступок заново визначають свої права та обов'язки і на цій підставі усувають спір між собою.

Мирова угода може мати місце, коли в обох сторін або слаб­кі, або, навпаки, однаково сильні аргументи. Зокрема, позивач, який не має достатньо доказів на підтвердження заявленої ним вимоги, може шляхом мирової угоди з відповідачем отримати більшу частину матеріального блага, лишивши певну частину відповідачу, хоча за можливого подальшого розвитку процесу суд міг відмовити в позові.

Мирову угоду можуть укладати сторони того матеріально- правового відношення, з приводу якого виник спір. До таких законодавець відніс сторони, третіх осіб, які заявляють само­стійні вимоги стосовно предмета спору, та їх представників (ч. З ст. 31, ч. 1 ст. 34, ч. 1 ст. 44 ЦПК).

Не можуть укладати мирові угоди треті особи, які не заяв­ляють самостійних вимог стосовно предмета спору (ч. 3-ст. 35 ЦПК), а також органи та особи, яким законом надано право захи­щати права, свободи та інтереси третіх осіб (ч. 1 ст. 46 ЦПК).

Судова практика не виключає можливості укладення мирових угод щодо трудових спорів, зокрема щодо спорів про поновлення на роботі. При вирішенні питання про затвердження мирової угоди за таким позовом суду необхідно з'ясувати, чи не пору­шуються права та охоронювані інтереси сторін.

Шляхом укладення мирової угоди сторони не вправі змінюва­ти розмір відшкодування шкоди, завданої здоров'ю при виконанні трудових обов'язків.

Сторони можуть укласти мирову угоду і повідомити про це суд, зробивши спільну заяву. Якщо мирову угоду або повідомлен­ня про неї викладено в адресованій суду письмовій заяві сторін, ця заява приєднується до справи (ч. 2 ст. 175 ЦПК).

До ухвалення судового рішення у зв'язку з укладенням сторонами мирової угоди суд роз'яснює сторонам наслідки такого рішення, перевіряє, чи не обмежений представник сторони, який висловив намір вчинити ці дії, у повноваженнях на їх вчинення (ч. 3 ст. 175 ЦПК).

У разі укладення мирової угоди суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі (ч. 4 ст. 175, п. 4 ч. 1 ст. 205, ч. 1 ст. 206 ЦПК).

Закриваючи провадження у справі, суд за клопотанням сторін може постановити ухвалу про визнання мирової угоди. Якщо умови мирової угоди суперечать закону чи порушують права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у визнанні мирової угоди і продовжує судовий розгляд (ч. 5 ст. 175 ЦПК).

Отримання доказової інформації із пояснень сторін і третіх осіб забезпечується встановленим законодавчо процесуальним порядком отримання дослідження цих доказів.

Пояснення за загальним правилом даються перед тим судом, який розглядає і вирішує справу по суті (ст. 176 ЦПК).

Як виняток пояснення сторін і третіх осіб можуть бути отри­мані в порядку судового доручення (ст. 132 ЦПК; п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 1990 р. № 9 «Про практику застосування судами процесуального законодавс­тва при розгляді цивільних справ по першій інстанції»).

Протоколи, в яких містяться пояснення сторони або третьої особи складені в порядку виконання судового доручення, пере­силаються до суду, який розглядає справу.

Якщо сторони і треті особи беруть участь у процесі особисто і дають пояснення усно, суд заслуховує ці пояснення і ставить питання перед стороною і третьою особою.

Якщо пояснення сторін і третіх осіб надані письмово або отримані в порядку судового доручення, суд оголошує письмові пояснення або отримані судом протоколи.

Сторони, треті особи дають пояснення у формі вільної розповіді.

Специфіка пояснень сторін і третіх осіб полягає в тому, що вони не попереджуються про кримінальну відповідальність за дачу неправ­дивих пояснень, адже вони є заінтересованими у справі особами.

Основна увага при дослідженні пояснень сторін і третіх осіб у судовому засіданні приділяється з'ясуванню того, як сформу­валось знання про факти, чи не було чинників, які вплинули на якість збереження в пам'яті отриманих відомостей, з'ясуванню та усуненню протиріч у поясненнях сторін і третіх осіб.

Треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору (ст. 34 ЦПК), виступають після позивача і відповідача. Характерним є те, що відповідачами стосовно третьої особи є або сторони, які беруть участь у спорі, або одна з них. Це виз­начає коло фактів, що входять до кола пояснень третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору. Вона має обґрунтувати свої вимоги, викласти обставини, які є підставою позову, і вказати докази, які його підтверджують.

