Здавалка
Главная | Обратная связь

Персонал (людина) як суб’єкт і об’єкт управління розвитком.



В енциклопедичному словнику поняття «людина» , феномен людини розглядається в різних вимірах – космічному, біологічному, соціальному, культурному, пізнавально-психологічному, етичному, екзистенціальному, темпоральному і футурологічному.

Виходячи із існуючих теорій, людина управляється інформацією, інформаційними впливами, тому розглянемо основні елементи, задіяні у цьому процесі.

Під інформацією розуміють повідомлення, міру організації людини як системи в відповідності з точкою зору фізика Д. Вейцзекера, - визначену міру множини форм. При цьому мірою матерії, руху і форми є маса, енергія і інформація, джерелом інформації – форма.

Розглянемо існуючі концептуальні моделі людини, які дозволяють зрозуміти особливості управління її розвитком.

Таблиця 1.2

Назва концепції Загальна характеристика моделі Особливості для врахування в процесі управління розвитком
Людина як мікрокосмоссуспільства (М.Т.Степанянц) Модель, згідно якої людина у спресованому вигляді являє собою світ суспільства. Соціальні відносини – основа розвитку людини. Механізм цілісного розвитку особистості (або інтегральної людини) полягає у взаємопроникненні, взаємоперетворенні суспільства і особистості, заснованому на співвідношенні соціального «макрокосмосу» і індивідуального «мікрокосмосу». Людина в мініатюрі демонструє багатство соціального світу. Інтегральна людина спрямована на встановлення гармонії з природним і соціальним світом. Формування людини здійснюється в рамках соціального механізму в умовах гуманного демократичного суспільства: 1) суспільство створює особистісні відносини, а універсальна особистість одночасно створює відносини цього суспільства; 2) особистість починає проявляти свої раніше не розкриті потенції, прагне до удосконалення. Оскільки світовий хаос ніколи не переборюється, а лише обмежується виникаючим з нього космосом «малий космос», яким є людина, не може до кінця перемогти хаосу власних пристрастей, а тому шлях до удосконалення безмежний.
Людина як суб’єкт суспільних відносин – носій і організатор відносин у суспільстві Суспільство є спосіб існування людини; діяльність людини визначається архітектурою соціальної діяльності. За допомогою соціальних структур окреслюються контури людського буття. «Кожна людина – це цілий світ, який з ним народжується і з ним помирає. Людина у процесі трудової діяльності створила для себе принципово нове матеріальне і духовне середовище і самого себе. В людині інтегровані усі значимі риси її космобіопсихосоціокультурної природи. Аналіз архітектоніки соціального світу дозволяє проникнути у глибину природи людини, є ядром суспільноісторичного процесу, а всі соціальні відносини, що утворюють межу соціальних зв’язків, є людські відносини. Людина виступає суб’єктом усіх суспільних відносин у системі суспільних зв’язків. Людина – результат своєї діяльності, а її світ – втілення людської природи, соціальної історії, культури. Людина є системою об’єктивованих взаємовідносин індивідів, живої діяльності, світом розвитку сутнісних сил.
Людина як мікрокосмос В людині в закодованому вигляді представлена послідовність історії нашого всесвіту, а еволюція живої речовини земної біосфери розглядається як мініатюрне повторення еволюції Космосу. Людина – закономірний результат розвитку біосфери, тому на усіх ієрархічних рівнях його організації - від молекулярного до органного – проявляється рух від хаотичних структур особливого роду (структур детермінованого хаосу) до більш упорядкованих. Хаотичні системи організму функціонують у широкому діапазоні умов, легко адаптуються до змін і дають тим самим можливість гнучко пристосовуватися до передбачуваних змін зовнішнього середовища Організм людини функціонує як своєрідна єдність хаотичних і упорядкованих процесів, починаючи від молекулярного рівня. Людина з’являється з «клубка» усіх систем, що обумовлюють виникнення і еволюцію біосфери, як вихор, в якому сходяться усі системи різних порядків життя, як їх «вузол». Процесам у організмі (який управляється нервовою системою) притаманна хаотична динаміка з принципами нелінійного детермінованого хаосу.
Людина як унікальна істота Унікальність людини обумовлена сукупністю ряду параметрів психіки, що дозволяє: 1) оперувати образами і поняттями; 2) пізнавати структуру світу і будувати його моделі; 3) дотримуватися певних моральних норм поведінки; 4) самоусвідомлювати (саморефлексія) власне існування і смерть. Встановлена ділянка кори великих півкуль людського мозку, яка управляє понятійною стороною мови (точніше, ділянка, пошкодження або електростимуляція якої викликає порушення у семантичній або граматичній структурі мовлення).
Матеріалістична концепція (Ф.Бекон, Г.Гоббе і Дис.Локк, К.Гельвецій), Г.Гольбах, Д.Дідро, Ж.Ламетрі і ін. Людина розглядається не просто як окрема особистість, а як діяльний член суспільства. Фіксується взаємозв’язок між особистістю і суспільством, індивідом і культурою. Людина настільки складна машина, що абсолютно неможливо скласти про неї яскраву уяву, а потім дати точне визначення. Людина може отримати владу над природою тільки завдяки розвитку знань
