Главная | Обратная связь

Вади ринкового саморегулювання.

Найважливішими формами організації економіки є командна та ринкова. Командна економіка ґрунтується на монополії державної власності та централізованому розподілі виробничих ресурсів. Для ринкової форми розподілу обмежених ресурсів характерний механізм ринкового саморегулювання. Він функціонує на засаді взаємодії ринкової ціни, співвідношення попиту та пропозиції, а також конкуренції. Ринок спрямовує ресурси на виробництво тих товарів, які найбільш потрібні суспільству, і примушує підприємства застосовувати найефективніші комбінації використання обмежених ресурсів. Однак механізм ринкового саморегулювання забезпечує ефективний розподіл ресурсів тільки за певних ідеальних умов. Розподіл ресурсів, за яким стан суб'єктів ринку або поліпшується, або не змінюється, називається ефективним (оптимальним) за Парето. Проте в економіці виникають ситуації, коли ринковий механізм не забезпечує оптимального за Парето використання ресурсів. Такі умови й створюють вади ринкового саморегулювання. Вони виникають внаслідок: неспроможності конкуренції; неспроможності ринку забезпечувати людей суспільними товарами; зовнішніх ефектів (екстерналій); неповноти ринків; недосконалості інформації; економічної нестабільності.

Неспроможність конкуренції. Для того, щоб спрацьовував принцип «незримої руки», повинна існувати конкуренція. Однак в процесі концентрації капіталів утворюються монополії, які згодом з метою усунення конкурентів підривають конкуренцію, створюючи загрозу існування самого ринку.

Монополісти вважають можливим і вигідним обмежувати випуск продукції і встановлювати більш високі ціни проти тих, які б існували в галузі за наявності конкурентних засад.

Максимізуючи прибуток, монополіст урівноважує з граничними витратами не ціну, а граничний дохід. Ціна перевищує граничні витрати, а це свідчить, що ресурси у виробництво монополізованого продукту недовкладаються. Виняткове становище монополістів породжує неефективну діяльність. Більше того, монополії здатні породжувати й політичну небезпеку, бо економічна влада й політичний вплив тісно пов'язані між собою. Монополісти спроможні чинити тиск на державні органи та їхніх представників, позначається на законодавстві й політиці, які починають відповідати не суспільним інтересам, а інтересам цих гігантів.

Неспроможність ринку забезпечити людей суспільними товарами. Суспільні товари задовольняють потреби всіх членів суспільства в цілому. Такі товари мають дві основні властивості. По-перше, неможливо обмежити використання суспільного товару. По-друге, обмеження доступу споживачів до таких товарів неможливе або неефективне. Перша властивість називається несуперництвом у споживанні, друга — загальнодоступністю.

Несуперництво в споживанні породжує незвичні для ринкової економіки ситуації: якщо є індивід, що бажає скористатися благом, але нездатний за нього платити, оптимальне використання ресурсів передбачає надання йому цього блага безкоштовно.

Загальнодоступність означає, що виробник не має реального вибору, кому надавати це благо: тільки тим, хто за нього платить, чи всім бажаючим. Тобто, постачальник суспільного блага не здатний обмежити свої взаємовідносини з кожним споживачем окремо.

Різним суспільним благам у неоднаковій мірі притаманні властивості несуперництва в споживанні та загальнодоступності. Ті, які у вищий мірі мають ці властивості, називаються чистими суспільними благами. Ті, що в них хоча б одна з властивостей виражена в помірному ступені, називаються змішаними суспільними благами. Товари, що не мають цих властивостей, називаються приватними товарами.

Деякі суспільні блага можуть бути доступними представникам окремих суспільних груп населення, наприклад, мешканцям окремих міст, регіонів. Такі суспільні блага називають локальними.

Інколи суспільні товари можуть вироблятися й приватним сектором, але це не завжди ефективно. Неефективність надання суспільних благ приватними виробниками пов'язана з тим, що виробник для відшкодування виробничих витрат і одержання прибутку від продажу суспільних товарів повинен вимагати плату зі споживачів цих товарів. Але цьому заважають дві перешкоди. По-перше, «проблема зайця», тобто проблема, пов'язана з небажанням окремих людей добровільно оплачувати споживання суспільних благ. По-друге, регулювання взаємовідносин між виробником і споживачами суспільних благ потребує створення громіздкого адміністративного апарату.