Якщо у справі беруть участь треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору (ст. 35 ЦПК), вони виступають після позивача чи відповідача, на стороні яких вони виступають. Вони пояснюють суду, чому беруть участь у процесі, яким чином рішення суду може зачіпати їх інтереси, і відповідно до цього визначають свою позицію у справі.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, перебуває поза тим спірним матеріальним правовідношенням, яке існує між позивачем і відповідачем, вона в ньому участі не бере. Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, як правило, перебуває в правових відносинах лише з відповідачем і пов'язана з ним можливим регресним позовом (ст. 660 ЦК — обов'язки покупця і продавця у разі пред'явлення третьою особою позову про витребування товару; ст. 1191 ЦК — право зворотної вимоги до винної особи).

Регрес ний позов — не єдина форма впливу рішення у справі на права та обов'язки третьої особи стосовно однієї зі сторін. У справах про стягнення аліментів на утримання дітей з особи, яка вже сплачує аліменти, можлива участь у справі на стороні відповідача отримувача аліментів як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Можлива участь третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача (ст. 1237 ЦК — право заповідача на заповідальний відказ).

Якщо поряд зі стороною (заявником), третьою особою в справі беруть участь їх представники (ст. 38 ЦПК), суд після пояснень сторони, третьої особи заслуховує пояснення їх представників. За клопотанням сторони, третьої особи пояснення може давати лише представник (ч. 2 ст. 176 ЦПК). Це не позбавляє сторони і третіх осіб права додатково давати особисті пояснення.

У випадках, установлених законом, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, прокурор, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатись до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб, або державних чи суспільних інтересів та брати участь у цих справах (ст. 45 ЦПК).

Пункт 10 ч. 1 ст. 13 Закону України від 23 грудня 1997 р. «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» передба­чає право Уповноваженого звертатися до суду із заявою про захист прав і свобод людини і громадянина, які за етапом здоров'я або з інших поважних причин не можуть зробити цс самостійно.

Представництво прокуратурою інтересів громадянина або дер­жави в суді полягає у вчиненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом.

Підставою представництва прокуратурою в суді інтересів гро­мадянина є його неспроможність через фізичний чи матеріальний стан або з інших поважних причин самостійно захищати свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження, а інтересів держави — наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, які вчиняються у відносинах між ними або з державою (ст. 36-1 Закону від 5 листопада 1991 р. «Про прокуратуру»).

Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні і юридичні особи можуть у випадках, передбачених законом, звернутися до суду із заявою про захист прав, свобод та інтересів інших осіб.

Переліку таких випадків чинний процесуальний закон не наводить, їх передбачають передусім норми сімейного права.

Зокрема органи опіки і піклування уповноважені пред'явити нозов: про визнання шлюбу недійсним, якщо захисту потребують права та інтереси дитини, особи, визнаної недієздатною, або особи, дієздатність якої обмежена (ст. 42 СК); про позбавлення батьківських прав (ст. 165 СК); про скасування усиновлення або визнання його недійсним (ст. 240 СК).

Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, прокурор, органи державної влади, органи місцевого самовря­дування, фізичні та юридичні особи, які звернулися до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб, дають пояснення першими (ч. 2 Ст. 176 ЦПК).

Якщо у справі заявлено кілька вимог суд може зобов'язати сторони та інших осіб, які беруть участь у справі, дати окремо пояснення і до до кожної з них (ч; 3 ст. 176 ЦПК).

Якщо у справі є письмові пояснення сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, головуючий оголошує зміст цих пояснень (ч. 6 ст. 176 ЦПК).

Суд, заслухавши пояснення сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, встановлює порядок з'ясування обставин, на які сторони посилаються як па підставу своїх вимог і заперечень, та порядок дослідження доказів, якими вони обґрунтовуються (ч. 1 ст. 177 ЦПК). Порядок дослідження доказів визначається судом залежно від складності та характеру спору. Суд має вихо­дити з того, щоб були створені найбільш сприятливі умови для швидкого та всебічного дослідження фактичних обставин справи і з'ясування взаємовідносин сторін.

Новелою є ст. 178 ЦПК, яка передбачає право відмови від визнання обставин. Відмова від визнання в попередньому судо­вому засіданні обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози, тяжкої обставини або обставини визнано в результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин сул постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку.