Трансперсональна концепція людини (що переживає позамежний досвід) Нове уявлення про психіку, холістський підхід до неї, що не що не «редуцирує» на «его», розум і почуття. Психіка подібна піраміді, причому доступна для дослідження лише вершина, а основа губиться в глибинах космосу. Якщо традиційна модель психіатрії і психоаналізу персоналі стична і біографічна, то сучасні дослідження свідомості відкривають нові рівні сфери і виміру, показують, що людська психіка по своїй сутності спів розмірна всесвіту. Це остаточно руйнує концепцію «розум людини – чиста дошка», формує всеохоплюючий інтегрований погляд на природу людини і космосу. Як альтернативна стратегія транс персональна психологія може подолати кризу сучасного суспільства і сприяти розвитку нової наукової парадигми, що признає роль свідомості і творчого розуму у Всесвіті, союз розуму і тіла, що вивчає людину у її складному між особистому, міжкультурному, екологічному і космічному контексті.
Філософсько-антропологічний підхід до людини (М.Шелер, Х.Плоснер) Розглядає людину на основі єдності природознавства і суспільствознавства, прагне аналізувати на основі поєднання наук про природу і про дух (природознавства і суспільствознавства). Вважається, що: 1) принципово неможливо дати дефініцію поняття «людина», бо таке поняття означає заперечення свободи і різноманіття його; 2) людина розглядається, як мікрокосмос, що дозволяє з одних і тих же категорій вибудовувати і систему світобудови, і вчення про людину. Людина є людиною завдяки духовності, складовими частками якої виступає розум, бачення сутності і емоційні і вольові акти (доброта, любов, каяття). Особистість є носієм усіх духовних актів.
Цілісної (інтегральної) людини (Леонардо да Вінчі, Мікеланджело і ін.) Всебічний і гармонічно розвинений індивід, глибоко знаючий свою спеціальність, добре розуміючий основи суміжних наук і професій, що орієнтується у досягненнях науки і техніки, культури і на підґрунті всього цього концентрує діяльність на рішення певної задачі. Найважливіша якість – повне розкриття індивідуальності, здібностей, талантів, творчих сил в основній і близькій йому соціально значимій діяльності. Формування обумовлено причинами: економічними (новітні технології), політичними (процес децентралізації і підвищення значимості самоуправління у житті суспільства), психологічними (потреба у повному розкритті талантів і здібностей), моральними (ускладнення соціальних процесів, що тягне за собою підвищення етичної відповідальності , духовними (творча діяльність неможлива без постійного збагачення цінностями культури) і фізичними (цілісний розвиток передбачає фізичну досконалість).) Соціальний механізм формування повинен враховувати основні елементи, що створюють структуру інтегральної природи людини: «Я», тіло і світ людини. «Я» є ні що інше, як внутрішній психічний, духовний світ, суб’єктивна реальність, що фіксує місце людини у світі, її відношення до світу, її роль в історії суспільства.
Людина як цілісна система (Дж. Ройс і А. Пауел) Модель дозволяє описувати індивідуальність і систематизувати велику кількість образів природи людини. Побудована на основі положень: 1) людина не є машина, оскільки підхід до неї як до машини не пояснює багатогранність особистості, так як сутність машини – у само тотожності, а головна особливість людини – різноманітність і унікальність; 2) людська особистість є сукупність систем; 3) особистий зміст – інтегративна ціль. Особистість – це цілеспрямована суперсистема, важливішою інтегративною метою якої є особистий зміст : «Бути людиною – значить, перш за все шукати зміст життя»; 4) люди створили велику кількість образів свого «я» і кожний з цих образів визначається прихильністю певному стилю і цінностям; 5) ключовою роллю образу свого «я» у думках і діях індивіда. Людина вимальовується у вигляді цілісної системи, нерозривно пов’язаної з оточуючим соціальним світом. Існує зв'язок між індивідуальними образами «я» і культурними образами природи людини (індивід прагне знайти зміст свого «я», а культура – створити усвідомлений образ суспільної реальності). Пошук особистого змісту спонукає індивіда до відповіді на питання «хто я?» і останнє приводить до конструювання образів свого «я» і здійснює вплив на думки і дії людини. Аналогічно формується уявлення культури про природу людини, осягнення дійсності і наступний вплив на думки і дії соціальних груп. Образи свого «я» народжуються завдяки зв’язкам між: взаємодією стильової і ціннісної систем образу свого «я» і емпіричним, внутрішнім, раціональним «я». Відповіді на перше питання визначають світогляд, на друге – стилі життя, на третє – образи свого «я». Останній визначає і світогляд, і стиль життя.
Екзистенціональне розуміння людини (С. Кьерке, Гор, К Яснус, М.Хайдеггер, А.Камю, Ж.П.Сартр і ін. ) Людина - самоцінна і неповторна особистість, пізнання якої можливо лише завдяки інтуїтивному переживанню. Наука принципово не може пізнати людину, бо вона пов’язана лише з поодинокими аспектами людського існування. основні положення: 1) психіка, свідомість не можуть бути зведені до фізіологічних механізмів; 2) дія людини завжди робить вплив на оточуючий світ; 3) для людини характерна «рефлектуюча» свідомість, дозволяє вивільнитися з ситуації; 4) людина не може розглядатися ізольовано від оточуючого світу; 5) дійсна цінність людини полягає у її історичній виключності, незамінності, неповторності. Аналіз положень підходу до особистості показує: 1) справедливо твердження, що мислить юдина, а не мозок; 2) значимість дій фіксує що є сприйняття людини ; 3)людина має свідомість яка відтворює існуючу реальність і рефлекторне відображення сприйняття цього світу; 4) першочерговість внутрішнього світу індивіду і його зв’язки зовнішнім світом лише через переживання; 5) екзестинціональний характер людини проявляється у пограничних ситуаціях.

