 |
|
ПРАВОВИЙ ПРЕЦЕНДЕНТ.
Правовий прецедент (судовий, адміністративний) - правотворчий акт, що за умов відсутності нормативно-правової регламентації приймається судовим або адміністративним органом в результаті вирішення конкретної юридичної справи і містить у своїх приписах казуальну норму права, якій надається загальнообов'язкове значення при вирішенні подібних справ у майбутньому.
Ознаки правового прецеденту:
1) є актом волевиявлення правозастосовного органу (судового чи адміністративного);
2) має нормативний характер - містить у своїх приписах нові, казуальні, норми права;
3) виникає за наявності прогалин у нормативно-правовому регулюванні в процесі вирішення конкретної юридичної справи;
4) набуває обов'язкового значення через поширення своєї дії на аналогічні справи в майбутньому, спираючись на справедливість однакового розгляду однакових випадків;
5) є письмовим актом, тобто таким, що має зовнішню форму вираження;
6) має юридичну силу, похідну від суб'єкта його творення;
7) забезпечується державою.
Види прецедентів за способами виникнення: нормативно-правові, правотлумачні (правороз'яснювальні), правозастосовні. Види прецедентів за суб'єктами правозастосовної нормотворчості: судові, адміністративні
Адміністративний прецедент - правотворчий акт, що за умов відсутності нормативно-правової регламентації приймається адміністративним органом (органом управління або посадовою особою) в результаті вирішення конкретної адміністративної справи і містить у своїх приписах казуальну норму права, якій надається загальнообов'язкове значення при вирішенні аналогічних справ у майбутньому. Адміністративний прецедент відіграє чималу роль у правовому регулюванні управлінської діяльності держави, але сфера його застосування є вужчою, ніж у судового прецеденту. В Україні адміністративний прецедент офіційно не визнаний.
Судовий прецедент - правотворчий акт, що за умов відсутності нормативно-правової регламентації приймається судом в результаті вирішення конкретної судової справи і містить у своїх приписах казуальну норму права, якій надається загальнообов'язкове значення при вирішенні аналогічних справ у майбутньому. Наголосимо, що підставою застосування судового прецеденту є обґрунтування, що жодна зі всіх чинних правових норм не відповідає певному випадку. Для держав континентальної Європи (романо-германського права) прецедентна судова правотворчість не властива, але вона поступово запроваджується. Так, правотворчі повноваження Федерального конституційного суду Німеччини закріплені у чинному німецькому законодавстві. В Україні прецедентна судова правотворчість офіційно не визнана, але є достатнє підґрунтя для її визнання.
Судовий прецедент є одним із провідних джерел права англо-американського типу (Велика Британія, США, Канада, Австралія й ін.).
Види судових прецедентів в англійському праві:
1) обов'язкові - створюються виключно вищими судовими інстанціями: Палатою лордів, Судом корони, Апеляційним судом і Високим судом. Нижчі суди таких прецедентів не створюють. Якщо факти, виявлені судом з розглянутої справи досить схожі, а також якщо попереднє рішення ухвалене вищим судом або (як виняток) судом рівної юрисдикції, суд зобов'язаний додержувати попереднього судового прецеденту;
2) перекопувальні - створюються рішеннями нижчих судових інстанцій; рішеннями, прийнятими судами загального права інших держав Британської співдружності; рішеннями, що ухвалені паралельними судовими інстанціями тощо - вони не мають такої частини, як ratio decidendi (частини рішення, в якому виражена норма або принцип права, тобто мотив), рішеннями судів Європейського Союзу.
Структура правового прецеденту:
o ratio decidenti (правова позиція) - висновки, в яких викладена суть позиції судді; на них ґрунтується рішення або вирок; в них визначається, наскільки факти з даної справи відповідають фактам попереднього прецеденту. На цю частину судового рішення орієнтуються судді тих правових систем, які утворилися на основі англійської системи;
* obiter dictum (попутно сказане) - докази й висновки, які не є обов'язковими для правової позиції суду й мають чинність переконувального прецеденту, що не зв'язує суддю безумовно. Однак згодом судді можуть використати аргументи цієї частини судового рішення.
Англійське правило прецеденту має імперативний характер такого змісту: вирішувати так, як було вирішено раніше (це правило "stare decisis", що взяте з латинської фрази "stare decisis et non quieta movere", яка означає "дотримуватися прецедентів і не порушувати вже встановлене"). Відповідно до цього правила кожна судова інстанція зобов'язана додержувати прецедентів, вироблених вищим судом, а також створених нею самою (якщо це вища судова інстанція). Хоч формально суд пов'язаний судовим прецедентом вищого суду або суду тієї самої інстанції, однак у процесі вибору відповідного прецеденту суддя має можливість відкинути його в результаті тлумачення під приводом відмінності обставин даної справи від прецеденту.
ПРАВОВИЙ ДОГОВІР.
Нормативно-правовий договір, або договір нормативного змісту - спільний акт-документ двох або більше сторін (нормотворчих органів), що установили нові норми права за взаємною згодою з метою врегулювання певних життєвих ситуацій, слугує підставою для видання правових актів, здійснення інших юридично значущих дій і забезпечується державою відповідно до закону. Нормативно-правові договори є самостійною частиною механізму правового регулювання.