Для встановлення фактів, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, досліджуються показання свідків, письмові та речові докази, висновки експертів (ч. ч. 1, 2 ст. 179 ЦПК).

Дослідження доказів починається з допиту свідків.

Кожен свідок допитується окремо. Свідки допитуються у від­сутності тих свідків, які ще не були допитані; свідки, які ще не дали показань, не можуть перебувати в залі судового засідання (ч. ч. 1, 2 ст. 180 ЦПК).

Головуючий перед допитом свідка зобов'язаний встановити його особу, вік, рід занять, місце проживання, стосунки із сторо­нами та іншими особами, які беруть участь у справі, роз'яснити його права і з'ясувати, чи не відмовляється свідок із встановлених законом підстав від давання показань (ч. 3 ст. 180 ЦПК).

Якщо суд приймає відмову свідка від давання показань постановлюється ухвала про цс (ч. 4 ст. 180 ЦПК).

Головуючий під розписку попереджає свідка про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве показання і відмову від

давання показань та приводить його до присяги: «Я, (ім'я, по батькові, прізвище), присягаю говорити правду, нічого не при­ховуючи і не спотворюючи». Підписаний свідком текст присяги та розписка приєднуються до справи (ч. ч. 5, 6 ст. 180 ЦПК).

Допит свідка розпочинається з пропозиції суду розповісти все, що йому особисто відомо у справі, після чого першою задає питання особа, за заявою якої викликано свідка, а потім інші особи, які беруть участь у справі. Суд має право з'ясовувати суть відповіді свідка на питання осіб, які беруть участь у справі, знімати питання, поставлені свідку, якщо вони за змістом обра­жають честь чи гідність особи, є навідними або не стосуються предмета розгляду (ч. ч. 7 — 9 ст. 180 ЦПК).

Кожний допитаний свідок залишається в залі судового засі­дання до закінчення розгляду справи, якщо за згодою сторін суд не дозволить йому залишити залу раніше (ч. 10 ст. 180 ЦПК).

Показання свідка, отримані в порядку забезпечення доказів (ч. 2 ст. 133 ЦПК), судового доручення щодо збирання доказів (ч. 2 ст. 132 ЦПК), показання, дані ним у судовому засіданні, в якому було ухвалено скасоване рішення, оголошуються і дослід­жуються в судовому засіданні, в якому ухвалено рішення, якщо участь цих свідків у новому судовому засіданні є неможливою (ч. 1 ст. 183 ЦПК).

Закон надає свідку право користуватися письмовими записа­ми, якщо його показання пов'язані з будь-якими обчисленнями та іншими даними, які важко зберегти в пам'яті. Ці записи по­даються судові та особам, які беруть участь у справі, і можуть бути приєднані до справи за ухвалою суду (ст. 181 ЦПК).

Стаття 182 ЦПК передбачає особливий порядок допиту не­повнолітніх і малолітніх свідків.

Допит малолітніх свідків (до 14 років — абз. 1 ч. 2 ст. 6 СК) і, за розсудом суду, неповнолітніх свідків (від 14 до 18 років — абз. 2 ч. 2 ст. 6 СК), проводиться в присутності педагога чи батьків, усиновлювачів, опікунів, піклувальників, якщо вони не заінтересовані у справі (ч. 1 ст.182 ЦПК).

Свідкам, які не досягли 16 років, головуючий роз'яснює обов'язок про необхідність дати правдиві показання, не попереджуючи про від­повідальність за відмову від давання показань і завідомо неправдиві показання, і не приводить їх до присяги (ч. 2 ст. 182 ЦПК).

Особи, зазначені в ч. 1 ст. 182 ЦПК, можуть з дозволу суду задавати питання свідкові (ч. 3 ст. 182).

З метою створення психологічного клімату суд у виняткових випадках може на час допиту осіб, які не досягли 18 років, видалити із зали судового засідання ту чи іншу особу, яка бере участь у справі. Але після повернення цієї особи до зали судового засідання головуючий повідомляє її про показання свідка і надає можливість задати йому питання (ч. 4 ст.182 ЦПК).

