Персонал (людина) як суб’єкт і об’єкт управління розвитком.
В енциклопедичному словнику поняття «людина» , феномен людини розглядається в різних вимірах – космічному, біологічному, соціальному, культурному, пізнавально-психологічному, етичному, екзистенціальному, темпоральному і футурологічному.
Виходячи із існуючих теорій, людина управляється інформацією, інформаційними впливами, тому розглянемо основні елементи, задіяні у цьому процесі.
Під інформацією розуміють повідомлення, міру організації людини як системи в відповідності з точкою зору фізика Д. Вейцзекера, - визначену міру множини форм. При цьому мірою матерії, руху і форми є маса, енергія і інформація, джерелом інформації – форма.
Розглянемо існуючі концептуальні моделі людини, які дозволяють зрозуміти особливості управління її розвитком.
Таблиця 1.2
Назва концепції
| Загальна характеристика моделі
| Особливості для врахування в процесі управління розвитком
|
|
|
| Людина як мікрокосмоссуспільства (М.Т.Степанянц)
| Модель, згідно якої людина у спресованому вигляді являє собою світ суспільства. Соціальні відносини – основа розвитку людини. Механізм цілісного розвитку особистості (або інтегральної людини) полягає у взаємопроникненні, взаємоперетворенні суспільства і особистості, заснованому на співвідношенні соціального «макрокосмосу» і індивідуального «мікрокосмосу». Людина в мініатюрі демонструє багатство соціального світу. Інтегральна людина спрямована на встановлення гармонії з природним і соціальним світом.
| Формування людини здійснюється в рамках соціального механізму в умовах гуманного демократичного суспільства:
1) суспільство створює особистісні відносини, а універсальна особистість одночасно створює відносини цього суспільства;
2) особистість починає проявляти свої раніше не розкриті потенції, прагне до удосконалення. Оскільки світовий хаос ніколи не переборюється, а лише обмежується виникаючим з нього космосом «малий космос», яким є людина, не може до кінця перемогти хаосу власних пристрастей, а тому шлях до удосконалення безмежний.
| Людина як суб’єкт суспільних відносин – носій і організатор відносин у суспільстві
| Суспільство є спосіб існування людини; діяльність людини визначається архітектурою соціальної діяльності. За допомогою соціальних структур окреслюються контури людського буття. «Кожна людина – це цілий світ, який з ним народжується і з ним помирає. Людина у процесі трудової діяльності створила для себе принципово нове матеріальне і духовне середовище і самого себе. В людині інтегровані усі значимі риси її космобіопсихосоціокультурної природи.
| Аналіз архітектоніки соціального світу дозволяє проникнути у глибину природи людини, є ядром суспільноісторичного процесу, а всі соціальні відносини, що утворюють межу соціальних зв’язків, є людські відносини. Людина виступає суб’єктом усіх суспільних відносин у системі суспільних зв’язків. Людина – результат своєї діяльності, а її світ – втілення людської природи, соціальної історії, культури. Людина є системою об’єктивованих взаємовідносин індивідів, живої діяльності, світом розвитку сутнісних сил.
| Людина як мікрокосмос
| В людині в закодованому вигляді представлена послідовність історії нашого всесвіту, а еволюція живої речовини земної біосфери розглядається як мініатюрне повторення еволюції Космосу. Людина – закономірний результат розвитку біосфери, тому на усіх ієрархічних рівнях його організації - від молекулярного до органного – проявляється рух від хаотичних структур особливого роду (структур детермінованого хаосу) до більш упорядкованих. Хаотичні системи організму функціонують у широкому діапазоні умов, легко адаптуються до змін і дають тим самим можливість гнучко пристосовуватися до передбачуваних змін зовнішнього середовища
| Організм людини функціонує як своєрідна єдність хаотичних і упорядкованих процесів, починаючи від молекулярного рівня. Людина з’являється з «клубка» усіх систем, що обумовлюють виникнення і еволюцію біосфери, як вихор, в якому сходяться усі системи різних порядків життя, як їх «вузол». Процесам у організмі (який управляється нервовою системою) притаманна хаотична динаміка з принципами нелінійного детермінованого хаосу.
| Людина як унікальна істота
| Унікальність людини обумовлена сукупністю ряду параметрів психіки, що дозволяє: 1) оперувати образами і поняттями; 2) пізнавати структуру світу і будувати його моделі; 3) дотримуватися певних моральних норм поведінки; 4) самоусвідомлювати (саморефлексія) власне існування і смерть.
