Здавалка
Главная | Обратная связь

Концептуальна модель управління розвитком персоналу.



Створення апарату понять забезпечує вірне уявлення про світ, яке необхідне для практичної діяльності. На думку філософа і методолога Г.П Щедровицького, для того, щоб у нас були грамотні педагоги, психіатри, інженери, які б уміли бачити і діяти, необхідно у процесі навчання в школі і вузі навчати їх правильним поняттям. Якщо у них будуть вірні поняття, вони будуть уміти діяти і розбиратися у ситуації. Щоб розвивалося виробництво, необхідно змінювати і трансформувати поняття і робити це безперервно. І той, хто розвиває і трансформує поняття – та країна, той народ, та держава, той і виграє історичні змагання.

Сутність стратегічного управління розвитком персоналу організації можна виявити через аналіз взаємозв’язку основних понять теорії стратегічного управління (рис. 1.2). Розглянемо значення понять.

Закони управління розвитком.

Закон – необхідні, суттєві, повторювані відносини між явищами у природі і суспільстві. Він визначає постійні причинно-наслідкові зв’язки між цими явищами, що характеризуються всезагальністю, необхідністю і повторюваністю у сферах економічного, політичного і духовного життя суспільства.

Суттєві відносини показують закономірний зв'язок, що віддзеркалює головні внутрішні структурні особливості персоналу організації (на стратегічному рівні управління – людських ресурсів) і явищ, що задають характер їх розвитку, їх внутрішню природу.

Всезагальність– заданий зв'язок, притаманний усім явищам, процесам у сфері розвитку «живих систем» даного рівня, типа, класу.

Необхідні відносини – відносини, які виходять з природи розвитку даного класу явищ, що відбуваються у певних умовах і не залежних від обставин.

Умови – комплекс явищ, обставин, що сприяють причинам появи певних наслідків, забезпечуючих розвиток людських ресурсів.

Сприяючі причини - причини, що віддзеркалюють загальний фон явищ і не здійснюють прямий вплив на розвиток.

Закон починає діяти при створенні певних умов. Знання об’єктивного закону дозволяє уточнювати зв'язок, що відповідає його сутності; вивчати умови дії закону, розкривати принципи, що визначають вимоги цього закону; вибирати методи його практичної реалізації.


 

 
 

 

 


Рис. 2.1. Взаємозв’язок основних понять теорії стратегічного управління персоналом


 

Закони проявляються у діяльності людей, об’єктивні і не залежать від їх свідомості, волі, бажань.

У теорії розглядаються загальні і специфічні закони управління персоналом.

Загальні закони управління.

Закон цілепокладання. У кожній організаційній системі є мета, що визначається на основі об’єктивних законів оточуючого середовища і специфічних законів функціонування даної організації. Це потребує від людини, яка визначає ціль у житті, знати закони існування того середовища, в якому вона існує, і закони, які нею управляють як біосоціальною системою, визначити і вивчити зовнішні і внутрішні фактори, які несуть вимоги цих законів. У протилежному випадку цілі будуть вибрані нереальні, управління буде хаотичне і малоефективне.

Для любої системи ціль – зовнішня категорія, яку керівники формують інтуїтивно. Постановка правильних цілей діяльності залишається мистецтвом, а уміння ставити їх – показник професіоналізму. Цілі організаціям задають люди. Сумісно з законом цілепокладання проявляються механізми дії законів різноманітності і відповідності.

Інтерпретацією цього закону є закон пріоритетності соціальних цілей, який стверджує, що ні виробництво, ні політика, ні економіка сьогодні є метою розвитку суспільства, а постійне підвищення якості життя людей, їх добробуту, покращення соціального самопочуття, безперервне удосконалення стилю життя.

Виходячи з вимог закону цілепокладання, можна говорити про пріоритетності цілей над засобами їх досягнення (рис. 1.2).

Цілі управління можуть бути духовними і моральними.

Закон необхідної різноманітності. Встановлено, що різноманіття впливу управляючого органу повинно бути не менше, ніж різноманіття управляємого, а різноманіття управляючої системи – не менше різноманіття управляємого об’єкту. Чим складніше об’єкт управління, тим більше різноманіття характерно для органу, що ним управляє.