По закінченні допиту свідок, який не досяг 16 років, видаляється із зали судового засідання, якщо суд не визнає за необхідне його

присутність при подальшому розгляді справи (ч. 5 ст. 182 ЦПК).Розгляд письмових доказів або протоколів їх огляду почи­нається з їх оголошення в судовому засіданні. Вони мають бути надані для ознайомлення особам, які беруть участь у справі, а в необхідних випадках — також експертам, спеціалістам, свідкам. Особи, які беруть участь у справі, можуть давати свої пояснення з приводу цих доказів або протоколу їх огляду, ставити питання свідкам, експертам, спеціалістам (ч. 1 ст. 185 ЦПК).

З мстою охорони гарантованої ст. 31 Конституції таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої корес­понденції ст. 186 ЦПК встановлює правило, згідно з яким зміст особистих паперів, листів, записів телефонних розмов, телеграм та інших видів кореспонденції фізичних осіб може бути оголо­шений і досліджений у відкритому судовому засіданні тільки за згодою осіб, визначених ст. 306 ЦК.

Речові докази оглядаються судом або досліджуються ним іншим способом, а також пред'являються для ознайомлення особам, які беруть участь у справі, а в необхідних випадках - також експер­там, спеціалістам і свідкам, які можуть звернути увагу суду на ті чи інші обставини, пов'язані з оглядом (ч. 1 ст. 187 ЦПК).

Речові та письмові докази, які не можна доставити в суд, оглядаються за їх місцезнаходженням. Про огляд доказів за їх місцезнаходженням складається протокол, що підписується всіма особами, які беруть участь у огляді. До протоколу додаються разом з описом усі складені або звірені під час огляду на місці плани, креслення, копії документів, а також зроблені під час огляду фотознімки письмових і речових доказів, відеозаписи тощо (ч. ч. 1, 4 ст. 140 ЦПК). Протоколи огляду речових доказів оголошуються в судовому засіданні, і особи, які беруть участь у справі, можуть дати свої пояснення з приводу цих протоколів (ч. 2 ст. 187 ЦПК).

Під час відтворення звукозапису, демонстрації відеозапису, що мають приватний характер, а також під час їх дослідження застосовуються правила ст. 186 ЦПК щодо оголошення і дослід­ження змісту особистого листування і телеграфних повідомлень (ч. 1 ст. 188 ЦПК).

Відтворення звукозапису і демонстрація відеозапису прово­дяться в судовому засіданні або в іншому приміщенні, спеціально підготовленому для цього, з відображенням у журналі судового засідання особливостей оголошуваних матеріалів і зазначенням часу демонстрації. Після цього суд заслуховує пояснення осіб, які беруть участь у справі (ч. 2 ст. 188 ЦПК).

У разі потреби відтворення звукозапису і демонстрація відео­запису можуть бути повторені повністю або у певній частині (ч. З ст. 188 ЦПК). З метою з'ясування відомостей, що містяться у матеріалах звуко- і відеозапису, а також у зв'язку з находженням заяви про їх фальшивість судом може бути залучено спеціаліста або призначено експертизу (ч. 4 ст. 188 ЦПК).

Експерти подають свої висновки в письмовому вигляді. У судовому засіданні висновок оголошується. Для роз'яснення і доповнення висновку експерта можуть бути поставлені питання. Першого ставить питання експертові особа, за заявою якої призна­чено експертизу, та її представник, а потім інші особи, які беруть участь у справі. Якщо експертизу призначено за клопотанням обох сторін, першим ставить питання експертові позивач і його пред­ставник (ч. ч. 1, 2 ст. 189 ЦПК). Суд має право з'ясувати суть відповіді експерта на питання осіб, які беруть участь у справі, а також ставити питання експертові після закінчення його допиту особами, які беруть участь у справі (ч. 1 ст. 189 ЦПК).

Під час дослідження доказів суд може скористатися усними консультаціями або письмовими роз'ясненнями (висновками) спеціалістів (ч. 1 ст. 190 ЦПК).

Спеціаліст може бути залучений до участі в цивільному процесі за ухвалою суду для надання безпосередньої технічної допомоги (фотографування, складання схем, планів, креслень, відбору зразків для проведення експертизи тощо) під час вчи­нення процесуальних дій. Спеціаліст зобов'язаний з'явитися за викликом суду, відповідати на задані судом питання, давати усні консультації та письмові роз'яснення, звертати увагу суду на характерні обставини чи особливості доказів, у разі потреби надавати суду технічну допомогу. Допомога спеціаліста не може стосуватися правових питань.