| Встановлена ділянка кори великих півкуль людського мозку, яка управляє понятійною стороною мови (точніше, ділянка, пошкодження або електростимуляція якої викликає порушення у семантичній або граматичній структурі мовлення).
| Матеріалістична концепція (Ф.Бекон, Г.Гоббе і Дис.Локк, К.Гельвецій), Г.Гольбах, Д.Дідро, Ж.Ламетрі і ін.
| Людина розглядається не просто як окрема особистість, а як діяльний член суспільства. Фіксується взаємозв’язок між особистістю і суспільством, індивідом і культурою. Людина настільки складна машина, що абсолютно неможливо скласти про неї яскраву уяву, а потім дати точне визначення.
| Людина може отримати владу над природою тільки завдяки розвитку знань
| Трансперсональна концепція людини (що переживає позамежний досвід)
| Нове уявлення про психіку, холістський підхід до неї, що не що не «редуцирує» на «его», розум і почуття. Психіка подібна піраміді, причому доступна для дослідження лише вершина, а основа губиться в глибинах космосу. Якщо традиційна модель психіатрії і психоаналізу персоналі стична і біографічна, то сучасні дослідження свідомості відкривають нові рівні сфери і виміру, показують, що людська психіка по своїй сутності спів розмірна всесвіту. Це остаточно руйнує концепцію «розум людини – чиста дошка», формує всеохоплюючий інтегрований погляд на природу людини і космосу.
| Як альтернативна стратегія транс персональна психологія може подолати кризу сучасного суспільства і сприяти розвитку нової наукової парадигми, що признає роль свідомості і творчого розуму у Всесвіті, союз розуму і тіла, що вивчає людину у її складному між особистому, міжкультурному, екологічному і космічному контексті.
| Філософсько-антропологічний підхід до людини (М.Шелер, Х.Плоснер)
| Розглядає людину на основі єдності природознавства і суспільствознавства, прагне аналізувати на основі поєднання наук про природу і про дух (природознавства і суспільствознавства). Вважається, що:
1) принципово неможливо дати дефініцію поняття «людина», бо таке поняття означає заперечення свободи і різноманіття його;
2) людина розглядається, як мікрокосмос, що дозволяє з одних і тих же категорій вибудовувати і систему світобудови, і вчення про людину.
| Людина є людиною завдяки духовності, складовими частками якої виступає розум, бачення сутності і емоційні і вольові акти (доброта, любов, каяття). Особистість є носієм усіх духовних актів.
| Цілісної (інтегральної) людини (Леонардо да Вінчі, Мікеланджело і ін.)
| Всебічний і гармонічно розвинений індивід, глибоко знаючий свою спеціальність, добре розуміючий основи суміжних наук і професій, що орієнтується у досягненнях науки і техніки, культури і на підґрунті всього цього концентрує діяльність на рішення певної задачі. Найважливіша якість – повне розкриття індивідуальності, здібностей, талантів, творчих сил в основній і близькій йому соціально значимій діяльності. Формування обумовлено причинами: економічними (новітні технології), політичними (процес децентралізації і підвищення значимості самоуправління у житті суспільства), психологічними (потреба у повному розкритті талантів і здібностей), моральними (ускладнення соціальних процесів, що тягне за собою підвищення етичної відповідальності , духовними (творча діяльність неможлива без постійного збагачення цінностями культури) і фізичними (цілісний розвиток передбачає фізичну досконалість).)
| Соціальний механізм формування повинен враховувати основні елементи, що створюють структуру інтегральної природи людини: «Я», тіло і світ людини. «Я» є ні що інше, як внутрішній психічний, духовний світ, суб’єктивна реальність, що фіксує місце людини у світі, її відношення до світу, її роль в історії суспільства.
| Людина як цілісна система (Дж. Ройс і А. Пауел)
| Модель дозволяє описувати індивідуальність і систематизувати велику кількість образів природи людини. Побудована на основі положень:
1) людина не є машина, оскільки підхід до неї як до машини не пояснює багатогранність особистості, так як сутність машини – у само тотожності, а головна особливість людини – різноманітність і унікальність; 2) людська особистість є сукупність систем; 3) особистий зміст – інтегративна ціль.