Зовнішні ефекти (екстерналії). Економіка базується на принципі «за все треба платити». За ефективного функціонування ринку виробник використовує ресурси, відшкодовуючи витрати в розмірі їхньої вартості, а споживач повинен повністю оплачувати вартість купленого товару. Такий порядок є необхідною умовою оптимального за Парето розподілу ресурсів.

Однак в економіці трапляються випадки, коли фірма вимагає витрат від іншої фірми, але не компенсує їх, або навпаки, коли підприємство створює блага для інших, але не одержує еквівалентного прибутку.

Ситуації, коли дії одного суб'єкта ринку завдають шкоди іншим, називаються негативними зовнішніми ефектами (негативними екстерналіями), а ситуації, коли дії суб'єкта ринку дають благо іншим — позитивними зовнішніми ефектами (позитивними екстерналіями).

Отже, підприємство, яке породжує негативні екстерналії, перекладає частку витрат на інших, а те, яке створює позитивні екстерналії, бере на себе частку витрат з реалізації чужих інтересів. Там, де мають місце негативні екстерналії, виникає тенденція до відносного надвиробництва за надмірного витрачання ресурсів. Позитивні екстерналії обертаються на відносне недовиробництво, оскільки для тих, хто їх створює, результати виробництва виявляються неадекватними витратам.

Неповнота ринків. Чисті суспільні товари є не єдиними товарами, які не можуть бути адекватно забезпечені приватними виробниками. Щоразу, коли підприємства неспроможні забезпечити потреби споживачів у будь-яких товарах, навіть, якщо ціни перевищують витрати на їх виробництво, можна казати про ваду, яка зветься неповнотою ринку (повний ринок забезпечує споживачів товарами, ціни на які перевищують витрати на їх виробництво).

Недосконалість інформації. Функціонування ринку значною мірою залежить від того, наскільки вичерпно учасники угод поінформовані про споживчі властивості товарів і послуг, альтернативні можливості їхнього виробництва та споживання, а також про тенденції зміни кон'юнктури. Недостатність інформації лімітує можливості ефективного використання ресурсів, зумовлює неоптимальну поведінку продавців і покупців. Вона також обмежує конкуренцію, заважає укладанню довгострокових угод.

Інформаційні проблеми є головною причиною неповноти ринків. Маються на увазі ситуації, коли потреби в окремих товарах не можуть бути задоволені, оскільки потенційним виробникам доводиться діяти за умов невизначеності. У відповідь на запити потенційних споживачів не виникає адекватної пропозиції. Відповідно ринковий механізм виявляється нездатним реалізувати потенційну ефективність за Парето.

Ринки певних товарів і особливо послуг характеризуються суттєвою інформаційною асиметрією, тобто нерівномірним розподілом інформації, необхідної для прийняття рішень про купівлю і продаж. У разі інформаційної асиметрії інформація, необхідна для укладання угод, є (переважно) в розпорядженні одного з учасників (як правило, у продавця) і породжує диктат однієї із сторін.

Економічна нестабільність. Розвиток економіки має хвилеподібне зростаючий характер, що пов'язано з постійними чергуваннями спадів і піднесень. Ринок, на жаль, не володіє досконалим механізмом, здатним протистояти економічній нестабільності, яка виявляється через тривалий спад виробництва, надмірне безробіття, високий рівень довгострокової інфляції.

Наявність вад ринкового саморегулювання зумовлює необхідність державного регулювання економіки. Міра державного втручання в економіку в різних країнах неоднакова. Вона залежить від багатьох причин: історичних, політичних, ідеологічних і т. п. Відтак є всі підстави стверджувати, що сучасна економіка — це змішана економіка, яка функціонує на основі поєднання механізмів ринкового саморегулювання й державного регулювання.

 

3.

Сутність економік відкритого типу: їх становлення та функціонування

Відкритість господарських систем країн – об'єктивний економічний процес виникнення та розвитку зв'язків між національними господарствами різних країн, що охоплює всі сторони суспільного відтворення. Як закономірність розвитку країни відкритість її господарської системи охоплює не лише економічну сферу, а й політичну, соціально-культурну, науково-технічну та ін.