 

Узагальнюючи розгляд концептуальних моделей можна зробити висновок, що людина – феномен. Багато вчених не роблять різниці між поняттями «індивід» і «особистість». Це невірно при розгляданні фундаментальних проблем людської екзистенції. Біологи і медики не враховують соціальні характеристики, гуманітарії не враховують культурні особливості людини. Єдність духовної і фізичної сторін розвитку людини виявляється при управлінні розвитком своєї культури.

Людина пов’язана з середовищем природними, суспільним, етнічними, економічними, біологічними, фізичними, космічними зв’язками. Як продукт довгочасної біологічної еволюції, відтворюється в інформаційному аспекті розвитку всесвіту, людина в закодованому вигляді віддзеркалює у собі послідовність історії Космосу, є одночасно продуктом соціальної еволюції. Як об’єкт управління, розвиток потребує комплексного вивчення, спираючись на уявлення про людину, як цілісне космопланетарне явище. Це дозволить врахувати, що формування біологічних рис людини проходило у взаємодії з культурою, а етнічні, релігійні і інші звичаї – у взаємодії з природним середовищем. При цьому соціальний розвиток не протистоїть фізичному, космічному і біологічному, а містить можливості її універсального соціально-діяльнісного розвитку. Природа людини інваріантна природі суспільства, і воно формує її в залежності від системи базових і індивідуальних цінностей, слідів космофізичної, біогенетичної і соціокультурної еволюції.

Для управління розвитком людей у суспільстві створюються умови, формується середовище для саморозвитку, а в виробничих організаціях здійснюється управлінська діяльність по реалізації кадрово-економічної функції, виходячи з наступних концептуальних підходів до управління персоналом:

- трудові ресурси (людина – робоча сила і формуються її виробничі навики і уміння);

- управління персоналом (людина – посада і розвиваються її навички і уміння у виконанні функціональних обов’язків);

- управління людськими ресурсами (людина – особливий ресурс і розвиваються її професіональні здібності, які відповідають природним задаткам, схильностям);

- управління соціальною людиною (людина – самоорганізуюча, самоуправляюча система і розвиваються її здібності до самоуправління своїм розвитком).

 

 







©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.