Спеціаліст має право знати мету свого виклику до суду, від­мовитися від участі в цивільному процесі, якщо він не володіє відповідними знаннями та навичками, з дозволу суду задавати питання особам, які беруть участь у справі, та свідкам, зверта­ти увагу суду на характерні обставини чи особливості доказів (ч. ч. 2-5 ст. 54 ЦПК).

Спеціалісту можуть бути поставлені питання по суті наданих усних консультацій чи письмових роз'яснень. Першою ставить питання особа, за клопотанням якої залучено спеціаліста, та її представник, а потім інші особи, які беруть участь у справі. Якщо спеціаліста залучено за клопотанням обох сторін або за ініціативою суду, першим ставить питання спеціалістові позивач і (або) його представник.

Суд має право з'ясовувати суть відповіді спеціаліста на пи­тання осіб, які беруть участь у справі, а також ставити питання спеціалісту після закінчення його опитування особами, які беруть участь у справі. Викладені письмово і підписані спеціалістом роз'яснення приєднуються до справи (ч. ч. 2 — 4 ст. 190 ЦПК).

У ч. З ст. 45 ЦПК вказується, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування можуть бути залучені судом до участі в справі або взяти участь у справі за своєю ініціативою для подання висновків на виконання своїх повноважень. Участь цих органів у цивільному процесі у справі є обов'язковою у ви­падках, установлених законом (ч. ч. 4, 5 ст. 19 СК), або якщо суд визнає це за необхідне.

Висновки органів державної влади і органів місцевого самов­рядування не належать до з доказів (ч. 2 ст. 57 ЦПК). Водночас перед поданням висновку до суду вказані органи вивчають обставини справи, а тому володіють певними відомос­тями щодо взаємовідносин учасників спору і можуть надати суду допомогу у вирішенні справи.

Чинний ЦПК не вказує, в якій послідовності в судовому за­сіданні вищевказані органи подають висновки, незважаючи на те, що в ч. 5 ст. 46 встановлено їх право висловити свою думку щодо вирішення справи по суті.

Суд може відкласти розгляд справи у випадках, установлених ЦПК, а також за неможливості розгляду справи в зв'язку з необ­хідністю заміни відведеного судді або залученням до участі у справі інших осіб (ч. 2 ст. 24, ч. 1 ст. 33, ч. 6 ст. 36, ч. 1 ст. 37).

У разі неможливості продовження розгляду справи у зв'язку з необхідністю подання нових доказів (ч. 1 ст. 137 ЦПК) суд оголошує перерву на час, необхідний для цього.

Суд, відкладаючи розгляд справи або оголошуючи перерву в її розгляді, призначає відповідно день нового судового засі­дання або його продовження, про що ознайомлює під розписку учасників цивільного процесу, присутніх у судовому засіданні. Учасників цивільного процесу, які не з'явилися або яких суд залучає вперше до участі в процесі, викликають у судове засі­дання на призначений день.

У разі відкладення розгляду справи суд повинен допитати свідків, які з'явилися. Тільки у виняткових випадках за ухвалою суду свідки не допитуються і викликаються знову (ч. ч. 3, 4 ст. 191 ЦПК).

У ч. 5 ст. 191 ЦПК указано право суду відкласти розгляд справи про розірвання шлюбу і призначити подружжю строк для примирення. Стаття 111 СК зобов'язує суд вживати заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства. Ці статті не встановлюють певних строків на відміну від ст. 176 ЦПК 1963 р., яка надавала суду право відкласти розгляд справи і призначити подружжю строк для примирення, який не повинен був перевищувати 6 місяців.

Після з'ясування всіх обставин справи та перевірки їх дока­зами головуючий надає сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, можливість дати додаткові пояснення, які можуть доповнити матеріали справи. У зв'язку з додатковими пояснен­нями особи, яка бере участь у справі, суд може ставити питання іншим учасникам процесу.

Вислухавши додаткові пояснення і вирішивши заявлені при цьому клопотання осіб, які беруть участь у справі, суд поста­новляє ухвалу про закінчення з'ясування обставин справи та перевірки їх доказами і переходить до судових дебатів (ч. ч. 1 — 3 ст. 192 ЦПК). Розгляд справи по суті як частина судового розгляду за­вершується постановленням ухвали про закінчення з'ясування обставин справи та перевірки їх доказами.

 

§ 4. Судові дебати

У процесі судових дебатів особами, які беруть участь у справі, підбивається підсумок дослідження обставин справи (фактів) і доказів.