Суть цього закону полягає у тому, що управляюча підсистема володіє достатнім різноманіттям управляючих впливів пропускною здібністю для переробки інформації і видачі управлінських рішень. Останнє дозволяє забезпечити успішне функціонування і розвиток системи на основі заданої програми. Це означає, що інформація має максимум даних, які дозволяють забезпечити формування управлінських впливів відповідно різноманітності об’єктів управління.

Закон свідчить про те, що управляючий орган змінює любу із можливих, але небажаних трансформацій управляємого об’єкту. Наприклад, керівнику необхідно мати культуру, яка відповідає культурі його підлеглих. Якщо різноманіття різних команд і стимулів (управляючих впливів) управляючого нижче певного рівня, який має управляємий об’єкт, то не забезпечується його розвиток, а управління неефективне.

Можливо, що сучасна система соціального управління менш різноманітна, ніж системи, якими управляють, і це виражається у кризі у світі і нашій країні. Порушення цього закону видно тоді, коли керівники, виправдовуючись, говорять, що вони цього не знали, цього не передбачили, цього ніхто не чекав, це випадковість і т. і. Підвищення різноманіття управляючого органу – важливий шлях підвищення якості управління. Той, хто має знання, уміння і навички, може управляти у любій системі якісно і ефективно, бо володіє великим різноманіттям в управлінні.

Цей закон визначає, що існує деякий мінімум інформації, абсолютно необхідний органу управління (керівнику) для прийняття рішення і розробки різноманіття управляючих команд. Чим складніше об’єкт управління, тим більше складним повинен бути орган управління, тим більшою самостійністю, свободою він повинен відрізнятися. При цьому слід враховувати, що органічні системи що управляються здібні до самоорганізації і самоуправління.

Закон відповідності. За словами І.П. Павлова, «закон відповідності – основний закон життя. Він встановлює, що живий організм представляє собою складну обособлену систему, внутрішні сили якої у кожний момент, доки вона існує, урівноважуються з зовнішніми силами оточуючого середовища … все життя від простіших до найскладніших організмів є довгий ряд все ускладнюючись до височайшого ступеню рівноваги у середовищі». Виходячи з цього, людина проявляє лише ті якості, реалізує тільки ті свої можливості, розвиває здібності, котрі вимагає від неї оточуюче середовище. Ступінь народження якостей,здібностей і потенційних можливостей вище при більш вимогливому середовищі існування. На вимоги цього закону посилається та частина представників людства, якій зручно пояснювати свої дії відомою думкою класика: буття визначає свідомість. По-перше, сказане К.М. слід розуміти: як живеш, таким і будеш, а по-друге по І.П Павлову цей закон відноситься до біосоціальних систем. Тому підходи до людини з позицій, що вона продукт спадковості і оточуючого середовища, є провальними. В.Франкл, який бачив багато деформацій людського життя і прийшов до висновку, що існує третій вимір. Він робить людину хазяїном своєї долі. Людина, на думку В Франкла, - це тілесно-духовне ціле, з самого початку вільне по відношенню до зовнішніх і внутрішніх, психічних, соціальних і біологічних обставин і обмежень. У військовополонених і в’язнів спробували відняти усе, перетворити їх у звірів, але реальність показала у значної частини непохитну силу людського духу. Людське буття – це перш за все сутнісно обумовлене буття, яке кожного разу розміщено у історичний простір, із системи координат якого його неможливо вийняти.

Закон руху (змін). Під час руху до цілі необхідні зміни у зовнішньому середовищі і в людині. Тому періодично необхідно змінюватися, адаптуючи себе до зовнішнього середовища з урахуванням внутрішніх змін (освіта, здоров’я і т.і.). Людина – відкрита система. Невиконання рекомендацій закону приводить до кризи.

Закон зворотного зв’язку.