Історично та закономірно процеси відкритості господарського життя країн почалися із сфери обігу, що проявилося у формуванні міжнародної торгівлі та світового ринку загалом. Факти свідчать про динамізм відкритості національних економік у сучасний період: за 40 років до Другої світової війни обсяг міжнародної торгівлі виріс більш як у 2 рази, а за 60 років після війни – близько 35 разів. Зростає обсяг зарубіжних капіталовкладень, розвиваються валютні ринки. Сьогодні щоденний оборот валютних ринків становить близько 1 трлн. дол. США, що впливає на розвиток міжнародного співробітництва загалом.

Становлення і функціонування економік відкритого типу

Як було зазначено, відкритість економіки супроводжується розвитком зовнішньоекономічних зв'язків між країнами. Взаємодія однієї країни з іншими країнами світу проявляється через обмін енергією, інформацією, товарами, послугами та іншими продуктами господарської діяльності. В сучасних умовах зовнішньоекономічні зв'язки будуються на основі: відкритої економіки; міжнаціональної торгівлі; міжнаціональних фінансів; міжнаціональної економічної інтеграції.

Відкрита економіка та її ознаки. У світовому господарстві існує два види економічних систем.

1. Закрита економіка, в якій рух товарів здійснюється лише в межах державних кордонів. У тотожності національних рахунків позначено три напрями: споживання домашніх господарств – С, споживання держави – Б і капітальні вкладення К. Позаяк ідеться про розподіл валового випуску В, то загальна формула закритої економіки матиме вигляд:

В = С + Б + К.

2. Відкрита економіка, в якій рух товарів виходить за межі національних чи державних кордонів, тобто в економічну модель залучаються процеси зовнішньої торгівлі й міжнародних фінансових відносин. Світові ринки мають надзвичайно велике значення Для національних економік, які з більшості країн світу є відкритими. Для них характерні експорт Е та імпорт І частини вироблених товарів.

Відкриті економіки отримують і надають кредити на світових фінансових ринках.

Відкрита економіка – економічна система, де розвивається спеціалізація виробництва товарів і послуг, в яких країна досягає найбільших успіхів, і здійснюються їхні вільний експорт та імпорт.

Формула розподілу продукту у відкритій економіці:

В – С + Б + К + (Е – І).

Для більшості відкритих економік характерні такі ознаки: широкий спектр товарів зарубіжного виробництва на споживчому ринку; розвинутий валютний ринок, тобто вільний обмін (купівля-продаж) національної та зарубіжної валюти; вільний рух капіталів, праці, ресурсів, товарів між країнами.

У сучасних умовах жодна національна економічна система не може бути закрита, тобто не може не вступати у відносини торгівлі та різноманітного обміну з іншими країнами. Розвинуті країни світу досягли свого рівня завдяки політиці «відкритих дверей» для капіталу і товарів. Це забезпечує спеціалізацію виробництва товарів і послуг, в яких країна може мати найкращі результати, та їх вільні експорт-імпорт.

Становлення економік відкритого типу. Розвиток відкритої економіки супроводжується інтернаціоналізацією суспільного способу виробництва в кожній країні, яка відкрила свої кордони для чужоземних капіталу, праці і товарів. Інтернаціоналізація капіталу – це процес взаємопереплетіння і об'єднання різних форм національного та міжнаціонального капіталів. Основними формами сучасного капіталу є: особистий (сімейний), колективний, державний, муніципальний, кооперативний. Кожна з цих форм може існувати у вигляді промислового, банківського, позичкового, торговельного капіталів. Отже, міжнаціональний капітал може бути в різних комбінаціях: приватних форм капіталу двох і більше країн; колективних форм капіталу двох і більше країн; особистих форм капіталу однієї країни з державними формами капіталу інших країн; колективних форм капіталу однієї країни з державним капіталом інших країн тощо.

Взаємопроникнення і об'єднання капіталів різних країн веде до виникнення і розвитку якісно нової форми власності – інтеграційної власності. Суспільною формою інтеграційної власності є відносини між промисловцями, підприємцями, банкірами, торговцями країн, капітали яких об'єднуються чи зливаються. Найрозвиненішою формою таких об'єднань є Європейський Союз (ЄС). Його речовим змістом є: активи транснаціональних корпорацій і транснаціональних банків країн ЄС, які зосередили свою діяльність у цьому регіоні світової економіки; активи акціонерних підприємств змішаного типу, в яких держава і монополії, у тому числі олігополії окремих країн, мають певну частку; акумульовані наднаціональними органами кошти, що згодом спрямовуються на здійснення спільної аграрної, регіональної, соціальної, структурної політики та ін.

