Невербальна комунікація та її види

Б клас 08.01.15

Українська мова

Тема:

Модель вербальної комунікації: адресант (автор висловлювання), повідомлення, створене в певних умовах спілкування, адресат (той, кому адресоване повідомлення). Використання вербального й невербального коду (засобу передачі інформації) в комунікації.

Ознайомитися зі змістом лекції, скласти короткі тези до неї, які надіслати за адресою:

svetlana.bardadim@yandex.ua

Вступ

Людина виокремилася зі світу, що її оточує, і піднялася над ним завдяки мисленню і мовленнєвій діяльності, спілкуванню за допомогою виняткової знакової системи – природної мови. Спілкування або комунікація – це обмін значеннями або інформацією між індивідами засобами спільної системи символів або певного коду. Код охоплює сукупність сигналів, що передають, як правило, одним засобом або каналом. Основним засобом комунікації є мова (вербальна та невербальна), яка забезпечує обмін інформацією між індивідами, індивідом та суспільством, групами індивідів, навіть автокомунікацію — комунікацію людини із собою. Слід зазначити, що у гносеологічному аспекті, тобто в аспекті теорії пізнання, мовна комунікація — це обмін інформацією між комунікантами у формі повідомлень. В онтологічному аспекті, тобто з урахуванням сутнісних характеристик, мовна комунікація — це мисленнєво-мовленнєва діяльність, комунікативний процес. У прагматичному аспекті, тобто з урахуванням сфери та мети використання, мовна комунікація — це процес реалізації комунікативних інтенцій мовців або ж, як зазначає сучасний український лінгвіст Флорій Бацевич, комунікативних намірів адресанта, осмислених чи інтуїтивних, які визначають внутрішню програму мовлення і спосіб її втілення успільній діяльності.[2,12] Мовна комунікація — один із способів існування мови разом з мовою та мовленням. Мова й мовлення є аспектами одного феномену — специфічного виду людської діяльності, який забезпечує спілкування та мислення людей.

Невербальна комунікація та її види

Окрім вербальних засобів комунікації на культуру спілкування впливають також жести співрозмовників, інтонація, паузи, рухи тіла тощо.Слід зазначити, що міміка, жести і різноманітні рухи тіла здавна привертали увагу вчених різних галузей знань. Проте невербальні засоби комунікації почали особливо інтенсивно вивчати лише наприкінці 50-х років ХХ ст.