Виконання вимог цього закону досягається періодичним порівнянням досягнутого результату з запланованим, тактичних цілей повсякденності зі стратегічними, що дозволяє своєчасно координувати свої зусилля зміною регулюючого впливу у відповідності з інформацією про результати. Ця реакція на засадах зворотного зв’язку дозволяє компенсувати недостатньо вивчені процеси функціонування людини.

Закон резонансного збудження систем.

У людини як біосоціальної нелінійної системи є певна область управляючих параметрів, здійснюючи вплив на які можна вплинути на його життя і розвиток. На тілі у людини є точки , за допомогою яких можна стимулювати активність підсистем регулювання організму або окремих органів. У людини у процесі життєдіяльності сформовані підпрограми реакції на життєві ситуації.

Закон ентропії (ентропія – поворот, перевтілення) – це кількісна міра невизначеності ситуації. Досягнення успіху потребує більших потоків енергії і ентропії. Чим більше ентропії виробляє біосоціальна система (людина), тим вона життєздатніша; тим більше вірогідність, що людина досягне мети. Ентропія – термодинамічна функція яка характеризує міру внутрішньої не упорядкованості системи. Ріст ентропії залежить від збільшення кількості елементів, що складають систему, від можливостей у самоорганізації. Людині необхідна активна життєва позиція свободи вибору. Її життєва стійкість може бути статистичною і динамічною. Але самоорганізуюча людина повинна мати динамічну рівновагу, бо тільки тоді при суттєвих змінах зовнішніх умов вона збереже свої позиції.

Специфічні закони соціального управління.

Управління організаційними системами веде до розчленування функій, до специфічного їх проявлення у конкретних умовах на різних рівнях ієрархії.

Таким чином управління вимагає високого рівня професіоналізму у економічній, соціальній, політичній, психологічній, організаційно-технічній, правовій, екологічній, демографічній і інших сферах. Суб’єкт управління, опановуючи різні області професіональних знань і спираючись на їх різноманіття, інтегрує, об’єднує ці знання в управлінських рішеннях, проектах, програмах і концепціях.

Закон соціального спадку. Як істота біосоціальна людина у своїй життєдіяльності виконує вимоги біологічних і соціальних законів. Під впливом оточуючого середовища у неї формується три програми. Перша, генетична, витікає з інстинктів і не усвідомлюється людиною. Вона адаптує людину в суспільстві на генетичному рівні, визначає його натуру, тип інтелекту. Групи домінуючих інстинктів постійно вимагають (з підсвідомості) певної спрямованості у житті. Виходячи з оцінки ситуації, що склалася, людина може вибирати ціль, стратегію життя, що не відповідає генетичній програмі і навіть якщо вона досягне її, скоріш за усе це знайде відбиток на її здоров’ї. Друга програма, установча, формується вихованням, умовами життя. Це також неусвідомлювана програма людини. Третя програма базується на усвідомленій системі цінностей, принципів, сенсу життя. Виконання закону соціального спадку повинно привести до гармонізації усіх трьох програм. Плануючи своє життя, людина повинна розкрити особливості генетичної програми, спрямованість установчої і врахувати досвід своєї життєдіяльності.

Закон єдності усвідомленого і неусвідомленого. Дії людини визначаються не лише її мисленням, волею, знаннями, розумінням ситуації, життєвою філософією, а і роботою неусвідомленого. А усі внутрішні фізіологічні процеси в організмі управляються підсвідомою діяльністю. Академік А.А. Ухтомський на початку XX сторіччя довів, що із складних глибин підсвідомого визначається людина у своїх вчинках, переживаннях, сприйнятті. Якщо у неї з’являється бажання оволодіти своєю поведінкою, то спочатку вона повинна оволодіти тими глибинами підсвідомого, тобто плином фізіологічних подій у собі, щоб через них оволодіти і визначити потім свою поведінку, своє сприйняття, своє відрахування життя у середовищі. Знання цього закону, механізму його дії дуже важливо у самоуправління, бо удача і невдача, надія і розчарування, здоров’я і хвороба, мудрість і дурість, щастя і нещастя – все формується і управляється підсвідомістю.