Поглиблення економічної інтеграції, зокрема проведення спільної структурної, податкової, валютної, амортизаційної політики, введення єдиної міжнаціональної валюти – усе це є розвинуті форми функціонування національних економік відкритого типу.

Розрахунок національного доходу у відкритій економіці. У процесі розрахунку національного продукту для відкритої економіки через співвідношення експорту та імпорту мають значення такі макроекономічні особливості:

- потік товарів і послуг через національні кордони тісно пов'язаний з потоком капіталу для фінансування нагромадження, про що свідчать тотожності національних рахунків;

- особливості потоків товарів і капіталів залежать від того, кредитором чи позичальником є країна на світовому ринку, а також від того, наскільки її політика і політика інших держав позначається на особливостях та обсязі цих потоків;

- особливості потоків залежать від цін, за якими країна торгує на світовому ринку, від курсу, за яким її валюта обмінюється на валюти інших держав.

Вироблену у відкритій економіці продукцію теж можна розподілити на частини, ураховуючи вивезення певної її кількості за кордон (експорт):

- споживання вітчизняних товарів і послуг – С';

- споживання державою вітчизняних товарів і послуг – Б';

- капітальні вкладення на виробництво вітчизняних товарів і послуг – К';

- експорт товарів і послуг, вироблених у країні – Е;

- загальний обсяг виробленого національного продукту – В.

Задекларовані показники витрат можна подати такою вихідною формулою:

В = С' + Б' + К' + Е.

Сума перших трьох компонентів С' + Б' + К' є вартістю внутрішніх витрат на виробництво вітчизняних товарів. Величина Е характеризує величину витрат іноземців на товари і послуги, вироблені всередині країни. При тому величина внутрішніх витрат на всі товари і послуги є сумою внутрішніх витрат на вітчизняні та витрат на вироблені за кордоном товари і послуги. Тому загальний обсяг споживання С дорівнюватиме сумі обсягу споживання вітчизняних товарів і послуг С' і сумі споживання товарів і послуг, вироблених за кордоном С". Тоді загальне споживання:

С = С' + С".

Аналогічно можна записати витрати на споживання держави: Б = Б' + Б" і витрати капітальних вкладень на виробництво товарів і послуг: К = К' + К".

Узявши за основу вихідну формулу, можна вивести формулу розрахунку внутрішніх витрат:

С' = С – С3;

Б' = Б – Б3;

К' = К – К3.

Підставивши розрахункові значення внутрішніх витрат у вихідну формулу В = (С – С") + (Б – Б") + (К + К") + Е, після перегрупування отримаємо В = С + Б + К + Е – (С" + Б" + К"), звідки сума внутрішніх витрат на товари і послуги, вироблені за кордоном (С" + Б" + К"), є величиною витрат на імпорт – І. Тоді загальна тотожність національних рахунків матиме такий вираз:

В = С + Б + К + Е – І.

Позаяк витрати на імпорт включені у валову величину внутрішніх витрат (С + Б + К) і ці товари та послуги не є частиною продукції, виробленою усередині країни, витрати на імпорт входять у тотожність зі знаком мінус. Відповідно чистий експорт ЧЕ обчислюють як різницю між експортом та імпортом:

ЧЕ = Е – І.

Тоді головна тотожність національних рахунків буде така:

В = С + Б + К + ЧЕ.

Величина витрат на продукцію, вироблену всередині країни, є сумою споживання, державних витрат, капітальних вкладень і чистого експорту. Звідси можна розрахувати чистий експорт:

ЧЕ = В – (С + Б + К).

Це дає підстави для таких висновків:

- якщо величина випуску перевищує внутрішні витрати, то величина чистого експорту виражається зі знаком «плюс», оскільки експортовано було різницю між кількістю виробленого і спо­житого товару;

- якщо величина випуску менша, ніж внутрішні витрати, то величина внутрішнього експорту виражається зі знаком «мінус», оскільки імпортовано було різницю між виробленим і спожитим товаром.

Ці висновки важливі при регулюванні валового випуску і валових витрат.