Судові дебати проводяться в порядку, встановленому ст. 193 ЦПК, із дотриманням принципу рівних процесуальних можли­востей осіб, які беруть участь у справі.

Черговість виступу учасників судових дебатів закріплена законом, у силу чого спершу слово надається позивачу та його представникові, потім — відповідачу і його представникові (ч. 2 ст. 193 ЦПК). Сторони за пропозицією головуючого висловлю­ють свої міркування та висновки на підставі всіх досліджених у судовому засіданні матеріалів. Вони можуть посилатися, не лише на встановлені в судовому засіданні обставини, а й на ті правові норми, які на їх думку, регулюють дані правовідносини, але не зобов'язані цього робити.

Представники сторін і третіх осіб, виступаючи в судових дебатах, зобов'язані проаналізувати розглянутий у ході справи доказовий матеріал, обгрунтувати вимогу або заперечення вже встановленими, на їх думку, фактами, вказати норми матеріального і процесуального права, на основі яких потрібно ухвалити рішення у справі.

Треті особи без самостійних вимог виступають у судових дебатах після особи, на стороні якої вони беруть участь (ч. 3 ст. 193 ЦПК).

Мета участі третьої сторони в судових дебатах полягає в тому, щоб викласти свої міркування і висновки на підставі всіх дослідже­них у судовому засіданні матеріалів і запобігти несприятливим для себе наслідкам рішення суду, оскільки рішення суду матиме преюдиційне значення для визначення юридичних відносин третьої особи з однією із сторін, яка є учасником спору (ч. 1 ст. 35 ЦПК).

Третя особа, яка заявила самостійні позовні вимоги щодо предмета спору, та її представник у судових дебатах виступають після сторін (ч. 4 ст. 193).

Процесуальне становище третіх осіб із самостійними вимогами є аналогічне становищу позивача (ст. 34 ЦПК).

Органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, виступають у судових дебатах першими. За ними виступають особи, в інтересах яких відкрито провадження у справі (ч. 6 ст. 193 ЦПК).

Прокурор, який захищає права, свободи та інтереси інших осіб, залишається представником держави, не усуває і не замінює сторону, яка бере участь у процесі, розпочатому прокурором в судових дебатах. Прокурор має проаналізувати досліджені в ході судового розгляду докази; показати, які з них слід виз­нати достовірними та достатніми; на існування яких обставин указують достовірні докази, розкрити характер правовідносин сторін, прокоментувати закон, яким регулює ці правовідносини, і в кінцевому підсумку висловити свою думку, як на підставі цієї норми закону має бути вирішена справа.

Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи, які звернулися до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб або державних чи суспільних інтересів, у судових дебатах висловлюють свою думку щодо підсумків проведеного дослідження обставин спра­ви і доказів. Вони висловлюють свою думку щодо того, як має бути вирішена справа, що розглядається, дають оцінку доказів, досліджених у судовому засіданні, висловлюють думку щодо встановлення чи невстановлення фактів, які мають значення для справи, формулюють свій погляд на правовідносини сторін і на закон, який регулює ці правовідносини, і насамкінець вислов­люють міркування щодо того, яке рішення має бути прийняте судом у справі, що розглядається.

Уважне слухання промов у дебатах дозволяє більш чітко з'ясувати позицію кожного учасника, сприйняти їх аргументацію, співставити різні точки зору як на фактичний, так і на правовий аспекти справи, що розглядається, сформулювати своє внутрішнє переконання щодо оцінки доказів, кола обставин, установлених у справі, обгрунтованості та правомірності заявлених вимог. У ході дебатів часто усуваються, знімаються сумніви, які не були зняті на попередніх етапах процесу.

Суд не може обмежувати тривалість судових дебатів певним часом. Головуючий може зупинити промовця лише тоді, коли він виходить за межі справи, що розглядається судом, або пов­торюється. З дозволу сулу промовці можуть обмінюватися реп­ліками. Право останньої репліки завжди належить відповідачеві та його представникові (ч. 7 ст. 193 ЦПК).

§ 5. Ухвалення судового рішення

Ухвалення судового рішення — найвідповідальніший момент у діяльності суду, який розглядає справу: у ній частині судового засідання підбивається підсумок усього судового розгляду.