Ознаки нормативно-правового договору:
1) має публічно-вольовий характер - хоча б одна зі сторін договору повинна мати у своєму розпорядженні владні повноваження, бути суб'єктом нормотворчості (держава, її органи, посадові особи, міжнародні організації тощо);
2) має погоджувальний і добровільний характер, тобто потребує погодження сторін - нормотворчих суб'єктів, покладання на себе сторонами нормативно виражених взаємних прав і обов'язків, що потім ними виконуються (конвенціональні норми);
3) передбачає обов'язковість установлених договорами правових норм і принципів для третіх осіб - слугує правовою базою для видання підзаконних (індивідуальних) актів, здійснення інших юридично значущих дій;
4) має особливий предмет договору - питання володарювання, управління і саморегуляції;
5) має особливу, суворо формальну процедуру прийняття і спеціальний порядок розгляду спорів, конфліктів, пов'язаних з виконанням (Конституційний Суд, спеціальні погоджувальні процедури);
6) є письмовим актом-документом за формою зовнішнього вираження;
7) укладається в порядку, встановленому нормативними актами певної країни;
8) підлягає офіційному опублікуванню: неопубліковані нормативні договори не мають правових наслідків;
9) забезпечується державою відповідно до закону.
Більшість із зазначених ознак характерні і для нормативно-правових актів. Але нормативно-правові договори є не державновладними настановами, а переважно суспільною самоорганізацією, взаємним виявленням волі, зустрічним прийняттям на себе юридичних обов'язків суб'єктів нормотворчості - учасників договору. Якщо законодавчі акти виступають безпосередньо нормативними регуляторами суспільних відносин і договірне регулювання не властиве їм, то правова природа нормативно-правових договорів розкривається через договірні відносини.
Види нормативно-правових договорів за територією регульованих відносин:
1. Внутрішньодержавний - спрямований на регулювання внутрішньодержавних відносин. Це може бути договір про компетенцію і договір про взаємодію (між суб'єктами федерації, між профспілками та урядом у рамках соціального партнерства). Договори можуть бути у сферах: конституційного права (Конституційний договір між Верховною Радою України і Президентом України 1995 р.); адміністративного права (між урядом і обласними державними адміністраціями з питань взаємодії в соціальній, економічній та інших сферах; між органами виконавчої влади і органами місцевого самоврядування щодо координації їхньої дії); цивільного права (засновницькі договори локального характеру, якими створюються і закріплюються правила поведінки тих чи інших відносин); фінансового права (кредитні договори між банками і підприємствами); трудового права (колективні договори і колективні угоди). Яскравим прикладом у сфері трудового права
Є колективний договір між власником або уповноваженим ним органом (особою), з одного боку, І одним або кількома профспілковими чи іншими уповноваженими на представництво трудовим колективом органами, а за відсутності таких органів - представниками трудящих, обраними й уповноваженими трудовим колективом, з другого. Колективний договір укладається на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності і господарювання, які використовують найману працю і мають права юридичної особи. У ньому зазначають взаємні зобов'язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин; можуть передбачатися додаткові порівняно з чинним законодавством і угодами гарантії соціально-побутові пільги31.
2. Міжнародний - спрямований на регулювання міжнародних відносин і утворення міжнародних співтовариств. Це можуть бути договори установчі (Маастрихтський договір про Європейський Союз 1992 р., Угода про створення Співдружності незалежних держав (СНД) 1991 р.), договори про взаємодію (Договір про співробітництво між Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини та Уповноваженим з прав людини в Російській Федерації 1999 р. та ін.) та ін.
Міжнародний договір уводиться в дію на території України законом України, тому між законом і договором існують координаційні зв'язки. У деяких державах міжнародний договір уводиться в дію конституційним законом, що ставить такий міжнародний договір за юридичною чинністю вище звичайного закону. Конституції ряду держав прямо визначають вишу юридичну чинність міжнародного договору. Якщо в інституції держави відсутні такі вказівки, міжнародний договір має вишу юридичну чинність тільки у випадку виникнення колізії між ним і законом і якщо в законодавстві закріплена норма про визнання за ним вищої юридичної чинності.
З позицій міжнародного права будь-який договір між державами є саме міжнародно-правовим договором, тобто актом права. За структурою міжнародно-правовий акт складається переважно з преамбули (вступна частина), основних статей (центральна частина) і заключних положень (заключна частина). Окрім того, він може містити застереження, зроблені учасниками договору, і виправлення, прийняті у встановленому порядку.
Міжнародні договори за рівнем їх укладання можуть бути:
o міждержавними - приєднання до них або прийняття (укладання) їх проводяться від імені У к р а ї н и: це угоди, що укладаються між двома чи кількома суверенними державами на певний строк або безстроково. Набирають сили в порядку, передбаченому для указів Президента України - через 10 днів із дня їх офіційного опублікування, якщо інше не передбачено самими актами. Публікуються у "Відомостях Верховної Ради України", у газеті "Голос України", у "Зібранні чинних міжнародних договорів України";
o міжурядовими - приєднання до них чи прийняття (висновок) їх здійснюється від імені уряду України: це угоди між урядами двох або кількох суверенних держав на певний строк чи безстроково. Набувають сили в порядку, передбаченому для постанов Кабінету Міністрів України,- з моменту їх прийняття, якщо пізніший строк не передбачений у цих актах. Публікуються в "Офіційному віснику України", у газеті "Урядовий кур'єр";
o міжвідомчими - приєднання до них або прийняття (укладання) їх відбувається від імені міністерств та інших центральних органів виконавчої влади України: це угоди між міністерствами, комітетами урядів двох або кількох суверенних держав на певний строк чи безстроково. Набирають сили з моменту підписання або з моменту затвердження міністерствами (відомствами), від імені яких договори були підписані. Публікуються в "Зібранні чинних міжнародних договорів України". Наприклад, Меморандум про взаєморозуміння між Міністерством освіти і науки України і Корпорацією Microsoft (28.10.2003).
Не всі договори мають потребу в офіційному схваленні парламенту. Ними, як правило, є міждержавні договори. Норми міждержавних договорів диктують певні стандарти поведінки держав, що дали згоду на їх обов'язковість. Із санкції держави міжнародний акт (договір) поширюється на її територію, стає частиною національного законодавства.