Особистість – це цілеспрямована суперсистема, важливішою інтегративною метою якої є особистий зміст : «Бути людиною – значить, перш за все шукати зміст життя»; 4) люди створили велику кількість образів свого «я» і кожний з цих образів визначається прихильністю певному стилю і цінностям; 5) ключовою роллю образу свого «я» у думках і діях індивіда. Людина вимальовується у вигляді цілісної системи, нерозривно пов’язаної з оточуючим соціальним світом.
| Існує зв'язок між індивідуальними образами «я» і культурними образами природи людини (індивід прагне знайти зміст свого «я», а культура – створити усвідомлений образ суспільної реальності). Пошук особистого змісту спонукає індивіда до відповіді на питання «хто я?» і останнє приводить до конструювання образів свого «я» і здійснює вплив на думки і дії людини. Аналогічно формується уявлення культури про природу людини, осягнення дійсності і наступний вплив на думки і дії соціальних груп. Образи свого «я» народжуються завдяки зв’язкам між: взаємодією стильової і ціннісної систем образу свого «я» і емпіричним, внутрішнім, раціональним «я». Відповіді на перше питання визначають світогляд, на друге – стилі життя, на третє – образи свого «я». Останній визначає і світогляд, і стиль життя.
| Екзистенціональне розуміння людини
(С. Кьерке, Гор, К Яснус, М.Хайдеггер, А.Камю, Ж.П.Сартр і ін. )
| Людина - самоцінна і неповторна особистість, пізнання якої можливо лише завдяки інтуїтивному переживанню. Наука принципово не може пізнати людину, бо вона пов’язана лише з поодинокими аспектами людського існування. основні положення: 1) психіка, свідомість не можуть бути зведені до фізіологічних механізмів; 2) дія людини завжди робить вплив на оточуючий світ; 3) для людини характерна «рефлектуюча» свідомість, дозволяє вивільнитися з ситуації; 4) людина не може розглядатися ізольовано від оточуючого світу; 5) дійсна цінність людини полягає у її історичній виключності, незамінності, неповторності.
| Аналіз положень підходу до особистості показує: 1) справедливо твердження, що мислить юдина, а не мозок; 2) значимість дій фіксує що є сприйняття людини ; 3)людина має свідомість яка відтворює існуючу реальність і рефлекторне відображення сприйняття цього світу; 4) першочерговість внутрішнього світу індивіду і його зв’язки зовнішнім світом лише через переживання; 5) екзестинціональний характер людини проявляється у пограничних ситуаціях.
|
Узагальнюючи розгляд концептуальних моделей можна зробити висновок, що людина – феномен. Багато вчених не роблять різниці між поняттями «індивід» і «особистість». Це невірно при розгляданні фундаментальних проблем людської екзистенції. Біологи і медики не враховують соціальні характеристики, гуманітарії не враховують культурні особливості людини. Єдність духовної і фізичної сторін розвитку людини виявляється при управлінні розвитком своєї культури.
Людина пов’язана з середовищем природними, суспільним, етнічними, економічними, біологічними, фізичними, космічними зв’язками. Як продукт довгочасної біологічної еволюції, відтворюється в інформаційному аспекті розвитку всесвіту, людина в закодованому вигляді віддзеркалює у собі послідовність історії Космосу, є одночасно продуктом соціальної еволюції. Як об’єкт управління, розвиток потребує комплексного вивчення, спираючись на уявлення про людину, як цілісне космопланетарне явище. Це дозволить врахувати, що формування біологічних рис людини проходило у взаємодії з культурою, а етнічні, релігійні і інші звичаї – у взаємодії з природним середовищем. При цьому соціальний розвиток не протистоїть фізичному, космічному і біологічному, а містить можливості її універсального соціально-діяльнісного розвитку. Природа людини інваріантна природі суспільства, і воно формує її в залежності від системи базових і індивідуальних цінностей, слідів космофізичної, біогенетичної і соціокультурної еволюції.
Для управління розвитком людей у суспільстві створюються умови, формується середовище для саморозвитку, а в виробничих організаціях здійснюється управлінська діяльність по реалізації кадрово-економічної функції, виходячи з наступних концептуальних підходів до управління персоналом:
- трудові ресурси (людина – робоча сила і формуються її виробничі навики і уміння);
- управління персоналом (людина – посада і розвиваються її навички і уміння у виконанні функціональних обов’язків);
- управління людськими ресурсами (людина – особливий ресурс і розвиваються її професіональні здібності, які відповідають природним задаткам, схильностям);
- управління соціальною людиною (людина – самоорганізуюча, самоуправляюча система і розвиваються її здібності до самоуправління своїм розвитком).
©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.
|