Судове рішення як процесуальний акт — документ, який фіксує висновок суду як акт судової влади, в якому здобуває відображення та завершення процес застосування судом норм матеріального і процесуального права при вирішенні цивільних справ. Судове рішення як процесуальний документ дає змогу вищестоящим судам за необхідності перевірити його з точки зору законності та обґрунтованості, а також формувати судову практику, аналіз якої дозволяє зробити висновок щодо стану законності та якості законів, що застосовуються судами.

Пленум Верховного Суду України у постанові від 29 грудня 1976 р. № «Про судове рішення» (п. 1) вказав, що судове рішення є найважливішим актом правосуддя, покликаним забез­печити захист гарантованих Конституцією України прав та свобод людини, правопорядку і здійснення проголошеного Конституцією принципу верховенства права.

Рішенням суду від імені України ліквідується спір між сто­ронами, вирішується питання про захист порушених, невизна­них або оспорюваних прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ст. 1, ч. 1 ст. 209 ЦПК).

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і запере­чення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову (ст. 214 ЦПК).

У нарадчій кімнаті відбувається остаточна оцінка доказів. Правильна оцінка доказів судом має першочергове значення для ухвалення судом законного чи обгрунтованого рішення у цивільній справі (ст. ст. 212, 213 ЦПК).

Оцінка доказів здійснюється не тільки у нарадчій кімнаті при ухваленні рішення. Уже на стадії відкриття провадження у справі (ст. ст 119, 122 ЦПК) і па стадії провадження у справі до судовою розгляду (ст. 130 ЦПК) суддя оцінює докази. Оцінка доказів відбувається і н процесі їх дослідження в судовому за­сіданні. Суб'єктами оцінки є особи, які беруть участь у справі, проте їх оцінка, що озвучується в судових дебатах, не має таких правових наслідків і безпосереднього впливу на характер рішен­ня, як оцінка доказів судом.

Оцінка доказів може бути рекомендавчою і владною залежно від того, хто із суб'єктів доказування оцінює докази.

Рекомендавчий характер має оцінка, що дається особами, які беруть участь у справі. Рекомендавчий характер має оцінка доказів, що містяться у виступах осіб, які беруть участь у справі, стосовно розгляду клопотань щодо доручення до справи тих або інших нових доказів. Такий само рекомендавчий характер має оцінка доказів, що містяться, зокрема, в промовах осіб, які беруть участь у справі і виступають у судових дебатах. Значення цієї оцінки полягає в тому, що вона є однією з умов, які забезпечу­ють усебічність оцінки доказів судом із урахуванням думок усіх заінтересованих учасників процесу.

Суд ураховує думки інших учасників процесу, але не зобов'язаний слідувати їм.

Оцінка доказів з боку суду має владний характер, оскільки рішення, в яких відбивається ця оцінка, мають обов'язкову силу (ст. 14 ЦПК).

Оцінка доказів, що дається судом, залежно від рівня пізнання має характер попередньої або остаточної оцінки.

Попередньою називається оцінка доказів, яка дається судом у ході приймання, витребування, дослідження доказів, тобто до виходу до нарадчої кімнати для прийняття рішення. Результати оцінки на цьому етапі виражаються в ухвалах суду про прий­няття доказів як таких, що стосуються справи, або про відмову в прийнятті цих доказів, у задоволенні клопотань тощо.

Остаточною називається оцінка доказів, яка дається лише судом в умовах нарадчої кімнати і є основою для прийняття судового рішення.

Мета оцінки не є довільною, а визначається законом (ст. 212 ЦПК).

Результати оцінки завжди об'єктивно виражаються в здійс­нених (правових) діях. До таких дій належить, зокрема, відоб­раження оцінки доказів у мотивувальній частині рішення (п. 3 ч. 1 ст. 215).

Суд, визнавши під час ухвалення рішення за потрібне з'ясувати будь-яку обставину шляхом повторного допиту свідків або вчинення іншої процесуальної дії, не ухвалюючи рішення, постановляє ухвалу про поновлення судового розгляду (ч. 2 ст. 195 ЦПК). Ця процесуальна дія є нічим іншим, як правовим наслідком оцінки доказів.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується всебічному, повному, об'єктивному та безпосеред­ньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення (ч. ч. 1,2 ст. 212 ЦПК). Оцінка доказів має свій зміст, який охоплює визначен­ня належності, допустимості, -достовірності, достатності та взаємозв'язку всієї сукупності доказів (ч. 3 ст. 212 ЦПК).

Оцінка доказів за внутрішнім переконанням гарантуєт