Багаточисленні техніки і технології самоуправління, саморегулювання і самовиховання базуються на механізмі цього закону.

Вища нервова діяльність людини як три рівневі структури розвивається: свідомість – навчання освіта і мислення, підсвідомість копіювання, практичний досвід; зверх свідомість – гра і мистецтво.

- свідомість – функція мозку, зміст якої – цілеспрямоване регулювання людиною, її взаємовідносини з оточуючим середовищем. Робота свідомості базується на знанні людини, логічному мисленні, ціле покладанні, ступеню цінностей і інтересів. Вона забезпечується відчуттями, сприйняттям, увагою, мисленням, волею і почуттями.

- підсвідомість – будівельний майданчик життя, це кладова досвіду людства. Робота підсвідомості заснована на життєвих програмах людини, установках. Вона має колосальний творчий потенціал, управляє життєдіяльністю нашого організму, поведінкою, здійснює допомогу свідомості у критичних ситуаціях.

Закон інерції.Людський мозок, почавши працювати у будь-якому напрямку, набуває схильності працювати у тому ж напрямку і при інших зовнішніх подразниках. Цим пояснюються звички погані і хороші. Хороші, коли, не задумуючись, піднімаєшся з ліжка, робиш зарядку, йдеш на роботу і т.і. Погані, коли ми по інерції не бачимо і не відчуваємо, який чудовий світ, зупиняємо свій розвиток.

Закон установки. Життєдіяльність людини, її вчинки,способи досягнення цілей багато у чому визначаються її установками (направленістю діяльності організму). На базі систематично повторюваних дій у головному мозку формуються системи рефлексів, які у наступному перетворюються у програми поведінки. особливість полягає у неусвідомленості створення цих установок. через деякий час ми починаємо вести себе так, як не слідувало, категорично говоримо, що нам це не подобається і т.і. Впливаючи цілеспрямовано, міняємо свої бажання, смаки.

Закон домінанти. Виникнення у корі мозку під впливом сприйняття осередку підвищеної збудженості і його розповсюдження на глибинні структури мозку, що приводять до домінування у будь-яких реакціях, направленості діяльності, образу мислення, способам дії і т.і. – проявлення закону.

Домінанти виникають із слідів минулого, залишених у головному мозку, і внутрішнього або зовнішнього впливу у конкретний час. Вони проявляються: у сприйнятті світу – дозволяють «відкривати очі і вуха» на те, що раніше лишилося б не заміченим; у стимулюванні до творчості – характеризується тенденцією, що пронизує сферу інтересів. таким чином, поставивши собі ціль, вирішивши діяти таки, ви повинні своє рішення зробити домінуючим, притягуючим до мети.

Закон традицій і звичок. Проявляється у збережені впливу традицій і звичок на людину (можуть прискорювати або гальмувати розвиток, удосконалення) при різних перебудовах, змінах системи управління.

Закон рефлекторного характеру діяльності. У основі усіх діяльних актів людини лежать безумовні (вроджені) і умовні (придбані)рефлекси – реакції організму на дію зовнішнього і внутрішнього середовища. Особливе місце у системі рефлексів займає рефлекс цілі – прагнення до оволодіння подразнюючим предметом як основою спонукання до справи, життєвої енергії.

Закон випереджаючого віддзеркалення дійсності. Робота мозку у відповідь на стимул характеризується прогнозуванням ситуації, що виникла. Мозок приймає рішення з певним просторово-часовим випередженням майбутніх подій.

Закон впливу емоцій. Дія людини багато в чому залежить від емоцій і почуттів. Пристрасть до досягнення мети у житті супроводжується підйомом енергії, тонізацією діяльності усіх систем організму, посиленням його функціонування.

Закон волевої детермінації. Проявляється у здібності свідомо регулювати дії і вчинки, долати зовнішні і внутрішні перепони при досягненні цілей.

Розглянуті закони дозволяють зробити висновки про можливість людини вибирати мету життя, планувати діяльність на перспективу і успішно досягати її з оптимальною витратою життєвих сил.

Принципи стратегічного управління розвитком персоналу.