Якщо раніше як у теоретичному, так і в практичному аспекті невербальній комунікації відводилася допоміжна, другорядна роль, порівняно з вербальною, то за останні десятиріччя інтерес різних наук (лінгвістика, педагогіка, психологія) до вивчення саме цього виду спілкування дедалі підвищується. Невербальна або несловесна комунікація — це система знаків, що використовуються у процесі спілкування і відрізняються своїми засобами та формою виявлення. Американський дослідник невербальної комунікації Алан Піз запевняє, що особливістю немовного спілкування є те, що його прояв зумовлений імпульсами людської підсвідомості, а те, що їх неможливо підробити, дає змогу нам довіряти цій мові більше, ніж звичайному каналу спілкування [1,5]. У сфері невербального спілкування в першу чергу слід розглянути паралінгвістичні засоби комунікації, до яких належать жести, міміка, контрольовані та спонтанні рухи, постава тіла, відстань між комунікантами, свідома організація простору спілкування. Існує ряд сучасних теорій щодо вивчення невербальних засобів комунікації. Перш за все, слід згадати теорію кінесики, яка була розроблена в 1952р. вченим Реєм Бірдвістелом. Пізніше до нього приєднались інші науковці такі як Маргарет Мід та Грегорі Батесон. Кінесика вивчає відображення поведінки людини в її невербальних проявах, до яких відносяться міміка (рух м'язів обличчя), пантомі- міка (рухи всього тіла), вокальна міміка (інтонація, тембр, ритм голосу), просторовий малюнок (зона, територія, власність і переміщення), експресія (виразність, сила прояву почуттів, переживань), яка може бути вирішальною в інтерпретації різних висловлювань [3,50]. Виділяють кілька основних жестів, що відображають стан людини, а саме рух тіла і рук. В них відображаються стан організму і безпосередні емоційні реакції, що дозволяє судити про темперамент людини. Пози і рухи тіла є проявом рис характеру людини, її соціального статусу, психологічного стану і рівня культурної вихованості. Міміка та жести є найважливішими засобами невербальної комунікації однак важливо враховувати, що в різних культурах один і той самий жест може трактуватися по різному. Теорія наближеності професора Холла базується на просторі, який комуніканти організовують між собою. Це означає, що відстань між тими хто спілкується залежить від їхніх стосунків. Згідно з цією теорією є фіксований або нерухомий простір (стіни, кімната), напівфіксований простір (те як розташовані предмети, які можна рухати, наприклад меблі) і неформальний простір, що включає особисту територію навколо мовця. Існують також оптимальна дистанція для різних видів спілкування: інтимна, особиста, соціальна і публічна. Інтимна дистанція (як і інші її види) має два інтервали: близький і далекий. Близький інтервал для інтимної дистанції – це безпосередній контакт, а далекий – відстань від 15 до 45 см. Близький інтервал для особистої дистанції становить 45-75 см, далекий: 75-120 см. В межах саме цього простору повинні реалізовуватися нормальні комунікаційні процеси, що відбуваються між людьми. Соціальна дистанція коливається в межах від 120см до 300 см. З соціальної дистанцією ми маємо справу головним чином у сфері ділових відносин. Близький інтервал для публічної дистанціїстановить 350-750 см. Далекий інтервал – понад 750 см. Для дистанції спілкування вирішальними є такі фактори, як соціальний престиж або соціальний стан співрозмовника, інтравертність – екстравертність, загальний обсяг бесіди і, що особливо важливо, – її зміст. Суттєво, що дистанція змінюється і від зовнішніх ситуативних чинників, наприклад, від величини приміщення. Основою теорії професорів Екмана і Фрізена також є кінесика, проте вона має певні відмінності від теорії професора Бірдвістела. Невербальна активність в даному випадку розглядається з трьох сторін: походження, кодування і використання [3,55]. Походження означає джерело, з якого витікає сам акт спілкування. Невербальна поведінка може бути внутрішньою (керована нервовою системою), видова (універсальна поведінка для всіх представників виду), а також варіативна, яка залежить від культури і окремо взятого індивіда. Так наприклад, коли рух брови вверх як ознака здивування, керується підсвідомо нервовою системою, то хитання голови з сторони в сторону як знак незгоди або відмови, вже є культурною особливістю. Структурна теорія лінгвіста К. Бургуна розглядає невербальну комунікацію з погляду на внутрішні і зовнішні ознаки. Перш за все слід зазначити, що невербальні коди побудовані на аналогіях, що викликає в нас певні асоціації відповідно до акту спілкування. Дані коди дають змогу передати одночасно декілька повідомлень. За допомогою обличчя, тіла, а також інших сигналів мовець може висловити не одну, а декілька ідей. e.g. Lisa caught her hand and hugged her gratefully [Webster’s New World Thesaurus]. В даному випадку ми спостерігаємо потиск руки і обійми. Потиск руки є водночас поширеним засобом вираження привітання, прощання, контрактивної згоди та подяки. Засоби невербальних кодів можуть виконувати крім комунікативної функції ще й інші, наприклад кашель застосовують як засіб усунення фізіологічної проблеми — прочистити горло, а в комунікативній ситуації він може означати попередження мовцю припинити передавання повідомлення, щоб його не почув інший слухач, окрім адресата. Засобам позамовних кодів властиві універсальні та національно-специфічні ознаки: один і той самий засіб у різних лінгвістичних культурах може виконувати різні, іноді протилежні функції, наприклад кивання головою, що в багатьох культурах означає згоду («Так»), мовці деяких мовних спільнот, зокрема болгарської, використовують для вираження незгоди («Ні»). Усмішка (сміх) в англомовних культурах зазвичай символізує задоволення мовця, однак в окремих азійських культурах цей невербальний засіб застосовують для маскування збентеження, нерішучості комуніканта. Незнання національно-специфічних смислів невербальних засобів може стати причиною комунікативного бар’єра в ситуаціях міжкультурного спілкування