 |
|
СИСТЕМА ЗАКОНОДАВСТВА ТА ЇЇ СТРУКТУРА.
Система законодавства - цілісний і погоджений комплекс нормативно-правових приписів, що містяться в законах і розподілені залежно від предмета і метода правового регулювання по галузях та інститутах законодавства.
Ознаки системи законодавства:
1) є зовнішньою формою існування основної частини системи права;
2) є способом надання юридичного (формального) значення нормам права, сформованим у суспільстві;
3) виражає норми права через первинні елементи - нормативно-правові приписи, що розташовані у статтях законів;
4) має два рівня будови - вертикальну (ієрархічну, супідрядну) і горизонтальну (рівнозначну);
5) має суб'єктивний характер;
6) має структуру - галузі та інститути законодавства. Система законодавства - багатогранне суб'єктивно-об'єктивне утворення зі складною структурою. Основна роль у ній належить нормативним актам, а також їх структурним підрозділам. Вони дають змогу групувати окремі розділи, статті, пункти нормативних актів залежно від норм права, що містяться в них, у різні більш стійкі формування - інститути законодавства. Стаття закону тут виступає зовнішньою формою вираження правового змісту, сконцентрованого у правовому приписі.
Визначення поняття "система законодавства" залежить від змісту, вкладеного в термін "закон". Закони як письмові правові документи можна поділити на дві групи:
1) закони в матеріальному змісті - усі правові акти, в яких містяться приписи, розраховані на невизначене коло осіб;
2) закони у формальному змісті - правові акти, що прийняті в особливому порядку законодавчою владою (закони; міжнародні договори, затверджувані законами).
За такого підходу законами в матеріальному (а не у формальному!) змісті можуть вважатися не тільки закони, але й підзаконні акти, що приймаються президентом, урядом, міністерствами та іншими органами держави, тобто всі нормативно-правові акти держави, включаючи акти виконавчої (адміністративної) нормотворчості.
Тому в юридичній літературі немає однозначного визначення поняття "система законодавства" ("законодавство"), а існує кілька розумінь. Найбільш поширеними з них є такі:
1) широке розуміння - це система не тільки законів, а й усіх джерел (форм) офіційно встановленого об'єктивного права: підзаконні акти, що приймаються президентом, урядом, міністерствами та іншими органами держави, тобто система усіх нормативно-правових актів держави й органів місцевого самоврядування, включаючи акти нижчого рівня (локальні акти);
2) серединне розуміння (між широким і вузьким) - система нормативно-правових актів вищих органів державної влади: закони і підзаконні акти парламенту, президента, уряду. Таке розуміння законодавства висловив Конституційний Суд України стосовно трудового законодавства, тобто є галузевим. Використання означеного тлумачення законодавства не може бути поширеним на усі галузі законодавства. Так, у кримінальному законодавстві немає підзаконних нормативно-правових актів (див. рішення Конституційного Суду від 09.07.1998);
3) вузьке розуміння - система всіх чинних законів певної держави, упорядкованих певним чином, а також міжнародних договорів, затверджених (ратифікованих) законами Верховної Ради, тобто законодавство - це система всіх законів держави41.
Таке розуміння законодавства випливає з Конституції України, де чітко визначено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана законом Верховної Ради України, є частиною національного законодавства.
Прихильники вузького розуміння національного законодавства (під яким розуміються закони у формальному змісті), коли мова заходить про галузеве законодавство, нерідко мають на увазі усю систему діючих нормативних актів даної галузі (закони і підзаконні акти), тобто розширюють її до поняття законів у матеріальному змісті, нормативно-правові договори, затверджені законами) використовувати поняття "законодавчі акти".