Казка про хлопчика Абихто

Казна-коли, казна-де жив хлопчик Абихто.

Прокидався будь-коли, вмивався абияк, знехотя, аби ніхто не сварив, снідав і йшов куди-небудь, гуляв аби з ким, аж доки не обридало. Повертався додому, думаючи: «Будь що будь, будь як-небудь...».

Якось хлопчика запитали: «Ким ти хочеш бути?» Він неохоче відповів: «А мені все одно. Ким-небудь».

Так і виріс хлопчик Абихто. Виріс, та так ніким і не став. І прозвали його — Ніхто.

Василь Струтинський

- Яким був цей хлопчик?

- Чому його прозвали Ніхто?

- Яку пораду ви дали б хлопчикові?

Як Микита став працьовитий

Микита був дуже ледачий. Не хотів як слід працювати та й отримав з граматики двійку.

Дали Микиті роботу на літо. Поклав він на столі підручник та й зітхнув тяжко. Треба виконати двісті вправ. Хіба ж таку роботу зробиш!

Минув день, минув другий, минув третій. Ось і тиждень минає, а Микита щодня тільки гляне на книжку та й зітхне тяжко – тяжко.

Втомився хлопець від неробства. Сидить дивиться у вікно. А за вікном під водостічною трубою стоїть порожнє відро. І в нього з труби капає вода – крапля за краплею.

Нічого робити Микиті, сидить біля вікна цілий день та все дивиться, як вода капає.

А ввечері вийшов, дивиться, а вже піввідра накапало. Наступного ранку було повне відро.

Здивувався Микита: виходить , із маленьких краплинок може назбиратися повне відро води!

Зітхнув тяжко та й відкрив граматику, і зошит відкрив.

Василь Сухомлинський

- Яким був Микита?

- Чи зрозумів він свою помилку? З чого це видно?

- То які ж риси характеру є ворогами успіху? (Байдужість, лінь)

- Є й інші риси характеру, які шкодять успіху. Як ви думаєте, які це?

Поради учню

Завжди уважно слухай вчителя.

Намагайся самостійно виконувати всі домашні завдання.

Якомога частіше грай у комп’ютер.

Відкладай на потім справи, які не хочеш робити.

Читай якомога більше книжок.

Намагайся бути організованим і наполегливим.

Не бійся своїх мрій.

Будь готовий прийняти допомогу і допомогти іншим.

Не бійся помилок і вчися на них.

Відкладай на завтра те, що можна зробити сьогодні.

Наша українська земля з давніх давен славиться видатними людьми, які своїми успіхами в тій чи іншій галузі прославили нашу Україну далеко за її межами. І я вважаю, що ми з вами започаткували гарний приклад того, що на уроці чи в позаурочний час ми знайомимося з творчістю таких людей, бо це по-перше: сприяє кращому формуванню внутрішнього світу людини; по-друге: вони є прикладом для наслідування, взірцем. На минулому уроці ми говорили про творчість великої поетеси Ліни Костенко. Сьогоднішній урок не буде винятком. Я розповім вам про видатну українську художницю Катерину Білокур.

Катерина Білокур народилася на Полтавщині в невеликому селі Богданівка. Звідси, з біленької селянської хати, рушила у великі світи творчість народної художниці, пішла до людей її малярська поезія, сповнена якоїсь магічної сили та фантастичної краси. Спершу її картини побачила Полтава, потім Київ, Москва, потім вони з’явились у Парижі. Біля них товпилися відвідувачі на міжнародних виставках: хто ж авторка цих незвичайних полотен? Звідки такий вроджений артистизм у простої української жінки, таке естетичне чуття, багатство і сила уяви? А прийшло це до Катерини Білокур від неозорих степів пшениці, від блакитних озер, від голубого безкрайнього неба і, звичайно, від квітів, яких вона ніколи не рвала. Вона їх малювала. Художниця мовби розповідала світові, якій талановитий її народ, яка сприйнятлива його душа до всього прекрасного