 |
|
Тверда і м'яка групи прикметників
В українській мові розрізняють дві групи прикметників: тверду і м'яку.
До твердої групи належать:
прикметники, основа яких закінчується на твердий приголосний. У називному відмінку однини вони мають закінчення -ий, -а, -е: білий, біла, біле; голубий, голуба, голубе; гарний, гарна, гарне; каштановий, каштанова, каштанове; весняний, весняна, весняне; солов'їний, солов'їна, солов'їне;казковий, казкова, казкове;
усі короткі форми прикметників з твердим приголосним у кінці основи: зелен, срібен, жив, здоров, ясен;
присвійні прикметники з суфіксами -ів (їв), -ин (-їн): батьків, братів, сестрин; Олексіїв, Маріїн, Ганнин, Наталчин.
До м'якої групи належать:
прикметники, основа яких закінчується на м'який приголосний. У називному відмінку однини вони мають закінчення -ій, -я, -є: синій, синя, синє, осінній, осіння, осіннє; братній, братня, братнє; ранній, рання, раннє; вечірній, вечірня, вечірнє; житній. житня, житнє; дружній, дружня, дружнє;
прикметники, основа яких закінчується на -н-з попереднім приголосним: безодній, безсторонній, будній, крайній, давній, достатній, городній, всесвітній, древній, задній, кутній, літній, могутній, майбутній, незабутній, нижній, обідній, ранній, передній, останній, сусідній, хатній, художній, порожній, мужній та ін.;
прикметники на -шн- (-ій), -жн(-ій), утворені від прислівників: домашній, тутешній, вранішній, вчорашній, ближній, справжній, подорожній, повздовжній та ін.
Прикметники, у яких немає закінчення, називаються короткими.
Незначна кількість прикметників паралельно до загальновживаної повної форми має коротку (незмінну) форму: винен, певен, варт, потрібен, годен, ладен, повен, здоров, рад, славен, ясен, срібен, дрібен, зелен, красен та ін. Вони зустрічаються переважно у фольклорі, використовуються у народному мовленні, в художньому стилі, в основному у поезії для створення народнопісенного колориту,
Числівник
Числівник - це самостійна частина мова, що позначає кількість предметів чи абстрактне число і виражає своє значення у формах відмінка, обмежено - роду та числа.
Кількісні числівники об'єднують кілька груп: а) власне кількісні, напр.: нуль, один, два; б) збірні, напр.: двоє, обоє, обидві, обидва, троє; в) дробові, напр.: одна третя, дві цілі п ять десятих, півтора, півтори; г) неозначено-кількісні, напр.: багато, мало, кілька, кількадесят, кількасот.
Порядкові числівники позначають порядок предметів при лічбі, відповідають на питання котрий?
Визначальною морфологічною категорією числівника є відмінок. Порівняно з іменниками і прикметниками числівники мають більш розгалужену систему словозміни. За характером вираження відмінкових закінчень виділяють шість типів словозміни числівників:
- перший тип складають числівники одна, одне (одно) - одні;
другий тип утворюють числівники два, три, чотири та збірні числівники;
- третій тип утворюють числівники від п ятьох (шість, сім, вісім, дев 'ять) до десятьох, числівники другого десятка, а також назви десятків від двадцятьох (тридцять, п 'ятдесят, шістдесят, сімдесят) до вісімдесятьох.
Вони мають паралельні форми словозміни. Домінують тепер вторинні відмінкові форми із закінченнями -ох, -ом, які набувають дедалі більшого поширення під упливом відмінювання числівників два, три, чотири*. У знахідному відмінку вживання форм, тотожних називному чи родовому, регулюється категорією істот/неістот іменника.
Запам 'ятайте! Дробові числівники читають так: дві треті, три четверті, чотири треті, три п 'яті, дві сьомі, дев 'ять десятих5. Знаменник має форму називного відмінка множини, якщо чисельник два, три, чотири.
Займенник
Особливості використання займенників у професійних текстах
Займенник лише вказує на предмети, ознаки та кількість, але не називає їх. Займенники в мові вживаються часто для того, щоб уникнути повторення тих самих слів. При цьому їхню форму треба обов'язково узгоджувати з родом, числом, відмінком іменників, замість яких ці займенники вжито. Правильно вжиті займенники допомагають пов'язати речення в тексті.
За значенням займенники поділяються на дев'ять розрядів:
1) особові – указують на особи: я, ми (1-ша особа), ти, ви (2-га особа), він, вона, воно, вони (третя особа);
2) зворотний себе – указує на ту особу, яка виконує дію;
3) присвійні – указують на належність предмета 1-й особі: мій, наш; 2-й особі: твій, ваш; 3-й особі множини: їхній; особі, яка виконує дію – свій; на належність предмета 3-й особі однини указують особові займенники в родовому відмінку його, її;
4) вказівні – указують на предмет: цей, той (оцей, отой); на ознаку: такий (отакий); на кількість: стільки;
5) означальні – весь (ввесь, увесь), всякий (усякий), кожний, інший, сам, самий;
6) питальні – являють собою запитання до іменника: хто?, що?; доприкметника: який?, чий?; дочислівника: скільки?, котрий?;
7) відносні – ті, що й питальні, але вживаються для приєднання підрядних речень до головних: Благословен же той, хто від грози не никне, і пісня, що летить до радісних небес (В. Сосюра);
8) неозначені – утворюються від питальних за допомогою часток аби-, де-, сь- (пишуться разом) та хтозна-, казна-, бозна-, будь-, небудь-, невідь-(пишуться через дефіс): абиякий, дехто, щось, хтозна-скільки, казна-яка, бозна-що, будь-хто, котрий-небудь, невідь-скільки та ін.;
9) заперечні – утворюються від питальних за допомогою частки ні- (пишуться разом): ніхто, ніщо, ніякий, нічий, ніскільки, нікотрий.