Принципи – це вимоги об’єктивного закону управління розвитком персоналу і правила їх виконання у конкретній управлінській діяльності. Принципи включають вимоги і правила.

Загальні принципи управління.

1)єдиноначальність. Практика управління показала, що з одного боку чим повніше враховуються різні думки на етапі прийняття рішення, тим воно оптимальніше, тим скоріше реалізується, тому що у процесі обговорення відпрацьовується механізм його прийняття людьми, через які проходить любе рішення. З іншого боку, накази повинні виходити від одного керівника центру управління, без чого неможливі дисципліна, відповідальність, порядок.

2) оптимального поєднанняцентралізації і децентралізації в управлінні (дозволяє успішно розподіляти повноваження на прийняття рішень на кожному рівні ієрархії управління). Централізація доцільна при рішенні стратегічних задач, реалізації крупних проектів розвитку і програм, концентрації ресурсів на головних напрямках. Але вона пригнічує ініціативу виконавців, знижує їх творчу активність. Децентралізація вивільнює від непотрібного опікування, стимулює самостійність, не потребує жорсткої регламентації і сприяє більш повному використанню творчого потенціалу суб’єктів управління.У використанні цього принципу головне – знайти стан рівноваги в співвідношенні централізації і децентралізації.

3) поєднання прав, обов’язків і відповідальності(використовується при визначенні повноти влади і відповідальності між посадовими особами);

4) вибору цілей і стратегії розвитку організації;

5) відповідності (якісні зміни в управлінському об’єкті повинні супроводжуватися необхідними змінами у системі управління, організаційних структурах, розподілу влади, делегування повноважень, функція і внутрішня структура системи управління пов’язуються зі структурою цілей організації). при цьому функція і структура повинні відповідати цілям даного рівня, які і якісна характеристика.

6) системності (об’єкт чи суб’єкт управління розглядаються як системи, що складаються із різних ланок);

7) ієрархічності (системи розглядаються як багатоступеневі, багаторівневі, котрі потребують розподілу на елементи: при цьому кожна ступінь управляє нижчестоячою і одночасно слугує об’єктом управління по відношенню до вищестоячого рівня);

8) обов’язковості зворотного зв’язку (отримання інформації про результати впливу системи, що управляє, на систему, якою управляють, шляхом порівняння фактичного стану з заданим);

9) досягнення соціальної рівноваги. Кожна соціальна система у тій чи іншій мірі відкрита для зовнішніх і внутрішніх впливів – руйнівних, деструктивних, таких, що заважають стану рівноваги. Сила зовнішнього впливу може бути настільки значною, що поведінка системи у певній точці (точки біфукації - роздвоєння) стає невизначеним, загрожує переходом у новий якісний стан, далекий до рівноваги. Тому необхідна своєчасна реакція системи на підбурюючі впливи, адекватні відповіді на виклики середовища, часу. Якщо не реагувати своєчасно, то існує велика вірогідність загибелі як закритих, так і відкритих складних соціальних систем;

Мета розвитку являє собою дуже складну категорію теорії управління, яка має багато визначень. У кібернетиці мета – характеристика поведінки системи, спрямованої на досягнення певного кінцевого стану. Мета організації у системі менеджменту – «прогнозовані, плановані і бажані результати, які можуть бути досягнуті організацією і на досягнення яких спрямована її діяльність».

Мета розвитку персоналу організації:

1) у його змінах у відповідності з потребами організації у робочій силі;

2) у заміщенні певних посад для реалізації діяльнісних функцій;

3) у формуванні необхідних людських ресурсів (якщо організація підготовлена до реалізації технологій управління людськими ресурсами);

4) у підготовці персоналу (людини) до самостійного управління розвитком і виконання необхідних діяльнісних функцій (якщо організація підготовлена до реалізації технологій управління «соціальною людиною»).

Складність організації обумовлює її багатоцільовий характер, ієрархія цілей, їх пріоритетність. При цьому процеси самоорганізації і цілісності системи потребують встановлення певної рівноваги між цілями, забезпечення їх досягнення відповідними ресурсами. Всі цілі (дерево цілей) визначаються місією організації, яка відображає її суспільне призначення, яке відповідає існуючій системі розподілу праці. Місія у свою чергу сприяє об’єднанню організації, формуванню організаційної культури, визначає принципові положення для розробки стратегії.

Слід підкреслити, що ціль управління персоналом:

- відповідає цілі розвитку організації, що визначає структуру (цільову, організаційну, функціональну), систему і механізм управління розвитком;

- є системо утворюючим, системо організуючим фактором, забезпечуючим виникнення системного (синергетичного ефекту розвитку персоналу і організації;

Мета визначає стратегію, форми і методи розвитку персоналу (див. рис.1.2).

Стратегія, методи, технологія. Стратегія:

- визначає перспективні напрямки розвитку і траєкторію використання людських ресурсів у часі і просторі;

- організує форми, технології, методи, способи, прийоми діяльності по управлінню розвитком персоналу (людських ресурсів);

- уявляється динамічною моделлю доцільної, системної діяльності, що враховує вплив факторів зовнішнього і внутрішнього середовища на відтворення і розвиток людських ресурсів;

- відокремлена функція самоуправління розвиток персоналу (людських ресурсів).

Стратегія, яку розробляють у відповідності з вимогами об’єктивних законів управління і правилами (принципами) їх реалізації на практиці, заснована на уявленні про сутність діяльності і стану системи управління у минулому, сучасному і прогнозованому майбутньому. Стратегія є ланкою у ланцюжку «принципи управління розвитком - цілі – стратегії – методи прийоми». Ставши організуючим початком усіх методів, технологій і прийомів, вона дозволяє досягти цілей при умовах її відповідності об’єктивним законам.

Стратегія, як правило, задається абстрактно (як результат узагальнення більш конкретних уявлень) заданою нормою (метою, програмою, проектом, планом, методом і т.і.). Ця версія визначення стратегії пов’язує її з поняттями «модель», «норма». Найбільш характерний її зв'язок з методами управління і діяльністю. Під методом розвитку персоналу розуміється організація прийомів і способів досягнення конкретної цілі розвитку.

У навчальній літературі, теорії і практиці частіше за все зустрічається визначення «метод – це засіб досягнення цілей». Однак Колпаков В.М. дає наступне визначення. Під способом розуміють порядок використання сил і засобів. Метод не може бути способом. Для практики управління розвитком важливі методи, бо вони організовують способи досягнення цілей.

Стратегія виступає в функції засобів побудови і перевтілення конкретних норм діяльності, де перш за все розглядається майбутня дія, а не її «засібно-мислительна» основа, як у методі. Метод відповідає за правильність процедур мислення, стратегія – за організуючий початок майбутнього і наступних дій. Стратегія і метод мають одну логіко-мислительну генетичну базу, але з різними фокусами, пов’язаними з відмінностями заказу на нормативні узагальнення.

Методи (як абстрактні норми) – результат усвідомленої діяльності абстрактного мислення. При конкретизації цієї норми, що виконується використанням методу сходження від абстрактного до конкретного ми маємо результат – методики і технології. Людина, що реалізує стратегічну функцію, здійснює рефлексію технології діяльності, проявляє самоусвідомлення і інтелектуальну волю. При цьому відбувається «сінхронізація» змісту – мислення і самоусвідомлення, які супроводжують самовизначення людини, суспільства. Стратегія управління розвитком разом з методами управління і діяльності спирається на концепцію (концептуальну модель рис. 1.2), сповідає цінності як критерії варіанту вибору системи дій, здійснює самовизначення людини, колективу, суспільства і його цілеспрямованої діяльності.

Форми управління розвитком персоналу.До них можна віднести централізоване управління, децентралізоване і самоуправління. Однак, враховуючи, що людина – само управляюча система, управляти своїм розвитком вона повинна сама, а соціальна система – створювати для цього необхідні умови.

Взаємозв’язок понять теорії стратегічного управління характеризується взаємозалежностями і концептуально віддзеркалює механізм стратегічного управління розвитком (див. рис.1.2).

 







©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.